Приклади з педагогічної практики. І.А.Гриценок під час вивчення педагогічних умов організації виробничого навчання учнів ПТНЗ швейного профілю застосовує метод вивчення нормативно-правових

І.А.Гриценок під час вивчення педагогічних умов організації виробничого навчання учнів ПТНЗ швейного профілю застосовує метод вивчення нормативно-правових, архівних документів та матеріалів [14, с.46-51].

Зокрема, автор зазначає, що на основі вивчення архівних документів встановлено, що навчальні плани та програми з виробничого навчання розроблялися для кожної спеціальності окремо, обсяг навчального часу розподілявся по цехах для кожної спеціальності. Згідно з положенням спеціальної постанови ЦВК і РНК СРСР у вересні 1932 року ряд шкіл ФЗУ було перетворено на вищі професійні школи винятково професійної спрямованості з терміном навчання до десяти місяців. Так загальна кількість годин у типовому навчальному плані для школи ФЗУ 1932 року з дворічним терміном навчання на базі чотирьох класів складала 3840 годин, із них на виробниче навчання відводилося 1920 годин. Решта часу відводилася на теоретичне навчання, яке складалося із загальноосвітнього, соцекономічного, спеціального циклів.

Збільшення в 1935-1939 рр. строків навчання в закладах профтехосвіти призвело до збільшення кількості годин в навчальних планах на виробниче навчання: в школах з півторарічним строком навчання – до 2085 годин, а з дворічним – до 2750 годин (на 1070 годин більше).

Наприкінці 1947 року школи ФЗН стали працювати за новими навчальними планами, які крім виробничого навчання передбачали вивчення мінімуму знань з технології, матеріалознавства і техніки безпеки.

Зауважимо, що наукова література 60-70 років минулого століття сповнена дискусій щодо форм підготовки кваліфікованих робітників, а саме: співвідношення виробничого навчання у навчальних майстернях училища і на виробництві. З одного боку, науковці стверджували пріоритетну роль підприємства у підготовці кваліфікованих робітників як перспективну тенденцію нового робітничого поповнення, з іншого, доводили доцільність їхньої підготовки у професійно-технічних училищах, зводячи при цьому нанівець багаторічний позитивний досвід багатьох підприємств.

Кваліфікаційна характеристика складалася відповідно до Єдиного тарифно-кваліфікаційного довідника робіт і професій робітників 1970 року і містила перелік основних знань, умінь та навичок, якими мав володіти робітник даної професії й кваліфікації.

Програма виробничого навчання передбачала два етапи: навчання у навчальних майстернях (1731 годин) і навчання на виробництві. На теоретичне навчання відводилося 980 годин. Окрім цього, до навчального плану був внесений предмет „Естетичне виховання”, на який відводилося 50 годин.

І.М.Козловська зазначає, що аналіз навчальних планів та програм ПТУ та ВПУ для загальноосвітнього циклу дисциплін показує, що не завжди враховується значущість навчального матеріалу для освіти. Навчальні програми із загальноосвітніх предметів у загальноосвітній і професійно-технічній школі мало відрізняються між собою, недостатньо враховують специфіку професійної підготовки фахівців. У викладанні домінує інформаційно-рецептивний чи пояснювально-ілюстративний метод, необхідний для передачі готових знань та репродуктивний метод. Проблемний підхід до навчання замінюється формальною постановкою проблем, а проблемне навчання знову ж таки найчастіше спостерігається в роботі окремих викладачів [24, с.348].

Аналіз навчального плану спеціальності „Педагогіка і методика початкового навчання” (1989р.), зазначає К.Б.Авраменко, показав, що всі навчальні дисципліни, що забезпечували професійну підготовку педагогічних кадрів, вперше було згруповано у чотири блоки: суспільно-політичні, загальнокультурні, психолого-педагогічні і спеціальні дисципліни. Крім того, у зазначеному навчальному плані кожний із блоків містив дисципліни для обов’язкового та факультативного вивчення. Вважаємо за необхідне зауважити, що важливою позитивною тенденцією даного навчального плану є співвідношення загальної кількості годин між дисциплінами загальноосвітнього та спеціально-професійного циклів (відповідно 40% до 60%) [1, с.119].

Аналіз періодичних видань 1956-1996 років дозволяє стверджувати, що випускаючі кафедри факультетів підготовки вчителів початкових класів налагоджують тісні двосторонні зв’язки із початковими школами на різних рівнях: шкільний вчитель – викладач внз – студент, студент – учні – їх батьки; викладачі внз беруть участь у роботі методичних об’єднань вчителів початкових класів; випускники факультетів залучаються до проведення дня відкритих дверей. Аналіз публікацій у періодичних виданнях даного періоду дозволяє констатувати посилений інтерес освітян до педагогіки співробітництва та новаторської педагогічної діяльності, ідеї якої дістали широкого визнання та швидкого поширення у середині 90-х років ХХ століття. Важливо зауважити, що на сторінках періодичних видань все частіше висловлювалася думка про те, що не може бути однозначної методики навчання та виховання, яка була б обов’язковою для всіх випадків, і кожен вчитель може стати новатором, знайти свою оригінальну методику, яка б віддзеркалювала б його особистісні якості [1, с.120-12 1.5. СОЦІОЛОГІЧНІ МЕТОДИ ДОСЛІДЖЕННЯ

Анкетування

Метод дослідної бесіди, інтерв’ю

Соціометрія

Методи експертних оцінок

Педагогічний консиліум

типи анкетування

Анкетування  

за кількістю опитаних,

види анкети за формою,

структура анкети,

випадки застосування

1.5.1. Анкетування проводять для з’ясування біографічних даних, поглядів, ціннісних орієнтирів, соціальних настанов особистісних рис опитуваних.

