Доходи населення, їх види та джерела формування

Вступ

Актуальність теми. Розподіл доходів - це стадія відтворення, яка займає проміжне місце між виробництвом і споживанням. Реалізована на ринку продукція перетворюється на грошову виручку. Після вилучення з неї вартості спожитих засобів виробництва залишається грошовий (валовий) доход, або новостворена вартість, у процесі розподілу якого виникають вертикальні зв'язки: між державою і членом суспільства, між державою і підприємством, між підприємством і його працівником, між власником засобів виробництва і найманим робітником та ін. У цих зв'язках виявляються різноманітні форми доходів, кожна з яких має своє економічне призначення.

Об'єктивно розподіл доходів залежить від того, що новостворена вартість складається з необхідного продукту, який використовується для задоволення потреб безпосередньо виробників, і додаткового продукту для задоволення особистих потреб підприємців і загальних суспільних потреб (розширення виробництва, соціальної та духовної сфери, створення резервів).

Спочатку здійснюється розподіл доходу між державою і підприємством будь-якої форми власності. Об'єктом такого розподілу є прибуток - різниця між ціною, за якою підприємство реалізує свою продукцію, та її собівартістю.

Крива Лоренца подає графічне зображення розподілу сукупного доходу між сім`ями, згрупованими за рівнем доходів.

“Форма кривої Лоренца характеризує ступінь нерівномірності персонального розподілу доходу…Чим ближче крива Лоренца до діагональної лінії, тим вище ступінь рівномірності розподілу доходу”.

В умовах ринкової трансформації економіки України відбулося надмірне розшарування населення за рівнем життя. Значна частина населення опинилася за межею бідності або малозабезпеченості, що обумовлює соціально-економічну нестабільність у суспільстві.

Усунення негативних наслідків надмірної диференціації рівня доходів, які вирізняються багатофакторністю формування, потребує удосконалення системи його фінансового регулювання.

Проблема регулювання рівня доходів у ринкових умовах потребує, насамперед, формування концептуальних засад такого регулювання, створення дієвого фінансового механізму, який би сприяв підвищенню загального рівня доходів і зменшенню його диференціації по групах населення.

Теоретичні, методологічні, методичні і практичні аспекти регулювання рівня доходів населення ґрунтовно вивчали такі зарубіжні і вітчизняні вчені, як Л. Ерхард, Дж.Кейнс, С. Кларк, Ю. Краснов, Л. Краснолуцька, Л. Лестер, М. Лощінін, А. Маршал, В. Райцін, Г. Саркісян, В. Соколінський, Г. Форд, М. Фридмен, Дж. Хікс та інші. Макроекономічні аспекти непрямого регулювання рівня доходів населення шляхом формування міжгалузевих економічних відносин на основі норми прибутку, пільгового оподаткування і кредитування, а також застосування інших фінансових важелів, досліджували В. Алексейчук, О. Булавко, М. Дем’яненко, М. Кісіль, П. Лайко, П. Саблук, О. Чернявський та інші. Питаннями регулювання рівня окремих видів доходів населення займалися: оплати праці - С. Бандур, Д. Богиня, В. Дієсперов, А. Колот, М. Масхма, І. Микитенко, Л. Фільштейн; доходів від особистого господарства – В. Месель-Веселяк, О. Шпичак; соціальних трансфертів - К. Якуба, Т. Кір’ян та інші.

Мета роботиполягає в тому, щоб на основі доступної літератури проаналізувати та з’ясувати основні риси кривої Лоренца та з
6ясувати її практичне значення.

Для досягнення цієї мети у роботі вирішується ряд задач:

• визначити риси кривої Лоренца;
• охарактеризувати значення кривої Лоренца;
• дослідити практичне значення кривої Лоренца;
• виявити прояв кривої Лоренца у економіці України.

Наукова новизнароботи полягає в тому, що на основі аналізу різнопланових джерел розглядається проблема дослідження кривої Лоренца та її практичне застосування.

Об’єктом дослідженняє основи та загальні риси кривої Лоренца.

Предметом дослідження виступає проблема дослідження кривої Лоренца та її практичне застосування в Україні.

Глава 1. Теорія сукупних доходів населення і соціальна політика держави

1.1. Зміст соціальної політики держави та моделі

Державна політика доходів полягає в перерозподілі їх через держбюджет шляхом диференційованого оподатковування різних груп одержувачів доходу й соціальних виплат. При цьому значна частка національного доходу переходить від верств населення з високими доходами до шарів з низькими доходами.

