Студопедия

КАТЕГОРИИ:


Архитектура-(3434)Астрономия-(809)Биология-(7483)Биотехнологии-(1457)Военное дело-(14632)Высокие технологии-(1363)География-(913)Геология-(1438)Государство-(451)Демография-(1065)Дом-(47672)Журналистика и СМИ-(912)Изобретательство-(14524)Иностранные языки-(4268)Информатика-(17799)Искусство-(1338)История-(13644)Компьютеры-(11121)Косметика-(55)Кулинария-(373)Культура-(8427)Лингвистика-(374)Литература-(1642)Маркетинг-(23702)Математика-(16968)Машиностроение-(1700)Медицина-(12668)Менеджмент-(24684)Механика-(15423)Науковедение-(506)Образование-(11852)Охрана труда-(3308)Педагогика-(5571)Полиграфия-(1312)Политика-(7869)Право-(5454)Приборостроение-(1369)Программирование-(2801)Производство-(97182)Промышленность-(8706)Психология-(18388)Религия-(3217)Связь-(10668)Сельское хозяйство-(299)Социология-(6455)Спорт-(42831)Строительство-(4793)Торговля-(5050)Транспорт-(2929)Туризм-(1568)Физика-(3942)Философия-(17015)Финансы-(26596)Химия-(22929)Экология-(12095)Экономика-(9961)Электроника-(8441)Электротехника-(4623)Энергетика-(12629)Юриспруденция-(1492)Ядерная техника-(1748)

Методи контролю і самоконтролю в навчанні




Для перевірки рівня засвоєння учнями знань, сформованості вмінь і навичок розроблено методи контролю і самоконтролю. Серед методів контролю виокремлюють спостереження за різними видами діяльності учнів на уроці, усна перевірка, письмова перевірка, контрольні та лабораторні роботи, твори, домашні завдання, графічна перевірка, перевірка практикою, тестова перевірка.

Методи усного контролю

До них належать фронтальне та індивідуальне опитування. Під час фронтального опитування вчитель пропонує серію логічно пов'язаних між собою запитань для учнів усього класу. Воно сприяє систематизації знань, розвиває навчальну активність учнів, але не враховує індивідуального темпу мислення, стимулює прості відповіді, тому його необхідно поєднувати з індивідуальним опитуванням. У процесі індивідуального опитування учень має змогу самостійно висловлювати свої думки, коригувати їх і доповнювати. Ефективність методів усного контролю залежить від ретельної підготовки вчителя, чіткості формулювання запитань (зрозумілості, лаконічності) і ступеня їх проблемності.

Спостереження за навчальною діяльністю учнів. Як метод контролю його виокремлюють умовно, бо спостереження органічно належить до всіх методів навчання і контролю, адже вчитель завжди фіксує ступінь уважності учня, рівень його мислення, культуру поведінки, ставлення до предмета.

Методи письмового контролю

Вони спрямовані на аналіз документального матеріалу, визначення характеру допущених учнями помилок і способів їх подолання. Найпоширенішими є такі методи письмового контролю: контрольні роботи, твори, диктанти, письмові заліки, контрольні тестові роботи програмованого типу (перелік запитань і можливі варіанти відповідей).

Методи лабораторного контролю

Ці методи забезпечують можливість перевірити рівень сформованості вміння застосовувати здобуті знання на практиці. Вони спрямовані на перевірку вмінь учнів користуватися лабораторним обладнанням (амперметр, барометр, вольтметр, термометр тощо). Метод лабораторного контролю охоплює також письмові та графічні роботи, розв'язання експериментальних завдань, які потребують здійснення дослідів.

Графічна перевірка

Використовується на уроках математики, креслення, образотворчого мистецтва та ін. Вона передбачає створення узагальненої наочної моделі, яка відображає взаємозв'язки в об'єктах і предметах, що вивчаються. Так, графічно можна зобразити умову задачі, механізми, прилади, процеси. Графічна перевірка забезпечує розвиток пізнавального інтересу, економить час, формує вміння узагальнювати, систематизувати, класифікувати вивчений матеріал, сприяє розвитку абстрактного мислення учнів. Основними формами графічної перевірки є складання таблиць, схем, побудова діаграм, графіків, створення малюнків, робота з картами. Вона часто поєднується з усною або письмовою, перевірками.

