Студопедия

КАТЕГОРИИ:


Архитектура-(3434)Астрономия-(809)Биология-(7483)Биотехнологии-(1457)Военное дело-(14632)Высокие технологии-(1363)География-(913)Геология-(1438)Государство-(451)Демография-(1065)Дом-(47672)Журналистика и СМИ-(912)Изобретательство-(14524)Иностранные языки-(4268)Информатика-(17799)Искусство-(1338)История-(13644)Компьютеры-(11121)Косметика-(55)Кулинария-(373)Культура-(8427)Лингвистика-(374)Литература-(1642)Маркетинг-(23702)Математика-(16968)Машиностроение-(1700)Медицина-(12668)Менеджмент-(24684)Механика-(15423)Науковедение-(506)Образование-(11852)Охрана труда-(3308)Педагогика-(5571)Полиграфия-(1312)Политика-(7869)Право-(5454)Приборостроение-(1369)Программирование-(2801)Производство-(97182)Промышленность-(8706)Психология-(18388)Религия-(3217)Связь-(10668)Сельское хозяйство-(299)Социология-(6455)Спорт-(42831)Строительство-(4793)Торговля-(5050)Транспорт-(2929)Туризм-(1568)Физика-(3942)Философия-(17015)Финансы-(26596)Химия-(22929)Экология-(12095)Экономика-(9961)Электроника-(8441)Электротехника-(4623)Энергетика-(12629)Юриспруденция-(1492)Ядерная техника-(1748)

Структурованість знання 1 страница




Світськість освіти

Виховання

Системність освіти

Поняття соціології освіти у творчості Герберта Спенсера

Виховна освіта

Освіта має своїм призначенням загальне виховання, яке змінює, попри будь-якій іншій тенденції, її характер та напрямок.

Представлення освіти і виховання у вигляді діяльності, що (розташовані у порядку спадання їх значимості):

· Слугують безпосередньому збереженню індивіда

· Опосередковано слугують самозбереженню

· Метою яких є виховання майбутнього покоління

· Пов’язані з підтримкою соціальних і політичних відносин

· Змішані види діяльності, які наповнюють дозвілля, присвячені задоволенню смаків та почуттів

"Підготовка до певного життя", що включає:

· "навчанням всім тим знанням і відомостям, які необхідні для успішної само підтримки та підтримки сім’ї";

· "передбачає розвиток здібностей у тому напрямі, щоб зробити для людини доступнішими всі радощі, які можливо почерпнути у природи та людини".

При цьому, виховання не є простим механізмом передачі певного набору знань і навичок. Воно повинне сприяти розвитку особистості.

Відокремлення освіти світської від освіти теологічної та теософської. Одначе Спенсер не наголошував на повному поглинанні світською освітою регілійної освіти, а робив акцент на складній системі взаємозв’язків освіти релігійної, яка, хоч і відходить у минуле, проте все ще залишається доволі впливовою в освітній сфері.

Структура знання складається із:

1. Природничо-наукового

2. Гуманітарного

3. Технічного

 