Соціальні трансферти - це система заходів грошової або натуральної допомоги незаможним, не пов'язаної з їхньою участю в господарській діяльності в цей час або в минулому. Метою соціальних трансфертів є гуманізація відносин у суспільстві, запобігання росту злочинності, а також підтримка внутрішнього попиту.

Механізм соціальних трансфертів включає вилучення у формі податків частини доходів у середньо- і високоприбуткових верств населення й виплату посібників найбільш нужденним і інвалідам, а також допомога по безробіттю.

Найбільш ефективним засобом державного регулювання заробітної плати в країнах з ринковою економікою є визначення гарантованого мінімуму (ставки оплати праці за 1 годину роботи). Наприклад, мінімальна погодинна оплата праці в США з 1997 р. становить 5,15 долара, у Великобританії - 3,60 фунтів стерлінгів.

Саме виходячи з мінімальних розмірів оплати праці й ведуться переговори між керівниками компаній і профспілками про висновок колективних договорів на різних рівнях, починаючи від підприємств і закінчаючи галузями. У цих документах також обмовляються різні премії й доплати, диференціація заробітної плати по галузях, залежно від рівня кваліфікації.

Рівень прожиткового мінімуму залежить від соціально-економічних чинників і більш рухомий ніж поріг бідності. Поріг бідності, як показує досвід, не відбиває росту споживання, збільшуючись за рахунок росту цін. Кількісна оцінка порогу бідності здійснюється на основі даних про вартість продуктів харчування, виходячи з раціональних норм споживання і частки витрат на харчування в сімейних бюджетах. Виявлено, що низькодоходні сім'ї витрачають на харчування відносно більше засобів, ніж високодоходні; питома вага вартості харчування залежить також від розміру сімей: малочисельні сім'ї витрачають на харчування відносно більше, ніж сім'я більшої чисельності. Виникає своєрідна “економія від масштабу сім’ї не тільки у відношенні витрат на харчування, але й інших споживчих витрат. Логіка взаємозв'язку вартості харчування і порогу бідності полягає в тому, що якщо низькодоходна сім'я витрачає на харчування 1/n частину свого бюджету, то поріг бідності буде дорівнювати вартості харчування, помноженої на n[4, c. 154-155].

Проблема виміру бідності основана в кінцевому рахунку на тому колі потреб, задоволення яких визнається суспільно необхідним. Розрізняють абсолютну бідність і альтернативні її визначення, що враховують моральний збиток від сприйняття бідності.

Фактична інформація про бідні прошарки населення показує, що бідність нерівномірна серед різних груп населення: молодих і пристаркуватих, сімейних і самотніх, зайнятих і безробітних. Поширення бідності різне між міським і сільським населенням, у різних територіальних і природно-кліматичних регіонах, між різними етнічними групами населення. Те, що вважається бідністю в одній країні, розцінюється як достатній рівень комфорту в іншій.

Залежно від відповідності доходів прожитковому мінімуму нужденна частина населення має право на одержання соціальної допомоги. При цьому в країнах з ринковою економікою практикується строго виборчий підхід до визначення осіб, що дійсно бідують у цій допомозі. В основі цього підходу лежать різні процедури перевірки, серед критеріїв яких - рівень доходу, розміри особистого майна, стан здоров'я, родинний стан і т.д.

Отже, основним інструментом оцінки, прогнозування й регулювання величини, структури й динаміки рівня життя є споживчі бюджети населення.

Практикуються два роди бюджетів: нормативні, які є результатом спеціальних досліджень, і фактичні, отримані в результаті статистичних даних.

Нормативні бюджети підрозділяються на раціональні, розраховані на задоволення раціональних потреб, і мінімальні, що забезпечують елементарні на даному етапі розвитку суспільства умови життя, що підтримують працездатність і здоров'я людей[9, c. 137-138].

На основі закордонного і вітчизняного досвіду можна зробити висновок щодо необхідності формування національної моделі механізму регулювання рівня доходів населення з врахуванням позитивних і негативних наслідків ринкової трансформації економіки. Цей механізм має включати як загальні важелі регулювання доходів населення, так і спеціальні для сільських жителів: загальні – встановлення мінімальних рівнів заробітної плати і пенсій, соціальні трансферти і страхування, кредитна підтримка окремих груп населення тощо; спеціальні – встановлення мінімального рівня ставок орендної плати за земельні ділянки і майно населення, державна підтримка фермерських господарств, інвестування розвитку соціальної сфери села, податкові пільги для вітчизняних товаровиробників тощо.

