Соціологічні концепції технократизму

Структуралізм і постструктуралізм

В цілому, не вказуючи на існування окремої школи, термін структуралізм часто використовується для позначення специфічного стилю соціологічної роботи. В найзагальнішому розумінні він означає ті соціологічні концепції, в основі яких лежить поняття соціальної структури і ідея того, що суспільство є первинним відносно індивідів. Однак в більш вузькому значенні структуралі­сти називають тих теоретиків, які вважають що існує ряд соціальних струк­тур, які не спостерігаються і на яких базуються спостережувані соціальні феноме­ни. Спеціалісти визначають структуралізм як пошук універсальних і незмінних за­конів людського життя на всіх його рівнях, а корені його засад вбачають у структурній лінгвістиці граматичній системі мови законах її використання.

Представники сучасного структуралізму (К. Леві-Сгрос, Ж. Лакан, Р. Барт, М. Фуко, Ж. Дерріда, Ч. Пірс та ін.) вивчають етнографічні, психо­логічні, історико-культурні, естетичні утворення як сукупності взаємопов'яза­них і взаємодіючих елементів, суть яких визначається не їх власним змістом або зовнішніми зв'язками, але їх місцем в соціальній системі.

Основними положеннями постструктуралізму є:

• теоретичне знання - це дискурсивна форма, що породжує тексти;

• емпірична реальність, яку має витлумачувати теоретичне знання, теж є сукупністю текстових утворень (опитування, відеозаписи, статистичні дані тощо);

• зміст емпіричних текстів залежить від того, з позицій яких теоретичних текстів вони будуть прочитані;

• вивчення емпіричних текстів веде до розуміння того, що відбувається у світі, більше, ніж будь-які емпіричні дослідження;

• світ є таким, яким він є, не через якийсь єднаючий фактор, а завдячуючи відмінностям, що лежать у його підґрунті;

• завдання соціологи полягає не в пошуку єдиних принципів та законів Існування цього світу, а у вивченні його відмінностей,

• соціологи мають зосередитися на аналізі об'єктивної структури суспіль­ства, а не на (ролі) окремих діючих осіб, які конструюють суспільство;

• головним для дослідника повинен бути текст, а у тексті — його внутріш­ня структура. Авторство тексту особливого значення не має важливим є не на­міри, бажання того, хто створює текстову реальність, а лише “внутрішня гра значимих складових” (Е Гідденс).

В сучасній соціологи все більшого значення надається дослідженням про­блем технократизму, теоретико-методологічному з’ясуванню питань, пов'яза­них з різномаїттям форм прояву технократичної свідомості, її типів і носіїв. Заз­вичай технократизм в соціологи розглядається як концепція, що наголошує на необ­хідності передачі державної влади в руки технічних спеціалістів (інженерів, техніків, організаторів виробництва, а також учених), які тільки й здатні прийма­ти політичні рішення на справжній науковій основі і в інтересах всього суспільства. Як самостійна соціологічна концепція технократизм виник ще на початку XX ст., був тісно пов'язаний з феноменом техногенної цивілізації і віддзеркалю­вав реали розвитку суспільства в умовах науково-технічної революції. Головними постулатами технократизму є:

• особлива роль належить технократичному мисленню, що засновується на фундаменті наукового знання;

• пріоритетна роль належить техніці, науково-технічному чиннику в цілому, науково-технічні інновації є стимулом і рушійною силою розвитку суспільства;

• науково-технічна еліта спеціалістів с такою соціальною групою, від якої безпосередньо залежить науково-технічний прогрес і соціальний прогрес;

• в ієрархічній структурі суспільних відносин фундаментом є технологічні, науково-технічні відносини, а над ними надбудовуються соціально-політичні, духовні відносини.

Дата добавления: 2015-05-23