VIІ. Соціалізація особистості у сучасній школі 11 страница

У 80-ті роки на XIX Генеральній конференції ЮНЕСКО вже прямо проголошується, що безперервна освіта "об'єднує всю діяльність і всі ресурси суспільства і спрямована на гармонійний розвиток потенційних здібностей особистості і прогресу у перетворенні суспільства".

Концепція "суспільства, що навчається" повинна, на думку деяких авторів, повернути процесу навчання природний характер, який був притаманний йому на ранніх етапах розвитку людства, коли діти, молодь, дорослі пізнавали світ, засвоювали культурні цінності у ході природної життєдіяльності у різних її формах та видах.

У 80-ті роки ідеї безперервної освіти стають частиною національних освітніх програм розвинутих країн.

В сучасній Україні принцип безперервності є одним з провідних шляхів реалізації Державної національної програми "Освіта" ("Україна XXI століття"). Він "відкриває можливість для постійного поглиблення загальноосвітньої та фахової підготовки, досягнення цілісності і наступності у навчанні та вихованні; перетворення набуття освіти у процес що триває упродовж всього життя людини".

Процес формування системи безперервної освіти набуває у кожній країні свого специфічного характеру. Однак найбільш загальні принципи побудови такої системи є спільними, тому що вони продиктовані об'єктивними потребами розвитку цивілізації.

До таких принципів відносяться:

• орієнтація освітньої системи на людину, на її неповторну індивідуальність, на базові потреби, серед яких найважливіше місце займає потреба у безперервному самовдосконаленні і самореалізації;

• широкий демократизм, спадкоємність всіх ступенів освітньої системи. доступність і відкритість будь-якого з них для кожного індивіда незалежно від статі, соціального стану, національності, раси;

• гнучкість освітньої системи, її швидке реагування на освітній попит;

особливості інтересів, стилів і темпів навчання різних категорій населення;

• різноманіття освітніх послуг, що пропонуються системою, право кожної людини після базової школи на вибір своєї стратегії подальшого навчання і розвитку;

• перебудова системи професійної освіти від прагматичне орієнтованої у соціальноорієнтовану;

• широке застосування електронних технологій з освітньою метою на будь-якому етапі життєдіяльності людей (робота, домашнє господарство, відпочинок тощо) [1, 83-86].

Нарешті підкреслимо, до зараз у жодній з країн світу ще не створено досконалої системи безперервної освіти, що була б побудована на зазначених принципах. Але значні кроки у цьому напрямі уже зроблені.

3. Тенденції розвитку системи дошкільного виховання

До 80-х років XX століття системи дошкільного виховання більшості країн були розвинуті недостатньо, тому що виховання дітей цього віку традиційно вважалось пріоритетом сім'ї. Лише у СРСР та у країнах Східної Європи проводилась цілеспрямована політика розвитку державної системи дошкільного виховання, оскільки до жінок ставились, перш за все, як до учасників виробництва, вони складали більше 50% робітничої сили. У цих країнах від 40 до 70% дітей 3-6 річного віку відвідували дошкільні заклади.

Причиною суттєвих змін у ставленні до організованого дошкільного виховання в усьому світі у 80-х роках XX ст. стали такі чинники:

• широке залучення жінок, навіть матерів, у абсолютній більшості країн світу до праці за межами оселі;

• значне зростання кількості розлучень (у великих містах розлучується кожна третя сім'я), результатом чого стала відсутність достатнього нагляду за значною кількістю дітей дошкільного віку;

• поширення руху за рівноправ'я чоловіків та жінок. Його результатом стало прийняття цілого ряду документів, наприклад, Конвенції 00Н про ліквідацію всіх форм дискримінації щодо жінок. Декларації Комітету міністрів Ради Європи про рівноправність жінок та чоловіків тощо;

• проведення широкого кола психолого-педагогічних досліджень, які довели, що раннє дитинство є особливо сенситивним періодом для розвитку інтелектуальних, творчих здібностей особистості. Не розвинуті у цьому віці здібності "згасають", їх не можна компенсувати у майбутньому;

• зростання вимог до якості підготовки професіоналів у сферах сучасного виробництва, яку треба починати з інтенсивного загального розвитку особистості з ранніх років життя [25].

Завдання інтенсивного розвитку закладів дошкільного виховання були включені у пріоритетні напрями реформування освітніх систем руду країн світу. Так, наприклад, у США в програмі розвитку освіті; "Америка - 2000" записано: "До 2000-го року всі діти матимуть доступ до високоякісних та розвивальних навчальних програм, які допоможуть підготувати дітей до шкільного навчання". У ФРН поставлене завдання повного забезпечення всіх дітей місцями у дошкільних закладах до 2001 року. Найбільш активно ця система розвивається у Франції: вже в 1993 році дитячі садки відвідувало 35% дворічних дітей, 90% - трирічних та 100", чотирьох та п'ятирічних. У загальному обсязі витрат на освіту частка на дошкільне виховання збільшилася за останні 15 років вдвічі.

Значного розвитку зазнала система дошкільного виховання і у країнах, що розвиваються. Прикладом тут, як вважають дослідники, можна вважати Індію, де уряд розробив спеціальну програму ''Комплексна служба розвитку дитини". Відповідно з цією програмою у країні створена система державних дошкільних закладів для дітей з демократичних версти суспільства, яка поповнила вже існуючу мережу приватних закладів - дуже різноманітних за своїми можливостями та завданнями.

