Футурологічні та соціально-інституціональні технократичні концепції

Інституції - це первісні елементи рушійної сили суспільства, що розглядаються в історичному розвитку.

Передумови: 1)трансформаційні зрушення в ринковій системі під впливом монополізації та корпоратизації ек-ки 2)прояви ринкової нестабільності(ознаки циклічності, проблеми зайнятості) 3) наявність соц. суперечностей 4)посилення впливу масових сусп. організацій та рухів(робітн, профспілкових) 5)поступова втрата незаперечності неокласичної доктрини про самодостатність конкурентного ринку, його цілком автоматичне, ефективне регулювання та невтручання держави 6) виникнення потреби у сусп. контролі над ринковим механізмом та демократичне реформування сусп. відносин.

Необхідно розрізняти суспільні інститути та поняття суспільної психології.

Суспільні інститути - це сім'я, держава, правові норми, монополія, конкуренція.

Поняття суспільної психології охоплюють власність, кредит, доход, податки, звичаї, традиції та інше.

Методологія інституціоналістів передбачала: широке застосування описово-статистичного методу, історикогенетичного, як вихідне - категорія інституція відзначали незадоволення застосуванням абстракцій. Інституціоналізм не має загальної теоретичної основи, але в ньому можливо виділити такі основні положення. Об'єктом аналізу є еволюція соціальної психології. Рушійна сила економіки визначається як матеріальними факторами, так і моральними, етичними та правовими, взятими в історичному розвитку.

Трактування соц-ек явищ у інституціоналістів відбувається з точки зору суспільної психології. Крім того намагались інтегрувати економічну науку з суспільними науками. Вважали за необхідне проведення антимонополістичної політики держави. Інституціоналізм у своєму розвитку пройшов ряд етапів.

Ранній інституціоналізм у своєму розвитку пройшов ряд етапів.

Виділяються три основні напрями:

соціально-психологічний,

соціально-правовий,

інституціонально-статистичний.

Згодом в інституціоналізмі з'явився напрям, який отримав назву соціального (індустріального) неоінституціоналізм і нарешті, в сучасній літературі виділяють ще один - " Нову індустріальну економіку ": теорія прав власності та теорія трансакційних витрат. Тобто існує п'ять етапів цього вчення. Три перші - ранній інституціоналізм, два останніх - неоінституціоналізм.

Концепції футурології – прогнозування майбутнього – поширюються у 60–70-х pp. XX ст. за двома основними напрямами – ін­дустріальним і конвергентним. Прихильники теорії конвергенції намагалися спрогнозувати процеси суспіль­ного розвитку, виходячи з існування двох протилежних систем. У межах індустріального напряму футурологічний характер мають різноманітні теорії “постсуспільства”. Основним методологічним принципом усіх цих теорій є тех­нологічний детермінізм: розвиток техніки визначає розвиток суспільства, незалежно від його соціально-економічної структури. Роль науки, техніки, технології гіперболізується. В основу характеристики суспі­льства майбутнього покладаються різні ознаки, причому як кількість ознак, так і їх сутність неоднакові в різних авторів. Проте майже всі наголошують на розширенні сфери послуг, зростанні ролі на­уково-технічної інтелігенції, зростанні загального добробуту, мож­ливості задоволення різноманітних інтересів тощо.

У концепції “постцивілізації”Г. Кана однією з ознак майбутнього суспільства є рівень доходів на душу населення. Ця ознака стала і основним критерієм класифікації стадій суспільно­го розвитку, яких виокремлюється п’ять. До концепції Г. Кана близька “технотрон­на ера” відомого політолога, професора Колумбійського уні­верситету 3. Бжезинського. Визначальними рисами “технотрон­ного суспільства” він називає: переважання сфери послуг, розвиток індивідуальних здібностей людини, доступність осві­ти, заміну мотиву нагромадження особистого багатства “мо­ральним імперативом використання науки в інтересах люди­ни”, ліквідацію “персоналізації” економічної влади – втрату власниками капіталу позицій в управлінні виробницт­вом. “Елітою технотронного суспільства” стають організатори виробництва та вчені, що утворюють “верхівку панівного класу”.

Амер соціолог Е. Тоффлер констатує наявність кризо­вих явищ в індустріальній системі, які пов’язує з тим, що індус­тріальний світ вступає в нову стадію історичного розвитку, стадію технотронної цивілізації, котра вже не підлягає законам індустріалізму. Просування до “нового суспільства” відбувається в процесі розвитку “суперіндустріальної революції”. Тоффлер розробив кілька моде­лей майбутнього. У праці “Третя хвиля. Від індустріального суспільства до гуманнішої цивілізації” (1980) крах індустріалізму він пов’я­зує з послідовністю “хвиль змін”: аграрна хвиля цивілі­зації, індустріальна цивілізація, хвиля комп’ютерів, комунікацій і утвердження суперіндустріалізму. У пра­ці “Зрушення влади. Знання, багатство і насильство на порозі XXI століття” (1990) Тоффлер пов’язує майбутнє суспільства з побудовою “цілісної гуманної цивілізації”, перехід до якої відбудеться через “революцію влади”, основним фак­тором якої є знання.

Дата добавления: 2015-05-23