Чорний PR та чорні PR – аналіз визначення та причини їх використання у передвиборчій боротьбі

У виборчих PR-технологіях, які широко застосовуються у виборчих кампаніях, оскільки ефективно маніпулюють свідомістю електорату, вагому частку займають так звані “брудні” технології. Більш того, у ЗМІ переодично висловлюється занепокоєння, що пердвиборча боротьба фактично переміщується на поле “чорного PR”. Щоб довести або спростувати актуальність цих звинувачень та зрозуміти причину такого неймовірного захоплення “брудними” технологіями,важливо чітко визначити, що відносити до так званого “чорного” PR.

ПРИМІТКА 1. Слід заздалегідь зазначити, що термін “чорний PR” використовується як синонім “брудних” виборчих технологій і іноді не має жодного відношення до PR, що буде видно з подальшого його аналізу.

Доцільно почати з визначення чорного PR. Перш за все, слід зазначити, що назва “чорний PR” була вперше запропонована популярним сучасним письменником В.Пєлєвіним у скандальному романі “Generation π” та з легкої руки ЗМІ та PR-щиків перетворилася на сталий фразеологізм.

Фактично чорний PR називають:

Пропагандою(застарілий та не повний термін)

Компроматом (теж не повний, це лише частина чорного PR)

Провокацією

Брудними, чорними PR-технологіями, заперечуючи існування їх цілої методології

ПРИМІТКА 2. Знайти визначення “чорному PR” можна декількома методами. Найпростіше, здавалося, було б вивести його з різниці “білих” та “чорних” технологій. Однак, я вважаю цей метод недоцільним, оскільки, по-перше, так званий “білий PR” пропонує дуже широкий спектр технологій, по-друге, іноді чисті PR-технології можуть виявлятися “брудними” в залежності від специфіки їх застосування у кожному конкретному випадку. Тому, на мою думку, варто діяти від супротивного і методом аналізу публікацій на цю тематику визначити більшість можливих застосувань “чорних” PR-технологій, щоб в подальшому їх можна було відрізнити від власне політичного PR і знайти методи ефективної боротьюи з ними.

Пропоную наступний аналіз з визначення чорного PR деяких джерел, в основному періодики.

Не дивлячись на широкий досвід застосування і протидії таким технологіям, єдності в оцінці тих або інших технологій не спостерігається. Часто не спостерігається і логіки. Найчастіше пишуть про “чорний PR” і “брудні технології” журналісти, які нерідко мають досить поверхневе уявлення про цю сферу діяльності.

Наприклад, постійний автор газети “День” В.Войтенко чомуь зводить весь PR до спілкування з електоральними масами. У дійсності ж з будь-якого підручника слідує, що виборчі технологій – це лише частина (щоправда досить суттєва)політичного PR, а сам політичний PR – незначний фрагмент PRу взагалі.

Недивною є і поява думки про те, що будь які виборчі технології є “чорними”. Більш за всіх на цій стезі продвинулися автори випущеної минулого року в Санкт-Пітербургу книги “Чорний PR” А. Понеділко та А. Лукашев, які відносять до цієї області вибори як такі.

Український політолог Вадим Карасєв, на сторінках тієї самої газети “День” виводить явище чорного PR з інформатизації суспільства і деідеологізації політичної боротьби: “ Чорний PR – це руйнування позитивних і конструювання негативних репутацій економічних конкурентів і політичних суперників за допомогою найновіших інформаційних технологій. PR-технологія – це продукт або ефект зростаючої технологізації політики, поява нових форм та інструментів політичної комунікації, законів розповсюдження політичної інформації”.

Інші спеціалісти дотримуються думки, що чорний PR -- синонім політичної провокації. Політична провокація – інформація, яка дискредитує якогось політичного або економічного суб´єкта, доступна широкій громадкості та існує в рамках порядку денного і політичного дискусу.

Політична провокація – явище, яке швидко псується (в наш час інформація про фінансову підтримку більшовиків кайзеровською Німеччиною підчас Жовтневої революції не є політичною провокацією), крім того, вона ефективна лише проти діючих політичних суб'єктів (наприклад у наш час не буде вважатися політичною провокацію звинувачення тих самих більшовиків у використанні для боротьби з царським режимом німецьких коштів). Окрім того, провокація «не спрацьовує» проти невідомих широкій громадкості осіб та/або організацій. Іншими словами, зміст політичної провокації нерозривно пов'язаний з наявним порядком денним і політичним дискусом.

