Шляхи досягнення влади

Історично відомі такі шляхи завоювання, досягнення політичної влади: політична реформа; політична революція; контрреволюція; мілітаристський спосіб; різного роду політичні перевороти. Спосіб здобуття влади зумовлює всю подальшу діяльність політичних сил, що прийшли до влади.

Політична реформа - перетворення, зміна, переустрій політичного життя (порядків, інститутів, установ), що здійснюються в основному без змін основ існуючого ладу.

Політична реформа передбачає еволюційний розвиток суспільства і його інститутів влади. Вона являє собою певний крок, етап прогресивного перетворення.

Політична революція - це суспільний рух і переворот, що ставлять за мету повалення старого ладу, встановлення нового режиму шляхом насильницького завоювання політичної влади, здійснення докорінних змін політичного життя суспільства.

Контрреволюція- це боротьба поваленого класу, соціальної групи або прошарку, які сходять з історичної арени, як їхнє реагування на революційну практику.

Мілітаристська форма досягнення влади являє собою захоплення політичної державної влади за допомогою воєнної сили. Це можливо як шляхом завоювання країни ззовні, так і за допомогою застосування воєнної сили всередині країни.

Формою захоплення влади за участю військових є різні політичні перевороти. Ця участь може бути активною, а в разі вдалого перевороту - пасивною. Політичні перевороти - форма насильницької або ненасильницької зміни політичної влади, в результаті якої політичне управління країни переходить до рук нових політичних сил.

Військова змова - форма встановлення влади військовими, яка не обмежена законами, спирається на воєнну силу і виражає насамперед інтереси військовослужбовців, усього військово-промислового комплексу.

44. Первинні і вторинні суб’єкти влади, їх характеристика.

Суб’єкти влади умовно поділяють на первинні і вторинні.

- первинним суб’єктом є народ – носій суверенітету і єдине джерело влади.

Основними суб’єктами є великі групи населення, об’єднанні спільністю корінних інтересів і цілей, неосновними – етнічні групи, релігійні громади тощо.

- вторинними суб’єктами – малі групи, представницькі колективи, партії, асоційовані групи, групи приватних інтересів, тощо.

Суверенним суб’єктом політичної влади є громадянин, наділений правами та обов’язками.

Сукупним (колективним) носієм є сама політична система суспільства.

Об’єкти політичної влади – явища і процеси політичної сфери, на які спрямована дія суб’єктів політики:

- суспільство, класи, етноси, групи, індивіди

- усі сфери суспільного життя (економічна, духовна, соціальна, науково-технічна, тощо суспільство загалом)

Певні суб’єкти і об’єкти влади можуть мінятися місцями в залежності від обставин і ролі.

45.Політична еліта в Україні: особливості формування.

В Україні завжди існувала проблема нац. Політ. Еліти, здатної розв’язувати державотворчі завдання у конкретній історичній ситуації у 20ст.

Комуністичний режим знищив навіть соц грунт для відтворення нац. еліти ЇЇ роль у тогочасному суп-ві викнувала номенклатура. Від початку державного відродження Укр.. до других парламентських виборів правляча еліта формувалася з різних прошарків колишньої номенклатури, а також ж частково з націонал-демократичної опозиції. Еліта того періоду була ідеологічною, бо її діяльність скеровувалась не на здійснення, а на розв’язання необхідності реформ. Цю еліту змінила технократична, рекрутована з промислово –підприємницьких кіл та прагматично зорієнтованих політиків. Ідеологічна та технократична укр. Еліти вважаються квазіелітою, оскільки їм не вдалося провести позитивних, соціальних перетворень. Отже, процес формування справжньої еліти тільки розпочинається. Розробки теорії еліт в Україні тільки розпочинається. Розробки теорії еліт в Україні пов’язана з іменами Донцова та Липинського. Донців виділяє “Ініціативну меншість”(еліту) та “пасивний чинник нації”(народ). Еліта не тільки формулює певну ідею, а мобілізує народ на її здійснення. Концепція національної аристократії Липинського виходить з того, що націю творить активна серед етнографічної єдності група, що об’єднує всіх навколо політ. цінностей.

46. Політична влада в сучасній Україні, її характеристика та особливості.

