Головні концепції демократії

Форми демократії

Будучи складним системним утворенням, демократія із зовнішнього боку виражається у відповідних формах, а із внутрішнього — складається із інститутів. В умовах демократичної держави такі форми та інститути виступають водночас і ключовими механізмами здійснення її влади.

Демократії притаманні такі форми.

По-перше, вона може здійснюватися через реалізацію і гарантування захищених законом демократичних прав людини і громадянина.

Це випливає зі ст. З Конституції України, згідно з якою людини, її життя і здоров'я, честь і гідність, недоторканість і безпека визнаються в Україні найвищою соціальною цінністю. Отже, демократична держава покликана забезпечити весь комплекс прав людини і громадянина, передбачених чинним законодавством в усій багатоманітності їх прояву: закріплених як у Конституції України (особистих, політичних, соціально-економічних, соціально-культурних тощо), так і в галузевих актах. Реалізація і гарантування усього комплексу цих прав є головною формою здійснення демократії.

По-друге, діяльність системи державних органів ґрунтується на демократичних принципах. Існування демократії неможливе без здійснення принципів плюралізму, гласності, поділу і децентралізації влади. Саме через застосування цих та інших принципів здійснюють народний характер влади і можливі прогресивні перетворення.

По-третє, демократія виражається у відповідних формах здійснення народовладдя. Згідно з ст. 5 Конституції України народ здійснює владу як безпосередньо (пряма форма: вибори, референдум, громадські ініціативи та обговорення тощо), так і через органи державної влади та органи місцевого самоврядування (представницька форма, реалізується через обрані народом органи первинного народного представництва).

Головні концепції демократії можна поділити на три групи: 1) колективістські (тоталітарні); 2) індивідуалістські (ліберальні); 3) плюралістичні (теорії груп).

Антична форма демократії тяжіла до колективістської моделі. Для неї характерні фактичне ототожнення народу з більшістю населення, а також необмежена влада більшості над меншістю. Ця демократія мала тенденцію переродитися в охлократію і зрештою — в деспотію.

Колективістські погляди на демократію детально відпрацьовані у Жана-Жака Руссо. Його теорія демократії ґрунтується на тезі про незалежність влади народу. Саме народ має загальну волю, неподільний суверенітет. Єдина воля можлива лише на ґрунті майнової рівності. Народ як колективна істота може бути представлений тільки загалом, а не обраними представниками. Його загальна воля виражається безпосередньо на зборах, де визначаються закони й діяльність уряду. Жан-Жак Руссо стверджував: «Якщо хтось відмовиться підкорятися загальній волі, то він буде до цього примушений всім організмом, а це означає, що його силою примусять бути вільним».

Ідеї колективістської демократії дістали відображення в соціалістичній демократії, яка характеризувалася запереченням приватної власності, а отже, будь-якої автономії особи; народ підмінявся трудящими. Насправді народовладдя жорстко регламентувалося партійно-державним керівництвом.

Колективістські теорії демократії мають ряд загальних рис: заперечення автономії особи; первинність народу в здійсненні влади; гомогенність, однорідність народу за своїм складом; необмеженість, абсолютність влади більшості над меншістю. Спроби здійснення цих теорій на практиці зазвичай призводили до тоталітаризму, пригнічення індивідуальної волі, а нерідко й до масового терору.

До другої групи належать ліберальні концепції демократії, які, на відміну від колективістських, вирізняють особу із суспільства й держави. їхні найхарактерніші риси: визнання особи первинним, головним джерелом влади, пріоритет прав особи над правами держави; забезпечення групової та індивідуальної свободи; невтручання держави у сферу громадянського суспільства, пріоритет ринкового саморегулювання над державним; поділ функцій влади, механізм стримань і противаг як умова ефективного контролю громадян над державою. Шарль-Луї Монтеск'є писав, що суспільство спроможне проконтролювати лише ту владу, яка роздрібнена й окремі частини якої протиставлені одна одній.

Ліберальне тлумачення демократії насправді призводить до поглиблення соціальної нерівності й наростання соціальних конфліктів, що ставить під сумнів саму демократичну форму правління.

Третя група — плюралістичні теорії демократії виходять із того, що ні народ, ні особа не можуть бути головною рушійною силою політики в демократичній державі. Саме в групі, у міжгрупових стосунках формуються інтереси, ціннісні орієнтації та мотиви політичної діяльності індивіда. Завдяки групі особа отримує можливість політичного вираження своїх інтересів.

Найхарактерніші риси теорії плюралістичної демократії: ідеї «розумного егоїзму», особистого й групового інтересу як генератора політики; діяльність держави як арбітра, що забезпечує саморегулювання суспільства, як суб'єкта виховання демократичної культури; підтримка державою соціально незахищених груп та індивідів.

Плюралістичні теорії демократії здобувають визнання й практичне застосування у багатьох країнах світу, збігаються з теорією та практикою соціальної держави.

Критики плюралістичних теорій демократії вважають, що застосування їх на практиці створює передумови для тоталітаризму. Втручання держави в економічні процеси та сферу розподілу продукту підриває основи ринкової економіки, звужує рамки громадянського суспільства й тим самим сприяє посиленню тоталітарних тенденцій.

Дата добавления: 2015-05-23