Структура поточної кредиторської заборгованості

№	ПОКАЗНИКИ	ф.1 рядок	На початок року	На кінець року	Відхилення
п/п			сума, тис.грн	% до суми	сума, тис.грн	% до суми	сума, тис. грн	(+/–) %
	Короткострокові кредити банків Короткострокові позикові кошти Короткострокові кредити та позики, що не погашені своєчасно Розрахунки з кредиторами: n за роботи, товари, послуги, строк оп­лати яких ще не настав n за товари, роботи, послуги, не оплачені своєчасно n за векселями виданими n за авансами одер­жаними n з бюджетом n зі страхування n з оплати праці n з дочірніми підприємствами n з іншими кредиторами
	Усього

Суттєвим аналітичним блоком санаційного аудиту є аналіз структури активів підприємства. Активи підприємства та їх структура вивчаються як з погляду їхньої участі у виробництві, так і з погляду оцінки їхньої ліквідності. Зміна структури активів у бік збільшення частки оборотних коштів може вказувати на:

— формування мобільнішої структури активів, що сприяє при­скоренню оборотності коштів підприємства;

— відволікання частини поточних активів на кредитування споживачів товарів, дочірніх підприємств та інших дебіторів, що свідчить про фактичну іммобілізацію цієї частини оборотних коштів у виробничому циклі;

— згортання виробничої бази.

Для того, щоб зробити правильні однозначні висновки про причини зміни даної пропорції в структурі активів, проводять детальний аналіз розділів і окремих статей активу балансу.

Якщо наявних активів у ліквідній формі недостатньо для задоволення в установлений строк вимог, пред’явлених підприємству з боку кредиторів і виконання зобов’язань перед бюджетом, то такий суб’єкт підприємницької діяльності вважається неплатоспроможним. Важливим показником платоспроможності підприємства є коефіцієнт покриття (К_п). Він визначається співвід­ношенням усіх поточних активів (за вирахуванням витрат майбутніх періодів) до короткострокових зобов’язань і характеризує достатність оборотних коштів підприємства для погашення заборгованості протягом певного періоду:

К_п = ІІА + ІІІА / ІІІП = (ряд. 150 + ряд. 320 — ряд. 120) / ряд. 750 балансу,

де ІІА — підсумок другого розділу активу балансу;

ІІІА — підсумок третього розділу активу балансу;

ІІІП — підсумок третього розділу пасиву балансу.

Коефіцієнт покриття показує, скільки грошових одиниць оборот­них коштів припадає на кожну грошову одиницю короткострокових зобов’язань. Критичне значення К_п = 1. За К_п < 1 підприємство має неліквідний баланс. Значення К_п у межах 1 — 1,5 свідчить про те, що підприємство своєчасно погашає борги.

Абсолютне чи відносне зростання оборотних коштів може свідчити не тільки про розширення виробництва або дію факторів інфляції, а й про сповільнення їхнього обороту, що спричиняє збільшення їхньої маси.

Збільшення питомої ваги виробничих запасів у структурі активів може свідчити про:

— зростання виробничого потенціалу підприємства;

— прагнення за рахунок вкладень у виробничі запаси захистити грошові активи підприємства від знецінення під впливом інфляції;

— нераціональність вибраної господарської стратегії, внаслідок чого значну частину поточних активів іммобілізовано в запасах, ліквідність яких може бути дуже низькою.

За значного збільшення запасів і витрат необхідно проаналізувати, чи не відбувається це збільшення за рахунок необгрунтованого відволікання активів з виробничого обороту, що призводить до збільшення кредиторської заборгованості та погіршання фінансового стану підприємства.

