Види політики

Х——— 162

соціальних інтересів. Політичні відносини, у свою чергу, є
визначальними щодо соціокультурних — ідеологічних,
моральних тощо. Економічні — соціальні — політичні —
соціокультурні відносини — у такій послідовності вони
визначають одні одних у марксистському трактуванні.
Водночас марксизм визнає і зворотний вплив суспільних
відносин, який, проте, не є визначальним, а також тісний
взаємозв'язок усіх їх різновидів.

Опоненти марксизму заперечують таку залежність
суспільних відносин і наголошують на особливій ролі полі-
тичних і моральних відносин. М. Вебер, наприклад, у праці
«Протестантська етика і дух капіталізму» (1905) виводив
характерні риси капіталістичних виробничих відносин із
особливостей протестантської етики.

Марксистське трактування взаємодії суспільних відносин
переконливе, зокрема, в тому, що наголошує на особливій,
визначальній ролі економічних відносин. Очевидною є,
наприклад, залежність демократизму суспільства від рівня
його економічного розвитку. Представники так званого
девелопменталістського (від франц. сібуеіорретепї, англ.
(іеуеіортепі — розвиток) напряму вважають, що слабкороз-
винена економіка об'єктивно зумовлює централізацію влади,
посилює авторитарні тенденції, тоді як економічне зростан-
ня сприяє плюралістичній демократії.

Навіть у разі негативного ставлення до марксизму слід
визнати, що відносини власності на засоби виробництва, які
є визначальними в системі економічних відносин, висту-
пають основою поділу суспільства на класи, а класовий
поділ, у свою чергу, справляє значний вплив на політику.
Так, в абсолютній більшості капіталістичних країн головне
політичне протистояння відбувається між буржуазними і
робітничими партіями. Потреби цього протистояння обслу-
говують відповідні різновиди ідеологи.

Проте класовий чинник не завжди є визначальним у
політиці. Не меншу роль у ній можуть відігравати етнічний,
Демографічний, професійний, регіональний, релігійний та
інші чинники. Політика — це взаємодія багатьох різних
чинників. Перебуваючи в залежності від економіки, де
створюються матеріальні засоби здійснення влади, політика
справляє відчутний зворотний вплив на неї. Причому якщо
вплив економіки на політику певною мірою опосередкову-

11*

Природа політики

Політика як суспільне явище

ється соціальними відносинами, то зворотний вплив політи-
ки на економіку є безпосереднім.

В ідеалі стосовно економіки політика має грунтуватися
на свідомому використанні економічних закономірностей
суспільного розвитку. У цьому разі вона сприяє економіч-
ному прогресові. Однак політика може здійснюватись і
всупереч таким закономірностям, а в результаті — спричи-
няти руйнування економіки, зубожіння населення, соціаль-
ну поляризацію суспільства та інші негативні наслідки. Рано
чи пізно така політика зазнає краху й змушена буде зважати
на об'єктивні економічні реалії. Нарешті, політика може в
певних напрямках чинити перешкоди економічному розвит-
кові й підштовхувати його в інших. За будь-яких умов вплив
політики на економіку відчутний уже тому, що вона
виступає засобом вирішення економічних проблем.

Політика тісно пов'язана з духовною сферою суспільного
життя. Так, культура суспільства визначає культурне обличчя
політики, її зв'язок з історією, людиною, знанням. Необхід-
ними є також моральні оцінки й настанови політики: вона
може бути більш-менш моральною або ж зовсім амораль-
ною.

Особливо тісний зв'язок політики з ідеологією. Якщо
мораль, культура чи релігія впливають на політику здебіль-
шого опосередковано, то ідеологія зливається з нею безпо-
середньо. Політика невіддільна від свідомості суспільства й
людини, її інтересів і потреб, цілей і світогляду. Реальна
політика здійснюється у зіткненні ідей партіями, які є
творцями й носіями ідеології.

Політичні відносини, отже, тісно пов'язані з іншими
видами суспільних відносин. Найтіснішим і безпосереднім є
їх зв'язок із соціальними та ідеологічними відносинами,
перші з яких визначають сутність і зміст політики, а другі
виступають її ідеологічним обгрунтуванням. Перебуваючи
під впливом інших видів суспільних відносин, політичні
відносини, політика справляють величезний зворотний
вплив на ці інші відносини, значною мірою визначаючи
їхній зміст і характер.

