Діалектична теорія конфлікту Ральфа Дарендорфа

Р. Дарендорф аналізує соціальну організацію будь-якого рівня, починаючи від індивідів, невеликої групи або установи, до суспільства в цілому, яку він називає "імперативно координованою асоціацією".

Для цієї організації характерний чіткий розподіл ролей і статусів ЇЇ членів, а основними рольовими позиціями, згідно з Дарендорфом, є позиції, обумовлені диференціацією владних відносин. Тобто в будь-якій організації індивіди Й групи виконують певні ролі згідно зі своєю належністю до владних щаблів.

Далі Дарендорф говорить про те, що в організації відносини влади прагнуть стати узаконеними. Отже, їх можна розглядати як відносини авторитету, де деякі індивіди або групи мають загальновизнане, узаконене або нормативне право володарювати над упорядкованим функціонуванням організації, яка підтримується за допомогою процесів, що створюють відносини авторитету і влади.

Проте влада й авторитет - дефіцитні ресурси. За них йде боротьба й конкуренція між підгрупами організації. Звідси основними джерелами конфлікту й змін в організації є дефіцит влади і авторитету.

Особливості протікання конфлікту залежать від того, якими є відношення й приналежність до влади та авторитету різних рольових підгруп і осіб.

Р. Дарендорф відзначає, що в будь-якій організації можна виділити два основні типи ролей - правлячих і керівників. Правлячі - зацікавлені в збереженні свого статусу, а керівники - в перерозподілі влади або авторитету.

За певних умов усвідомлення цієї протилежності інтересів зростає і організація ділиться на дві конфліктуючі групи.

Вирішення конфлікту спричиняє за собою перерозподіл влади. Але перерозподіл влади узаконює нові групи правлячих і керованих ролей, які знову починають конкурувати один з одним. Таким чином, розвиток організації - це ланцюг конфліктів, що повторюються, з приводу відносин влади.

^ Проведемо порівняльний аналіз теоретичних положень Маркса і

^ Дарендорфа як представників однієї наукової течії.

^ По-перше, у цих двох теоретиків схожі моделі розгортання

конфліктної ситуації і соціальної реорганізації.

^ По-друге, при зовнішній схожості загальних моделей виникнення і розвитку конфліктів у Маркса і Дарендорфа істотно розрізняються підходи до джерел конфлікту.

Маркс як джерело називає нерівномірність розподілу власності і відповідної частки влади, тобто в першу чергу - економічні причини,

Дарендорф джерелами називає ролюві відносини й нерівномірний розподіл влади, що випливає з ролювих позицій і не завжди зв'язаний, як у Маркса з часткою власності, тобто називає внутрішньоорганізаційні субкультурні причини.

По-третє, виходячи з різних підходів до причин конфлікту, відрізняються і конкретні, виражені в конкретних емпіричних категоріях, схеми виникнення конфлікту.

Дарендорф зробив спробу з'ясувати, які умови викликають перетворення перетворення звичайних груп у конфліктні групи,а також які умови впливають на гостроту конфлікту, ступінь і темп змін, викликаних конфліктом. Відповіді на ці питання зведені в узагальнену таблицю.

Поліархія (Др.-греч. О ОїО»П…О±ПЃП‡ОЇО± - В«Багатовладдя, влада багатьохВ») - політична система, заснована на відкритій політичної конкуренції різних груп в боротьбі за підтримку виборців.

У сучасну політологію термін був введений у вживання в 1953 році Робертом Далем для позначення сукупності базових інститутів, загальних для ліберальних демократій. Термін використовується, щоб відрізняти сучасні реалізації демократії в національних державах як від ідеалу, так і від історичних різновидів демократії в містах-державах. Даль розглядає поліархію як В«очищенийВ» варіант існуючих систем і приходить до висновку, що її інститути необхідні (хоча, можливо, недостатні) для досягнення ідеальної демократії. Модель поліархії також використовується в якості стандарту для вимірювання рівня демократії. br/>

2.2 Ознаки поліархії

1. Виборні державні посади. Сучасні демократії є представницькими: згідно з основними законами, безпосередній контроль над прийняттям нормативних актів і політичних рішень здійснюють обрані громадянами особи.

2. Вільні, чесні і регулярно проводяться вибори, в яких має право брати участь кожен громадянин (як виборець і як кандидат), у поєднанні з безперервним відкритим політичним суперництвом між громадянами та їх об'єднаннями.

3. Чуйність уряду. Проведена політика залежить від результатів виборів і від уподобань виборців.

4. Свобода самовираження. Громадяни мають право безкарно висловлювати свої думки, в тому числі, критикувати владу, політичну систему, суспільно-економічний порядок і переважну ідеологію.

5. Доступ до альтернативних і незалежних джерел інформації. Громадяни вправі шукати та отримувати інформацію від інших громадян, з книг, ЗМІ і т. п. Альтернативні джерела інформації повинні існувати, бути доступні і не підконтрольні небудь однієї політичної групи.

6. Автономія громадських організацій. Громадяни вправі засновувати відносно незалежні спільноти або організації, в тому числі, політичні партії.

Основні засади інтегрального націоналізму за Донцовим[ред. • ред. код]

· Нація — абсолютна цінність.

· Політичні партії, класи повинні поєднатися заради Вищої мети.

· Вища мета — незалежність держави.

· Мета виправдовує всі засоби.

· Майбутню державу повинен очолити вождь, керманич з необмеженою владою.

· Соціально-економічні питання — другорядні; скоріш за все держава буде аграрною, з розвинутою кооперацією і капіталістичною промисловістю.

· Необхідно діяти, відкинувши будь-які політичні дискусії.

Дата добавления: 2015-05-23