Тестова перевірка знань

Цей метод забезпечує об'єктивне вимірювання обсягу і якості засвоєння учнями конкретних знань, умінь і навичок, але не здібностей. Слово "тест" (англ. test) означає випробування, перевірку. Основні вимоги до тестів полягають у тому, що вони мають бути короткотривалими, однозначними, правильними, відносно короткими, інформативними, зручними, стандартними; відповідати цілям навчання, виховання і розвитку учня.

Основними критеріями тестів є об'єктивність, надійність, валідність і точність.

Об'єктивність передбачає, що результати вимірів максимально незалежні від дослідників. Це означає, що різні вчителі, викладачі, експерти, вимірюючи одну й ту саму характеристику, одержують однаковий результат. Важливою умовою забезпечення об'єктивності є стандартизація процедури вимірювання: об'єктивність здійснення вимірювання (однакові умови, час, засоби); об'єктивність опрацювання даних (фіксація результатів, їх збереження й аналіз); об'єктивність інтерпретації результатів (алгоритми аналізу, критерії оцінювання та інтерпретації результатів).

Надійність методу вимірювання передбачає відновлення результатів діагностики під час повторних вимірювань. Ступінь надійності методу визначають за допомогою коефіцієнта надійності, який дорівнює коефіцієнту кореляції між результатами, одержаними однаковим методом та за однакових умов. Коефіцієнт надійності вказує, наскільки збігаються результати вимірювань.

Ступінь надійності вимірювання залежить від об'єктивності методу, оптимізації параметрів засобів вимірювання, стабільності вимірюваних характеристик.

Валідність методу відображає відповідність того, що вимірювалося цим методом, тому, що він повинен вимірювати. Валідність методу диференціюють за такими ознаками: валідність змісту, валідність відповідності, валідність прогнозу.

Точність методу вимірювання характеризує ступінь коливання вимірюваного параметру і визначає мінімальну або систематичну помилку, з якою можна здійснити вимірювання цим методом. Коливання результатів вимірювання підпорядковується статистичним закономірностям.

Критерії оцінювання якості методів вимірювання є необхідними, але недостатніми критеріями ефективності педагогічного контролю. Окрім них, ефективність значною мірою залежить від організації контролю, забезпеченості навчального процесу технічними і методичними засобами, рівня професійної освіченості самих учителів з питань методології і теорії тестового контролю.

За допомогою тестових завдань можна здійснювати поточну, поетапну та підсумкову атестації результатів навчальної діяльності учнів. Використання цього методу дає змогу значно підвищити відповідальність учнів за результати своєї діяльності, скоригувати дії вчителя від трансляції знань і способів діяльності до проектування індивідуальної траєкторії розвитку учня.

Залежно від способу відповіді тестові завдання поділяють на:

- завдання закритої форми із запропонованими відповідями, з яких одна є правильною;

- завдання відкритої форми з вільно конструйованими відповідями.

Тестові завдання закритої форми складаються з трьох компонентів: інструкції щодо їх виконання; запитальної змістової частини; правильної відповіді. У деяких тестових завданнях інструкції немає, оскільки цю функцію виконує запитальна змістова частина. Часто інструкцію розміщують на початку тестового зошита чи тестових матеріалів.

До тестових завдань закритої форми належать:

1) завдання альтернативних відповідей ("правильно - неправильно", "так - ні"), які застосовують для оцінювання одного елемента знань;

2) завдання простого множинного вибору, що передбачають знаходження однієї правильної відповіді із запропонованих варіантів;

3) завдання з множинним вибором, у яких кількість правильних відповідей не обмежена інструкцією.

Завдання з простим множинним вибором будують за принципами класифікації та кумуляції, завдання з множинним вибором - відповідно до вимог принципів класифікації, кумуляції, циклічності, комплексності (поєднання принципів).

До завдань відкритого типу належать завдання на відновлення послідовності або відповідної частини.

У тестах цього виду варіанти відповідей не надаються, тобто тестові завдання передбачають вільну форму відповіді. Тести відкритого типу поділяють на завдання з пропусками, завдання на доповнення, завдання з короткою відповіддю та завдання у формі структурова-ного есе.

