І етап - квітень 1985 - січень 1987 року, час визрівання політичного курсу перебудови

Наприклад, в 1966-1985 рр. основні виробничі фонди України зросли у 4 рази, кількість робітників і службовців в 1,5 рази, капіталовкладення - у 2.5 рази, але ріст обсягу промислової продукції знизився з 50% у 1970 році до 19% у 1980 році, середньорічний приріст продукції сільського господарства знизився 13,2% до 0.5%. продуктивність праці зменшилась у 2.2 рази, національний дохід у 2.5 рази, реальні доходи населення - у 2,6 рази.

Які конкретні напрямки і факти її прояву в соціально-економічній сфері?

Які загальні тенденції історії більшовизму і УРСР в другій половині 60-х - поч. 80-х рр.?

1. Це був час ще однієї спроби реформувати тоталітарну систему, не зачіпаючи її основ. У вересні 1965 р. на партійному пленумі було проголошено економічну реформу, яка мала забезпечити модель нового механізму господарювання. Її суть полягала:

· у розширенні самостійності підприємств;

· у розгортанні прямих договірних зв'язків між ними;

· встановленні економічно обгрунтованих цін;

· матеріальному стимулюванні трудових колективів залежно від результатів їх праці;

· оцінка діяльності підприємств за такими "капіталістичними" показниками, як "рентабельність і прибуток"'.

Період реформування (1966-1970 рр.) виявився одним з найрезультативніших. Виробництво промислової продукції зросло в Україні на 50%, продуктивність праці у цій галузі - на 28%, національний дохід - на 38%, але після цього темпи економічного зростання почали спадати, досягнувши у 80-х рр. від'ємні значення.

Реформа швидше розладнала старий господарський механізм, ніж створила новий, які попередні спроби реформування вона закінчилась невдачею, бо була лише тактичним кроком брежнєвського керівництва.

2. Відбувається поступове повернення до неосталінських методів керівництва, зростання диктату центру, партії, ідеології, збільшення бюрократичного апарату, узурпація значної частини законодавчих функцій виконавчою владою, зведення нанівець самостійності суспільних організацій, згортання гласності, свободи слова, злиття функцій партійного і державного апарату, підміна держави та її органів комуністичною партією, яка оголосила себе у Конституції 1977 р. "ядром політичної системи суспільства".

3. Продовжується національно-визвольний, дисидентський рух, мирна боротьба проти тоталітарної імперії, носіями якої найперше була інтелігенція. Дисиденство породжує ідеї альтернативного, нетоталітарного суспільства, воно охоплює всі сфери суспільного і духовного життя: правову, економічну, релігійну, культурну, національну.

Отже, в 70-х рр. відбувається реанімація тоталітарної, командно-адміністра­тив­ної системи.

1. Економіка розвивалась на екстенсивній, затратній основі, зростання обсягів * досягаються за рахунок залучення додаткової робочої сили, будівництва нових підприємств на старій технічній основі, нарощування капіталовкладень, розширення посівних площ, тобто за рахунок великих додаткових, трудових і матеріальних коштів.

2. Переважали не якісні, а кількісні показники, домінувала планова соціалістична система, волюнтаристськи встановлені показники, поширилася практика коригування планів у бік зниження. Все це перетворило країну у суспільство тотального дефіциту. Не вистачало якісного металу, будівельних матеріалів, обладнання, палива, паперу, кормів, транспортних засобів тощо. Водночас вироблялося чимало нікому не потрібних речей лише тому, що вони були включені в план.

Наслідком такої політики стало значне відставання від досягнень світового НТП. Середній вік устаткування на виробництві становив 28 років, тільки 15% радянської техніки було на рівні світової, затрати на науку в 4 рази менш, ніж у СІЛА.

3. Продовжувалась руйнація села. Закупівля продовольства за кордоном стала нормою, з 1980 р. сільське господарство стало збитковим, в той час як виробництво зерна в країнах Заходу з 1950 по 1985 роки зросло втричі. Зате значно зросла чисельність адміністративного апарату. Систематично підвищувались ціни на сільгосптехніку, транспорт, міндобрива, хоча залишались незмінними ціни на сільськогосподарську продукцію. Відбувалось гальмування розвитку особистих підсобних господарств. Ручною працею у рослинництві було зайнято 71% колгоспників. До цього можна додати відсутність на селі достатньої кількості шкіл, дитсадків, клубів, транспорту, доріг, відсталість медичного та побутового обслуговування.

Такий перелік можна продовжити. 70-ті - першу половину 80-х років дещо оптимістично називали періодом застою. Насправді ж це був час неухильного сповзання країни і всіх республік у тяжку економічну кризу, до краху тоталітарної системи.