Міждисциплінарні зв’язки соціології освіти

Соціологія освіти випливає на межі цілої низки інших суспільствознавчих дисциплін. Вона використовує досягнуті ними результати і методи, залучаючи їх у тканину власних досліджень. З іншого боку, її власні здобутки впливають на інші науки. Тому виникає необхідність визначити місце і специфіку соціології щодо близьких їй суспільствознавчих дисциплін. Найтісніші зв’язки соціології з філософією. І це зрозуміло. Подібно до цілого ряду інших наук, соціологія виникає і розвивається у просторі філософських міркувань щодо загальних закономірностей будови, функціонування і розвитку суспільства, важливою сферою якого є система виховання. Сказане в першу чергу стосується загально соціологічної теорії. Соціологія ж освіти, як спеціальна соціологічна теорія, співвідноситься із соціальною філософією опосередковано. Філософія є певним світоглядом, а останній залежить від типу суспільства, інших плинних чинників. Саме завдяки їх воно окреслює загальні нормативно-ціннісні орієнтації і засади теоретичного пізнання та практичних дій. Нехтувати ними у повній мірі не може жодна суспільствознавча наука, в тому числі і соціологія освіти. Адже, перш ніж ґрунтовно вивчати свій власний предмет, вона має визначитись у найсуттєвіших світоглядних і методологічних засадах щодо природи суспільного оточення, можливостей його наукового пізнання і практичного перетворення. Існують суттєві взаємозв’язки економічних і педагогічних наук з одного боку, економіки і соціології освіти — з іншого. Продуктивні зв’язки тут визначаються антологічною єдністю предмету дослідження — школа і освіта. Розбіжності виникають з причин відмінності наукових підходів і кінцевої мети дослідження. Економіку цікавлять продуктивність і ефективність використання індивідуальних і колективних інвестицій в освіту. Зокрема, питання про те, як досягти тут найвищої продуктивності використованих ресурсів і коштів, тобто максималізація прибутку та визначення його критеріїв. Соціологію освіти більше цікавить економічний інтерес як мотив поведінки щодо отримання освіти певного рівня. Отож, вона розглядає діяльність основних суб’єктів освітнього процесу, в тому числі і через їх економічну поведінку, вивчаючи вплив економічного чинника на загально структуру мотивації освітніх дій. Особливі стосунки соціології освіти і соціальної психології. Адже всі суспільні відносини відбиваються у суб’єктивно-психологічних взаєминах. Без їх врахування соціологічне пояснення ніколи не буде всебічним і повним, в тому числі і у сфері навчання і виховання. Соціологія освіти завдячує своїми зв’язками з історією, етнографією, демографією. Історія школи разом з історією культури складає важливу частку громадської історії, виявляє і описує основні закономірності еволюції школи, освіти, вчительської професії, її зв’язок із суспільним розподілом праці: пояснює природу управлінських структур, розкриває історично конкретне місце школи в структурі державних органів, показує незворотній рух системи освіти від периферії до центру суспільного життя. Етнографія знайомить із законами господарського і культурного освоєння даним етносом певної історичної території, допомагаючи школі прищеплювати учням відчуття приналежності до свого народу, а соціології — розкрити розмаїття соціокультурних функцій освіти. Демографія показує місце підростаючого покоління в загальній структурі населення, тенденції його зростання чи спаду. Це сприяє соціологічним прогнозам в оцінці ними можливостей школи краще адаптуватися до майбутніх перемін. Таке ж значення мають демографічні показники стосовно інших груп населення, які в умовах становлення системи безперервної освіти майже всі без винятку стають об’єктом педагогічних зусиль.
Варто зауважити, що розбіжності соціології освіти і педагогіки не є статистичними, абсолютними. Вони видозмінюються разом з історичною еволюцією школи і суспільства, а також стосовно обставин, які складаються в той чи інший історичний момент. Педагогіка і соціологія освіти не протистоять, а доповнюють одна одну, маючи загальну історичну мету— розбудову системи освіти, адекватної конкретно-історичним реаліям і перспективам даного суспільства.


