Розвивальне середовище як складова педагогічного процесу

Розвиток дитини є складною єдністю внутрішніх змін її психічної діяльності (сприймання, пам'яті, мислення, волі та ін.) і форм її самореалізації (умінь, навичок тощо). Відбувається він у різноспрямованій взаємодії усіх чинни­ків, одним з яких є зовнішнє (розвивальне) середовище, в якому відбувається педагогічний процес і яке є його важ­ливою складовою частиною.

Розвивальне середовище — комплекс психолого-педагогічних, матеріально-технічних, санітарно-гігієнічних, ергономічних, есте­тичних умов, що забезпечують організацію життя дітей у дошкіль­ному закладі.

Навчання, виховання, розвиток дитини повинні відбу­ватися в атмосфері захищеності, психологічного комфор­ту. Це означає, що оточення дитини має бути безпечним як щодо гігієни, умов життєдіяльності загалом, так і в мо­рально-психологічному аспекті. Передусім навколишнє середовище повинно відповідати структурі когнітивної (пізнавальної) сфери дитини, передбачати можливості вільного розвитку ігрової та інших видів її діяльності.

Однією з перших звернула увагу на проблему розви­вального середовища М. Монтессорі, яка найважливі­шою передумовою розкриття дитиною внутрішнього потенціалу вважала вільну самостійну діяльність у ство­реному педагогом просторово-предметному середовищі. Тому, на її думку, завдання педагога полягає насамперед у наданні дитині засобів саморозвитку й ознайомленні її з правилами користування ними. Такими засобами є автодидактичні (самонавчальні) Монтессорі-матеріали, з якими дитина працює спочатку під опікою педагога, а потім самостійно.

Сучасні дослідники розглядають розвивальне предмет­не середовище як систему матеріальних об'єктів діяльнос­ті дитини, що функціонально моделює зміст її духовного і фізичного розвитку. Збагачене середовище передбачає єдність соціальних і природних засобів забезпечення пов­ноцінної життєдіяльності дитини. Сюди відносять архі­тектурно-ландшафтні та природничо-екологічні об'єкти; художні студії; ігрові та спортивні майданчики; конструк­тори; тематичні набори іграшок, посібників; аудіовізуаль­ні та інформаційні засоби виховання і навчання.

Розвивальне предметне середовище має відповідати ві­ковим особливостям дітей. Загалом, воно визначається взаємозв'язком таких складових:

1) продукти діяльності фахівців — художників, проек­тувальників, конструкторів, майстрів-оздоблювачів (тво­ри мистецтва, меблі, інструменти, предмети, вироби при­кладного мистецтва, посібники, іграшки);

2) результати діяльності персоналу дошкільного закла­ду і батьків з організації та оформлення побуту (облашту­вання зон, виставок, виготовлення посібників та іграшок-саморобок, декоративне оформлення кімнат до свят тощо);

3) результати участі дітей у створенні інтер'єру під ке­рівництвом вихователя.

Усі елементи розвивального середовища покликані за­безпечувати і стимулювати вільний вибір і зміну видів ді­яльності дитини, створювати актуальні для неї і доступні для її розвитку проблемні ситуації. Для цього вони повин­ні бути інформативними, емоційними, втілювати в собі пізнавальну та емоційну новизну.

Особливо ефективно впливає на дітей, передусім на їхню рухову активність, модульне предметно-ігрове середовище. Прикладами предметів-модулів можуть слугувати легкі ку­би різного розміру, виготовлені за типом вкладишів, і серед­ні за розміром модулі — «меблі-іграшки». Дитина може перетворювати модулі на корабель, будиночок, казкову пече­ру тощо. Захопившись різногабаритними предметами-модулями, дитина долає межі традиційного ігрового куточки, легко оволодіває елементами ігрових дій. У багатьох дитя­чих садках Данії, Швеції, СІЛА використовують іграшки-модулі, у тому числі й так звані «ростучі меблі», розмір яких можна змінювати відповідно до віку дитини.

Останнім часом розвивальне середовище якісно збага­тилося завдяки включенню в нього комп'ютерно-ігрових комплексів. Комп'ютер може увійти в життя дитини тіль­ки через гру, яка забезпечує оволодіння новими способами дій, особистісний розвиток дитини.

Система комп'ютерної освіти для дошкільників охоп­лює:

— комп'ютерні програми та ігри, методичні рекомен­дації щодо їх включення у зміст освіти;

— спеціальну науково-пізнавальну літературу для дошкільників про персональний комп'ютер;

— кваліфікованих спеціалістів, готовність педагогів до роботи з комп'ютерно-ігровими комплексами;

— методичні рекомендації для батьків. Використання у дошкільному вихованні комп'ютерної

техніки в поєднанні з традиційними засобами виховання сприяє підвищенню загальної якості виховання, розвитку творчої особистості. Визначальними щодо цього є компе­тентність вихователя, розвивальний зміст комп'ютерних програм. Передусім слід виходити з того, що комп'ютер є засобом діяльності дитини. Тому, організовуючи ознайом­лення дошкільнят з комп'ютерними технологіями, педа­гог має орієнтуватися на дитину, дбати про її гармонійний розвиток.

