Новая история (Под ред.Гарле Е.В..).- М.ЮГиЗ, 1939. 8 страница

7. Монархія сьогодні.

За останні десятиріччя Іспанія пережила глибою соціальні, політичні і економічні зміни, здійснила перехід від залізної військової диктатури.до парламентської демократії і, залишивши позаду де­сятиліття обскурантизму15 і ортодоксії б завоювала належне місце серед цивілізованих європейських країн. В рекордні строки вона оздоровила економіку і модернізувала індустрію, досягнувши при цьому такої по­літичної терпимості, яку 25 років назад навіть не можна було і уявити. Закордонні спостерігачі задаються питанням, як виявився можливим мирний перехід від диктатури до демократії і наскільки іспанський досвід може бути корисним для інших країн. Немає сумнівів, що чужий досвід завжди чогось навчає, але мало віриться, що в будь-якій іншій країні існували такі ж історичні передумови, які склалися в Іспанії у 70-і роки.

Майже до 1957 р., коли ліберальні кортеси почали здійснювати так званий план стабілізації, економічна політика в країні базувалася на принципі автаркії17, яка втілилась у продуктових картках. У б0-і роки, одержавши назву "економічного дива", почався процес наближення рівня життя до європейського стандарту. За вірогідними оцінками, річний прибуток іспанців, який складав у 1960 р. 60% від середніх по­казників по країнах Європейської співдружності, в 1975 р. досяг уже 80%. Відбулося грандіозне за масштабами накопичення капіталу в ході "періоду розвитку", який виявився дуже важким для іспанського народу. Але після смерті Франко в листопаді 1975 р. країна була готова до де­мократії. Більш того, демократія була уже необхідною для закріплення успіхів і подальшого злету економіки.

Крім того, за 36 років диктатури Франко опозиція створила сильну структуру громадянського суспільства. Соціальний мир, прогрес еко­номіки і політична терпимість були завойовані всіма іспанцями у важкій спільній боротьбі. Гіркий досвід'громадянської війни і післявоєнного періоду зробили м'якішою палку вдачу непримиримих іспанців, по­дарувавши їм такі нові чесноти, як почуття міри, терпіння, терпимість.

Завдяки цьому політична реформа не була зірвана, хоч і виникала багаторазово така небезпека; а економічний розвиток набував ста­більного характеру.

Не останню роль у цьому відіграв теперішній король Іспанії Хуан Карлос. Своєю поведінкою він завжди прагнув довести світові, що мо­нархія в Іспанії -- не декоративна надмірність, і що краще бути особою суперечливою, ніж ніякою. Те, що він яскрава особистість, не викликає сумнівів. Красивий, стрункий і моложавий для свого віку, король користується повагою і любов'ю підлеглих. За результатами опитувань він далеко випереджає за популярністю інших суспільних діячів країни.

Але сьогоднішня популярність зовсім не чекала його в день, коли він сів на престол, 22 листопада 1975, р. Навпаки, з самого початку він був фігурою досить одіозною, бо у свій час Ф.Франко досягнув згоди на те, щоб Хуан Карлос виховувався під-його, каудильйо, особистим нагля­дом, а в 1969 р. оголосив його своїм наступником. Після цього майбут­ній король ще шість років повинен був мовчати, існуючи в тіні Франко. У шістдесяті роки Хуану Карлосу часто докоряли за безхарактерність і відсутність власної думки, не розуміючи складності ситуації, в якій той знаходився: принц повинен був зважати на свого батька дона Хуана (на той час законного спадкоємця престолу), і на Франко -- а їхні політичні погляди були діаметрально протилежними.

Та коли настав його час -- у 1975 р., через тиждень після смерті Ф.Франко, Хуан Карлос сів на престол, -- він зміг здійснити небувалий мирний перехід: повернути країну від диктатури до демократії, не про­ливши жодної краплі крові. Без Хуана Карлоса, який одержав від Франко владу Верховного головнокомандуючого, без властивого йому прагматизму навряд чи були б можливі мирні зміни в країні після 40 років громадянської війни і диктатури, яка не збиралась здавати свої позиції. Лише при особистій підтримці короля призначений ним прем'єр Адольфо Суарес, який очолив тимчасовий уряд, зміг протягом одного року демонтувати владний апарат франкістс&кого режиму, зняти заборону на діяльність політичних партій і провести вибори. Вони відбулися в 1977 р, і Хуан Карлос очолив демократично обраний уряд і парламент.

Саме король врятував молоду іспанську демократію у той момент, коли над нею нависла нова смертельна небезпека. 23 лютого 1981 р.. підполковник Антоніо Техеро увірвався до іспанського парламенту з двома сотнями озброєних заколотників. Король Хуан Карлос у військовому мундирі виступив по телебаченню і закликав військове командування до лояльності.!- заявив, що корона не допустить насильства над демократичним режимом, і демократія устояла.

Хуан Карлос не хоче створювати традиційний королівський двір, а з старою аристократією "тримає дистанцію" і лише в 1991 році іспанські гранди вперше були удостоєні королівської.аудієнції.

Королева Софія старанно займається благодійництвом. Її насліду­ють у цьому і діти: донья Елена (1963 р.)* донья Христина (1965р.) та спадкоємець престолу дон Феліпе, принц Астурійський (1968р.).

Зараз Іспанія -- парламентська монархія» і головою держави є ко­роль Хуан Карлос Віктор Марія Бурбон-і-Бурбон. У 1978 році після ре­ферендуму в країні була прийнята нова Конституція, яка юридичне за­кріпила демократичні зміни, що відбулися після смерті Ф.Франко. Впер­ше в історії країни Конституція надала право громадянам, яким виповнилось 18 років, брати участь у голосуванні. Також Конституція надала автономію національним меншинам, установила парламентський контроль за діяльністю уряду тощо.

Законодавчим органом є двопалатні кортеси, які складаються з конгресу депутатів (350 членів) і сенату (208 членів). Закони, які приймає парламент, обов'язково затверджуються королем. Виконавчий орган -- Рада міністрів (уряд) на чолі з прем'єр-міністром. До складу уряду, або Ради міністрів, входять члени лише тієї партії, яка перемогла на виборах у кортеси.

При королі існує консультативний орган -- Рада королівства. Лише в Країні Басків Існує автономний уряд.

В сучасній Іспанії функціонує багато партій, але правлячою є Іспанська соціалістїтчна робітнича партія (ІСРП), заснована ще в 1879 р. Крім- неї ще існують такі партії: Спілка демократичного центру, заснована в 1977 р. на основі коаліції поміркованих буржуазних партій, Комуністична партія Іспанії (1920), Народний альянс (1977), Права буржуазна партія, Робітничі комісії (1962) і Загальна спілка трудящих, яка примикає до ІСРП. Всі цї партії беруть активну участь у суспільному житті Іспанії.

Пояснення до теми:

1.Конституции буржуазных государств Европы.- М.:Мысль, 1957, с. 521

Дата добавления: 2015-05-23