2) Освіта як соціальний інститут відповідає за своєчасну та адекватну підготовку людей до повноцінного функціонування в суспільстві. Система освіти не єдиний, але надзвичайно важливий чинник соціалізації людей. Осягненню суті та специфіки освіти як соціального інституту сприяє з´ясування її специфічних рис, до яких належать:
— соціально значущі функції навчання і виховання, підпорядковані суспільним потребам;
— форми закладів освіти, їх певна організація і становище в суспільстві;
— групи осіб, які професійно забезпечують функціонування освіти, певний статус цих осіб у суспільстві;
— регулятори функціонування закладів освіти і суб´єктів освітянської діяльності (законодавчі і нормативні акти про освіту, кваліфікаційні характеристики, контрольні установи і т. ін.);
— спеціальні методи освітянської діяльності — навчання, виховання;
— свідомо поставлені цілі;
— планомірна, систематична реалізація процесу свідомої соціалізації;
— певний зміст освіти — наявність навчальних програм і планів, відповідне дозування матеріалу;
— ефективність освітянської діяльності у формуванні багатьох психічних рис людини, розвитку її мислення;
— використання освіти як механізму запобігання соціально небажаних видів поведінки;
— зорієнтоваяість освітньої діяльності в майбутнє, заангажованість на формування передумов реалізації цього майбутнього.
Система освіти — соціальний інститут, який специфічними методами реалізує процес соціалізації людей, передусім підростаючого покоління (підготовку і залучення до життя суспільства через навчання і виховання).
Специфічність процесу соціалізації людей у системі освіти полягає в тому, що він відбувається цілеспрямовано, систематично, планомірно, за допомогою певного кола осіб (педагогів), у спеціальних закладах. Цей соціальний інститут поширює панівну в суспільстві ідеологію, відображає у своїй структурі й функціонуванні суспільні відносини і є одним з важливих засобів забезпечення спадкоємності поколінь, соціальної безперервності. Крім того, освіта здійснює багато інших соціально-важливих функцій.
Організована освіта як підсистема суспільства склалася історично. Щодо передумов її виникнення існують різні думки. Одні вчені визначальними вважають соціально-економічні чинники, матеріальне виробництво, інші систему освіти виводять з практики священнослужіння, державного управління. Враховуючи різні погляди, можна вважати, що система освіти сформувалася внаслідок зміни організації всієї суспільної життєдіяльності.
Історично першими закладами освіти були школи жерців у Межиріччі, які зосереджувалися на вивченні зоряного неба. Школа шумерської держави існувала при храмі й готувала писарів, служителів культу. Стрункою і розгалуженою була система освіти в античних державах. Більшість вільного населення Давньої Греції та Давнього Риму здобувала початкову освіту. Особлива роль належала вищій ланці освіти, що було пов´язано з розвитком науки, зростаючими потребами суспільно-політичної та управлінської сфер в освічених людях. Потреби державного управління зумовили розвиток середнього ступеня освіти (давньогрецькі гімназії і давньоримські школи риторів). Саме середні навчальні заклади сприяли утвердженню ідеалу калокагатії — всебічного розвитку особи. Система освіти античності була пов´язана з уявленнями про повноцінного громадянина як людину розвинену інтелектуально, фізично, естетично й духовно.
За середньовіччя освіту на Заході й на Сході характеризували догматизм, поклоніння перед церковними авторитетами. Переважаюче значення виховної функції в системі освіти зберігалось аж до зародження капіталістичних відносин. Планування, організація, зміст, контроль навчання і виховання централізовано здійснювала церква.
Важлива віха у розвитку освіти — виникнення у XII—XIII ст. університетів, що стали центрами інтелектуального життя Європи. Вони, а також прагматично спрямовані міські гільдійські й цехові школи забезпечили умови для реформи схоластичної системи освіти. Остаточні якісні зміни в ній відбулися у XVI— XVIII ст., зумовлені великими географічними відкриттями, досягненням природознавства, які радикально змінили бачення світу, спричинили усвідомлення необхідності оновлення цілей і методів освіти. У цей період було засновано багато спеціальних навчальних закладів — технічних училищ, промислових, комерційних, військових, навігаційних шкіл. Зневажливе ставлення до природничих наук, характерне для аристократії та духовенства, змінила орієнтація на засвоєння у системі освіти необхідних для життєвого успіху знань.
Найпомітнішими були зміни в системі народної освіти, покликані до життя необхідністю підготовки працівника нового типу — робітника великого машинного капіталістичного виробництва. Крім того, доступ до широкої освіти став можливим, коли народ почав впливати на уряд. В індустріально розвинутих країнах у другій половині XIX ст. було запроваджено безкоштовну обов´язкову початкову освіту.
