Важливість юридичих фактів, на підставі яких виникають спадкові відносини

Спадкування традиційно вважається одним із найдавніших та стабільних інститутів в праві будь-якої держави. Різноманітність та кількість майнових правовідносин між членами суспільства зумовлює потребу в розвитку та вдосконаленні норм, що регулюють перехід прав від однієї особи до іншої, як в якості загальних правил, так і норм спадкового права, як спеціальних правил.

Актуальність статті обумовлюється специфікою норм спадкового права. По-перше, майнові права від однієї особи до іншої переходять здебільшого завдяки їх спільному волевиявленню, тобто виявляється принцип диспозитивності в приватному праві, але при спадкуванні домінує волевиявлення особи, яка набуває прав померлого. Односторонні дії, що породжують цивільно-правові наслідки, традиційно є імперативно врегульованими. По-друге, змінилося ставлення законодавця до певних об'єктів цивільних прав, що можуть входити до складу спадщини (статті 1218, 1225-1232 Цивільного кодексу України). Даним питанням присвячені праці сучасних науковців С. Я. Фурси, Є. І. Фурси, 3. В. Ромовської, Є. О. Рябоконя, В. В. Васильченко, Ю. О. Заіки тощо.

Юридичний склад спадкових правовідносин містить такі юридичні факти: відкриття спадщини, час відкриття спадщини, місце відкриття спадщини, спадкова маса та інші [1].

Спадщина відкривається внаслідок смерті особи або оголошення її померлою (ч. 1 ст. 1220 ЦК України). Значення відкриття спадщини полягає в тому, що саме з відкриттям спадщини виникають спадкові правовідносини. Не слід плутати відкриття спадщини (як події) і відкриття спадкової справи (як дії), оскільки ці юридичні факти породжують різні наслідки. При відкритті спадщини виникають матеріальні права на її прийняття або відмову на її прийняття, у спадкоємців. Часом відкриття спадщини є день смерті особи або день, з якого вона оголошується померлою. Під днем смерті слід розуміти конкретну календарну дату (добу). Не слід плутати смерть особи та реєстрацію смерті фізичної особи. Юридично особа вважається померлою з моменту, коли зроблено відповідний запис про смерть особи органами РАГСу. Тому довідка про смерть (відповідної форми) або судове рішення про оголошення особи померлою (яке набрало законної сили) - це лише підстава для відповідної реєстрації смерті фізичної особи із зазначенням дати її смерті.

Правове значення відкриття часу спадщини полягає в тому, що саме на цей момент у часі: визначається законодавство, яке буде регулювати спадкові правовідносини; встановлюється місце відкриття спадщини; визначається коло спадкоємців; встановлюються обсяг та зміст спадкової маси; починаються строки для прийняття спадщини; припиняються особисті зобов'язання спадкодавця; починаються строки для прийняття спадщини тощо [2].

Місце відкриття спадщини - це визначення виключно юридичне, під ним слід розуміти населений пункт (і відповідно нотаріальний округ), у якому, на думку спадкоємців, слід визначати спадкове правонаступництво. Зрозуміло, що місце фактичної смерті і місце відкриття спадщини можуть не збігатися. Місцем відкриття спадщини є останнє місце проживання спадкодавця (ч. 1 ст. 1221 ЦК України). На спадкоємців покладається обов'язок доказування останнього місця мешкання спадкодавця. Такими доказами, як правило, є: реєстрація місця мешкання, довідки житлово-експлуатаційних організацій, довідка про смерть тощо. Це загальне правило має важливе практичне значення, оскільки після смерті особи спадщина повинна відкриватися тільки в одному місці, що відповідно реєструється у спадковому реєстрі, і нотаріус видає витяг про реєстрацію в спадковому реєстрі. Саме за цим місцем приймаються заяви заінтересованих осіб і саме в цьому місці у випадку виникнення спору слід звертатися до суду. На практиці вказане вище загальне правило передбачає декілька винятків [3]:

· для громадян України, які постійно проживали за кордоном, місцем відкриття спадщини буде країна, де вони постійно проживали (крім спадкування нерухомого майна);

· для неповнолітніх та осіб, які перебувають під опікою, місцем відкриття спадщини визнається місце проживання батьків (усиновителів), опікунів (органу опіки або піклування);

· після смерті військовослужбовців строкової служби, а також осіб, які навчалися в навчальних закладах, що знаходяться поза постійним місцем їх проживання, місцем відкриття спадщини визнається те місце, де вони постійно проживали до призову на строкову військову службу або до вступу до відповідного навчального закладу.

Якщо місце проживання спадкодавця невідоме, місцем відкриття спадщини є місцезнаходження нерухомого майна або основної його частини, а за відсутності нерухомого майна – місце знаходження основної частини рухомого майна (ч. 2 ст. 1221 ЦК України). На практиці виникають непоодинокі випадки, коли встановити останнє місце проживання спадкодавця неможливо чи надзвичайно складно, наприклад у разі визнання особи померлою. У такому випадку замість доказів місця мешкання спадкоємці надають докази щодо місця знаходження та вартості майна спадкодавця.

Остаточне, але доволі спірне вирішення цього питання прийняв Верховний Суд України: на думку суддів, якщо спадкодавець мав кілька місць проживання, місцем відкриття спадщини слід вважати останнє місце реєстрації спадкодавця [4].

Як висновок можемо зазначити, на сучасному рівні доктрина цивільного права поповнилась положеннями: моментом відкриття спадщини посмертно реабілітованих осіб є день прийняття рішення про повернення майна реабілітованого або відшкодування його вартості спадкоємцям першої черги; місцем відкриття спадщини вважається останнє місце реєстрації спадкодавця.

Таким чином встановлення юридичних фактів має велике значення в спадкових відносинах. Адже вони визначають обставиниза яких проходить процес успадкування. У цивілістичній літературі пропонується багато точок зору на цю проблему, однак для нас було важливо зрозуміти, що мав на увазі законодавець.

Література:

1. Харитонов Е.О., Старцев А.В., Харитонова Е.И. Гражданское право Украины: Учебник. Издание четвертое,-Х.: ООО «Одиссей», 2008.-920с.

2. Цивільне право України. Загальна частина: підручник / за ред. І.А. Бірюкова, Ю.О. Заіки. – К.: КНТ, 2006. – 480 с.

3. Цивільне право України. Альбом схем: навч. посіб. / [за заг. ред. Є. О. Мічуріна]. - Вид. 2-ге, пе-рероб. та доп. - X.: Юрсвіт, 2008. - 352 с.

4. Цивільне право в Україні: курс лекцій: у 6 т. Т. 1 / [Р. Б. Шишка (кер. авт. кол.), О. Л. Зайцев, Є. О. Мічурін та ін.; за ред. Р. Б. Шишки та В. А. Кройтора]. - X.: Нац. ун-т внутр. справ, 2004. - 417 с.

Єрмілко Артем Анатолійович,

студент 2-го курсу Інституту прокуратури та слідства

Національного університету «Одеська юридична академія»

Науковий керівник - к.ю.н., доцент Деревнін В.С.

Дата добавления: 2015-05-23