Тісний зв'язок політики з іншими сферами суспільного
життя породжує проблему меж політики як допустимого
простору, в масштабі якого вона може доцільно впливати на
ці сфери. Порушення цих меж призводить до небажаних, а

нерідко, у крайніх виявах, і до згубних результатів — над-
мірної політизації, а у зв'язку з нею й ідеологізації, неполі-
тичних і неідеологічних сфер діяльності, життя, свідомості.
Наслідком будуть ідеологізовані економіка, культура, наука,
мистецтво, політизоване право тощо.

Обмеження регулятивного впливу будь-якої з неполітич-
них і неідеологічних сфер суспільного життя призводить до
надмірного проникнення у ці сфери політики та ідеології як
найбільш експансивних сфер. Лише політичне нейтральні
сфери, якими є культура, мораль і певною мірою наука, не
можуть бути надлишковими, якщо вони проникають в інші
сфери — економіку, право, політику, ідеологію тощо.

У стабільних демократичних суспільствах функціональ-
ний зв'язок політики з іншими сферами має сталий
динамічний характер із чітко вираженою тенденцією до
зниження ролі політики як регулятора суспільних відносин.
Натомість зростає регулююча роль економічних, моральних,
культурних та інших чинників, не пов'язаних з викори-
станням влади. І навпаки, в нестабільному суспільстві,
особливо перехідного типу, збільшується роль політичних
методів регулювання суспільних відносин, посилюються
авторитарні тенденції. Відповідно зменшується регулюючий
вплив економічних, моральних і культурних чинників.

Знання про зв'язок політики з іншими
сферами суспільного життя конкретизує
виокремлення та з'ясування особливостей різних її видів. У
найбільш загальному вигляді за спрямованістю політика
кожної окремої держави поділяється на внутрішню і
зовнішню. Внутрішня політика — це діяльність держави та
інших політичних інститутів, яка охоплює різні сфери
суспільного життя і спрямована на збереження, реформу-
вання або докорінну зміну існуючих суспільних відносин.

Основні види внутрішньої політики розрізняються
залежно від найважливіших сфер суспільного життя. Такими
видами є економічна, соціальна і культурна політика. Кожен
із цих видів політики спрямований на регулювання певного
виду суспільних відносин і, в свою чергу, складається з ряду
різновидів. Так, економічну політику складають промислова,
аграрна, фінансова, інвестиційна, структурна, науково-
технічна, зовнішньоекономічна та інші різновиди політики.
Основні різновиди соціальної політики розрізняються

Політика як суспільне явище

Природа політики

залежно від груп соціальних спільностей як її об'єктів.
Такими різновидами є політика соціального партнерства,
спрямована на регулювання відносин між суспільними
класами, етнічна, або національна, демографічна, молодіжна,
пенсійна, регіональна політика тощо. Галузевими різнови-
дами соціальної політики є житлова, політика у сфері
охорони здоров'я, освітня політика.

Культурна політика охоплює сферу духовного життя
суспільства, її різновидами є, наприклад, політика в галузі
мистецтва, у сфері науки та освіти. Існують різновиди вну-
трішньої політики, що певною мірою є проміжними між її
основними видами. Так, податкова політика проміжна між
економічною і соціальною, освітня — між соціальною і
культурною. За повнотою охоплення сфер суспільного життя
та впливом на суспільство можна виокремити такі різновиди
політики, як оборонна, екологічна, у сфері науки. Остання
за своїм технічним аспектом найближча до економіки, за
гуманітарним аспектом — до соціальної і особливо духовної
сфер суспільного життя.

Виокремлення економічної, соціальної і культурної
політики залежно від основних сфер суспільного життя
ставить питання про існування та специфіку, так би мовити,
«політичної політики», тобто такої, що здійснюється в
політичній сфері. «Політика «політики» або політика у
політичній сфері, — пише російський дослідник А. А. Бє-
ляєв, — спрямована на регулювання відносин між громадя-
нами і соціальними спільностями з приводу передусім
державної влади. Вона також може бути поділена на політи-
ку державно-адміністративного будівництва й політику
громадських організацій і рухів у сфері владно-політичних
відносин»¹⁵. «Політика політики» стосується насамперед
організації державної влади і партійного будівництва.