Найважливішим показником, який розраховується в процесі санаційного аудиту, є коефіцієнт абсолютної ліквідності (К_ал). Він показує частину короткострокової заборгованості, яку підприємство має можливість погасити в найближчий період, і визначається як від­ношення суми грошових засобів та короткострокових фінансових вкладень до суми короткотермінових (поточних) зобов’язань:

К_ал = (ряд. 250 + ряд. 260 + ряд. 270 + ряд. 280 + ряд. 290) / ряд. 750 балансу

Коефіцієнт абсолютної ліквідності вважається достатнім, якщо він перевищує 0,2. За порушення даної умови підприємство вважають неплатоспроможним.

З метою визначення величини чистих грошових потоків, які залишаються в розпорядженні підприємства, використовується показник Cash-Flow. Даний показник розраховують підсумовуванням прибутку, що залишається в розпорядженні підприємства у визначеному періоді, й амортизаційних відрахувань, нарахованих у цьому самому періоді. Доцільно також обчислювати коефіцієнт співвідношення Cash-flow і заборгованості (нетто):

К_Cash-flow = ,

КФВ — короткострокові фінансові вкладення.

Цей коефіцієнт показує здатність підприємства розрахуватись зі своїми боргами за рахунок результатів господарської діяльності.

Крім розглянутих показників, у процесі причинно-наслідкового аналізу діяльності підприємства, що перебуває у фінансовій кризі, за необхідності, можуть бути розраховані й інші коефіцієнти, наприклад маневреність робочого капіталу, оборотність запасів та ряд інших. Якщо підприємство є прибутковим, то аналізується також процес формування й розподілу прибутку. Наявність довгострокових фінансових вкладень указує на інвестиційну спрямованість підприємства. Якщо в результаті аналізу фінансово-господарського стану підприємство визнають неплатоспроможним, рекомендується додат­ково вивчити склад інвестиційних цінних паперів підприємства, дати оцінку їхній ліквідності, а також доцільності відволікання коштів у названі вкладення.

Важливим елементом санаційного аудиту є аналіз виробничо-господарської діяльності підприємства та виявлення «слабких місць» у цій сфері. Особлива увага звертається на аналіз витрат на виробництво. На основі первинних бухгалтерських документів визначається сума витрат у собівартості продукції, які не пов’язані з виробничо-господарською діяльністю. При цьому аналізується фактична (у натуральному та вартісному виразі) наявність сировини, матеріалів, палива, покупних напівфабрикатів, інших товарно-матеріальних цінностей, які не мають відношення до виробництва продукції. На цій основі розробляються рекомендації щодо їх подальшого використання, в тому числі продажу.

Аналізується також рух основних фондів та амортизаційних відрахувань. Звертається увага на основні фонди, що їх придбано, реалізовано, ліквідовано або здано в оренду протягом останніх періодів. Показники завантаженості основних фондів, зносу, матеріало- та енергоміс­ткості, прогресивності технологічних процесів порівнюються з аналогіч­ними показниками діяльності підприємств, найліпших у своїй галузі.

Крім того, досліджуються тенденції зміни таких статей, як незавершені капітальні вкладення та майно в оренді, оскільки ці активи не беруть участі у виробничому обороті і, за певних умов, збільшення їх частки може негативно вплинути на результативність фінансової і господарської діяльності підприємства. На основі результатів оцінки визначають можливості їх реалізації (в рахунок погашення заборгованості) чи приватизації.

У процесі санаційного аудиту необхідно зробити висновок про конкурентоспроможність продукції та про причини її недостатнього рівня. З цією метою досліджуються стан реалізації, ціни, основні споживачі продукції та конкуренти. Аналізуються також обсяги та номенклатура продукції, рівень монополізму в галузі.

Значна залежність підприємства від монопольних постачальників сировини, матеріалів та кооперованих поставок може призвести до перебоїв у функціонуванні. Тому в процесі санаційного аудиту доцільно визначитися щодо географії поставок у цілому та в розрізі окремих постачальників.

Аналізуючи показники праці, досліджують динаміку чисельності працівників та рівня заробітної плати, обсяги прихованого безробіття, плинність кваліфікованих робітників та інженерно-технічних кадрів. З’ясовуються також причини, які призвели до втрат робочого часу (відсутність замовлень, сировини, утрата традиційних ринків збуту, висока ціна продукції, незадовільна робота обладнання, відсутність маркетингових досліджень тощо), робиться висновок про відповідність (невідповідність) кількості працівників потребам виробництва.