Конституцією України визначено, що Україна є суверенною, демократичною, правовою, державою з республіканською формою правління (парламентсько-президентська республіка). Згідно ст.5 Конституції України носієм суверенітету і єдиним джерелом влади в Україні є народ, який здійснює владу безпосередньо, через органи державної влади та органи місцевого самоврядування.

Ознаками демократичної політичної влади є реальна представницька демократія (обрання ВРУ, Президента та органів місцевого самоврядування на основі принципів виборчого права: змагання та конкуренції), поділ державної влади на законодавчу, виконавчу та судову (ст.6 к), верховенство закону, проголошення „дозволу всього, що не заборонено законом”, ідеологічний та конституційний плюралізм, багатопартійність тощо.

Визначені Конституцією політичні права та свободи забезпечують можливість безпосереднього впливу особи на діяльність держави, пов’язані з її участю в суспільно-політичному житті, з формуванням органів державної влади та орга­нів місцевого самоврядування, зокрема Конституцією передбачено:

- право брати участь в управ­лінні державними справами, у всеукраїнському та місцевих референ­думах, обирати і бути обраними, рівного доступу до державної служби та служби в органах місцевого самоврядування;

- право на об 'єднання у політичні партії та громадські організації, участь у профспілках;

- на свободу зборів, мітингів, походів і демонстрацій;

- право на звернення;

- право на свободу думки і свободу слова, на вільне вираження своїх поглядів і переконань тощо.

Україна переживає складний період конституційного реформування, розбалансованості гілок державної влади, тому розвиток її демократії залежить від можливості ефективної реалізації цих прав, а саме спрямованості державної політики на забезпечення належного рівня життя людини; стабільності політичних структур; належного рівня політичної культури в су­спільстві.

47. Основні різновиди політичної влади.

Багатозначність влади проявляється й у іншому аспекті: влада може виступати як соціальна, тобто бути присутньою у відносинах між великими соціальними групами, і як міжособова (у стосунках між друзями, між подружжям тощо). Соціальна влада проявляється в політичній і неполітичній формах. Політична влада взаємопов'язана з іншими видами соціальної влади, причому всі вони можуть бути використані в політичних цілях. Інші види соціальної влади виділяються залежно від сфери поширення і методів володарювання.

Економічна влада означає контроль над ресурсами, що мають вартісне вираження власністю, над матеріальними цінностями.

Адміністративно-примусова (політична влада у вузькому значенні) передбачає опір на силові ресурси і означає контроль за людьми за допомогою застосування або загрози застосування фізичної сили.

Духовно-інформаційна - культурна, релігійна, влада ЗМІ. Особливого значення у сучасному суспільстві набули ЗМІ, оскільки виступають основним каналом впливу на масову аудиторію. О.Тоффлер визначив владу ЗМІ в сучасному суспільстві таким чином: вона дозволяє досягти поставленої мети, мінімально витрачаючи ресурси влади, дозволяє перетворити супротивників у союзників.

48. Концепція влади М. Вебера, її актуальність.

Після Французької революції 1848 року світ поглинула ідея лібералізму, якою захопилися дуже широкі маси населення. Всьому світові стало зрозуміло, що народжується суспільство абсолютно нового гатунку, яке базується на абсолютно нових ідеях. Ця трансформація і перехід від феодальних відносин до капіталістичних не були несподіванкою для людства. Капіталізм органічно народився і поступово поглинув усі сфери життя людей. Вебер виявився реальним очевидцем його розвитку як пануючої ідеології, тому він на власному досвіді міг зробити багато висновків з приводу цього явища. Саме природу виникнення капіталізму Вебер і прагне дослідити в своїй праці. Вивчаючи цю проблему він переконується, що хоча капіталізм і має глибоке історичне підґрунтя, але його активний розвиток в 20 ст. не був історичною закономірністю. Скоріше, він став наслідком поєднання багатьох історичних факторів в окремо взятому регіоні (в Європі), а цей симбіоз спрямував розвиток цілого континенту в русло практичного капіталізму. Власне, «Протестантська етика» і скерована на те, щоб розкрити ту, на його думку, найважливішу сукупність передумов, які сформували той суспільний лад, який зараз домінує. До Вебера було ще декілька видатних праць на цю тему, які намагалися пояснити деякі аспекти тогочасного суспільного життя. Але Вебер найефективніше дослідив саме культурно-духовні аспекти новоєвропейських капіталістичних відносин. Цим він багато в чому суперечив марксовому баченню первинності економічних відносин у становленні всього нового.

