Легенди та перекази про савур-могилу

Вірші на духовно-релігійну тематику (зб. “Євшан-провидіння”, “Покрова”, історична повість в поезіях “Почаїв”).

Жанрово-тематична своєрідність першої поетичної збірки „Сльоза любистку”.

Повоєнне дитинство Антоніни Листопад.

ЖІНОЧА ПОЕЗІЯ ЛУГАНЩИНИ

Практичне заняття № 11

4. Формування творчої особистості Ганни Гайворонської.

5. Світ духовної поезії (збірка “Чаша Грааля”, 1999).

6. Провідні мотиви збірки “Біла ластівка Донбасу” (2007).

Завдання:

1. Підготуватися до бесіди за основними питаннями.

2. Зробіть порівняльний аналіз двох поетичних творів Антоніни Листопад і Ганни Гайворонської (письмово).

3. Об’днавшись у міні-групи (по 5-6 студентів), зробіть невеличку спільну збірку поезій цих двох письменниць за наступними тематичними напрямками:

- інтимна лірика

- поезії релігійної тематики

- патріотичні поезії

4. Вивчіть поезію Г. Гайворонської “Луганщина – світанок України” та “Посадіть калину” Антоніни Листопад напам’ять.

ЛІТЕРАТУРА

1. Антоніна Листопад / О. Неживий, Л. Нежива // Література рідного краю. – Луганськ: Знання, 2004. – С. 24 – 31.

2. Антоніна Листопад (Нікітіна Антоніна Іванівна) // Письменники Луганщини: біобібліографічний словник-довідник. – Луганськ: Світлиця, 2007. – С. 24 – 25.

3. Антоніна Листопад // Жайвори над Луганщиною. Частина ІІ. – Луганськ: Світлиця, 2004. – С. 87 – 92.

4. Антоніна Листопад. Євшан-провідіння / А. Листопад. – Донецьк: Донбас, 1992. – 72 с.

5. Антоніна Листопад. Скрижалі: поезії / А. Листопад. – Луганськ: Світлиця, 2006. –140 с.

6. Антоніна Листопад. Сльоза любистку / Антоніна Листопад. – Донецьк: Донбас, 1990. – 80 с.

7. Біла молитва братика / А. Листопад. – К.: Веселка, 1993. – 23 с.

8. Бог: [вірш] / Г. Гайворонська // Жайвори над Луганщиною. Кн. дру-га. – Луганськ, 2004. – С.20-21.

9. Гайворонська Ганна Андріївна // Письменники Луганщини: біобібліографічний словник-довідник. – Луганськ, 2007. – С. 19.

10. Ганна Гайворонська: довідка про автора // Гайворонська Г. Чаша
Грааля. – К., 1999. – 111 с.

11. Ганна Гайворонська: [матеріал для уроку в 6 кл.] // О. Неживий,
Л. Нежива. Література рідного краю: навч. посібник: 5 – 7 клас. – Луганськ, 2004. – С. 15 – 19.

12. Ганна Андріївна Гайворонська: [біографічна довідка] // Жайвори над Луганщиною. Кн. друга. – Луганськ, 2004. – С. 17 – 18.

13. Гайворонська Г. Біла ластівка Донбасу: вірш, проза, вистави /
Г. Гайворонська. – Луганськ: Світлиця, 2007. – 108 с.

14. Гайворонська Г. Циганська ніч: лірика / Г. Гайворонська. – Донецьк: Донбас, 1992. – 80 с.

15. Гайворонська Г. Чаша Грааля: духовна поезія / Г. Гайворонська. – К.: Задруга, 1999. – 160 с.

16. Листопад (Листопад - Нікітіна) Антоніна Іванівна / Г. М. Сагач // Від серця до серця. – Луганськ: Світлиця, 2007. – С. 217 – 223.

17. Луганщина – світанок України / Б. Гайворонська // Від серця до серця: літературне буття Луганщини. – Луганськ, 2004. – С. 84 – 87.