Основою виокремлення різних видів політики можуть
бути не тільки їх об'єкти, а й суб'єкти — індивіди,
різноманітні соціальні спільності та політичні організації.
Головним із цих суб'єктів є держава, а тому державна
політика й виступає найважливішим видом політики.
Залежно від інституціональних складових держави вона
може поділятися на політику уряду, глави держави,
парламенту, окремих міністерств тощо. Свої особливості має

¹⁵ Политология / Под ред. Б. Й. Краснова. М., 1995. С. 132.

політика політичних партій та їх різних об'єднань (виборчих
блоків, урядових коаліцій тощо), громадсько-політичних
організацій — профспілок, молодіжних, жіночих та інших
об'єднань.

Кожен із суб'єктів певною мірою самостійно визначає
свою позицію щодо здійснення того чи іншого виду
внутрішньої політики. Що стосується зовнішньої політики,
спрямованої на регулювання відносин з іншими державами
та міжнародними організаціями, то її суб'єктом у стосунках
з цими державами та організаціями в цілому виступає лише
держава. Жодна інша політична організація країни не може
бути самостійним суб'єктом зовнішньої політики й висту-
пати від імені держави в цілому.

Залежно від масштабності та тривалості цілей політику
можна поділити на стратегічну і тактичну, або поточну.
Стратегічна політика зорієнтована на вибір найбільш
значущих цілей розвитку суспільства в цілому або його
окремих складових, визначення найважливіших напрямів,
методів і засобів їх досягнення й розрахована на відносно
довготривалий період. Тактична, або поточна, політика — це
політична діяльність у кожній конкретній ситуації, спрямо-
вана на реалізацію поставлених стратегічних цілей. Вона
підпорядковується стратегічній політиці й передбачає гнуч-
кість, оперативність у застосуванні методів і засобів.

Політика як наука Говорити про політику як науку й
й мистецтво мистецтво можна лише умовно, оскіль-
ки сама по собі як практична діяльність
вона не є ні наукою, ні мистецтвом у прямому значенні цих
слів. Поширені в літературі з політології характеристики
політики як науки й мистецтва пов'язані з образною
оцінкою її В. І. Леніним, який писав, що «політика є наука
і мистецтво, яке з неба не падає, даром не дається»¹⁶.

Науковість політики, за В. І. Леніним, полягає в тому, що
вона повинна здійснюватись на наукових засадах. Це
вимагає, по-перше, врахування досвіду інших країн; по-
Друге, врахування всіх сил, груп, партій, класів, мас, що
Діють всередині даної країни, аж ніяк не визначення
політики на підставі тільки бажань і поглядів, ступеня

¹⁶ Ленін В. І. Дитяча хвороба «лівизни» в комунізмі // Повне зібр.
творів. Т. 41. С. 61.

Політика як суспільне явище

Природа політики

свідомості й готовності до боротьби однієї тільки групи або
партії'⁷.

Проти цих настанов важко щось заперечити. Будь-яка
політика вимагає врахування чужого досвіду та співвідно-
шення сил. Однак для науковості політики лише цього
замало. Глибинною науковою засадою політики є пізнання
закономірностей суспільного, особливо політичного, розвит-
ку та врахування їх у практичній діяльності. Ця засада
робить проблематичною науковість реальної політики,
оскільки конкретні такі закономірності і навіть узагалі сама
їх наявність нерідко беруться під сумнів або й заперечуються
в принципі. Як уже зазначалося, позитивізм заперечує
існування закономірностей суспільного розвитку, а на цій
підставі — і науковий статус суспільствознавства.

Проблематичною науковість політики робить і її
ідеологічний характер. Політика є найбільш ідеологізованою
сферою людської діяльності, оскільки безпосередньо
пов'язана з соціальними інтересами, здійснюється політич-
ними силами як виразниками тих чи інших соціальних
інтересів і має певне ідеологічне, отже, й ціннісне, а не лише
суто наукове, обгрунтування. У політиці звичайними є
прагнення політичних сил монополізувати істину, намагання
видати бажане за дійсне. Що сталося з одним із таких «єдино
вірних вчень» — марксизмом-ленінізмом, як теоретичним
обгрунтуванням комунізму, — загальновідомо. Однак не
варто було б перебільшувати й науковість, істинність інших
ідейно-політичних течій — лібералізму, консерватизму чи
соціал-демократизму.

