Серед ремесел особливого розвитку досягли ливарна справа та ковальство

ГОСПОДАРСЬКЕ ЖИТТЯ.

Жили з хліборобства та осідлого скотарства. Вирощували зернові та городні культури. Переважало перелогове господарство,на Поліссі використовували підсіку. Займалися мисливством та рибальством.

Перейшли до осередкового ковальства, в Гайвороні знайдено такий осередок де було 24 горна та залишки плавильних печей. Від ковання прикрас перейшли до їх відливки. Виробляли глиняний посуд.

Продавали хутро, мед, шкіри, зерно, віск та ін. Купували посуд із скла, срібла, золота, вино, олію та ін.

ВТОРГНЕННЯ ГОТІВ ТА ГУНІВ.

У 3 ст. готи приєднали до себе антів. Спільно з готами анти воюювали проти Римської імперії, а коли Рим зміцнів то готи спрямували свої сили проти антів.

Під час навали гунів анти скористалися їх підтримкою і витіснили готів за межі Римської імперії Найбільшої могутності гуни досягнули за часів Аттіли, а після його смерті в 453 р. швидко знесилелись.Позбавившись гунів слов’яни могутнім потоком рушили на землі Візантії. Так було започатковане велике розселення слов’ян.

Слов’яни які прямували вздовж Дунаю просунулися аж до верхів’я Ельби і дали початок сучасни західно – слов’янським народам. Ті хто просувався в північно – західному напрямку дали життя білорусам, а ті, що прямували на північний схід, стали предками росіян. На Правобережжі мешкали склавіни та анти.Анти іраномовне слово означає «крайні», «окраїнні». Місцеві мешканці озвучили це слово як Україна.

КИЇВСЬКА РУСЬ.

2.1. Походження Давньоруської держави.

До питання походження Київської Русі вперше звернувся легендарний літописець Нестор понад вісім століть тому в «Повісті минулих літ».

Німецькі історики, висунули тезу щодо скандинавського(норманського. варяжського) походження Давньоруської держави.

Хозарська гіпотеза виводить коріння Київської держави з Хозарського каганату. Однак ця версія не витримує критичної перевірки.

Археологічні дослідження стародавнього Києва свідчать про місцеву слов’янську самобутність його матеріальної культури.

Пам’ятки хозарської культури зустрічаються надзвичайно рідко і не становлять навіть відсотка від загальної кількості знахідок.

Паросток державності Київської Русі не був завезений із-за моря варягами чи пересаджений сусідам хозарами. Він зріс на місцевому грунті задовго до ІХ ст. внаслідок складного і тривалого соціально-економічного та культурного розвитку слов’янського суспільства.

2.2. Виникнення і розквіт Київської Русі.

Племінні об’єднання східних слов’ян.

Як свідчить Нестор в «Повісті минулих літ» на території України існувало 7 великих племінних об’єднань (хорвати, поляни, деревляни, волиняни, сіверяни, тиверці, уличі). Такі союзи племен називають «княжіння». На чолі стояв князь який мав дорадчий орган віче.Навколо князя формувалася дружина,яка служила в війську. Центром союзу було укріплене городище. Вже в 7 ст. союзи племен мали одну етнокультуру, мовну і політичну групу, що сприяло виникненню у 9 ст. держави з центром в Києві, а також формуванню українського народу та його мови.

Виникнення Києва.

У «Повісті минулих літ» наводиться переказ, що Київ заснувано трьома братами – Києм, Хоривом та Щеком. Місто названо в честь старшого брата. Фортецю на Старокиївській горі будував Кий (6 ст.) За літописом Кий, його брати та сестра Либідь були полянами, з цим племінним об’єднанням і пов’язане становлення держави з центром в Києві. Нестор пише «поляни, які тепер звуться руссю».

Правління Аскольда та Діра.

Держава з центром в Києві в 9 ст. отримує назву Руська земля. Першими князями були Дір і Аскольд. Спочатку правив Дір, про його правління мало що відомо. Аскольд у 860 р. пішов походом на Візантію, декілька тижнів тримав в облозі Константинополь, ударом свого флоту примусив Візантію визнати Русь, як державу. З цього часу виникає термін Руська земля.

