Порівняльних літературознавчих досліджень

Історія виникнення

Дослідження етапів вітчизняного і світового літературознавства має в українській історіографії свої традиції. Важливими тут є висновки М. Наєнка, О. Галича, Л. Грицик, М. Будного, М. Ільницького. Як відомо, у статусі науки про літературу, порівняльне літературознавство формується в другій половині ХІХ ст. Подібно до інших наукових галузей, компаративний підхід має багатовікову передісторію, що сягає принаймні античності її класичної пори V – IV ст. до н. е. Науковці наголошують, що до вказаного вище часу це була донаукова компаративістика, емпірична за своїм характером, теоретично неусвідомлювана й методологічно не розроблена. Проявлялася вона фрагментарно, її репрезентанти вдавалися до порівняльних прийомів, які брали із різних сфер знання та практичного досвіду без більш-менш виробленої наукової термінології й системності. У підручнику з порівняльного літературознавства В. Будного та М. Ільницького зазначено, що в Ранній Новий час, десь з XVI ст., процес формування літературної компаративістики інтенсифікується і, наприкінці XVIII – на початку ХІХ ст., набирає необхідної критичної маси, відбуваються глибокі зрушення у порівняльному підході до літератури й визначається настанова на вироблення її наукової парадигми [2]. На межі XVIII – ХІХ ст. з’являються й набувають поширення дихотомічні концепти літератури: „класичної і романтичної” А. В. і Ф. Шлегелів, „південної і північної” Ж. де Сталь та інші, що мають діахронні та синхронні виміри. На межі XVIII Й. Гердера ХІХ ст., головним чином у Франції та Німеччині, розгортається формування наукової компаративістики на рівнях експериментально-практичному і науково-теоретичному. Так, у Франції ще 1805 р. з’являється „Порівняльна еротика, або есей про різні потрактування любові у французькій і німецькій поезії” Ш. де Вілера, в 1816 р. Ф. Ноель викладає в сорбоннському університеті „Курс літературної компаративістики”, входить у вжиток самий термін „літературна компаративістика” (littérature comparée), поступово визначаючись у своїй семантиці [2]. У першій половині ХІХ ст. у кількох французьких університетах з’являються кафедри іноземної літератури, деякі із них набирають компаративістичної векторності. У формуванні науково-теоретичних засад літературної компаративістики особливе значення мали ідеї Й. Гердера та В. Гете. Зокрема, за концепцією Й. Гердера, у національних літературах втілюється „дух народу”, котрий проте є своєрідним проявом „людського духу, живого й вічно діючого”, універсальної єдності, що існує у невичерпній розмаїтості й потребує осягнення в цьому статусі [2].

Дата добавления: 2015-05-23