Тероризм як чинник сучасної політики

Тероризм став засо Терори́зм (від лат. terror — жах) — суспільно небезпечна діяльність, яка полягає у свідомому, цілеспрямованому застосуванні насильства шляхом захоплення заручників, підпалів, убивств, тортур, залякування населення та органів влади або вчинення інших посягань на життя чи здоров'я ні в чому не повинних людей або погрози вчинення злочинних дій з метою досягнення злочинних цілей[2][3].

Визначення поняття «тероризм» — питання проблемне, оскільки в наш час існує понад 100 визначень цього явища. Однак жодне з них не підтримане міжнародною спільнотою як загальновизнане. Українські юристи В. Ємельянов та С. Гавриш зазначають у диспозиції проекту законодавчого акту України, що тероризм розглядається сучасною наукою в трьох аспектах: як злочинне діяння, як терористичні групи (організації) та як терористичні доктрини. В. Ліпкан пропонує розглядати тероризм ще і як негативне соціально-правове явище і не зводити його лише до вчинення вибухів і підпалів, а ті дії, про які йдеться охоплювати поняттям «терористичний акт». Також варто розрізняти тероризм від лат. terror — жах, страх від терору — політики залякування, придушення політичного супротивника насильницькими засобами.бом просування певних напрямів державної політики, особливо це стосується питань зовн політики демокр країн, адже саме демократичні суспільства не можуть забезпечити населенню тотальну безпеку навіть на власній території, оскільки сьогодні сам принцип демократії нерозривно пов’язаний з принципами свободи думки, слова, пересування, забороною контролю та прослуховування, тощо. Проте такі країни, як США та Велика Британія, нещодавно вирішили поступитися частиною свобод заради підвищення безпеки та посилення контролю над населенням з метою боротьби з тероризмом. Тероризм – це насильницька дія, спрямована на примус шляхом залякування/шантажу певного суб’єкта політики робити те, що він сам до терористичних актів робити не збирався, здійснювати такі кроки, які суперечать першопочатковим намірам суб’єкта політики і задовольняють інтереси суб’єктів терористичної діяльності.Тероризм виникає з конфліктів, а останні в свою чергу виникають через непорозуміння, нестачу спілкування, комунікації. Проте комунікація між учасниками конфліктів, які стають причинами терористичної діяльності у більшості випадків неможлива. Потенційні учасники дискурсу стоять на несумісних рівнях міжнародної арени: приміром, терористи не є суб’єктами міжнародного права.Вирішення політичних конфліктів, які виникають як у міжнародній, так і у внутрішній політиці між суб’єктами політики та її об’єктами, сьогодні є проблематичним через відсутність механізму зворотного зв’язку населення з владою. Влада не хоче слухати тих, хто її обрав, у принципових для неї питаннях. На міжнародному рівні ця влада представляє інтереси цих людей – такі інтереси, якими вона їх хоче бачити. Влада, що уособлює державу, на міжнародній арені не хоче дослухатись до інших (окрім таких, як і вона, влад або впливових наднаціональних інститутів) груп інтересів. Дискурс для вирішення конфліктів, які можуть породжувати тероризм, не створений.Влада, вплив та багатство завжди викликатимуть заздрощі, а тому будуть такі, хто захоче отримати все це найпростішим шляхом – відібрати силою. Власна слабкість штовхатиме таких людей на стежку тероризму, який залякує і таким чином дає владу над жертвою, створює ілюзію сили та за певних умов може давати матеріальні вигоди..Щоб подолати тероризм, необхідно виносити проблеми на відкрите обговорення усіма сторонами. У цьому ракурсі в наступному розділі буде описано та проаналізовано теракти в Мадриді, які свідчать про те, що іншим (крім терористичного) шляхом важко було переконати іспанський уряд визнати наявність іншої сторони конфлікту (жителів Іраку та Афганістану, яким насильно нав’язують чужу їм систему цінностей), не кажучи вже про те, щоб змусити його прислухатися до думки власного народу.

Дата добавления: 2015-05-23