З Аскольдом пов’язують спробу запровадженя християнства на Русі (860 р.).

Правління Олега.

У 879 р. Новгородський князь Рюрик (варяг) помер, спадкоємцем престолу став його малолітній син Ігор, регентом якого був Олег. У 882 році Олег прибув у Київ, вбив Аскольда і правив Русю від імені Ігоря, фактично він був повновладним князем. За часів його правління (882—912) відбулося збирання руських земель та консолідація їх навколо Києва. Не визнавши північних завойовників, державне об’єднання «Руська земля» розпалось, і Олег був змушений відновлювати колишню єдність силою меча. Літопис повідомляє, що 885 р. він обклав даниною полян, древлян, сіверян та радимичів, а з тиверцями та уличами продовжував воювати.

Олег здійснив два переможних походи на Константинополь у 907 р. та 911 р. Русько-візантійський договір 911 р. передбачав сплату Візантією значної контрибуції (48 тис. гривень золотом), безмитну торгівлю, надання пільгових умов руським купцям у Константинополі та ін. Відбулося міжнародне визнання Руської держави.

Після гучних перемог над Візантією Олег здійснив кілька походів проти Арабського халіфату на південно-західне узбережжя Каспійського моря. Під час одного з них (912) він загинув.

Правління князя Ігоря.

Після смерті Олега на чолі Давньоруської держави став син Рюрика—Ігор (912—945). Племена древлян та уличів відмовилися підкорятися київському князю і сплачувати данину. Вогнем і мечем Ігор підкорив древлян і після трирічного протистояння переміг уличів. Саме в роки правління Ігоря на південних кордонах держави з’являються печеніги. У 915 р. Києву вдалося укласти з ними мирну угоду, але вже 930 р., підштовхувані Візантією, печеніги рушили на Русь. Продовжуючи політику своїх попередників, Ігор здійснив кілька походів на Візантію. Спочатку 941 р. на чолі воєнної експедиції, що просувалася на десяти тисячах суден, він з’явився під Константинополем, але армада русичів була спалена «грецьким вогнем», зазнало поразки і руське суходольне військо. Проте ці невдачі не зупинили Ігоря. Вже 943 р. князь, зібравши під свої знамена варягів, полян, кривичів, тиверців та найнявши печенігів, розпочав новий грандіозний похід на Царгород. Побачивши явну перевагу військ Ігоря візантійський імператор Роман запропонував Ігорю мирну угоду.Яка підтверджувала лише основні торговельні інтереси Русі на ринках Візантії.

Антивізантійську спрямованість мав і похід Ігоря на Закавказзя, здійснений 944 р.

Широкомасштабні воєнні походи поглинали значну кількість ресурсів і вимагали від держави постійного напруження сил, що підштовхувало князя збільшувати данину. Одне з таких повторних збирань данини призвело 945 р. до повстання древлян, під час якого було вбито Ігоря.

Правління Ольги.

Після смерті Ігоря на чолі Давньоруської держави стала його дружина — княгиня Ольга (945—964), оскільки його син Святослав був ще малолітнім. Вона придушила древлянське повстання, у ході якого кількох древлянських князів було вбито, а головне місто цієї землі Іскоростень—спалено.

Ольга унормувала процес збирання данини, визначення її розмірів (полюддя, урок, устав) і встановлення місць збирання(погост). Створенні осередків центральної князівської влади на місцях.

У 946 та 957 рр. вона здійснила два дипломатичні візити до Константинополя, у ході яких було укладено союзницькі угоди, розглядалася проблема християнізації Русі (сама, княгиня була охрещена під час одного з візитів у візантійському Софіївському соборі). Спроба переорієнтуватись на германського імператора Огона І та латинське духовенство була невдалою.

Язичницька опозиція здійснила держаний переворот і поклала край тривалому регенству княгині.

Політика князя Святослава.

У 964 р. вся повнота влади на Русі зосередилася в руках Святослава (964—972). Войовничий характер Святослава цілком відповідав духу епохи. За роки свого порівняно короткого правління. Святослав підкоряє Києву в’ятичів, перемагає хозарських союзників волзьких булгар та буртасів (мордву); завдає поразки Хозарському каганату.