Значення творчості

По-перше, вчений створив якісно нову цілісну, самодостатню і несуперечливу соціологічну систему.

По-друге, у її побудові він використовував якісно новий підхід до суспільства: не як до природного елементу, ідеалістичному інституту чи результату виробничої діяльності, а як до самобутньої частини світу, що розвивається за своїм особливим, унікальним законам.

По-третє, він висунув тезу про те, що суспільство розвивається в результаті постійної боротьби і згоди його членів.

По-четверте, М. Вебер вперше застосував новий соціологічний метод - концепцію ідеального типу - найважливішого інструменту для препарування соціуму.

По-п'яте, заслуговує уваги концепція державного устрою вченого, в основі якої соціологічна категорія панування, також детально і переконливо їм розроблена.

49. Влада і власність, їх єдність і взаємообумовленість

Влада – здатність, право, право й можливість розпоряджатися ким-небудь або чим-небудь, а також чинити вирішальний вплив на долю, поведінку та діяльність людей з допомогою різноманітних засобів (права, авторитету, волі, примусу); політичне панування над людьми; система державних органів; особи, органи, наділені владно-державними та адміністративними повноваженнями.

Власність – історично зумовлена суспільна форма володіння, користування та розпорядження матеріальними та нематеріальними благами, яка виражає суспільні та виробничі відносини між людьми в процесі виробництва, розподілу, обміну та споживання цих благ.

Влада і власність можуть бути відокремлені на деякий час, але розділити їх назавжди ніколи не вдасться, оскільки, освідомивши згубність такого розділення або власність купить владу або влада захопить власність. Це твердження знаходить прояв у світовій історії людства У докапіталістичних системах влада проявлявся через форми економічної залежності: рабство, кріпацтво. За умов капіталізму влада акумулює соц. Зв’язки, які лежать в основі екон відносин.

ТЕМА 4. Політична система

50.Поняття і структура політичної системи.

Політична система - (вузьке розуміння) сукупність політичних суб’єктів, структур і відносин, які беруть участь у реалізації політичної влади

- (широке розуміння) упорядкована на засадах права система всіх політичних явищ, що функціонують і взаємодіють у суспільстві з метою завоювання, утримання або участі у політичній влад.

- механізм організації і функціонування політичної влади

Структура ПСС – сукупність владних інститутів, що пов’язані між собою і створюють стійку цілісність.

Інституціонально-організаційна (держава, партії, суспільно-політичні організації і рухи, ЗМІ, церква)

Нормативна (регулятивна: норми політики, права, моралі, символи)

Функціональна (примус, згода, авторитет, насильство)

Культурно-ідеологічна (свідомість, погляди, політична культура, ідеологія, громадська думка релігія, ментальність)

Комунікативна (інтегративна, зв’язки всіх підсистем шляхом конференцій, зустрічей, виступів)

Політична система є однією з частин (або підсистем) сукупної суспільної системи. Вона взаємодіє з іншими її підсистемами: соціальною, економічною, ідеологічною, етичною, правовою, куль­турною тощо.

Елементи СПС:

- суб'єкти політики (народ, класи, нації, соціальні прошарки, держава, об’єднання громадян політичні партії та рухи, громадські організації, трудові колективи), громадяни);

- політичні норми і принципи;

- політичні відносини;

- політична ідеологія, свідомість, погляди, культура;

- політичні зв'язки між названими елементами.

51.Політична система та її функції. Назвіть найважливіші з функцій політичної системи України.

Політітична система - цілісна упорядкована система відносин, дій, ідей, цілей, методів та інститутів, пов’язаних із політикою, з її розробкою та практичним здійсненням;

- складна, багатогранна система відносин державних і недержавних соц. інститутів, які виконують відповідні політ. функції для захисту інтересів певних класів та соціальних груп

Функції політичної системи:

- теологічна –визначення цілей, завдань та напрямів розвитку суспільства;

- інтеграційна – узгодження різноманітних інтерессів держави і соціальних цінностей, об’єднання членів суспільства на основі цінностей та ідеалів, прийнятих і задекларованих економічно і політично панівними силами суспільства;