Запитання № 48

Україна (УРСР) в цифрах і фактах 70-80-х років.

Територія УРСР становила 2,7% території СРСР; населення - 18% населення СРСР;

Україна виробляла в потенціалі СРСР:

25% — картоплі;

20% — пшениці;

33% — овочів;

50% — соняшнику;

60% — цукрових буряків;

41% — кольорових телевізорів;

45% — чавуну;

50% — залізної руди;

25% — вугілля;

96% — тепловозів.

· На Україну припадає менше ж 0,5% території і 1,4% населення земної кулі, але вона давала 8-10% світового виробництві) сталі, чавуну, тракторів, цукру, видобутку вугілля, природного газу.

· Україна експорту вала продукцію у 120 країн світу. Із 64 видів експортної продукції СРСР Україна експортувала 46 на 30 млрд. доларів в рік, хоча в свій бюджет не одержувала нічого. 95% продукції, яка вироблялась на території республіки вивозилось, ввозилось тільки 26%.

· Щороку Україна виробляла на душу населення (в 1988 р.):

пшениці - 1000 кг (споживала - 140 кг);

м'яса - 155 кг (споживала - 68 кг);

цукру - 118 кг (споживала - 49 кг).

· По середній зарплаті працюючих серед 15 республік Україна посідала 11 місце.

50% сіл не мали шкіл;

34% сіл не мали амбулаторій;

5% сіл газифіковано (хоча СРСР володів 45% світового запасу газу).

· Україна посідала перше місце в світі за смертністю дітей і за онко-захворю­ваннями.

· Природній приріст населення республіки впав з 13,6 осіб на тисячу жителів в 1960 році дало 1,7 в 1989 р.

· Співвідношення пенсіонерів до чисельності зайнятих у народному господарстві становило у 1960 р. 1:3,8, в 1985 р. - 1:2.

· Частка галузей, що працювали на споживчий ринок у загальному обсязі валової продукції не перевищувала 29%, у розвинутих країнах цей показник становить 50-60%.

· Витрати на розвиток мистецтва, преси, радіо, телебачення на одного жителя становили: в УРСР - 3,8 крб., РРФСР - 12,8 крб.. СРСР - 9,9 крб.

· Капіталовкладення із розрахунку на одного жителя становили: в УРСР - 569 крб.. РРФСР - 938 крб., СРСР - 761 крб.

· Реальні темпи зростання доходів населення уповільнювались: в 1975 р. - 20%, 1980 р. - 17%, 1985'- 14%. Національний дохід відповідно: 28%, 21%, 16%. Виробництво сільськогосподарської продукції: 13%. 9%, 6%.

· Для наповнення щотижневого споживчого кошика американцеві потрібно було працювати 18 год, українцеві - 53 год.

· Якщо у місті диплом вищої школи мав кожен дев'ятий житель, то на селі - 36.

· З карти України зникли сотні оголошених "неперспективними" сіл, зокрема в 1972-1986 рр. - 1502.

· Річний надій молока від корови становив в 1985 р. - 2570 кг, в США - 5800 кг.

· В 1961-1981 рр. міське населення зросло на 64%, а сільське зменшилось на 23%.

· На Україні розташовано 1000 шкідливих хімічних заводів, 93% продукції яких ішло на експорт.

· В 98 містах України вміст шкідливих речовин в атмосфері перевищує норму в 60 і більше разів, там живе 80% населення.

· 200 тис. га плодоносних земель України насичується щорічно 10 млн. тон шкідливих промислових відходів. На Україні зіпсовано 60% чорноземів. На Україні щезло 20 тис. малих річок.

· Водозабезпеченість України в 10 разів нижча загальносоюзного рівня в розрахунку на 1 людину. 65% річного стоку Дніпра використовується промисловими підприємствами, що може привести до втрати Дніпра як постачальника питної веди для 36 млн. жителів України.

· На території України 13 атомних енергоблоків (40% союзних), понад 90% електроенергії атомних станцій України ішло на експорт.

· 30% дітей України народжуються хворими. Третина жінок працює в умовах шкідливого виробництва.

· Питома вага населення республіки зайнятого у галузях із шкідливими для здоров'я умовами праці становило в УРСР - 53%.

· Половина промислового будівництва в республіці - економічно шкідливі об'єкти...

Такі сумні факти можна продовжувати. Це та ситуація, яку ми мали в часи т.з. "розвинутого соціалізму". Такою була ціна за "дешеву ковбасу" і "всенародне благоденство". Саме тут, в значній мірі корені тих біді негараздів, які залишилися нам по сьогоднішній день. Безслідно і випадково в історії нічого не відбувається. Чи можна змінити цю катастрофічну ситуацію, яка накопичувалась десятками літ радянською тоталітарною системою, за неповних десять років незалежності України?