Відбулися радикальні зміни і в методиці освіти, особливо наприкінці XIX — на початку XX ст. Це виявилось у відмові від панівних століттями схоластичних і утвердженні дидактико-виховних методів, вироблених видатними гуманістами-мислителями і педагогами Я.-А. Коменським, Ж.-Ж. Руссо, Й.-Г. Песталоцці, К. Ушинським та ін.
Сутність системи освіти як соціального інституту полягає передусім в її соціальних функціях, які у різних країнах і в різні історичні періоди виявляються неоднаково.
Cоціальна функція освіти — роль, яку освіта як соціальний інститут виконує щодо потреб суспільства або окремих його сфер.
На її особливості впливають рівень розвитку і потреби суспільства, сформульовані державою соціальна мета і принципи освіти. Аналіз соціальних функцій освіти дає змогу визначити властивості, специфіку, межі освіти як соціального феномену.
Функція професіоналізації. Вона є однією з основних у системі освіти, полягає у підготовці кваліфікованих кадрів для всіх сфер суспільного життя, що зумовлює професійну спрямованість майже всіх ступенів та етапів системи сучасної освіти. Професійна спрямованість у різні часи виявлялася по-різному, що було зумовлено особливостями суспільних та наукових потреб в освіті. Так, спершу єдиною метою функціонування системи освіти був професіоналізм. Відповідно школи і зміст навчання були вузькоспеціалізованими. Пізніше професійна орієнтація стала менш вираженою, хоча окремі її ланки продовжували займатися тільки професійною підготовкою. Нині роль цієї функції знову зростає.
Професійна соціалізація відбувається і поза межами формальної (інституційованої) освіти. Певний час така форма професійного навчання переважала. Так, у середні віки всі великі майстри ремесел і мистецтв пройшли навчання у підмайстрів. Професійна підготовка тут здійснювалася безпосередньо під час трудового процесу. За цехової організації учень не тільки працював у майстра, а й жив у його сім´ї. Таємниці професії та умови майбутнього життя відкривалися перед ним за реальних обставин. Простіші професії найчастіше передавалися від покоління до покоління у межах родини.
Шкільна освіта передбачала оволодіння вищими видами духовної діяльності — релігійно-культовою, політичною, філософською, математичною та ін. З настанням потреби у великій кількості освічених працівників було значно розширено мережу закладів професійної та науково-технічної освіти.
Функція взаємодії освіти з соціальною структурою суспільства. У соціологічній науці існують різні погляди на цей процес. Прибічники концепції меритократії (влади найбільш обдарованих) вважають, що система освіти формує і визначає соціально-класову структуру суспільства. З функціоналістської точки зору, освіта — це раціональний спосіб розподілу людей відповідно до їх здібностей, коли найталановитіші й найактивніші люди посідають вищі посади. А сама система освіти сприяє створенню рівних можливостей і сприятливих умов для висхідної мобільності, оскільки в закладах освіти оцінюють людей за їх досягненнями, незважаючи на класову належність, расу, стать тощо.
Згідно з теорією людського капіталу освіта — це капіталовкладення в тих, хто навчається. Як і всі капіталовкладення, в майбутньому воно принесе прибуток. На підставі цього обґрунтовується нерівність дорослих людей, зумовлена кількістю і типом капіталовкладень, інвестованих в їх освіту. Такі аргументи виправдовують нерівність між людьми, оскільки суспільство здійснило неоднакові витрати на їх підготовку до різних видів діяльності.
Якщо прибічники теорії функціоналізму підкреслюють позитивне значення взаємодії освіти з соціально-класовою структурою, то з точки зору теорії соціального конфлікту ця взаємодія має суспільно негативний характер, оскільки освіта таїть у собі небезпеку конфліктних ситуацій, є втіленням різних групових конфліктів, сприяє експлуатації та пригнобленню груп, які перебувають у несприятливих умовах. У 1971 р. в США з´явилася книга І. Ілліха з сенсаційною назвою «Суспільство відмовляється від освіти», в якій пропонувалося скасувати обов´язкове навчання; школи замінити навчальними закладами з вивченням предметів за бажанням учнів; заборонити роботодавцям з´ясовувати освіту потенційних працівників, зобов´язавши зважати на їх здібності, а не на колишні досягнення у школі. На відміну від прибічників функціоналізму і теорії людського капіталу, вони заперечували зв´язок між навчанням, роботою і доходами, активно виступали проти системи селективного навчання з очевидним, за їх словами, соціал-дарвіністським ухилом.