- організаторська – мобілізація людських, матеріальних, духовних ресурсів суспільства на виконання цілей і завдань подальшого розвитку; Забезпечення внутрішньої і зовнішньої безпеки та стабільності політичного ладу

- розподільча – розподіл матеріальних і духовних цінностей згідно з інтересами соціальних спільнот

- регулятивна – легітимізація політики, розробка правил і законів поведінки людей та груп у суспільстві, забезпечення позитивного сприйняття та визнання політики членами суспільства

- контрольна – забезпечення дотримання і виконання законів, вирішення соціально - конфліктних інтересів, зниження соціальної напруги шляхом здійснення контролю за розподілом матеріальних і духовних цінностей, ресурсів,

- ідеологічна та виховна - формування політичної свідомості, залучення членів суспільства до політичної участі та діяльності.

52.Типологія політичних систем. Які основні типи політичної системи вирізняють у сучасній західній політичній науці?

Політична система визначається класовою природою, соціальним устроєм, формою правління, типом держави, характером політичного режиму тощо., кожна має свої ознаки, форми і типи.

У сучасній західній науці розрізняють такі типи: - військові; - громадянські; - консервативні; - реформаторські, прогресивні – реакційні; = закриті та відкриті; - мікроскопічні, макроскопічні та глобальні; - традиційні й модернізовані; - командні, змагальні, соціально примирювальні; - постіндустріальні, посткапіталістичні, перехідні, постколоніальні тощо

З огляду на характер політичного режиму, виділяють:

- тоталітарні – тотальний контроль над особистим життям людини та суспільством; максимальний утиск прав і свобод, відсутність легальної опозиції, повна монополізація влади. Скасування розподілу влади, вождізм, ідеологізація суспільного життя, державні насильство та терор, підконтрольність економіки та її мілітаризація, наявність цензури щодо ЗМІ та ін.

- авторитарні – проміжна ланка між тоталітарними й демократичними. Влада уособлюється з режимом особистої влади. Істотно обмежено права та свободи громадян, звужено можливості дій легальної опозиції. Парламент стає другорядним органом влади, участь народу в політиці обмежена, домінує офіційна ідеологія, інші ідеології мають бути лояльними до панівного режиму. Можливе співіснування державної та приватної власності. За сучасних умов авторитарні політичні системи характерні при переході до тоталітаризму чи до демократизму.

- демократичнi – мають значні гарантiї прав i свобод громадян, багатопартiйнicть та легальну опозицію, iдеологiчний плюралізм, висо­кий рівень розвитку громадянського суспільства. 3МІ не обмежені цензурою. Конфлiкти вирiшyються пра­вовими засобами та методами компромісу. Силовi струткури, діяльність яких регламентована законом, забезпечують зовнiшню та внутрiшню безпеку, вони є поза полiтикою.

53.Політична система України, її особливості та структура.

Політична система — це сукупність інститутів та груп, які формують і розподіляють політичну владу, здійснюють управління суспільними процесами, а також репрезентують інтереси певних соціальних груп у рамках відповідного типу правової системи і політичної культури.

Особливості політичної системи полягають у тому, що вона володіє монополією на владу в масштабах усього суспільства, визначає стратегію суспільного розвитку, забезпечує політичне й адміністативно-державне управління суспільними процесами, формує правову систему.

Структура політичної системи має такі рівні:

- інституціональний (організаційно-нормативний) розкриває характер функціонування основних інститутів політичної системи (державних органів, регіональних структур влади та місцевого самоврядування, виборчої та партійної систем);

- ментально-поведінковий визначає рівень політичного мислення, характер політичних цінностей і норм, стиль політичного мовлення, зміст та типи політичної поведінки;

- суб'єктно-процесуальний охоплює індивідуальні, групові та масові суб'єкти політики, їх вплив на процес формування і трансформації інститутів політичної системи;

- інтеракціоністський передбачає зміст та форми політичної взаємодії (співпраці, конкуренції, консолідації, конфлікту, панування та експлуатації) на міжособистісному та груповому рівнях.

54.Поняття держави, її характерні риси та атрибути.

Держава – форма організації суспільства, носій публічної влади, сукупність взаємопов’язаних установ та організацій, які здійснюють управління суспільством від імені народу.

Основні риси держави:

· реалізація спільної волі або забезпечення всезагальних благ та добробуту.