Сукупні доходи населення, їхній рівень, структура, засоби одержання і диференціація є показниками економічного і соціального добробуту суспільства. Розподіл їх має яскраво виражене соціально-політичне забарвлення, визначаючи майнову і соціальну диференціацію.

Розподіл доходів тісно пов'язаний з розподілом ресурсів. Через диференціацію доходів у громадському житті виявляються ті взаємозв'язки, що приховані за розподілом ресурсів. Всі економічні процеси протікають у певному соціальному середовищі, тому розмежування економічної і соціальної сторін систем суспільної взаємодії умовно й абстрактно. Аналіз розподілу результатів виробництва у формі розподілу доходів дозволяє оцінити, чи правильно суспільство вирішує розподільне питання.

Традиційна суперечка між прихильниками і супротивниками державного регулювання у сфері розподілу зводиться до проблеми співвідношення між ефективністю і рівністю. Постановка проблеми рівності неминуче втягує нас у сферу оцінкових суджень, що є основою нормативної макроекономічної теорії. Нормативна економіка ставить за мету описати ідеальні (з погляду різних світоглядних систем) моделі суспільного устрою. Позитивна економічна теорія вивчає вже існуючі системи відносин. Єдність і розбіжність позитивних і нормативних економічних теорій найбільш яскраво виявляється в дебатах із приводу співвідношення між рівністю й ефективністю. Прийнято вважати, що, здійснюючи ефективний розподіл обмежених ресурсів, ринок припускає “помилки” у розподілі доходів. Це аж ніяк не явне твердження, що кочує сторінками підручників, основане на тому, що економічна ефективність штучно відривається від її соціального утримання.

Державне регулювання економіки спрямовано на підвищення ефективності суспільного виробництва, забезпечення соціальної справедливості і стабільності. Та сфера державного регулювання, яку називають соціальною, повинна задовольняти всі перераховані цілі. Більшість економістів вважають, що нерівномірність у розподілі доходів або розподіл на багатих і бідних – явище стійке, що зберігається навіть на фоні значного росту рівня життя. Чи може державне втручання скоротити ганебні для суспільства злидні і яку ціну прийдеться за це заплатити? На чому буде оснований суспільний вибір: на економічному або політичному процесі ухвалення рішення? Теоретично коректно визначити, яку частину суспільного доходу варто перерозподілити на користь найбідніших, неможливо. Як економічний, так і політичний процеси прийняття рішень не гарантують відсутності прорахунків.

Будь-яке суспільство є складним утворенням, що складається з людей, об'єднаних певними ознаками. Однією з основних характеристик людини в сучасному суспільстві є розмір і засоби одержання нею свого сукупного доходу. Доход у самому загальному виді – це та сума грошей, що ми заробляємо або одержуємо протягом певного часу (як правило, за рік). Розмір доходу, оцінюваний у грошах, представляє собою номінальну величину. Реальний доход – це сума товарів і послуг, що можна придбати на грошові доходи. Розбіжність між реальними і номінальними доходами утворюється за рахунок інфляції, податків і натуральних трансфертів.

Весь створений у суспільстві продукт може бути поданий як сума доходів від чинників, що беруть участь у його виробництві. Функціональний розподіл доходів – це розподіл їх між основними чинниками: праця, капітал, природні ресурси і підприємницькі спроможності. У результаті функціонального розподілу доходів формуються такі первинні доходи, як заробітна плата, відсоток, рента і прибуток. У системі чинників виробництва основний взаємозв'язок стосується капіталу, тому для спрощення функціональний розподіл можна уявити як співвідношення між доходами від праці і від власності. Функціональний розподіл доходу показує частки доходу, що припадають на працю і капітал, а задачею макроекономіки є простежити зміну співвідношень долей праці і капіталу в сукупному доході суспільства, виявити причини змін й оцінити їх[2, c. 184-186].

Проблема взаємодії праці і капіталу явно або приховано є центральною в будь-якому із альтернативних напрямків економічної теорії, що різняться в трактуванні кінцевої основи доходів. Основою відмінностей у поясненні джерел доходів служать альтернативні теорії вартості.

