Завдання розумового виховання дошкільників

Вироблені людством і зафіксовані в культурі засоби і способи пізнання світу передають дитині дорослі. Згідно із сучасними концепціями дошкільного виховання прищеп­лення знань, умінь і навичок слід спрямовувати на вихо­вання у дітей уміння самостійно пізнавати світ. У цьому контексті окреслюється мета розумового виховання — фор­мування всебічно розвиненої дитини, її розумової активнос­ті, самостійності, творчих здібностей. Досягненню мети під­порядкований з міст розумового виховання — формування у дітей певного обсягу знань про навколишні предмети і явища (суспільне життя, працю дорослих, живу і неживу природу тощо), способів мислительної діяльності (уміння спостерігати, аналізувати, порівнювати, узагальнювати).

Конкретизують мету і зміст розумового виховання його завдання, які залежать передусім від вікових особливос­тей дітей. Розумове виховання дітей дошкільного віку покликане забезпечити вирішення таких завдань:

1. Набуття елементарних знань про навколишнє середо­вище (призначення, якості та властивості предметів, при­роду), життя і працю людей, суспільні явища. Завдання вихователя полягає в тому, щоб послідовно вести дітей від первинних, поверхових, безсистемних уявлень до пізнан­ня явищ дійсності. Найефективнішим у цьому є засвоєння не окремих знань і вмінь, а певної системи знань, яка відображає істотні залежності та зв'язки у конкретній га­лузі дійсності. Як зауважував О. Запорожець, навіть запи­тання, які ставлять діти дорослим, свідчать про те, що во­ни не обмежуються знаннями про окремі факти дійсності, а прагнуть проникнути у сутність речей і причинно-наслідкові зв'язки між явищами дійсності.

Відповідно до вікових можливостей мислительної ді­яльності діти повинні здобувати чіткі знання про предме­ти: їх призначення, якості (колір, величина, форма), влас­тивості, матеріали, з яких вони зроблені; про явища живої і неживої природи, їх взаємозалежності й закономірності;

про суспільні явища та їх взаємозв'язки; про людину взага­лі і про самого себе. Підбір і систематизація знань повинні допомогти дитині пізнати найпростішу взаємозалежність між явищами. Наприклад, при ознайомленні з явищами природи дитина має усвідомити загальну закономірність залежності будови тіла тварини від умов її існування.

У ранньому віці знання про навколишнє середовище стосуються насамперед безпосереднього оточення. З оволо­дінням дитиною основними вміннями і навичками продук­тивної, ігрової та навчальної діяльності розширюються її знання про предмети, явища природи і суспільного життя, правила і норми поведінки тощо.

2. Формування умінь і навичок розумової діяльності. Передавання дітям знань передбачає формування в них певних способів сприймання (вміння спостерігати, розгля­дати і обстежувати предмети тощо), розвиток пізнаваль­них процесів (мовлення, мислення, уяви, пам'яті, уваги).

У процесі розвитку чуттєвих способів пізнання розумо­ві операції спершу відбуваються на сенсорному (чуттєво­му) рівні. Знання, здобуті на основі цих способів пізнання, постають як уявлення. З розширенням кола уявлень, уза­гальненням знань розвиваються складніші мислительні дії (порівняння, класифікація), які розгортаються на основі не лише чуттєвого, а й раціонального пізнання. Ці про­цеси пов'язані насамперед із розвитком мовлення (попов­ненням і активізацією словника, вихованням звукової культури), зв'язного мовлення (мовлення, для якого ха­рактерний змістовий і граматичний зв'язок слів, словоспо­лучень, речень) як важливими напрямами розумового ви­ховання. Адже слово є основним засобом пізнання навко­лишнього світу, усвідомлення зв'язку між предметами і явищами, джерелом знань. Мовлення за допомогою сфор­мульованого на словах завдання спрямовує дитину на по­шуки способів його вирішення, відображає зміст конкрет­них образів-уявлень, є інструментом узагальнення, аналі­зу, порівняння, формує судження і умовисновки.

З розвитком сенсорики (чуттєвої сфери) відбувається перехід до логічного мислення, дитина набуває загальних уявлень, які стають основою розвитку її пізнавальної ак­тивності.

Мислення — узагальнене відображення дійсності в процесі її ана­лізу і синтезу, пов'язаний із мовленням психічний процес пошуків і відкриттів нового.

