Політична свідомість як елемент політичної системи

Політична свідомість виступає необхідним елементом політичного життя суспільства. вона характеризує духовну здатність людини до спеціалізованої політичної діяльності.

Політика, політичні відносини є складовою частиною суспільного буття. Відповідно і політична свідомість виступає як відображення в духовному житті людей, в першу чергу, їх політичного буття — всієї різноманітності політичного життя, політичних відносин, політичних процесів і явищ. Водночас політична свідомість є атрибутом політичної дії, її необхідним складником. Політика — це доцільна діяльність, вона передбачає наявність у діючого суб'єкта відповідних уявлень та знань про політичну дійсність, усвідомлення своїх спрямувань, формулювання мети, вибір засобів та методів її досягнення.

Саме поняття «українська національна політична свідомість» відображає процес творення чи повернення до життя української духовності, українських національних цінностей (національної ідеї, головним компонентом якої виступають ідея суверенітету української нації та української національної держави, демократичного ідеалу суспільно-політичного устрою, усвідомлення природних прав нації та особи, актуалізація традицій державотворення і самоврядування) та пов'язаних із політичною сферою етнічних компонентів суспільної свідомості (притаманних українській мові морально-етичних та суспільно-політичних понять, термінів, рис національного характеру, патріотичних почуттів, історичної пам'яті тощо).

Об'єктами поширення української національної політичної свідомості виступають український етнос, особливо ті його групи, які були піддані тотальній денаціоналізації й русифікації (ополяченню, румунізації тощо), й етнічні меншини. Засвоєння останніми української національної свідомості включає як оволодіння українською мовою, культурою, звичаями та збереження простору для розвитку власних етнічних рис, так і націоналізацію — сприйняття ідеї української національної держави, національних символів, що стали державними, інших загальнодержавних цінностей. Національне виховання етнічних меншин повинне здійснюватись демократичними методами на основі поваги до них та врахування їх специфічних потреб.

Отже, процес становлення української національної політичної свідомості можна визначити як набуття суспільними суб'єктами українських національно-етнічних якостей та рис, які відображають корінні інтереси українського етносу в створенні своєї власної національної державності.

Важливими показниками політичної культури є політична поінформованість і компетентність громадян щодо політичних подій і процесів, які відбуваються в суспільстві, визначення особистого ставлення до них і участь у політичному житті суспільства. Як показує аналіз результатів різноманітних соціологічних досліджень, які проводились останніми роками в Україні, участь громадян у діяльності політичних партій і громадських об'єднань становить лише 2—3 % респондентів.

Громадська думка щодо державно-політичного устрою нашої держави тривалий час залишається невизначеною, а значна частина опитаних відзначає свою некомпетентність у вирішуванні важливих питань політичного життя суспільства.

У суспільстві склалося дуже критичне ставлення до вітчизняних політиків. Складною залишається партійно-політична орієнтація громадян.

Проголошення суверенітету й незалежності України, демократичного шляху розвитку зумовило потребу реформувати політичну культуру громадян. Зміст цих процесів пов'язаний з відродженням традиційних українських національних цінностей, з розбудовою української суверенної держави, зі спрямуванням її діяльності на забезпечення прав і свобод громадян.

Отже, політична свідомість і політична культура — важливі чинники життєдіяльності суспільства і громадянина. Виконуючи важливі функції, вони значно мірою впливають на політичне життя суспільства.

Успішне вирішення державотворчих завдань в Україні неможливе без формування політичної свідомості громадян, політичної поінформованості та компетентності набуття багатого політичного досвіду і демократичної політичної культури.

(40) Американські політологи Г.Алмонд і С.Верба виділили три базових типи політичної культури: 1 патріархальна культура характеризується повною відсутністю у населення цікавості до політики, сліпим підпорядкуванням владі, злиттям політичних орієнтацій з релігійними і соціальними; 2 підданська культура передбачає слабку індивідуальну участь у політичному житті визнання особливого авторитету влади, поважне або негативне ставлення до неї; 3 активістська культура (культура участі) відрізняється від усіх інших типів активною участю громадян у політиці незалежно від позитивного чи негативного ставлення до політичної системи.

В тоталітарній культурі домінують такі ознаки: 1 дихотомічне сприйняття світу, яке проявляється у протиставленні "своїх" і "чужих". В якості "чужих" виступають інші класи, нації, раси та ідеологічні противники. "Чужі" сприймаються як вороги; 2 відсутність терпимості (толерантності) до іншої думки, способу життя; 3 заперечення компромісу і ставка на силове вирішення конфліктів; 4 сакралізація вождів, створення їх культів. У масовій свідомості вожді втрачають властивості живих людей і набувають символічних рис, стають носіями харизми; 5 домінування у суспільній свідомості міфів, наприклад, про комуністичний або расовий рай; 6 фанатичне служіння ідеям, відчуття єдності з владою.

Характерні ознаки демократичної культури: 1 толерантність до інакодумства, визнання за інакодумцями права відстоювати свою точку зору; 2 схильність до пошуку компромісу як головного засобу вирішення конфліктів; 3 згода (консенсус) стосовно базових ліберальних цінностей: автономність особистості, невідчуженість її прав.

(41) Лібералізм (liberalis - вільний) – це правоцентриська СПТ та ідеологія, які обстоювали свободу життєдіяльності, а саме ринк. відносин, приватної власності, парламентаризм, плюраліст. демократію, широкі права та свободи людей в рамках капіталістичного способу в-ва.Лібералізм вільний, незалежний від традиційних звичаїв, догм. Свобода, людина – в центрі уваги. Зародився в період борот. з феодалізмом.В 70-х роках виник Неолібералізм - сучасна суспільно-політична течія, яка сповідує основні принципи лібералізму. Але визнає державне регулювання ринкової екон. – кейнсіанську її модель. Неолібералісти стверджували:Раціоналізм, Індивідуалізм, Еволюціонізм, Антиетатизм, Антитоталітаризм

Дата добавления: 2015-05-23