Причиною незадовільного фінансового стану підприємства може бути також утримання на його балансі значної кількості об’єктів соціально-культурного призначення, тому слід висвітлити стан виконання постанови Кабінету Міністрів України від 2 грудня 1996 року «Про поетапну передачу до комунальної власності об’єктів соціальної інфраструктури».

Аналізуючи фінансово-господарський стан підприємства, не можна обминути Закон України від 25 червня 1991р. «Про охорону навколишнього середовища». Необхідно звернути увагу на наявність очисних споруд, їхній стан та використання, а також вплив виробництва на навколишнє середовище. Крім того, використовують інформацію про розмір сплачених штрафних санкцій за забруднення довкілля.

На підставі даних, одержаних в результаті санаційного аудиту, розробляють загальні висновки та пропозиції щодо доцільності ліквідації чи санації підприємства. Якщо виробничий потенціал підприємства зруйновано, структура балансу незадовільна, ринки збуту продукції втрачено, стратегія розвитку підприємства відсутня, то, як уже було сказано, приймається рішення про консервацію та ліквідацію цієї господарської структури.

Тут слід зазначити, що Кабінет Міністрів України своєю постановою дозволив Міністерству промисловості приймати рішення про консервацію основних фондів та про тимчасове виведення з експлуатації виробничих потужностей як державних підприємств, так і підприємств інших форм власності. Затверджено також положення про порядок здійснення такої консервації. При цьому встановлено, що витрати на проведення консервації та розконсервації виробничих потужностей покриваються за рахунок прибутку підприємств, який залишається після внесення платежів у бюджет.

Якщо санаційний аудит показав, що підприємство має реальну можливість відновити платоспроможність, має достатньо підготовлений менеджмент, ринки збуту продукції, а також реальні можливості для залучення фінансових ресурсів зовнішнього санатора, то приймається рішення про проведення фінансового оздоровлення підприємства.

11.2.3. Санація шляхом реорганізації (реструктуризації)

Реорганізація (злиття, приєднання, поділ, виділення, перетворення) підприємства проводиться з дотриманням вимог антимонопольного законодавства згідно з рішенням власника, а в деяких випадках рішенням власника та трудового колективу або органу, уповноваженого створювати такі підприємства, чи на ухвалу суду (арбітражного суду). Основний зміст реорганізації полягає в повній або частковій зміні власника статутного фонду даної юридичної особи.

Міністерством економіки України затверджені методичні рекомен­дації щодо проведення санаційної реструктуризації підприємств. Згід­но з рекомендаціями реструктуризація підприємства — це проведення організаційно-економічних, правових, виробничо-технічних заходів, спрямованих на зміну структури підприємства, управління ним, форм власності, організаційно-правових форм, які здатні привести підприємство до фінансового оздоровлення, збільшення обсягів випуску конкурентоспроможної продукції, підвищення ефективності виробництва. Таким чином, реструктуризація є ширшим поняттям, ніж реорганізація, оскільки реорганізація підприємства є складовою частиною його реструктуризації.

Перед здійсненням санаційної реорганізації необхідно провести поглиблений аналіз фінансово-господарського стану підприємства, що перебуває в кризі. Аналіз здійснюється на підставі основних характеристик діяльності даної юридичної особи. За результатами аналізу роблять висновок щодо ліквідації підприємства чи доцільності його реорганізації. Якщо прийнято рішення про реорганізацію юридичної особи, то необхідно розробити план реорганізаційних заходів. План реорганізації (реструктуризації) повинен містити:

а) економічне обгрунтування необхідності проведення реорганізації;

б) пропозиції щодо форм та методів реорганізації;

в) витрати на проведення реструктуризації та джерела їх фінансування;

г) конкретні заходи, спрямовані на реалізацію плану.