До завдань з короткою відповіддю існує особлива вимога: вони мають бути сформульовані так, щоб запитання потребували короткої відповіді, яка зазвичай є результатом математичних розрахунків.

Як свідчить практика, учні надають перевагу запитанням відкритого типу. Такий підхід до питань заохочує їх перевіряти і розвивати свої ідеї, критично аналізувати вивчений навчальний матеріал. Запитання відкритого типу часто починаються словами "що", "як", "які" тощо.

У створенні тестів необхідно керуватися такими основними правилами:

1. Зміст завдання має відповідати вимогам програми і відображати зміст навчання.

2. Тестові завдання однакової форми повинні супроводжуватися однією інструкцією щодо їх виконання.

3. Текст інструкції має відрізнятися від основного тексту іншим шрифтом або кольором.

4. Тестові завдання нумеруються арабськими цифрами, нумерація тестових завдань різної форми наскрізна.

5. Створення тестового завдання розпочинається з формулювання правильної відповіді (для завдань закритої форми) або постановки запитання (для завдань відкритої форми).

6. Запитальна частина тестового завдання формулюється зазвичай у стверджувальній формі, стисло, чітко, без подвійного тлумачення.

7. Запитальну частину тестового завдання доцільно виділити іншим шрифтом (великі літери, активний колір тощо).

8. Варіанти відповідей тестового завдання повинні мати окрему індексацію (нумерацію).

Тести успішності мають істотні переваги над традиційними методами контролю:

- забезпечують можливість перевірити рівень засвоєння навчального матеріалу всіма учнями;

- дають змогу за порівняно короткий час перевірити значно більший обсяг знань, ніж це можна зробити за допомогою традиційного усного чи письмового опитування;

- нейтралізують вплив зовнішніх чинників (почерк, граматичні помилки, упереджене ставлення до учня);

- забезпечують оперативний і систематичний контроль за навчальною діяльністю учнів, що спонукає їх до регулярної підготовки з предмета;

- формують інтерес до навчання (незвичайність форми завдань);

- дають змогу підвищити об'єктивність підсумкового контролю, змінити його форми.

У процесі підготовки матеріалів для тестових завдань необхідно дотримуватися таких основних правил:

1) недоцільно включати відповіді, неправильність яких на час тестування учень не зможе обґрунтувати;

2) неправильні відповіді мають ґрунтуватися на типових помилках і бути правдоподібними;

3) правильні відповіді з усіх запропонованих слід розміщувати у випадковому порядку;

4) завдання не мають повторювати формулювань підручника;

б) відповіді на запитання не повинні бути підказками для відповідей на інші завдання цього тесту;

6) питання не мають містити "пасток" (каверзної та хибної інформації).

Не можна абсолютизувати тестовий метод контролю. Він має право на існування поряд з іншими методами і формами перевірки знань. Як кожний засіб діагностики тести мають свої переваги і недоліки. Результати розв'язування тестових завдань не дають змоги визначити рівень інтелектуальних ресурсів суб'єкта. Незважаючи на валідність і прогностичну надійність, тести не завжди можуть "виміряти" динаміку розвитку індивідуальних здібностей учня, позбавляють його і вчителя "живого" спілкування. Тому доцільно поєднувати тестування з іншими (традиційними) формами і методами перевірки.

Метод самоконтролю. Він спрямований на формування вміння усвідомлено регулювати власну навчальну діяльність, удосконалювати її, запобігати помилкам і неточностям. Важливими засобами формування в учнів умінь самоконтролю є усвідомлення правильності операцій і дій, складання плану відповідей, переказ основних думок, робота з контрольними запитаннями, контроль з боку вчителя, самооцінювання (критичне ставлення учня до своїх здібностей і можливостей та об'єктивне оцінювання власних успіхів у навчанні).

Методи контролю спрямовані на зворотний зв'язок у навчанні, його регулювання і корегування. Використання їх має забезпечити повноту і всебічність контролю, його систематичність, об'єктивність, індивідуалізацію і диференціацію у навчанні. Усі методи контролю використовують у взаємозв'язках із дидактичними цілями, змістом та етапами навчання.

Поняття про методи навчання(Педагогіка - Зайченко І.B.)

