Охарактеризуйте поняття, функції і види політичних технологій

Політичні технології (грец. techne — мистецтво, майстерність) — сукупність методів і систем послідовних дій, спрямованих на досягнення необхідного політичного результату.

У політичній практиці вони постають як сукупність методів застосування об´єктивних законів політики, матеріалізація абстракцій політичної науки в конкретні рішення, документи, нормативи, розпорядження.

Особливості політичних технологій зумовлені характером політичного процесу, який охоплює найрізноманітніші види політичної діяльності в межах конкретної політичної системи. Серед них — політична участь, яка має на меті формування в процесі політичної діяльності певних позицій, вимог, настроїв, та політичне функціонування як професійна політична діяльність щодо вироблення правових норм, управління політичними інститутами.

Політичні технології поділяються на загальні. Серед перших найпоширеніші технології завоювання (виборчий процес як комплекс спеціальних технологій) та утримання влади. Індивідуальні технології використовують окремі політики в процесі своєї політичної діяльності. Вони пов´язані із завоюванням популярності, умінням контактувати з громадянами, майстерністю дискутувати, виголошувати промови, вести мітинги, збори, вдосконалювати власний імідж тощо.

Люди по-різному ставляться до політики. Одні беруть активну участь у її практичній реалізації, інші — індиферентні до неї. Зацікавленість політикою зумовлена багатьма чинниками (вік, стать, соціальне становище, сімейний стан, кланові, національні традиції, інформованість, рівень освіти, культури, інтелекту та ін.). Відповідно до цього вироблено таку типологію політичних ролей:

— рядові громадяни (об´єкт політики, політичних процесів);

— рядові громадяни, опосередковано залучені до політичної практики як члени профспілок, виробничих колективів тощо;

— громадяни, які належать до виборного органу, є активними членами певної політичної організації;

— громадські, політичні діячі, які активно займаються практичною політичною діяльністю;

— професійні політики (для них політична діяльність є домінуючою);

— політичні (загальнодержавні, загальнонаціональні) лідери.

Політична орієнтація (франц. orientation — звернений на схід, від лат. oriens — схід) — певні уявлення політичних суб´єктів про цілі, завдання діяльності політичних партій, політичного режиму, суспільства в цілому.

Політична орієнтація — це, з одного боку, певні словесно оформлені ідеї та цінності, з іншого — несвідомі або не цілком свідомі мотиви, які людина переживає на емоційному рівні.

Вибір орієнтації не завжди є остаточним. Це — динамічний процес, який часто супроводжується елементами дезорієнтації або цілковитою дезорієнтацією. Політологи виокремлюють чотири підходи щодо політичного вибору: ситуаційний, соціологічний, маніпулятивний та індивідуально-психологічний.

Ситуаційний підхід. Базується на твердженні, що будь-яка політична орієнтація є реакцією на конкретно-історичну ситуацію.

Соціологічний підхід. Спрямований на аналіз взаємозалежності між індивідуальним і груповим політичним вибором відповідно до соціально-політичної ситуації в суспільстві.

Маніпулятивний підхід. Ґрунтується на здійсненні вибору відповідно до психолого-політичного зовнішнього впливу, а то й просто маніпуляцій.

Індивідуально-психологічний підхід. За основу вибору бере особистісні психологічні якості (вроджені, набуті).

До найпоширеніших індивідуальних політичних технологій належать:

- публічні виступи;

- участь у бесідах, дискусіях, розв´язанні конфліктів;

- прогнозування політичної діяльності;

- виступи на радіо, телебаченні;

- підготовка матеріалів для друкованих засобів масової інформації тощо.

Кожна технологія має свої особливості, завдяки яким створюється певний імідж політика, його авторитет і популярність, формується і збагачується досвід політичної діяльності.

Серед найзагальніших і найпоширеніших є технології прийняття політичного рішення і технології виборчих кампаній.

Технологія прийняття політичного рішення — процес реалізації політичної мети на основі накопиченої інформації.

Політичні рішення є елементом політичного процесу і не можуть існувати статично. Їх класифікують:

За спрямованістю на конкретну проблему:

- рішення правильне (проблема вирішується відповідно до мети);

- рішення нейтральне (проблема залишається на попередньому рівні);

- рішення неправильне (проблема стає ще гострішою, загальна ситуація погіршується).

Як правові та неправові.

- Правові — рішення, прийняті згідно з конституцією, законами та розпорядчими актами конкретної держави.

- Неправові — рішення, прийняті всупереч чинним законам і актам.

Дата добавления: 2015-05-23