· володіння верховною і самостійною владою, формально незалежною від будь-якої організацій або особи, тобто суверенітетом.

· встановлення формально обов’язкових для всіх правил поведінки – правові норми.

· забезпечення основних прав людини, усіх і кожного, хто перебуває на її території.

· є офіційним представником усього суспільства, головною формою політичної інтеграції суспільства за його розшарування.

· Є уособленням суверенітету народу (нації) реалізує його право на самовизначення.

ознаки держави:

· Відділення публічної влади від суспільства;

· Поява професіоналів-управлінців.

· Класовий характер.

· Територія.

· Суверенітет.

· Легальне право на застосування насилля, примусу.

· Право на збирання податків

До невiд'ємниx атрибутiв держави, якi є її iдентифiкацiйними символами, належать герб, прапор i гiмн. Kоли йдеться про державний герб, то у свiтовiй практицi не усталилося суворої регламентацiї засад його творення. Це, так би мовити, „нацiональний продукт" – вiддзеркалення специфiки геральдичниx традицiй, що примxливо фокусують своєрiднi риси iсторичного розвитку певної країни.

55. Держава - базовий інститут політичної системи.

Держава має особисте місце в політ. системі, виступає основним носієм політ. влади та головним знаряддям реалізації класових інтересів, одночасно є головним суб'єктом і об'єктом політ. діяльності і політ. відносин.

Особливе місце держави пов’язано також з тим, що

- у кожній системі може існувати лише одна Д. та багато інших організацій

- Д. – організація всього населення, а інші організації системи – лише частини населення,

- лише Д. є одноособовою повновдладною організацією в масштабі всієї країни, здатною захистити основні права і свободи всіх осіб, що перебувають на її території;

- уособлюючи суверенітет усього народу та усієї нації, задовольняє і забезпечує загальнолюдські інтереси та загальносоціальні потреби, концентрує у собі різні політичні інтереси

- надає усталеності політичній системі за допомогою упорядкування її діяльності (встановлює норми, методи, умови формування й функціонування)

- лише Д. є офіціним представником народу всередині країни та суверенною організацією - на міжнародній арені. Інші організації вирішують локальні за змістом та обсягом завдання у суворо визначеній сфері людського життя.

- лише Д. має у своєму розпорядженні спеціальний управлінський апарат

- лише Д. має у своєму розпорядженні спеціальні установи та заклади примусового характеру та монопольне право застосовувати примус на своїй території. Інші об’єднання такого права не мають

- лише Д. має монопольне право видавати юридичні норми, обов’язкові для всього населення і забезпечувати їх реалізацію. Інші організації приймають рішення, що мають внутрішньорганізаційне значення.

- лише Д. має монопольне право встановлювати і стягувати податки, формувати загальнонаціональний бюджет.

56.Основні теорії походження держави.

Протягом історії створено різноманітні теорії походження держави: світські (орієнтовані на людину та її звязок із суспільством), релігійні (залежність держави та влади від Бога)

- Теологічна (Ф.Аквінський.) ідея божественного походження держави, є офіціною доктриною Ватикану, та тих країн де релігія має державний характер

- Психологічна (Цицерон, Л.Петражицький) людина має природні й соціальні потреби жити в організованому співтоваристві,

- Насильницька Л.Гумплович, Є.Дюринг, - пояснює виникнення держави як результат війн, насильницького підкорення одними людьми інших, сильним слабшого

- Патріахальна (Арістотель, особливо поширена в Англії) – держава походить від патріархальної сім'ї, внаслідок її розростання, а влада монарха це продовження влади батька (патріарха) у сім'ї

- Договірна (теорія суспільного договору), Б.Спіноза, Дж.Локк, Ж.-Ж.Руссо, держава виникла в результаті угоди (договору) як акта розумної волі людей, стала частиною теорії природного права

- Соціально-економічна (світова, марксис-тська, класова) (К. Маркс, Ф.Енгельс В.Ленін) економічні причини: моногамна сім’я та приватна власність породили розкол суспільства на класи з протилежними інтересами та призвели до створення нової публічної влади– держави

- Органічна Г.Спенсер держава (як суспільний організм) подібно до живого (біологічного) організму, народжується, розмножується, старіє і гине.

- Космічна - держава виникла із завезенням з космосу на землю іншими цивілізаціями політичної організації суспільства.