Реорганізацію підприємства, яка може призвести до негативних екологічних, демографічних та інших наслідків, що зачіпають інтереси населення певної території, треба погоджувати з відповідною Радою народних депутатів та Державною адміністрацією на місцях.

Антимонопольним законодавством України передбачено, що в окремих випадках з метою запобігання монополізації ринків такі види санаційної реорганізації, як злиття, поглинання, приєднання, можуть бути здійснені лише за згоди Антимонопольного комітету. У зв’язку з цим до складу робочих груп з питань реорганізації можуть входити також представники Антимонопольного комітету Укра­їни. Нагадаємо, що в Україні вважають монопольним підприємство, частка якого на ринку певного товару перевищує 35 відсотків.

Така форма санаційної реорганізації, як злиття, здійснюється об’єднанням підприємства, яке перебуває у фінансовій кризі, з іншим, фінансово стійким підприємством. За злиття підприємств усі майнові права та обов’язки кожного з них переходять до підприємства, яке виникло внаслідок злиття. Бухгалтерські баланси обох підприємств консолідуються.

В антимонопольних законодавствах багатьох країн розрізняють горизонтальне злиття (приєднання, поглинання) та вертикальне (конгломератне). Законодавчий контроль спрямований в основному на вертикальні злиття, оскільки в результаті їх здійснення підприємства одержують можливість створювати перешкоди для доступу на ринок, встановлювати дискримінаційні ціни, створювати дефіцит на ринку певного товару тощо, що призводить до посилення концентрації на ринку та до знищення конкуренції. Горизонтальні злиття від­буваються, як правило, з невеликими підприємствами і суттєво не впливають на рівень конкуренції. Завдяки такого роду злиттям підприємства можуть позитивно використати ефект масштабу, одержати доступ до певних ринків тощо.

При приєднанні одного підприємства до іншого до останнього переходять усі майнові права та обов’язки приєднаного підприємства. Після приєднання підприємство-боржник (згідно зі статтею 34 Закону «Про підприємства в Україні») виключається з державного реєстру та втрачає свій юридичний статус. Поглинання здійснюється через придбання фінансово неспроможного підприємства підприємством-санатором.

У разі поділу підприємства — до нових підприємств, які виникли в результаті цього поділу, переходять за роздільним актом (балансом) у відповідних частинах майнові права та обов’язки реорганізованого підприємства. Якщо підприємства зловживають монопольним становищем на ринку, то може бути прийнято рішення про примусовий поділ цих монопольних утворень. Реорганізація підприємства, яке підлягає примусовому розукрупненню, здійснюється монополістом самостійно, за умови, що після реорганізації колишнє монопольне утворення зникне з ринку. Примусовий поділ не застосовується:

а) за неможливості організаційного або територіального відокремлення підприємств, структурних підрозділів чи структурних одиниць;

б) за наявності тісного технологічного зв’язку підприємств, структурних підрозділів чи структурних одиниць (якщо частка внутрішнього обороту в загальному обсязі валової продукції підприємства становить менше 30 відсотків).

При виділенні з підприємства одного або кількох нових підприємств до кожного з них переходять за роздільним актом (балансом) у відповідних частинах майнові права та обов’язки реорганізованого підприємства.

При перетворенні одного підприємства на інше до підприємства, яке щойно виникло, переходять усі майнові права та обов’язки колишнього підприємства. За реорганізації підприємства його права та обов’язки переходять до правонаступників.

Слід зазначити, що вибір умов реорганізації юридичної особи залишається за підприємством-боржником (його адміністрацією), коли воно самостійно звернулося до арбітражного суду із заявою про визнання його банкрутом. Мета цієї вказаної юридичної пільги — стимулювати керівництво неплатоспроможного суб’єкта господарювання до врегулювання його боргів за допомогою судових процедур до того, як вони стануть безнадійними.

Дата добавления: 2015-05-23