Польський національно-визвольний рух і Україна

Польський шляхетський суспільний рух в українських землях після поділів Речі Посполитої: особливості ідеології та діяльності.

Наприкінці ХVІІІ ст. суспільний рух польської шляхти вступив в якісно нову стадію розвитку. Це зумовлювалося втратою незалежності Польщі внаслідок поділів Речі Посполитої, що призвело до ліквідації необмежених суспільно-політичних прав і привілеїв польського шляхетства, до нівелювання ролі цього соціального стану в російському імперському соціумі в період інкорпорації Правобережної України, до поглиблення конфлікту між російським абсолютистським ладом та анархо-республіканськими уподобаннями польської провідної верстви. До суспільно-політичного та соціально-економічного чинників генези польського руху додавалися історико-психологічний, духовно-релігійний та етнокультурний.

На рубежі ХVІІІ – ХІХ ст. польський шляхетський рух набув характеру національно-визвольного, хоча історична перспектива Польща усвідомлювалася його послідовниками по-різному, що спричинило виникненню двох течій: профранцузької та проросійської. Дієвими прикметами першої течії стало формування польських легіонів, які підтримували Наполеона, створення представницьких органів польської еміграції, діяльність таємних організацій тощо. Друга течія, зокрема її ідеологи А. Чарторийський, М. Огінський, розгорнула конституційно-правову діяльність з метою розробки легальних проектів задля відродження польської держави за підтримки російського імператора. Посилення русифікаторського курсу царату послабило позиції проросійської течії руху і привело до поширення опозиційних настроїв у регіоні Правобережжя.

Дата добавления: 2015-05-23