57.Функції держави та структура держаної влади.

Функції держави – основні напрями діяльності держави, що розкривають її соціальну сутність і призначення в суспільстві з урахуванням державної мети. Їх класифікують за різними критеріями::

- За сферою суспільного життя – економічні, політичні, соціальні, гуманістичні

- За часом виникнення – постійні, тимчасові (подолання наслідків стихійного лиха, надзвичайні стани)

- За соціальним значенням – основні (найбільш важливі напрями діяльності – прийняття законів, оборона країни, захист правопорядку) додаткові (зміцнення збройних сил)

- За територіальною спрямованістю – внутрішні, зовнішні за засобами діяльності Д.: законодавча (правотворча); виконавча (управлінська); судова; правоохоронна; інформаційна.

Серед основних функцій виділяють: Захист суспільного ладу. 2. Запобігання й усунення соціально небезпечних конфліктів 3. Регулювання економічних та інших суспільних відносин 4. Здійснення єдиної для країни внутрішньої політики 5. Зовнішні (оборонна, дипломатична, співробітницька)

Структура держави: – система органів і установ, які виконують внутрішні і зовнішні функції держави:

1. державний апарат (як система всіх державних органів, які здійснюють завдання і виконують функції управління в державі), це: = органи законодавчої влади; = Президент; = органи виконавчої влади; = органи судової влади, = контрольно-наглядові органи (прокуратура, виправні заклади, інші контрольні органи); = органи громадського порядку (міліція, поліція), органи державної безпеки; = збройні сили

2. державні підприємства, установи та організації

Згідно функцій, які виконують держави виділяють військову, поліцейську, правову, соціальну державу.

58.Правова держава та її основні ознаки.

Правова держава – держава, в якій юридичними засобами реально забезпечено максимальне здійснення, охорону і захист основних прав і свобод людтини і громадянина. Основними ознаками правової держави є:

- верховенство і панування правового закону;

- постійне утвердження суверенітету народу, як єдиного джерела державної влади;

- поділ влади на законодавчу, виконавчу, судову;

- забезпечення прав, свобод, законних інтересів людини і громадянина, виконання ними своїх обов'язків перед іншими людьми, державою і громадянським суспільством;

- урегулювання взаємовідносин між особою та державою на засадах дозволеності особі робити все, що прямо не заборонено законом, а державним органам - тільки те, що прямо дозволено законом;

- взаємну відповідальність особи й держави, відповідальність держави перед особою і громадянським суспільством за свою діяльність;

- ефективну організацію контролю та нагляду за здійсненням законів і режиму законності.

Україна є правовою державою (ст. 1 Конституції). Як правова держава має високий рівень організації влади: народне представництво, розподіл влади, підзаконність, контроль за діяльністю влади, свобода слова.

Основні ознаки У. як правової держави: - єдиним джерелом держ.влади є народ; -верховенство права - панування закону в усіх сферах суспільного життя, встановлення переліку питань, що встановлюються виключно законами; - поділ державної влади на законодавчу, виконавчу і судову - зв’язаність правом діяльності держави, її органів, громадських організацій, посадових осіб та громадян; - вищий пріоритет прав і свобод громадян та їх правовий захист; - взаємна відповідальність держави та особи; - незалежна судова система; - ефективний нагляд та контроль з боку держави за реалізацією правових норм; - висока правова культура громадян, їх обізнаність з законами та уміння їх використовувати у практичному житті.

59.Соціальна держава. Передумови, необхідні для формування соціальної держави.

Згідно К. У. є соціальною державою.

Соціальна держава – держава, що прагне до забезпечення кожному громадянину гідних умов існування, соціальної захищеності, співучасті в управлінні виробництвом, а в ідеалі приблизно однакових життєвих шансів, можливостей для самореалізації особистості. Термін запроваджено у 1850 р. нім.вченим Л.Штайном теорія державності соціального спрямування якого: соціальна держава створена на основі правових інститутів свободи і власності за участю профспілок в управлінні економікою. У другій половині 20 ст. Концепція правової соціальної держави і політики загального благоденства – стала основою конституційної теорії та практики майже усіх країн Європи

Основні ознаки:.