Успіх навчання залежить як від правильного визначення його мети і завдань, так і від способів досягнення їх, тобто від методів навчання. Незважаючи на те, що методи навчання використовуються протягом багатьох віків, з самого виникнення школи розробка теорії методів навчання завдавала і завдає вченим-педагогам немало клопотів. Спостерігаючи за процесом навчання в школі, дидакти і методисти звернули увагу на надзвичайну різноманітність видів зовнішньої діяльності вчителя і учнів на уроці. Ці види діяльності і стали називати методами навчання: вчитель розповідає – він використовує метод розповіді; діти читають книгу – метод роботи з книгою; учень розв'язує задачі – метод розв'язування задач; учитель викликав учня для перевірки знань — метод усного опитування і т.д.

Кількість таких методів у різних авторів виявлялась надто великою, а найменування їх вкрай різноманітними. Виникла необхідність впорядкування цього широкого і багатогранного переліку методів. Для цього потрібно було вказати суттєві ознаки, за якими можна було б визначити, чи варто даний вид діяльності вчителя і учня називати методом навчання, чи це є якоюсь іншою характеристикою навчання. При визначенні сутності методів думки педагогів розійшлися: одні автори визначали метод як сукупність прийомів навчальної роботи, інші - як шлях, по якому учитель веде учнів від незнання до знання, треті - як форму змісту навчання, четверті – як спосіб взаємопов'язаної діяльності вчителя і учнів, спрямованої на досягнення завдань навчання. При цьому майже всі означення вірні. Однак, в якій мірі вони найсуттєвіші і дозволяють осмислити процес навчання та організувати його? – питання залишається відкритим.

У більшості підручників з педагогіки і в посібниках з дидактики та методики методи навчання класифікують у залежності від зовнішнього вираження способу (форми) діяльності вчителя чи учня в процесі навчання, почасти від засобу, що відіграє в тому чи іншому способі провідну роль. Так визначаються методи розповіді, бесіди, ілюстрації і демонстрації, письмових, графічних робіт, самостійної роботи, повторення, лабораторних робіт і т.д. Розповсюдженими методами вважаються робота з підручником, розв'язування задач, використання засобів мистецтва. Однак, неважко помітити, що всі ці методи не характеризують пізнавальну діяльність, яку, з одного боку, здійснюють учні, а з другого - організує вчитель. Але саме пізнавальна діяльність учнів є головною умовою засвоєння ними навчального матеріалу. Навчання є пізнання, але реалізується воно особливим чином.

Будь-який метод є системою усвідомлених послідовність дій людини, які сприяють досягненню результату, що відповідає визначеній меті. Тому будь-який метод передбачає усвідомлену мету без чого взагалі неможлива цілеспрямована діяльність суб'єкта. Усвідомивши свою мету, людина здійснює діяльність, тобто систему дій, обумовлену засобами, що є в її розпорядженні. Отже, можна зробити висновок, що будь-який метод у дії передбачає поставлену мету, відповідну їй діяльність (систему дій), необхідні засоби, процес зміни об'єкта, досягнуту мету (результат застосування методу).

Але метод навчання характеризується певними особливостями, обумовленими тим, що учень, який слугує об'єктом впливу вчителя, є одночасно і суб'єктом, тобто особистістю, від інтересів і волі якої залежить її діяльність у відповідності з діями вчителя. Якщо вчитель не викликає в учнів мети, що відповідає його завданням, то акт навчання не може відбутися і метод впливу не досягне очікуваного результату. При цьому мета учня не обов'язково повинна співпадати з метою вчителя, вона повинна тільки відповідати їй. Адже, коли вчитель дає завдання, маючи на увазі повторити використання якогось правила, то в учня виникає тільки бажання виконати дане завдання.

Таким чином, метод навчання передбачає, перш за все, мету вчителя і його діяльність з допомогою наявних у нього засобів. В результаті виникає мета учня і його діяльність завдяки наявності відповідних засобів. Під впливом цієї діяльності виникає і здійснюється процес засвоєння учнем навчального змісту, досягається визначена мета або результат навчання. Цей результат слугує критерієм відповідності методу меті. Отже, будь-який метод? системою цілеспрямованих дій учителя, які забезпечують організацію пізнавальної і практичної діяльності учня, засвоєння ним змісту і тим самим досягненню мети навчання. Іншими словами, метод навчання передбачає обов'язкову взаємодію вчителя і учня, спрямовану на організацію навчання учня, а в результаті цієї діяльності реалізується процес навчання, засвоєння учнем змісту освіти. Якщо сказати коротше, то методи навчання — це способи спільної діяльності учителя й учнів, спрямовані на вирішення завдань навчання.