Найефективнішою є не та політика, що послідовно
грунтується на якомусь ідейно-політичному вченні, спрямо-
вана на досягнення якоїсь кінцевої мети, а та, яка
прагматичне зорієнтована, відповідає насущним інтересам і
потребам якомога більшої частини членів суспільства.

Науковість політики полягає не в її відповідності якому-
небудь ідейно-політичному вченню, а у всебічному науко-
вому обгрунтуванні конкретних політичних рішень,
особливо у прогнозуванні наслідків їх реалізації, в межах
визначеного на основі суспільного консенсусу політичного
курсу з урахуванням, звичайно, об'єктивних тенденцій сус-

¹⁷ Ленін В. І. Дитяча хвороба «лівизни» в комунізмі. С. 61—62.

ПІльного розвитку, співвідношення сил, чужого досвіду
тощо.

Політика як мистецтво має справу з суб'єктивною
стороною здійснення влади. Вона пов'язана з людьми,
багато в чому залежить від індивідуальних здібностей
політика, його особистої ініціативи й навіть інтуїції. Полі-
тика — це сфера продуманих кроків, заходів, маневрів,
компромісів, угод, поступок, обходів, натисків, розрахунків
тощо. Мистецтво політичного діяча виявляється в умінні
вибрати найоптимальніші для даних конкретних умов форми
й засоби досягнення політичних цілей. Тому політику
називають іще мистецтвом можливого.

Успіх у політиці значною мірою залежить від уміння
політика працювати з людьми, його здатності оцінити не
тільки їхні ділові, а й психологічні якості — комунікабель-
ність, рішучість, відповідальність тощо.

Мистецтво в політиці включає інтелектуальні, раціональні
та інтуїтивні засади. За наявності відповідних знань
оволодіти мистецтвом політики можна або на власному
досвіді, або вивчаючи досвід інших та пропускаючи його
крізь свої знання, здібності й можливості. Безумовну
перевагу потрібно віддати другому шляху, бо перший —
шлях спроб і помилок — обходиться суспільству надзвичай-
но дорого. Помилки і прорахунки в політиці є найбільш
згубними для суспільства. Вони страшніші, ніж навіть
помилки в медицині, бо помилка лікаря завдає шкоди
окремій людині, тоді як від помилок політиків можуть
постраждати все суспільство й загинути мільйони людей.

Лише органічна єдність науки, що стала надбанням
політика, й мистецтво реалізації науки про політику забезпе-
чують політичне керівництво та управління суспільством із
найбільшою ефективністю і найменшими втратами. І
навпаки, відсутність у політика наукових знань про керів-
ництво та управління суспільними процесами, здійснення
влади, вміння і досвіду творчого застосування їх на практиці
обертається для суспільства та його окремих ланок, долі
багатьох людей вкрай негативними наслідками.

Політика як суспільне явище

Андреев С. С.

Политика как социальное явление // Социально-полит, науки.
1991. № 4.

Ануфриев Е. А.

Субъективные основы и субъекты политики // Социально-полит,
журн. 1996. № 4.

Беляев А. А.

Политика и ее роль в развитии общества // Социально-полит,
науки. 1991. № 9.

Бурлацкий Ф. М., Галкин А. А.

Современный Левиафан: Очерки политической социологии капи-
тализма. М., 1985.

Бутенко А. П.

Наука и политика // Социально-гуманитарные знания. 1999. № 2.

Бутенко А. П.

Наука, политика, власть: проблемы взаимоотношения и соотноше-
ния // Социально-гуманитарные знания. 1999. № 3.

Вебер М.

Политика как призвание и профессия // Избр. произведения. М.,
1990.

Ильин М. В., Коваль Б. И.

Что есть политика и что — наука о политике (Опыт нетради-
ционного обзора) // Полит, исследования. 1991. № 4.

Коваль Б. И., Ильин М. В.

Власть уегзиз политика // Полит, исследования. 1991. № 5.

Лузан А. А.

Политическая жизнь общества: Вопросы теории. К., 1989.

Мурадян А. А.

Двуликий Янус. Введение в политологию. М., 1994.

Мясников О. Г.

Субъекты политики // Социально-полит, журн. 1993. № 5—6.

Халипов В. Ф.

Политика как наука и искусство // Социально-полит, науки. 1990.
№ 7.

Чудинова И. М.

Политическая жизнь // Социально-полит, журн. 1994. № 12.

Дата добавления: 2015-05-23