Комплекс комп'ютерно-орієнтованих засобів розвитку дитини охоплює периферійний комп'ютерний пристрій, який полегшує управління комп'ютерною грою; спеціаль­ні дитячі комп'ютерні меблі; багатофункціональне ігрове обладнання.

З появою комп'ютерів розвивальне середовище у до­шкільних закладах функціонує як комп'ютерно-ігровий комплекс (КІК), складовими якого є:

1. Комп'ютерна зала. Комплектування її повинно вихо­дити з нормативу: чотири квадратних метри на один комп'ютер. Відповідно до зросту дітей мають бути підібра­ні столи і стільці. Освітлення мусить бути комфортним для очей, а екрани моніторів слід повернути у протилежний

від джерела світла бік. Не рекомендується використовува­ти в оформленні зали яскраві кольори, м'які іграшки (на­копичують електричні заряди). Цілком доречні в її ін­тер'єрі живі рослини. Підлогу слід накрити антистатич­ним матеріалом.

Тривалість перебування дитини перед комп'ютером не повинна перевищувати 15 хв., а загальний час перебування в КІК — 40—45 хв. Під час заняття в залі може перебувати не більше восьми дітей. Тому їх часто доводиться ділити на підгрупи. У кожного вихованця має бути індивідуальне місце з комп'ютером (ІКМД). Неприпустимо, щоб біля од­ного комп'ютера працювало водночас двоє-троє дітей. Від­стань між столами ІКМД повинна бути не меншою 60 см; між столами та опалювальними приладами —1 м; від сто­лів до стін — 80 см. Відстань між очима дитини та екраном має становити 60—70 см. Яскравість зображення на моні­торі мусить бути оптимальною.

2. Ігрова зала. Призначена для самодіяльних сюжетно-рольових, режисерських і театралізованих ігор, тому по­винна бути просторою, світлою, затишною, не повторюва­ти оформлення групових кімнат. У ній розміщують великі ігрові модулі, подіуми-будиночки для режисерських ігор, подіум-сцену із завісою для театралізованих ігор, а також сюжетно-образні іграшки.

3. Зала релаксації. Вона може бути оформлена за зраз­ком зимового саду: з живими рослинами, акваріумами, те­раріумами, вольєрами з птахами, невеликим басейном, ємкостями з піском, галькою для експериментування з природним матеріалом, столиками-мольбертами, предме­тами для ігор, аквацентром тощо.

Оснащувати приміщення у дошкільних закладах слід згідно з Типовим переліком обов'язкового обладнання, навчально-наочних посібників та іграшок.

На цілеспрямоване оформлення простору групової кім­нати, який повинен часто оновлюватися з ініціативи педа­гога і дітей, орієнтує програма розвитку в дитячому садку «Крок за кроком», яка передбачає організацію центрів ак­тивності («Сюжетно-рольова гра», «Будівництво», «Мис­тецтво», «Література» та ін.).

Залежно від специфіки, можливостей дитячого садка, особливостей дітей можливе створення центрів комплекс­ного, варіативного, тематичного, мобільного, дієвого на­вчально-ігрового середовища, що сприяє розширенню і розвитку інтересів дітей.

На фронтальних заняттях з дошкільниками різного віку доцільно розв'язувати загальні навчальні завдання, а кон­кретні — на заняттях з групою дітей одного віку. Одночасні заняття з дітьми усіх підгруп проводять лише за можли­вості дотримання єдиних вимог до педагогічного процесу. Такими можуть бути заняття з образотворчого мистецтва, математики, деякі заняття з розділів «Дитина і навколиш­ній світ», «Рідна природа». Заняття з навчання грамоти ра­ціональніше проводити з кожною віковою групою окремо, адже вони потребують постійного керівництва з боку вихо­вателя, засвоєння знань на них чергується з виконанням вправ. Недоцільно на одному занятті давати складний ма­теріал для всіх підгруп, краще поєднувати його за принци­пом сумісності. При виконанні підгрупами різних завдань важливо мати необхідну кількість роздаткового матеріалу з кожного розділу програми.

Загалом, організація педагогічного процесу повинна бути зорієнтована не лише на загальні завдання виховання (програми, методичні вказівки), а головним чином — на дитину, її потреби, інтереси, рівень розвитку.

В організації педагогічного процесу важливою є спільна діяльність усіх педагогів дошкільного закладу, узгодже­ність дій вихователів, завідувача, методиста, музкерівника, помічників вихователя, медичного персоналу. Особливого значення набуває їхня співпраця з родинами вихованців.

Дата добавления: 2015-05-23