Протягом дошкільного віку формуються і вдосконалю­ються головні розумові дії (мислительні операції): аналіз

(розкладання цілого на його складові), синтез (об'єднання предметів і явищ за спільними ознаками), порівняння (встановлення схожих і відмінних ознак об'єктів), уза­гальнення (перехід від одиничного до загального, від менш загального до більш загального), класифікація (розподіл предметів за певними ознаками) та ін.

Важливе значення для розумового розвитку дитини має розвиток уваги.

Увага — спрямованість і зосередженість особистості, що перед­бачає підвищення рівня сенсорної, інтелектуальної, рухової ак­тивності індивіда.

На основі уваги розвивається уважність і спостережли­вість дитини. Психологічні дослідження свідчать, що в дошкільному віці за допомогою слова можна привернути увагу дитини до будь-яких предметів, діяльності, навчити зусиллями волі зосереджувати увагу на виконанні кон­кретних завдань.

Результати мислительних операцій дитини не зника­ють безслідно. Вони фіксуються, зберігаються, відтворю­ються у корі головного мозку залежно від життєвих ситуа­цій, потреб. Це означає, що пам'ять є особливою формою психічного життя людини, аналітико-синтетичної діяль­ності.

Пам'ять — процеси фіксування (запам'ятовування), зберігання, відтворення, забування індивідом його попереднього досвіду.

Від того, як у дошкільні роки буде розвинена пам'ять дитини, якого масштабу сягне її обсяг, наскільки ефектив­ним буде довільне запам'ятовування (підпорядкована пев­ній меті цілеспрямована розумова діяльність щодо закріп­лення нового матеріалу), значною мірою залежатиме по­дальша розумова діяльність.

У процесі набуття досвіду, формування мислення про­тягом дошкільного дитинства відбувається розвиток уяви.

Уява — процес створення людиною образів об'єктів на основі по­переднього досвіду.

У психічному житті дитини уява відіграє важливу роль, оскільки в цьому віці вона є особливо рухливою. За правильного розумового виховання уява не відволікає сві­домість від дійсності, а допомагає процесу її пізнання. Досвідчений педагог, дбаючи про розвиток уяви, намага­ється створювати дітям основу для яскравих вражень, ви­ховувати здатність і прагнення до творчих задумів та їх реалізації.

3. Розвиток розумових здібностей, формування пізна­вальних інтересів і допитливості. Різні індивіди неоднаково оволодівають знаннями, набувають навичок і вмінь, що залежить від здібностей.

Здібності — психічні особливості людини, які створюють переду­мови для успішного оволодіння певним видом діяльності.

Природною основою здібностей індивіда є задатки — вроджені анатомо-фізіологічні особливості нервової систе­ми. Формою вияву здібностей є обдарованість (високий рі­вень загальних і спеціальних здібностей, які є передумо­вою творчих досягнень) і талант (поєднання особливих здібностей, завдяки яким людина створює значущі, нова­торські продукти діяльності). Розумову обдарованість ін­дивіда характеризують:

— ранній вияв високої пізнавальної активності й ді­яльності;

— швидкість і точність виконання розумових опера­цій, які характеризуються стійкістю уваги й оперативної пам'яті;

— сформованість навичок логічного мислення, багат­ство активного словника, швидкість і оригінальність вер­бальних (словесних) асоціацій;

— виражена установка на творче виконання завдань, розвинутість творчого мислення й уяви, уміння вчитися.

У старшому дошкільному віці виявляються такі якості розумової діяльності дитини:

— допитливість — здатність до наполегливого пошуку різних способів вирішення розумового завдання; вона є джерелом активності дитини, прагнення глибоко і різно­бічно пізнати світ; породжує і забезпечує функціонування пізнавального інтересу, який є емоційно забарвленим вия­вом потреб людини; застерігає від «гри у допитливість», спонукає педагогів і батьків до створення сприятливих умов для розвитку дитини у різноманітних видах діяльності;

— критичність — здатність до об'єктивної оцінки фак­тів, явищ та аналізу результатів діяльності;

— кмітливість — швидкість розумової реакції;

— вдумливість — глибина і зосередженість розумової діяльності.

Для розвитку пізнавальних інтересів і пізнавальної ак­тивності необхідно формувати багатий і різноманітний сенсорний досвід дітей, послідовно розвивати основні види мислення, ігрову та інші види діяльності (спілкування, продуктивну, навчальну), розширювати і поглиблювати

знання, удосконалювати загальні та спеціальні навички розумової діяльності (обстеження предметів, спостережен­ня за явищами навколишньої дійсності, виокремлення суттєвих ознак предметів і явищ, порівняння й узагаль­нення тощо). Вже у дошкільному віці потрібно навчати ди­тину самостійного пошуку знань, що сприяє формуванню вміння ефективно пізнавати дійсність. Надзвичайно спри­ятливим середовищем для розвитку пізнавальної актив­ності дітей є природа.