Активне зростання мережі дошкільних закладів є характерним для Китаю (більш ніж втричі за 80-90-ті рр.), південній Кореї (за 80-90-ті рр. відсоток дітей, що відвідують дитячі садки, зріс з 7 до 60%). Однак різниця між розвинутими країнами та тими, що розвиваються, за показниками у сфері дошкільного виховання залишається дуже суттєвою. Якщо у розвинутих країнах дитячі садки відвідують 40 і більше відсотків у віці 3-4 років і 90-100% у 5-річному віці (у підготовчих групах при школах), то у країнах, що розвиваються, охоплення дітей дошкільного віку виховними закладами не перевищує, як правило, 12-15%. В Україні у зв'язку з економічною кризою кількість дошкільних закладів значно зменшилась, що приводить до послаблення рівня підготовки дітей, які вступають до початкової школи.

Характерною особливістю розвитку системи дошкільного виховання у світі в сучасних умовах є різноманіття типів дитячих закладів. Найбільш поширеними з них є: дошкільні (підготовчі) класи при початкових школах; державні, громадські та приватні дитячі садки з режимом повного дня, центри короткострокового нагляду за дітьми (протягом 3-4 годин); дитячі садки при підприємствах для дітей персоналу; дитячі групи при церквах; дитячі садки для дітей з бідних та соціальне неблагополучних сімей; дитячі садки (різної форми власності) для дітей з вадами розумового та фізичного розвитку. Ці заклади мають різні цілі, завдання та методичну забезпеченість.

Провідними тенденціями розвитку системи дошкільного виховання є: загальне розширення мережі дошкільних закладів; пріоритетне створення повноцінних дошкільних закладів, що ставлять за мету як турботу про повноцінне харчування, догляд за здоров'ям дітей, так і їх різнобічний розвиток, підготовку до школи, психологічну адаптація до умов наступного навчання; розвиток системи психолого-педагогічного та соціально-педагогічного консультування майбутніх та молодих батьків. Наслідком цих процесів стало подальше зростання кількості дітей 3-4 річного віку у дитячих закладах; перетворення дошкільного виховання на обов'язковий етап шкільної освіти шляхом створення нульових та пропедевтичних класів при державних школах багатьох країн [1, 87-88].

4. Особливості реформаційних процесів на етапі початкового навчання

Початкова школа є найбільш поширеною ланкою в сучасних освітніх системах. Перші закони про обов'язкову початкову освіту були прийняті у європейських країнах на початку XIX століття (у Прусії в кінці XVIII ст.). У нашій країні (тоді Радянському Союзі) загальна початкова освіта була введена у 1930 році.

Сьогодні у всіх країнах Європи, Північної Америки, у Австралії. Японії та багатьох інших країнах практично всі діти відповідного віку відвідують початкову школу. Стан справ з початковою освітою у країнах, що розвиваються дуже неоднорідний. У більшості африканських та азіатських країн відсоток охоплення дітей початковою освітою не перевищує 50, а у деяких він значно менший (Малі - 24%, Гвінея, Афганістан - 25%, Пакистан - 44%). Особливо низьким є відсоток охоплення початковою освітою дівчаток. Він складає у більшості випадків 20-40% від загальної кількості дівчаток шкільного віку. Разом з тим, багато країн, що розвиваються, досягли значних успіхів у шкільній справі. Так, у Зімбабве, Індії, Конго, Нігерії, Нікарагуа, Сальвадорі до 80-90% дітей відповідного віку навчаються у початковій школі [1,98].

Тривалість навчання у початковій школі коливається від 3 до 10 років у різних країнах. Міжнародне Бюро освіти провело у 1998 році зріз освітніх систем у 184 країнах світу. Дані про тривалість початкової освіти наведені у таблиці 1.[8].

Велика розбіжність у строках навчання у початковій школі пояснюється як різними історичними традиціями у сфері освіти у різних регіонах світу, так і тим, що у ряді країн відбулося злиття початкової школи з першим ступенем середньої, в результаті чого утворилась основна, або базова, яка і фігурує у ряді випадків у наведених нижче статистичних даних.

У європейських країнах традиційно склалася 4-річна початкова школа. За останні роки тривалість початкового навчання зросла у ряді країн на 1-2 роки за рахунок підготовчих класів.

У СІЛА тривалість початкового навчання коливається між 8 р. (у віддалених районах) та 6 роками. Американська модель структури шкільного навчання (б+З+З) була перенесена після другої світової війни ще у ряд країн, зокрема Японію і Південну Корею. У 1998 році в результаті структурної реформи така ж модель була запроваджена і в Польщі.

Табліг-.-:

Тривалість навчання у початковій школі у різних регіонах світу

Регіон	Роки навчання і кількість країн
									Разом країн
Африка району Сахари	-							-	-
Південна і Півн. Америка	-	-			-			-	-
Азія	-						-	-	-
Карибський басейн	-	-	-				-	-	-
Країни Центральної Європи і СНД				-	-			-
Західна Європа	-								-
Середній Схід і Північна Африка	-				-
ВСЬОГО

В Україні, як і у ряді країн СНГ, продовжує існувати 4-річна початкова освіта, що є невід'ємною складовою основної 9-річної.

Певний інтерес для розуміння процесів, що відбуваються у початковій освіті у різних регіонах світу, представляють і дані Міжнародне Бюро освіти щодо середньої кількості навчальних занять на тиждень початкових школах державного сектору [8] (див. таблицю 2).

Таблиця 2.

Дата добавления: 2015-05-23