18. Руденко М. Тільки один вірш: [про вірш “Бог”] / М. Руденко // Жайвори над Луганщиною. Кн. друга. – Луганськ, 2004. – С. 84 – 87.

ДОДАТКИ ДО ПРАКТИЧНИХ ЗАНЯТЬ

Переказ "Про Саву-Савура"

У відкритому степу, на передовій лінії, знаходився козацький сторо-жовий пост. Як тільки тут помічали хмару степової куряви, яку піднімали коні нападників, козаки подавали сигнал наступному сторожовому посту: вони запалювали смоляні бочки на вежі. Так по ланцюгу вістка про напад чужинців докочувалась до Запорозької Січі, звідки назустріч ворогу виступало військо.

Одного разу охорона поста вступила у нерівний бій з татарами. Довго козакам після дощу не вдавалося запалити вогнище. Оборонці на чолі з Савою (татари називали його Савуром) героїчно бились з ворогом, поки не побачили вогнище, запалене сусіднім постом, де верховодив козак Харциз. Захисники рідної землі загинули, виконавши свій обов'язок перед батьківщиною. Запорожці прийшли сюди, прогнавши ворога, поховали товаришів за козацьким звичаєм: насипали на їх могилі курган, назвавши його ім'ям Сави-Савура.

Легенда "Савур-Могила"

На Савур-Могилі колись жив ватаг Сава і тримав когорту розбишак таких як і сам. Жили вони в землянках або куренях. Курені їхні були побіля могили, бо й досі лишаються тут глибокі ями.

Біля могили, якраз над великим чумацьким шляхом, що зветься Ростовською дорогою, стояло ратище. Було, як нічого їсти сердегам, то вони винесуть повсть або ряденце, простелять біля ратища і покладуть на ра-тище все те, що в них останнє лишилось і чого треба: чи там риби, сухарів, хліба, пшона, цибулі або чого іншого - і виглядають чумаків.

Проїздять мимо чумаки, подивляться на рядно, то вже й знають, яку подать їм треба давати. Той висипле сухарів, той солі, той риби - і їдуть со-бі з Богом. А як же котрий чумак не догадається, а більше того що не захо-че дати, то його грабували, а непокірний, то й били. Було всього. На прос-того чоловіка було ніколи не кидались, а панам, кажуть, доставалось...

...Одного разу їхали Ростовською дорогою погонці, що доставляють провізію для війська, котре стояло біля Азовського моря. Тоді француз воював, чи що... їхали з хурою. Везли там сухарі, крупи, пшоно.

Переїхали Самар-річку, і стали траплятись понад шляхом байраки - такі ліски, значить. Заїхали вони від Самари днів три-чотири вже далеко, і ніхто їх не чіпав. Стали вони доїжджати до Савур-Могили, коли дивляться - що за притча! - в байрачку, що над шляхом, стоїть ратище, застромлене в

землю, а біля ратища лежить хусточка. На хусточці посипано небагато солі, пшоно і ще там дещо.

Ніхто з погонців не знав, що то воно за знак. Один узяв вийняв ратище із землі та й швиргонув його од дороги. Хусточку ж не займали, бо бо-ялися: думали, що то чаклунство яке.

Тільки стали від'їжджати від того місця, де було ратище, коли це з лісу - бух! бух! бух! Так і повалило три воли у валці.

В одного погонця був хлопець літ там сімнадцять, чи що, і він був такий, з роду, що не на зло ріс, а на добро. От хлопець і каже:

- Добивайте вола того, котрий мучиться, поділіться, та зваримо кулешу.

Вони так і зробили: добили вола, поділили його, наварили кулешу з маханом і давай їсти, коли до них з лісу виходять три чоловіки. Один іде та кричить на все горло:

- Рятуйте, хто в Бога вірує!

Погонці дивляться, коли в того, що кричить, очі так і повилазили і лише на жилах теліпаються, а інші два ведуть його під руки. То був сам Сава, котрий мав розбійників на Савур-Могилі.

Прийшли ті люди до возів, а Сава й питає погонців:

- Чи не знайдеться між вами доброго чоловіка, котрий поробив би таке, щоб очі стали на своєму місці?