Відповідно до трудової теорії вартості (А. Сміт, Д. Рікардо, К. Маркс) єдиним джерелом вартості є жива праця в матеріальному виробництві, що створює нову вартість. Марксистська теорія доходів основана на теорії додаткової вартості. Остання розуміється як частина нової вартості, створена працею найманих робітників і безоплатно привласнена капіталістами. Трудова теорія вартості, ідеї якої сформульовані класиками політекономії і розвинуті Марксом і використана як основа теорії експлуатації й усіх із цим пов'язаних висновків. Марксистська теорія додаткової вартості в якості інструмента аналізу використовує співвідношення між частками капіталу і праці у створеній вартості. Характерно, що цей показник використовується для виміру ступеня експлуатації праці капіталом і залежить від тривалості робочого дня і продуктивності праці.

Загальна тенденція норми додаткової вартості визначається співвідношенням класових сил. Поряд із нормою додаткової вартості марксизм використовує й інші показники для виміру частки трудового доходу. У теорії накопичення обґрунтовується висновок про відносне погіршення положення пролетаріату, що виявляється в падінні його частки в національному доході, сукупному суспільному продукті і національному багатстві. Сучасна економічна теорія також аналізує тенденції долей доходу капіталу і праці.

Пануюче в сучасній економічній теорії пояснення джерел і принципів формування доходів основане на теорії чинників і їхньої граничної продуктивності. Теорія граничної продуктивності акцентована на аналізі функціональних зв'язків між різноманітними частинами доходу.

Різноманітні напрямки економічної теорії по-різному пояснюють джерела доходів, але єдині в тому, що кожний виробничий чинник пов'язаний із певним доходом, що дає можливість інтегрувати різноманітні уявлення. Трактування основних проблем теорії доходів у сучасних умовах значно відрізняється від уявлень минулого. Ріст національного добробуту і створення систем соціального регулювання значно згладжують проблеми класового протистояння. Проте аналіз співвідношення долей праці і капіталу в сукупних доходах признається загальнозначущим і широко використовується в сучасному економічному аналізі.

На базі функціонального розподілу доходів розраховується частка трудового доходу в сукупних доходах. Цей показник можна уявити відношенням між добутком заробітної плати на чисельність зайнятих і розміром сукупних доходів. Характерно, що історична тенденція частки праці (у сучасних системах урахування до осіб найманої праці відноситься дуже широке коло зайнятих, у той час як у марксистській теорії під долею праці розуміють зарплату пролетаріату) у марксизмі оцінюється як така, що знижується, у той час як опоненти доводять ріст частки праці в сукупних доходах[3, c. 327-329].

Отже, під доходами населення розуміємо суму грошових засобів і матеріальних благ, які отримані або створені громадянами за певний проміжок часу. Роль доходів визначається тим, що рівень споживання населення прямо залежить від рівня доходів. Їх можна поділити на грошові і натуральні доходи.

Грошові доходи населення включають усі надходження грошей у вигляді оплати праці працюючих осіб, доходів від підприємницької діяльності, пенсій, стипендій, різних допомог, доходів від власності у вигляді відсотків, дивідендів, ренти, сум від продажу цінних паперів, нерухомості, продукції сільського господарства, різних виробів, доходів від наданих різних послуг та ін. Натуральні доходи включають перш за все продукцію, вироблену домашніми господарствами для власного споживання.

Відмінності в рівні доходів на душу населення або на одного зайнятого називається диференціацією доходів. Нерівність доходів характерна для всіх економічних систем. При переході від адміністративно-командної до ринкової системи ріст диференціації доходів пов'язаний з тим, що частина населення живе за старими законами, а одночасно інша частина населення діє за законами ринкової економіки. Чим більше населення залучається до ринкових відносин, тим швидше скорочується нерівність у доходах.

Чим більше ділянка між бісектрисою та кривою Лоренца, тим більше ступінь нерівності доходів.

Диференціація доходів складається під впливом різноманітних факторів, які пов'язані з особистими досягненнями або незалежні від них, що мають економічну, демографічну, політичну природу. Серед причин нерівномірності розподілу доходів виділяють: відмінності у здібностях (фізичних та інтелектуальних), відмінності освіти і кваліфікації, працьовитість і мотивацію, професійну ініціативність і схильність до ризику, походження, розмір і склад сім'ї, володіння власністю і становище на ринку, удачу, везіння і дискримінацію. Міру нерівності доходів відображує крива Лоренца.

Дата добавления: 2015-05-23