Ефективне розумове виховання значною мірою зале­жить від того, наскільки вмілим і цілеспрямованим є педа­гогічне керівництво процесом розумового розвитку, від пе­дагогічних умінь, особистого прикладу і налаштованості пе­дагога постійно працювати над збагаченням розуму дитини.

Зміст і засоби розумового виховання дітей

Розумове виховання полягає у збагаченні знань дити­ни, розвитку мислительних процесів, формуванні вміння знаходити, осмислювати, інтерпретувати, використовува­ти відповідно до потреби інформацію. Його успіх залежить від характеру засвоюваних знань, від засобів і методів, якими послуговується вихователь, його уміння налашто­вувати дитину на постійний інтелектуальний розвиток і продуктивну інтелектуальну діяльність. Ці аспекти є складовими змісту розумового виховання.

Зміст розумового виховання — формування у дітей певного об­сягу знань про предмети і явища (суспільне життя, природу, люди­ну тощо), способів мислительної діяльності (вміння спостерігати, аналізувати, порівнювати, узагальнювати).

Найістотніші зрушення у розумовому розвитку дитини є результатом засвоєння не окремих знань і вмінь, а певної їх системи і загальних форм розумової діяльності, які є ос­новою розумового розвитку. Таке бачення змісту розумо­вого виховання спирається на психологічні дослідження (Л. Виготський, П. Гальперін, О. Запорожець, М. Поддьяков та ін.), ідеї гуманістичної педагогіки К. Ушинського, який переконував у недоцільності штучного спрощення наукових знань до рівня дитячого розуміння, а також у не­раціональності донесення до дітей знань, які перевищують рівень їхнього розумового розвитку.

Для розумового виховання важливо забезпечити здо­буття дитиною систематизованих знань — організованих у певній послідовності й повноті знань, що дає змогу роз­глядати і використовувати їх як єдине ціле. Орієнтація на систематизацію сприяє актуалізації попередньо здобутих знань і глибокому розумінню тих, що формуються. У про­цесі засвоєння систематизованих знань можливе форму­вання загальної стратегії пізнавальної діяльності дітей — від виокремлення предмета до встановлення його зв'язку з іншими предметами, поряд з якими він існує. Згодом від­бувається аналіз його окремих властивостей у системі фун­кціональних зв'язків з іншими предметами. Отже, необ­хідним елементом змісту розумового виховання є засвоєн­ня систематизованих знань про навколишній світ.

Зміст розумового виховання реалізується через вико­ристання таких його засобів:

1. Ознайомлення з предметами і явищами навколиш­нього світу. Обсяг і характер знань визначає програма ви­ховання і навчання у дошкільних закладах дітей кожної вікової групи відповідно до можливостей їхнього розумо­вого розвитку. Усі знання об'єднані в розділи: про приро­ду, предметний світ, працю дорослих, явища суспільного життя тощо.

У ранньому дитинстві дитину знайомлять з конкретни­ми предметами і явищами найближчого оточення. Оволо­діння різними видами предметних дій і мовою забезпечує формування елементарного кола уявлень: про якості і властивості предметів побуту, іграшки, певні об'єкти при­роди, про призначення окремих предметів і способи корис­тування ними.

У дошкільний період дитина оволодіває основними уміннями і навичками різних видів діяльності: ігрової, трудової, навчальної, спілкування, малювання, ліплення, конструювання. Розширення знань про предмети і явища відбувається завдяки опануванню і розвитку нових видів діяльності, поглибленню змісту тих, які сформувались у ранньому віці. Педагоги, батьки допомагають дітям сфор­мувати уявлення про сім'ю, життя і працю дорослих, нор­ми і правила поведінки, стосунки між людьми, явища су­спільного життя, рідне місто чи село, рідний народ, його звичаї і традиції тощо. У старшому дошкільному віці знан­ня поєднуються з формуванням пізнавального ставлення до навколишнього світу, що вимагає розвитку певних спо­собів його освоєння. Діти оволодівають такими мислитель-ними операціями, як порівняння, узагальнення, класифі­кація; у них формується загальний метод розумової діяль­ності — здатність швидко і точно зрозуміти завдання, планомірно і послідовно вирішувати його, правильно оці­нювати результати. Розумова діяльність дітей формується у процесі навчання під керівництвом дорослого.