Роздвоєними є марксистські погляди на цю проблему. За капіталізму, згідно з ними, вплив соціальної структури на систему освіти зберігається і навіть посилюється, тоді як вплив системи освіти на соціальну структуру слабшає; за соціалізму система освіти повинна служити створенню суспільства повної соціальної однорідності.
Виховна функція системи освіти. Полягає у формуванні за допомогою цілеспрямованої діяльності певних соціальних рис світогляду у підростаючих поколінь, визнання ними пануючих у суспільстві норм поведінки, ціннісних орієнтацій, тобто у підготовці молоді до виконання певних соціальних обов´язків. З допомогою освіти зберігаються культурні цінності, які передаються від одного покоління до іншого. Виховання молоді в дусі конформізму, визнання культурних цінностей та ідеалів, що склалися в суспільстві, сприяє підтриманню існуючого соціального порядку. Але освіта сприяє й соціальним змінам, які відбуваються у зв´язку з переоцінкою знань і цінностей. Коли, наприклад, Російська монархія для свого зміцнення запровадила західну систему підготовки державних чиновників, то одержала й неочікуваний результат — вільнодумство і студентські заворушення, спрямовані проти самодержавства.
Виховна функція системи освіти має й відносно самостійний аспект — забезпечення соціального контролю, нагляду за дитячою, підлітковою і, частково, юнацькою віковими групами. Полягає він у тому, що обов´язковість освіти в сучасному світі вимагає від дітей проведення певного часу в школі, а окремі ступені системи освіти створено з урахуванням необхідності нагляду за дітьми, чию поведінку майже весь день контролюють вчителі та вихователі. Цей аспект виховної функції освіти важливий і в тому сенсі, що школа часто відіграє роль компенсуючого чинника для дітей з так званих «неблагополучних» сімей.
Виховну функцію освіти інколи трактують гіперболізовано, вважаючи її інструментом тоталітарного контролю, що певною мірою було притаманне, наприклад, радянському суспільству.
З точки зору теорії конфлікту різні соціальні групи ведуть боротьбу за цінності, які слід засвоювати в школі. Наприклад, у США в 70—80-ті роки XX ст. деякі батьки вимагали заборонити використання в школі навчального матеріалу, в якому, на їх думку, відображені расистські, антиамериканські, антисемітські та антихристиянські настрої, а також відверто виражений інтерес до сексу. Внаслідок цього було переглянуто й складено наново підручники. Іноді виникають конфлікти, пов´язані з вибором цінностей прй складанні навчальних планів. У 1925 р. Джон Скоупс був засуджений за викладання «єресі». Єрессю називали теорію Дарвіна, яка ставила під сумнів біблійне пояснення створення світу. Справу Скоупса назвали «мавпячим процесом».
Функція загальноосвітньої підготовки. Деякі дослідники розглядають її як аспект виховної функції, називаючи гуманістичною, «розвиваючою». Саме в ній виявляються відмінності між спеціальною і загальною освітою. Загальноосвітня підготовка допомагає розширити межі професіоналізму, розкриває простір для ерудиції та кругозору. Крім того, фахова підготовка, засвоєння спеціальних знань неможливі без попередньої загальноосвітньої підготовки. Вона є базою для набуття спеціальних знань, перекваліфікації, розвитку здібностей, професійної адаптації. Освіта не є фактором, що відразу споживається. Скоріше, це капіталовкладення, яке у майбутньому принесе прибуток. Такий капітал нагромаджується в процесі навчання, а система безперервної освіти не дає йому знецінитись. Одержана в юності загальноосвітня підготовка є основою для подальшої безперервної освіти.
Науково-дослідна функція освіти. Вона ще не достатньо досліджена. Але, безсумнівно, творення нового знання постійно відбувалося в структурі освіти, оскільки немало вчителів і викладачів завжди цим займалися. Свідомо орієнтувалися на продукування нового наукового знання давньогрецькі прототипи майбутніх вищих навчальних закладів — Академія Платона, Ліцей Арістотеля, Піфагорійський союз.
Тривалий час ця функція була побічною для системи освіти, в лоні якої до XIX ст. у кращому разі розвивалися гуманістичні та схоластичні науки. Природничо-наукове знання еволюціонувало не тільки поза системою освіти, а часто і поза межами офіційної науки. Інституційно науково-дослідна функція оформилася в епоху промислової революції наприкінці XVIII — на початку XIX ст. Саме в цей час розпочалися інтенсивні дослідження в галузі природничих наук.
Загалом реалізація цієї функції зосереджена у вищій ланці системи освіти. Вже наприкінці XIX ст. в обов´язки викладацького складу вищих навчальних закладів увійшло одночасне виконання ролей дослідника і педагога, а самі вони стали зосереджуватись на фундаментальних, а згодом — і прикладних дослідженнях.