А товариші його й собі просять.

Погонці не знали, що їм відповісти. Хлопець же лежав на возі і нікому не показувався. Батько його встав, пішов до воза і питає:

- Що їм відповісти?

Хлопець і каже:

- Скажіть сліпому чоловікові, нехай нам доставить три воли, триста карбованців і ту рушницю, котрою убиті три воли.

Сказав погонич Саві, щоб доставив він усе те, що казав його син, а Сава звелів принести рушницю. Показав рушницю хлопцеві, а він каже:

- Це не вона.

Принесли другу.

- І це, - каже - не вона.

Саві дуже не хотілося давати свою рушницю, та треба, бо очі миліші. От він послав забрати рушницю, гроші й три воли. Хлопець подивився на рушницю і каже:

- Оце вона!

Забрав він ту рушницю, гроші й воли та й каже:

- Принесіть у казан води.

Товариші Савині принесли води і поставили на траві, біля хлопця. Хлопець узяв вирвав трави, зробив кропило, прочитав якусь молитву, що ніхто не розібрав, покропив Саву, повдавлював йому очі в ямки і велів умитися водою із казана; а сам пішов та й заховався між возами.

Умився Сава, блимнув очима і став бачити. Дививсь-дививсь на погонців - ні, не бачить того, хто над ним насміявся: він тоді й давай питати. Погонці не показують йому хлопця. Коли це вийшов хлопець, а Сава зараз і пізнав його.

- Молод-молодець, ти високо літаєш, - каже Сава.

Сказавши це, попрощався з погонцями і пішов на Савур-Могилу, до котрої було гонів, може, десять. Одійшов ще геть-геть, став та й гукає:

- Ну, згадаєте ж ви мене! Посміялися ви наді мною - буде вам ще гі-рше!..

А хлопець і каже:

- Коли так, то не дійдеш ти до свого куреня і за три дні! - Сказавши це, він щось прочитав - і над Савою зробилась мов річка (воно річки не було, а Саві тільки так показувалось).

Давай тоді Сава з товаришами ту річку перебродити. Бредуть, бредуть та все й на одному місці.

Поїхали погонці далі.

От через три дні вже відвезли все до війська, котре недалеко десь стояло, і вернулись знову на те місце, де варили куліш, біля Савур-Могили. Дивляться - коли Сава з товаришами ходить на тім місці, де їх лишили по-гонці; штрикають паліччям у землю, мов у воду, і броду ніяк не знайдуть, щоб перейти на той бік.

Погонці заходилися варити куліш. Сава подивився в той бік, де стояли погонці, і показалося йому, що то стоїть слобода. Прийшов він до них, а хлопець і каже:

- А що, посміявся над нами?! Якби були тут ще два твої товариші, що на Ведмідь-Могилі та Горілому Пні, то я б тим очі повидовбував, щоб людей подорожніх не оббирали.

Став Сава просити прощення у погонців, а хлопець знову йому й каже:

- Іди, чоловіче, з Богом!

Пішов Сава на Савур-Могилу.

Як поїхали погонці додому, то вже Сава більше не жив на Савур-Могилі й покинув своє кишло. Покинули свої кишла і ті два ватажки, котрі жили на Ведмідь-Могилі й Горілому Пні, бо ними завідував Сава.

* * *

Жив собі в одному українському селі кріпак Клим Савур. Пан поглумився над його нареченою. І тоді молодий хлопець став мститись гнобителям за образу. Він орлом літав по донецькому степу, захищаючи знедолених та бідних. Але пани, зібравши військо, оточили його ватагу. Бачить Клим, що не вибратись йому з оточення, і наказав товаришам вкопати на підвищенні стовпа, до нього приставити колоди, а зверху засипати землею. Ввійшов Савур з побратимами в дерев'яний курінь і скомандував рубати підпору. Впав стовп, назавжди поховавши під насипом сміливців. Люди стали приносити сюди пригорщами землю й виріс на тому місці високий пагорб, який і назвали Савур-Могилою.

Дата добавления: 2015-05-23