1. рух до соціальної справедливості на принципах соціальної солідарності та субсидарності

2. ослаблення соціальної нерівності

3. надання кожному громадянину робочого місця чи інше джерело існування

4. забезпечення миру та злагоди в суспільстві

5. формування сприятливого життєвого середовища для людини

Передумовами її формування є: - перехід до соціально-ринкового господарства, підвищення ролі держави в системі планування і регулювання соціально-економічних процесів; - демократизм політичної системи, створення громадянського суспільства, компроміс основних політичних сил відносно цілей та шляхів розвитку суспільства; - розвиток системи соціального партнерства та захисту громадян, розроблення інструменту соціально орієнтованої політики для забезпечення соціальних прав та прожиткового мінімуму громадян; - створення правової держави, підвищення рівня правового захисту громад, боротьба з корупцією та організованою злочинністю.

60. Форми державного правління.

Форма правління — організація верховної державної влади, по­рядок утворення її органів та їх взаємини з населенням.Як правило, головними сучасними формами правління є: парламентська республіка, президентська республіка, конституційна монархія.Президентська республіка. За цієї форми главою держави і уряду є президент, який обирається всенародним голосуванням. Уряд призначається президентом, підзвітний йому і не відповідальний перед парламентом. Парламент володіє усією повнотою законодавчої влади, незалежний від пре­зидента, який не правомочний розпускати парламент, однак має право «вето» — не погодитися з ухваленим парламентом певного закону. Прези­дент не несе відповідальності перед парламентом. Нині прези­дентська форма правління діє в США, Мексиці, Аргенти­ні, Ірані, Швейцарії та інших країнах.

- Парламентська республіка. За цієї форми гла­вою держави є президент, але повнота виконавчої влади належить уряду. Глава уряду (прем'єр-міністр) — фак­тично перша особа в державі. Свої повноваження, крім суто представницьких, президент здійснює зі згоди уря­ду. Акти президента набувають чинності після підписан­ня прем'єр-міністром чи одним із відповідних міністрів. Президента обирають, як правило, парламентським шля­хом. Президент призначає уряд не на свій розсуд, а з представників партій чи коа­ліції партій, що мають більшість місць у парламенті. Типові приклади парламентської респу­бліки — Італія, Німеччина, Австралія, Ісландія, Ірлан­дія та ін.

- Напівпрезидентська (змішана) форма республікан­ського правління. Вона поєднує в собі ознаки президентсь­кої та парламентської республік. Президент — глава дер­жави. Він пропонує склад уряду і кандидатуру прем'єр-мі­ністра, які підлягають обов'язковому затвердженню пар­ламентом. Формально уряд очолює прем'єр-міністр, однак президент володіє правом спрямовувати діяльність уряду. Уряд відповідальний перед парламентом, проте можливо­сті парламентського контролю за діяльністю уряду обме­жені. Президент, якого обирають на основі загальних ви­борів, має право розпуску парламенту. Така система діє у Франції, Фінляндії, Португалії

- Конституційна монархія — форма правління, за якої влада монарха обмежена конституцією, законодавчі фун­кції передані парламенту, виконавчі — уряду. Тут монарх є верховним носієм виконавчої влади, головою судової си­стеми, формально призначає уряд, змінює міністрів, має право розпоряджатися військовими і політичними сила­ми, видавати накази, скасовувати прийняті парламентом закони, розпускати парламент тощо. Бельгія, Да­нія, Великобританія, Японія, Норвегія, Швеція, Малай­зія, Бутан, ОАЕ. Дуалістична монархія — форма правління, за якої повноваження монарха обмежені у сфері законодавства (пріоритет належить парламентові), але достатньо широкі у виконавчій владі. Парламентська монархія виникла в Англії, де зако­нодавча влада зосереджена в парламенті, виконавча — в уряді на чолі з прем'єр-міністром. Монарх за цієї форми правління не має конституційних повноважень щодо вирі­шення важливих державних справ, є символічною фігу­рою, носієм традицій країни.

- Абсолютна монархія — форма правління, за якою ке­рівник держави (монарх) — головне джерело законодавчої і виконавчої влади. Він встановлює податки і розпоряджається держа­вними фінансами (Саудівська Аравія, Оман).

- Теократична монархія — форма держави, в якій політична і духовна влада зосереджена в руках церкви (Ватикан, Катар, Бахрейн).

Дата добавления: 2015-05-23