Типи анкетного опитування за кількістю охоплення опитуваних: повне (охоплюються великі групи людей) і вибіркове (опитування певної групи учасників); за характером спілкування: особисте (безпосереднє опитування) та заочне (поштою, телефоном); за формою здійснення: групове та індивідуальне; за формою проведення: усне (за типом інтерв’ю) та письмове (робота з бланковими анкетами); за способом вручення анкет: поштове та роздавальне [60, с.23].

Анкета є набором запитань, кожне з яких логічно пов’язане з головним завданням дослідження. Важливими характеристиками анкети є її композиція (послідовність запитань), мова та стиль формулювання запитань, оформлення, рекомендації щодо заповнення анкети.

Структура анкети складається з трьох частин: вступної, основної, демографічної. Починається вона зі вступної частини, в якій зазначають, хто та з якою метою проводить опитування, вміщують інструкції щодо її заповнення, вказують на спосіб повернення заповненої анкети. Вступ повинен налаштувати учасників анкетування на довіру та співробітництво. Основна частина формується із запитань, які дають інформацію про певні факти, події, мотиви, думки, оціночні судження респондентів у галузі досліджуваної проблеми. Демографічна частина містить паспортні характеристики опитуваних: вік, ступінь освіти, кваліфікацію тощо [60, с. 23].

За формою анкети бувають [23, с.99]:

відкриті – анкети, в яких інструкція не пропонує варіантів відповіді на запитання (напишіть назву професії, яку б ви обрали; напишіть назву країни, де б ви хотіли жити);

закриті – анкети, що мають варіанти відповідей, із яких потрібно вибрати один (чи згодні Ви з твердженням, що фах учителя є одним з найкращих? а) безумовно згоден; б) згоден; в) непевен; г) незгоден; або кілька (які пори року Вам подобаються? а) зима; б) весна; в) літо; г) осінь;

напіввідкриті – передбачають можливість не тільки скористатися одним з наведених варіантів відповідей, але й запропонувати свій;

полярні – анкети, що виявляють стандартизований набір особистісних рис, ступінь виразності яких може бути оцінений за 4-5 бальною шкалою (уважно проаналізуйте досвід роботи вчителя і оцініть рівень розвитку його дослідницьких умінь: „5” – риса притаманна вчителю вищою мірою; „4” – помітно виражена; „3” – мало виражена; „2” – не виражена; „0” – не вдалося її виявити).

За змістом запитань анкети поділяють на [23, с.99]:

непрямі, коли об’єкт інтересу дослідника не вказується прямо в змісті запитань (кого зі своїх товаришів ти запросив би до себе на День народження?);

прямі, коли об’єкт інтересу дослідника наявний у змісті самих запитань (чому Ви обрали педагогічну професію?).

Під час складання анкети треба дотримуватися таких основних вимог [23, с.100]:

запитання мають так характеризувати явище, щоб очікувані відповіді на них могли бути вірогідними;

запитання можуть бути як прямі, так і непрямі, як з варіантами відповідей, так і без них;

формулювання запитання не повинне схиляти до певної відповіді;

варіанти відповідей повинні мати однозначне розуміння;

кількість варіантів відповідей повинна забезпечувати максимально можливу їх вірогідність;

пропонувати контрольні комбінації запитань: прямі, опосередковані запитання;

особисті, безособові запитання;

передбачати попередню перевірку ступеня розуміння запитань на невеликій кількості учнів і коригування змісту анкети.

Вірогідність даних анкетного опитування перевіряють повторним анкетуванням за тією ж процедурою тих самих осіб (визначається постійність інформації), а також контролем даних анкетного опитування за допомогою інших методів.

Перевага анкетування полягає в тому, що воно є порівняно економічним методом збору даних і дає можливість аналізувати й обробляти їх за допомогою математичної статистики; забезпечує індивідуальний підхід до кожного з опитуваних осіб, що створює атмосферу довіри; є джерелом отримання додаткової інформації. Разом з тим зазначимо, що під час проведення анкетування складно проконтролювати вірогідність відповідей, важко порівнювати результати. Цей метод наукового дослідження особливо ефективний під час масових опитувань [23, с.101].

У педагогічних дослідженнях анкети доцільно у тих випадках, коли необхідно [21, с.112]:

отримати будь-які фактичні дані;

з’ясувати ставлення особи, за якою спостерігають, до певної проблеми або явища (наприклад, ставлення вчителя до застосування робочих зошитів із дисципліни). У цьому випадку на можна використовувати сугестивні (додаткові) питання;

отримати конкретні відповіді (учасник анкетування може дати відповідь лише „так” або „ні”). Такі анкети дають можливість отримати точні, однозначні, конкретні дані, але під час такого анкетування не розкривається якісна сторона відповідей;

оцінити будь-які явища і назвати їх в порядку надання переваги (написати навчальні дисципліни, літературні твори, яким учасники анкетування надають перевагу).

У випадку, коли дослідник не може визначити необхідність того чи іншого питання в анкеті, використовується первинний варіант анкети. Вибирається декілька учасників анкетування з того оточення, де відбуватиметься анкетування, і з’ясовується, які запитання незрозумілі для учасників анкетування, на які вони не бажають відповідати.

Визначення кількості учасників анкетування залежить від багатьох причин (від характеру явищ, що спостерігаються, від рівня ймовірності досліджуваного явища). У науковій роботі з педагогіки з метою досягнення наукової цінності анкетуванням необхідно охопити мінімум 100 осіб. І стільки осіб охопити усним опитуванням [21, с.113].

Дата добавления: 2015-05-23