Практична робота № 4. Як бачимо, візантійське мистецтво того часу, це стосується і диптихів, носить більш умовний, абстрактний характер

Як бачимо, візантійське мистецтво того часу, це стосується і диптихів, носить більш умовний, абстрактний характер. Візантійські художники не вивчали натури, як художники нового часу. У західному мистецтві переважає виразний початок. Західне мистецтво чуйніше до життя, природи і людини. У мрійливості і схвильованості образів, в патетичному зльоті духовних поривів, в невтомних шуканнях її майстрів відчуваються нові віяння, пробудження розуму і почуттів, пристрасні прагнення до прекрасного. Тут переважає інтерес до людських почуттів, до гостро індивідуального, до краси реального світу.

Мистецтво Західної Європи Середніх віків розвивалося в інших історичних умовах, ніж візантійське. Поява на історичній арені "молодих" народів, що знаходилися на більш ранній стадії розвитку, чим античне суспільство, істотно змінило і етнічний, і культурний вигляд Європи. "Варварська" Європа насилу освоювала античну спадщину, яка практично звелася до знання латинської мови і шкільного рівня навчання. Зміни зазнавало і тлумачення християнства: у варварському середовищі у обрядовій практиці, літературі, можливо, ще більшою мірою, чим на Сході, на перший план виступали елементарні народні вірування, близькі до первісних культів (особливе значення і тлумачення таїнства причастя на заході). Образні представлення і інтерпретація складних богословських категорій набували конкретніших і матеріалізованих форм, що знайшло віддзеркалення зокрема в культі реліквій, надзвичайно розвиненому на заході. Теми моральної відповідальності людини за свої вчинки, осудності і спокутування стали ведучими в западному мистецтві, в центрі якого стояв образ Христа-Судді, що з'являється у момент Другого пришестя або Страшного суду. Подібні зображення займали головне місце в зображеннях.

Емоційна схвильованість наповнює рухи персонажів, їх міміку. Зберігає західне мистецтво і повчальність. Інтерес до людської особистості знаходив втілення в зростаючій характерності осіб священних персонажів і в появі портретних зображень, часто уявних, але наділених індивідуальними рисами. У XV ст. церковні зображення набувають досить яскраво вираженого портретного характеру, що дозволяє у ряді випадків говорити про "прихований портрет" і про автопортрети.

У XI ст., що здавалося таким багатообіцяючим, між новим західним світом і Римською імперією Константинополя стався духовний розрив, непоправний розкол, наслідки якого були для Європи трагічними. У основі розколу лежали головним чином чинники, що стосуються різних уявлень про таємницю Святої Трійці і про структуру Церкви. З початку XI ст. ім'я папи більше не поминалося в константинопольських диптихах, а це означало, що спілкування з ним перерване. Ніхто тоді і уявити собі не міг, що розподіл, який стався між тими Церквами, які незабаром назвуть Православною і Римсько-католицькою, триватиме віками.

Дата добавления: 2015-05-23