Усе, що оточує дитину (люди, предметний світ, приро­да, явища суспільного життя), є джерелом розумового розвитку. У своєму повсякденному житті дитина здобуває нові знання, набуває нового досвіду. Цей процес, особли­вістю якого є вплив суспільного середовища на інтелекту­альну працю, О. Усова назвала природною «дидактикою життя».

Дитина ознайомлюється з навколишнім середовищем завдяки безпосередньому, послідовному й активному сприйманню предметів і явищ. Виховання, як зауважував К. Ушинський, повинно вправляти здатність дітей до спос­тереження — цілеспрямованого збирання фактів про предмети і явища дійсності, поведінку і діяльність особис­тості з метою їх аналізу і тлумачення. Правильно організо­ване спостереження сприяє вихованню у дітей зосередже­ної уваги і поглиблює їхній інтерес до пізнання світу.

2. Спілкування з дорослими. Особливу роль у розумово­му вихованні відіграють відповіді дорослих на численні за­питання дітей, які є одним із показників їхнього розумово­го розвитку. Спочатку ці питання є простими: «Яка киця?», " Що робить зайчик?". Пізніше розвивається допитливість та інтерес до предметів і явищ не лише безпосереднього оточення, а й віддалених: «Чому дме вітер?». Сукупність дитячих запитань учені (О. Сорокіна) класифікують на та­кі категорії:

— питання, що містять бажання дитини одержати від дорослих пораду або допомогу («Ви навчите мене малювати цей візерунок?»); адекватною реакцією на них буде кон­кретна допомога дорослих у тому, про що дитина просить;

— питання, що відображають намагання дитини викли­кати емоційне співпереживання дорослих («Добре я відпо­відав на занятті?»); у такому разі педагог, відповідаючи на питання дитини, має виявити зацікавленість нею, її успі­хами, а за необхідності — співчуття;

— пізнавальні питання, зумовлені прагненням дітей до знань («Звідки приходить зима?»); вони зобов'язують пе­дагогів, батьків до точних, правильних за змістом і з нау­кової точки зору відповідей.

В ознайомленні дітей з навколишнім світом не можна недооцінювати спілкування з дорослими поза процесом навчання. Цей спосіб розумового виховання М. Поддьяков назвав стихійним, неорганізованим навчанням.

3. Різні види діяльності дітей. Важливим засобом вихо­вання є організована вихователем розумова діяльність ді­тей. У ранньому віці розумове виховання відбувається у процесі організації предметної діяльності дітей. Це вима­гає створення предметного середовища, яке б спонукало дітей до пізнавальних дій.

Важливим фактором є розвиток мовлення, що відкри­ває нові можливості для формування первинних уявлень, допомагає встановлювати зв'язки між предметами, діями і словами, що їх називають, підводить дітей до елементарно­го узагальнення.

У розумовому вихованні важлива роль належить грі, в якій відображаються враження дітей про навколишню дій­сність, творчо інтерпретуються їхні уявлення про предме­ти і явища, розуміння подій. Перші ігри малюків виника­ють із предметної діяльності. Їх розвиток відображає спря­мованість пізнання дитини. Із фокусуванням її уваги на людину в грі з'являється рольовий розподіл, який відобра­жає людські взаємини. Рольова взаємодія сприяє усвідом­ленню дітьми правил і норм поведінки людей, мотивів їхньої діяльності тощо. У процесі формування ігрового за­думу, розгортання сюжету гри діти удосконалюють плану­ючу функцію мислення, розвивають свої пізнавальні інте­реси. У грі діти можуть послуговуватися засвоєними знан­нями за власним задумом, переживають багато радісних емоцій, виявляють ініціативу, мають можливість бачити результати своєї діяльності.

Дбаючи про підвищення виховного ефекту творчих ігор, вихователю слід постійно збагачувати їх зміст шля­хом розширення вражень, знань дітей про навколишню дійсність. Вдумливе педагогічне керівництво повинно спи­ратися на рівень розуміння дітьми процесів і явищ, який виявляється у грі, і поступово розвивати послідовність ігро­вих дій, учити дітей плануванню.