Запитання № 49

Особливості політичного життя Радянської України в 70 - поч. 80-х рр.

Якщо в соціально-економічній сфері радянської системи в 70-х рр. були ще певні спроби і елементи її реформування, то в політиці і ідеології відбувся повний реванш консерваторів, більшовицького догматизму, ідеологічного диктату, морального і духовного терору, повернення до неосталінізму.

По-перше: В суспільстві існував світ реальностей і світ обману і демагогії. Відбувалися гучні партійні з'їзди, десятки пленумів ЦК з питань промисловості, сільського господарства, науково-технічного прогресу, приймалися численні грандіозні соціальні програми розвитку житла, охорони здоров'я, продовольча та ін., а в реальному житті змін не відбувалося, поступу вперед не було. Успіхи і звершення залишалися на папері в партійних документах і в фальсифікованих статистичних звітах.

Партійні ідеологи видумують нові міфічні теорії, аби оправдати нереальність попередніх і представити де як творчий розвиток марксизму-ленінізму. Так, замість побудови комунізму з'являється теорія "розвинутого соціалізму", західному суспільству протиставляється "совєтский, социалистический образ жизни". нормальному людському суспільству протиставляється - "комуністичний світогляд", "радянський народ", "світова система соціалізму", "комуністична праця" і т.д.

По-друге: Відбулась підміна справжнього народовладдя формальним представництвом трудівників у радах, обмеження їх реальної влади. Бюрократичний апарат виконавчої влади узурпував значну частину законодавчих функцій.

З одного боку, ніби демонструючи торжество народовладдя і демократії, невпинно зростала кількість народних обранців у владних структурах: в 1958 р. до Верховної Ради УРСР обрано - 457 депутатів, а в 1985 - 650, до місцевих рад відповідно 381 тис. в 1959 і 524 тис. в 1980р., а з іншого-вибори проходили без вибору, безальтернативно, на основі завчасно підготовлених списків під контролем компартії. Більшість депутатів, особливо колгоспників, робітників виконували декоративну роль і серйозної реальної влади не мали. Роль місцевих рад взагалі була мінімальною, вони відали підприємствами, які давали 3 - 4% продукції промислового виробництва.

Щорічно апарат управління країни збільшувався на 300-500 тис. осіб, досягнувши у 80-х роках 18 млн. Лише за 1975-1985 рр. кількість союзно-республіканських і союзних міністерств і відомств зросла на 20%, які з кожним роком нарощували випуск інструкцій, наказів, а змін на покращення ситуації не відбувалося.

Реальна прірва між державним апаратом і народом поглиблювалась.

По-третє: Фактичне перетворення КПРС на стрижень, ядро державної структури, зосередження в її руках усієї повноти влади, зведення нанівець самостійності громадських організацій, їх практичне одержавлення. Комуністичну партію України у брежнєвський період очолювали два лідери, які обстоювали різні моделі розвитку радянської республіки: П.Шелест (1963- 1972 рр.) — автономізаційну, українського націонал-комунізму, В.Щербицький (1972-1989 рр.) централістську, імперсько-тоталітарну, вірнопіддану центру. Боротьба цих протилежних тенденцій лягла в основу протистояння "харківського" і "дніпропетровського" політичних кланів.

Саме прояви українського націонал-комунізму (книга П.Шелеста "Україна наша Радянська" 1970 р., вживання і сприяння українській мові, гасло українського радянського патріотизму, загравання з діячами української культури) були розці­нені як серйозна потенційна загроза дтя ортодоксальних комуністів-сталініс­тів. В травні 1972 р. П.Шелеста було переведено до Москви і швидко відправлено на пенсію.

З 1972 р. лідером комуністів республіки стає представник дніпропетровського партійного клану, прихильник централізованої партійно-державної тоталітарної влади, суворої підпорядкованості республіки центру, орієнтації економіки УРСР на союзний народногосподарський комплекс Володимир Щербицький, який 17 років очолював партійну' організацію республіки, 32 роки був членом Політбюро ЦК КПУ і 17 років - членом Політбюро ЦК КПРС.

За В.Щербицького посилюється "зрощення" партійних і державних структур.