Візантійська дипломатія спровокувала війну між болгарами та русичами. Потужним ударом Святослав розбив під Доростолом болгарське військо і захопив 80 міст вздовж Дунаю. Звістка про облогу печенізькими ордами Києва (968) змусила Святослава вирушити на допомогу столиці своєї держави.

Для зміцнення влади династії Святослав 969 р. розділив князівства між своїми синами. Намісником у Києві став старший син Ярополк, у Древлянській землі — Олег, у Новгороді — Володимир.

Другий похід київського князя на Балкани розпочався 969 р. Святослав досить швидко, захопивши Переяславець, Великий Переяслав, Доростол, Філіппополь. Проте новому візантійському імператору вдалося зібрати численне військо і спочатку під Адріанополем зупинити Святослава, а під Доростолом - підписати мирну угоду (971), відповідно до якої київський князь брав на себе зобов’язання не воювати з Візантією та відмовлявся від претензій на Болгарію та Крим. Навесні 972 р., повертаючись з невдалого походу Святослав поблизу дніпровських порогів попав у засідку печенігів і трагічно загинув. З його черепа хан Куря наказав зробити "чашу, обкуту золотом".

2.3 Піднесення і розквіт Київської Русі (кінець Х - початок ХІ ст.)

Після серті Святослава, вже 977 р. між синами Святослава—Ярополком, Олегом та Володимиром — почалася боротьба за владу. Святослав та Ярополк вбиті. Володимир стає повноправним правителем Русі в 980 році.

Князювання Володимира Великого (980-І0І5) стало початком нового етапу в історії Київської Русі, етапу піднесення та розквіту. Володимир завершив тривалий процес формування території Київської держави. Давньоруська держава стала найбільшою країною в Європі.

В семи переможних війнах Володимир розбив печенігів. Він розбудовує систему воєнно-феодальних замків,створюючи могутні земляні вали і рови.

Володимир провів кілька реформ:

Суть адміністративної реформи полягала в тому, що землі князівства, де правили залежні від нього місцеві правителі, передавалися дванадцятьом синам князя, великокнязівським посадникам та наближеним боярам. На зміну родоплемінному поділу давньоруського суспільства прийшов територіальний поділ, що є однією з головних ознак сформованої державності.

Військова реформа полягала в ліквідації ” племінних " військовий об’єднань і злитті військової системи з системою феодального землеволодіння, було створено нову, або молодшу, знать-дружину, цілком залежну від великого князя, яка стала своєрідною противагою місцевому боярству.

Релігійна реформа почалась спробою модернізувати язичницьтво. Але зробити єдиним богом Перуна не вдається. Саме тому наприкінці 80-років X ст. Володимир вирішує запровадити християнство як державну релігію(988 р.) У 989 році почали будувати Десятинну церкву, побудували за 7 років.

Реформаційний доробок великого князя містить і запровадження нового зведення законів усного звичаєвого права, названого літописцем ”Уставом земленим», який, надалі ліг в основу першого,на Русі писаного зібрання юридичних норм — «Руської Правди» (1016).

Володимир постійно застосовував традиційну для того часу практику династичних шлюбів. Сина Святополка він одружив з дочкою польського короля Болеслава-Хороброго, а син Ярослав став зятем шведського короля Олафа Скотконунга. Численні шлюби Володимира Великого (літопис повідомляє, що в князя було 5 офіційних дружин) були спрямовані на поліпшення дипломатичних відносин.

Останні роки правління Володимира не були безхмарними: свою непокору почав виявляти Ізяслав у Полоцьку; за підготовку до повстання проти великого князя був кинутий до в’язниці Святополк, у 1014 р. відмовився платити щорічну данину (2 тисячі гривень) новгородський намісник Ярослав. Під час підготовки карального походу на Новгород Володимир помирає

У ході чотирирічного кривавого братовбивчого протистояння загинули Борис, Гліб, Святополк, Святослав, і 1019 р. у Києві вокняжився Ярослав. Але зазнавши поразки від брата Мстислава, братам вдалося знайти компромісне рішення, вони поділили Русь по Дніпру, і з двох її центрів — Києва та Чернігова—управляли величезною державою. Лише після смерті Мстислава 1036 р. Ярослав став, за словами Нестора, “Самовладцем Руської землі».

Дата добавления: 2015-05-23