Існують інші, більш професійні думки. Деякі автори матеріалів Всеросійського семінару-конференції “Общество – выборы – СМИ – 1999, Между «чистыми» и «грязными» политическими технологиями”, наприклад, ствержують, що до “чоного PRу” слід відносити лише не оформлені офіційно і профінансовані “чорним налом” роботи. На жаль, така точка зору навряд чи характерна навіть для демократичних країн. Проблема в тому, що витрати на PR і рекламу взагалі дуже великі, а беручі до уваги наше оподаткування, навіть “найбіліші” заходи стають непосильно дорогими. Хоча, з інформації на сайті nonofficial-elections.com, на інформаційних сайтах CNN, BBC, Daily Telegraph відомо, що навіть у США реальні витрати набагато перекривають офіційні фонди кандидатів.

Інші вважають, що «чорний PR»-- технології створення негативного іміджу. Схожу думку виказав навіть відомий російський політолог А.Сатаров. Хоча навіть у США 2/3 політичної реклами мають негативний характер. Технологізація політики, звичайно, стимулює появу певного виду негативної інформації про політичні процеси і політичні персонжі. Вже хоча б тому, що з точки зору сприйняття негативна інформація завжди сприймається краще за позитивну. Однак це, ні в якому разі не може служити політичним, а тим паче моральним виправданням чорних технологій в політиці. У зв”язку з цим, необхідно вказати різницю між негативною інформацією і поливанням брудом суперника, тобто між легітимним і нелегітимним критицизмом і, відповідно, негативним і чорним PRом. Негативна інформація про політичних акторів не повинна виходити за межі моральних норм.

Особливо оригінальним виявився «прикремлівський» політтехнолог Г. Павловський, який у політтехнологічних колах вважається чорним PR-щиком. Він вважає за потрібне розрізняти дві речі: військові хитрощі і “брудні” технології, які недопустимі в політичні боротьбі, тому що руйнують саму боротьбу. Оскільки зрозуміти, що малося на увазі, досить складно, він наводить у якості прикладу про “брудні” технології звинувачення уряду про причетність до вибухів у Москві.

Особливу увагу слід приділити думці голови етичної журналістської комісії редактор тижневика “Дзеркало тижня” В. Мостового, який вважає, що: «Мета «чорного PR» -- маніпуляція свідомістю. Я не скажу, що це великий плюс, коли кандидата, його фірму чи його доброчинність розписують позитивно. Є, звичайно, свої нюанси, бо це не завжди відповідає дійсності. але топити політичного конкурента руками преси – це й означає маніпулювання, задурювання, зомбування виборця. Якщо весь час якогось політика бити в одну точку, не даючи шансу на виправдання, -- спробуй-но доведи потім, що ти не верблюд. Оце і є «чорний PR».

На жаль, в Україні видача дозволеної інформації, показ неповної картини подій тощо є принципами роботи більшості мас-медіа. У нас і газети такі: або безапеляційно підтримують владу, або перебувають в опозиції. Золотої ж середини немає.»

Дніпропетровські спеціалісти з Центру ринкових та соціальних технологій “PRovider” дотримуються думки, що класифікація повинна здійснюватись на основі дотримання при застосуванні виборчих технологій норми діючого законодавства і громадської моралі. Звичайно, така класифікація не буде мати загального застосування, оскільки законодавство кожної країни, безперечно пропонує свої рамки передвиборчої боротьби, але досить функціональна у рамках певної держави. Що стосується різниці у законодавствах країн, підкреслю той відомий факт, що США агітація у день проведення виборів не заборонена, в той час, як в Україні це є серйозним порушенням законодавства, яке може привести до визнання результатів виборів недійсними.

У рамках запропонованого підходу “чорними” вважаються ті технології, застосування яких передбачає пряме порушення діючого законодавства. Сюди можуть відноситися, як технології зрозуміло кримінальні (замах на суперників, підкуп членів виборчої комісії тощо), так і порівняно безвинні, однак забороненні законом дії (“подарунки” виборцям, агітації зі сторони офіційних осіб тощо).