Поширеним в дидактиці є поняття "прийом навчання".

Прийом — це елемент методу, його складова частина, разова дія, окремий крок у реалізації методу або модифікація методу в тому випадку, коли метод невеликий або простий за структурою.

У процесі навчання методи і прийоми використовуються в різноманітних поєднаннях. Один і той же спосіб діяльності учнів в одних випадках може бути як самостійний метод, в інших – як прийом навчання. Наприклад, пояснення, бесіда є самостійними методами навчання. Якщо ж вони епізодично використовуються вчителем в процесі практичної роботи для залучення уваги учнів до виправлення помилок, то пояснення і бесіда набувають значення прийому навчання, що є складовою методу вправ.

Метод навчання – це складне, багатовимірне утворення. Якби вдалося побудувати його просторову модель, то ми побачили б унікальний кристал, що переливається багатьма гранями і постійно змінюється. Саме таку конфігурацію пропонують і висвічують ЕОМ при спробі наочного моделювання методу навчання.

У методі навчання виявляються об'єктивні закономірності, мета і завдання, зміст, принципи, форми навчання. Діалектика взаємозв'язку методу з іншими категоріями дидактики взаємо-зворотна: будучи похідними від мети і завдань, змісту, форм навчання, методи, разом з тим, виявляють зворотний і надзвичайно могутній вплив на становлення і розвиток цих категорій. Ні мета й завдання, ні зміст освіти, ні форми роботи не можуть бути реалізовані без урахування можливостей їх практичної реалізації, а саме таку можливість забезпечують методи. Вони ж обумовлюють темп розвитку дидактичної системи — навчання прогресує так швидко, наскільки дозволяють йому рухатися вперед використовувані методи.

Прийнято виділяти такі загально педагогічні функції методів навчання: навчальну, виховну, розвивальну, стимулюючо-мотиваційну, контрольно-корекційну.

Навчальна передбачає способи пошуків ефективного засвоєння учнями обсягу передбачених навчальною програмою знань, умінь та навичок. Виховна, будучи зв'язаною з навчальною, реалізується у двох напрямах: 1) на основі використання виховних можливостей змісту програмового навчального матеріалу; 2) на основі вироблення у процесі досягнення навчальних цілей вольових рис характеру, формування почуттів внутрішнього порядку та завершеності. Розвивальна випливає безпосередньо із суті навчальної та виховної, оскільки окремо розвивальної діяльності немає. Однак різні методи по-різному впливають на різні сфери розвитку особистості. Наприклад, на розумовий розвиток учня, його вміння здійснювати різноманітні розумові операції (аналіз, синтез, систематизація, узагальнення і т. д.) більший вплив справляють проблемні, евристичні, дослідницькі методи навчання, ніж репродуктивні. Стимулюючо-мотиваційна функція навчального методу полягає у використанні вчителем таких прийомів, дій та операцій, які здатні викликати в учня ті внутрішні імпульси, що допомагали б йому мобілізувати свою волю та увагу для досягнення поставлених цілей. Це, наприклад, досягається за рахунок використання проблемних завдань, евристичних запитань, ситуацій здивування, відкриття, показу парадоксальності в явищах. Контрольно-ко-рекційна функція забезпечує здійснення всіх інших функцій методів навчання. Однак до сьогодні проблематичним залишається контролювання і корекція мотиваційної, виховної та розвивальної функцій. Відносний рівень їхньої реалізації можна визначити лише на основі аналізу результатів навчальної, трудової діяльності учнів та їх поведінки.




Поделиться с друзьями:


Дата добавления: 2015-05-23; Просмотров: 861; Нарушение авторских прав?; Мы поможем в написании вашей работы!


Нам важно ваше мнение! Был ли полезен опубликованный материал? Да | Нет



studopedia.su - Студопедия (2013 - 2024) год. Все материалы представленные на сайте исключительно с целью ознакомления читателями и не преследуют коммерческих целей или нарушение авторских прав! Последнее добавление




Генерация страницы за: 0.03 сек.