У 1985 р. комуністи становили 68,3% складу народних депутатів Верховної Ради УРСР. Партійні комітети поступово засвоїли стиль прямого і (>е (посереднього командування не тільки Радами, а й профспілками. Оголосивши себе у Конституції 1977 р. "ядром політичної системи суспільства", КПРС домінувала у кожній ланці суспільного життя, в тому числі і за рахунок кількісного зростання партійних лав. За період від 1964 до 1985 рр. КПУ виросла майже вдвічі, кожен дванадцятий громадянин віком 18 років і старше перебував у компартії, але це пояснюється не зростанням авторитету компартійної ідеології, її відданості і вірності тих, хто вступав до неї, а жорсткою вимогою - навіть найнижча керівна, адміністративна, відповідальна посада могла займатися тільки комуністом. Досягти кар'єри, успіху, визнання, врешті роботи по спеціальності міг тільки член КПРС. Партійну верхівку від основної маси комуністів відділяло глибоке провалля.

Отже, політичне життя в країні дедалі більше набувало антидемократичного, тоталітарного характеру, наростало відчуження партії від народу, посилювався ідеологічний диктат. Така політика не вирішувала назрілих проблем, а навпаки продовжувала і стимулювала поглиблення кризових явищ.

Запитання № 50

Дайте оцінку процесам горбачовської перебудови в Україні

На почату 80-х років радянська партійна система зайшла в глухий кут, дедалі очевиднішою ставала неможливість збереження без істотних змін існуючих в СРСР порядків. Символом конаючої імперії стали похоронні процеси - 1982 р. (Л.Брєжнєв), 1984 р. (В.Андропов), 1985 р. (К.Черненко).

З квітня 1985 р. радянську тоталітарну систему знову тимчасово рятує нове партійне керівництво на чолі з М.Горбачовим, який заявляє про реформи і курс на прискорення соціально-економічного розвитку. Розпочатий у цей час процес оновлення пізніше дістав назву "перебудова", хоча її суть, зміст, мета такі не були однозначно визначені.

Приступаючи до чергових реформ, керівництво КПРС вважало, що достатньо лише виправити окремі негативні риси радянської системи і "социализм с человеческим лицом" матиме майбутнє.

Проте, перебудова (як і НЕП, хрущовська відлига, косигінські реформи 60-х) була приречена на поразку, бо:

1. Перебудова мала змінити не систему, не фундамент більшовицького соціалізму, а образно кажучи його прогнилі і криваві стіни і дах, почорнілу червону фарбу на світло-червону.

2. Перебудову почав правлячий клас - партократія, в своїх інтересах, в інтересах свого порятунку; для збереження "єдиної, керівної і спрямовуючої - КПРС".

3. Гасла перебудови "радикальні економічні реформи, демократизація суспільного життя, гласність" залишились дозованими, обмеженими рамками соціалізму.

4. Перебудова намагалась поєднати непоєднане:

· ринок з централізованим плануванням,

· політичний плюралізм з керівною роллю КПРС,

· суверенітет республік із збереженням єдиної союзної держави.

Як "революція згори", перебудова не досягла поставлених цілей, а навпаки, всупереч задуму її ініціаторів, вона стимулювала революційний процес "знизу": народ пробудився, гласність і демократизація вийшли за рамки дозволеного, появилась легальна опозиція системі, що врешті і призвело до знищення тоталітарної імперії.

Перебудова в Україні мала свої особливості, які відрізняли її від інших радянських республік:

1. Компартія України залишалась найбільш ортодоксальною, вірнопідданою КПРС.

2. Тут була сильна і найдовша протидія партійних консервативних сил на чолі з В.Щербицьким.

3. Радянська Україна залишалася "заповідником застою" без елементарного суверенітету і незалежності від центру.

Однак, час перебудови не можна недооцінювати, вона відкрила останній рубіж боротьби на шляху до державності, полегшила, скоротила, прискорила цей шлях. Чи була б незалежність України без перебудови 1985-1991 рр.? Відповідь однозначна - так, але шлях до неї був би довшим, важчим і ще більш жертовним.

Запитання № 51

Назвіть і дайте коротку характеристику основним етапам горбачовської перебудови з квітня 1985 по серпень 1991 р.

Процес перебудови пройшов декілька етапів з квітня 1985 по серпень 1991 року:

У квітні 1985 р, новим партійним керівництвом на чолі з М.Горбачовим було висунуто стратегічну мету: курс на прискорення соціально-економічного розвитку, наведення елементарного порядку, зміцнення трудової та технологічної дисципліни, підвищення відповідальності кадрів та ін.

Перші результати були досить обнадійливими: за 1985-1986 рр. Темпи приросту промислової продукції України становили 4,3%, в сільському господарстві 3,5% (в попередні роки відповідно 3,5% і 0,5%). Позитивні зміни відбулися у зовнішній політиці - "нове мислення", розгортання і зміцнення гласності.

Але поряд з цим появилися нові нереальні утопічні програми: житлова і її вирішення до 2000 року, антиалкогольна компанія, багато часу втрачено на

організаційні, пропагандистські заходи.

Дата добавления: 2015-05-23