Особливо доцільні у розумовому вихованні дітей ди­дактичні ігри, що в ранньому віці сприяють мовленнєво­му розвитку. У середньому і старшому дошкільному віці дидактичні ігри розвивають увагу, кмітливість, винахід­ливість, уточнюють, систематизують, узагальнюють знання про світ. Усі компоненти структури гри (ігрове завдання, зміст, дії, правила) спрямовані на розумовий розвиток, можливості якого розширюються внаслідок урізноманітнення й ускладнення ігор. Важливо навчити дітей розуміти гру, пояснювати її зміст, правила, способи дій, що розвиватиме їхнє мислення, мовлення, вчитиме самоконтролю.

Розумовий розвиток дитини залежить і від того, наскіль­ки вона включена у продуктивні види діяльності. Кожна продуктивна діяльність передбачає вміння дитини плану­вати, тобто спершу уявляти образ того, що створюється, а потім утілювати його у практичній діяльності. Так, конс­труювання вимагає цілісного сприйняття предмета, що конструюється, його складових частин, уміння уявляти його в різних просторових положеннях, планувати прак­тичні дії, оцінювати процес і результати своєї діяльності та ін. Ці дії у процесі роботи вдосконалюються. В організації предметних видів діяльності вихователь має постійно дба­ти про збагачення уявлень дітей про предмети, їх якості та властивості, особливості різних будівель і споруд, а також про специфіку необхідних для створення конкретної моде­лі матеріалів.

У процесі зображувальної діяльності (малювання, ліп­лення, виготовлення аплікацій) розширюються, поглиблю­ються знання про предмети і явища навколишнього світу, розвиваються сенсорні здібності. Образотворча діяльність розгортається на основі сприймання, осмислення, пережи­вання сприйнятого, виявлення свого ставлення до нього через зображення. Ця закономірність і визначає суть нав­чання дітей образотворчої діяльності. У творчому процесі дитина вчиться аналізувати предмети, порівнювати їх, ви­окремлювати їх ознаки, сприймати створене і завершене зображення, оцінювати його. їй доводиться оперувати уяв­леннями, перетворювати попередній досвід за допомогою уяви, вдосконалювати плануючу функцію мислення. Спря­мовуючи зображувальну діяльність дитини, педагог, крім передавання певних практичних навичок і умінь, має дба­ти про організацію систематичного спостереження за пред­метами і явищами, удосконалення способів їх обстеження, розвиток аналітико-синтетичних здібностей.

На розумове виховання дітей дошкільного віку впли­ває і трудова діяльність. Вона, значною мірою розгортаю­чись на сенсорній основі, вимагає від дитини елементар­них навичок планування: визначати послідовність робіт, розподіляти обов'язки між учасниками, домовлятися про спільний результат. Дитина повинна заздалегідь готувати все необхідне для роботи, вміти добирати, використовува­ти інструменти і матеріали. У процесі організації трудової діяльності дітей вихователю слід потурбуватися про взає­мозв'язок трудового і розумового виховання. Потрібно,

щоб формування практичних навичок не випереджало і не відставало у часі, а відбувалося паралельно із формуван­ням знань і розумових умінь. На їх основі педагог розвиває вміння виявляти ініціативу, творчість, цілеспрямованість і наполегливість у досягненні результату.

4. Навчання. Цей вид діяльності є найдієвішим засобом розумового виховання. Разом із збагаченням дітей новими знаннями в процесі навчання підвищується рівень їхнього розвитку, вдосконалюються всі форми мислительної ді­яльності. У процесі спеціального навчання діти вчаться аналізувати предмети, оволодівають стратегією пізна­вальної діяльності. Провідна роль навчання у розумовому вихованні обумовлена активною позицією педагога. Вихо­ватель добирає, структурує для повідомлення дітям ін­формацію, цілеспрямовано формує уміння і навички та організовує діяльність дітей, аналізує засвоєння ними знань, що є підставою для подальшої індивідуальної робо­ти з ними. Під час занять формуються навички навчальної діяльності дитини: слухати і чути те, що говорить педагог, діяти згідно з його вказівками, досягати потрібних резуль­татів й оцінювати їх. Навчальна діяльність на заняттях є колективною, внаслідок чого дитина може порівнювати свої результати із результатами інших дітей, аналізувати власні помилки, усвідомлювати необхідність і напрями са­мовдосконалення.

Системне використання засобів розумового виховання забезпечує загальний розвиток дитини, набуття нею знань про навколишній світ, формування її пізнавальних здіб­ностей.

Дата добавления: 2015-05-23