Відсутність однозначної і обгрунтованої оцінки зі сторони спеціалістів заважає як їм самим, так і їх підопічним. Так, часто називають “брудним” застосування адміністративного ресурсу. Однак далеко не всі з таких технологій дійсно можна вважати недопустимими. Наприклад, досить природним є більш активне освітлення в ЗМІ діяльності кандидатів, які одночасно представляють органи урядової влади і, відповідно, мають більше можливостей створення інформаційних приводів. Причому це характерно не лише для нових демократичних держав, але й для західноєвропейських демократій. Наприклад, у Німеччинні існує поняття “бонуса канцлера”, що означає високі шанси перемоги діючого канцлера на виборах.

Що стосуєтья підсумування запропонованих означень чорного PR, на мою думку, найдоцільніше буде, погоджуючись зі спеціалістами “Prоvider”, визначати і класифікувати його відповідно до двох критеріїв: відповідності нормам чинного законодавства і нормам суспільної моралі. Однак, тут теж виникають деякі складнощі, по-перше, якщо чорними технологіями вважати незаконні методи досягнення результатів, тоді вони ніяк не можуть бути названими виборчими технологіями і боротися з ними повинні не стільки консультанти і політологи, а ті, кого прийнято називати “компетентними органами”. По-друге, якщо відносити до брудних технологій ті, що суперечать нормам суспільної моралі, доведеться стикнутися із значною часткою суб´єктивізму і оперувати такими категоріями як “добре”, “погано”, “правильно”, “неправильно”.

Тим не менш, за відсутності більш-менш належного рівня теоретичної бази, вважаю запропонований підхід нійдоцільнішим. Звідси “чорними” технологіями будуть вважатися виборчі технології, які суперечать нормам чинного законодавства і/або вступають у протиріччя з нормами суспільної моралі і прийнчтими засобами ведення політичної (особливо --виборчої) кампанії. “Білими ” технологіями називаються ті, які входять до неофіційного “реєстру дозволених” і несуперечать закону. У більшості, це найпростіші та природні технології: розклеювання інформаційних листівок, зустрічі з виборцями тощо.

Якщо “чорні” PR-технології прямо суперечать законодавству, та нормам існуючої моралі, виникає питання, чому останнім часом вони так ефективно беруться на озброєння політтехнологами на замовлення політичних організацій чи осіб.

Можна припустити два вагомих варіанти відповіді: їх “дешевість” відносно до інших PR-технологій та їх неймовірну ефективність. Перший варіант безперчно лише частково відповвідає істині, оскільки до дешевих з усієї сукупності “брудних” PR-прийомів можна віднести лише декілька, наприклад, такі, як адміністративні прийоми тиску або деякі побутові прийоми, про які буде сказано нижче.

В ефективності ж застосування чорних PR-технологій, зокрема їх українського варіанту, сумніватися не має сенсу, оскільки їх результативність доведена все більшим обсягом використання останніх і “забрудненням”українського передвиборчого поля, яке все частіше констатують ЗМІ. Ефективність застосування “брудних” технологій доводить, наприклад, директор Європейського інституту культури А.Булавін на шпальтах “Дня” від 15 серпня,2001 року, де він вказує, що в результаті застосування адмінресурсу лише за рахунок деморалізацій громадян влада отримує 20-30 % голосів.

Крім того, до причин застосування брудних технологій можна віднести підсилення конкурентної боротьби, а особливо між однаково слабкими політиками, непрофесіоналізм політтехнологів, які занадто піздно починають кампанію і тому намагаються вижати з неї максимальну ефективність, недосконалість законодавства, яке, з одного боку, нездатне контролювати такі технології, а з іншого частото робить розмір виборчого фонду таким малим, що “викидує” в область чорного PR банальне розклеювання листівок, низький рівень політичної культури населення, яке дозволяє маніпулювати свією свідомістю.

Отже, від маніпуляції як головного засобу досягнення мети виборчої кампанії ми прийшли до висновку, що,так звані, “брудні” технології актуально використовуються в пердвиборчій боротьбі через ряд факторів серед яких їх ефективність, непрофесійність політтехнологів та достатньо низький рівень політичної культури електорату.

Дата добавления: 2015-05-23