 

3) Відновлення незалежності України разом з демократизацією законодавства і суспільної організації створило передумови для відродження і розвитку приватного (недержавного) сектора вищої освіти. Державні заклади виявили неспроможність швидко подолати нераціональну структуру підготовки кадрів, що склалась в умовах централізованої економіки, і задовольнити потреби ринкової економіки, що зароджувалась, у відповідних кадрах.

Паралельно з становленням ринкової економіки переживала процес становлення і приватна освіта як ринковий феномен. Зміни, що сталися у сфері вищої освіти України з появою навчальних закладів недержавної форми власності, мають настільки велике значення, що деякі автори схильні вважати їх «революцією вищої освіти». Антошкіна Л.І. вказує, що «характерною особливістю формування недержавного сектора у вищій освіті була саме активізація підприємницької діяльності»

На користь розширення приватної освіти висуваються такі аргументи:

– необхідність забезпечення фінансування освіти, достатнього для потреб сучасного соціально-економічного розвитку;

– необхідність трансформації системи освіти з метою поліпшення якості навчання за умов обмежених можливостей державного бюджету через створення конкурентних умов;

– сучасна економічна ситуація є дуже мінливою, і відповідно – система освіти повинна бути більш гнучкою, здатною пристосовуватись до нових умов і вимог ринку праці. Потреба зробити навчальні заклади більш динамічними реалізується у наданні їм більшої автономії та можливостей отримувати додаткові доходи від своєї діяльності, що відповідає засадам функціонування приватних ВНЗ;

– розширення потреби в освіті за різними культурними та релігійними моделями, в яких зацікавлені певні групи населення;

– зростання приватного інтересу всіх громадян до освіти в результаті підвищення значення знань як фактора економічного і соціального розвитку.

Узагальнюючи дослідження недержавного сектору вищої освіти, можна виділити наступні етапи його розвитку, одночасно відмічаючи, що процес ще триває.

Перші чотири етапи супроводжувалися пошуком на державному рівні найефективніших норм функціонування приватного сектора освіти. У цей час приватний сектор вищої освіти став об’єктом високої зацікавленості і потенційних клієнтів (молоді та батьків), і політиків, і науковців-педагогів.

Перші українські приватні ВНЗ були створені у 1990-1992рр. на основі Законів «Про підприємництво в Українській РСР», «Про підприємства», «Про освіту», переважно вони мали форму МП і ЛТД і діяли без будь-яких ліцензій. За цей період було створено біля 500 приватних ВНЗ, багато з яких не мали навіть елементарної матеріальної бази та кадрів, і багато з них було ліквідовано через рік-два, не зробивши жодного випуску (точну цифру ВНЗ на той час встановити не можна, оскільки централізовоного обліку новостворених закладів не було). Зокрема, не був чітко визначений набір документів, потрібних для реєстрації ВНЗ, яку могли здійснювати і місцеві органи влади. Відкрити у той час ВНЗ було так само легко, як звичайний магазин. В той час у Росії, наприклад, відкриття освітнього закладу було можливим тільки після висновку експертної комісії, що створювалася державним органом управління освіти або органом місцевого самоврядування. Така вітчизняна практика пояснювалась і браком відповідного досвіду, і тим, що в державних органів освіти не вистачало часу на роботу з приватними закладами. Низька якість роботи багатьох із новостворених ВНЗ, на жаль, компроментувала роботу і тих з них, які працювали по-новаторськи і змусила державні органи поступово шукати способів подолання некерованості в сфері недержавної освіти.

У процесі створення приватних ВНЗ були і позитивні сторони:

– молодь отримала можливість альтернативного вибору у процесі здобуття вищої освіти і за формами, і за спеціальностями;

– новостворені ВНЗ надали можливість вчитись тисячам молодих людей, адже цей період характеризувався соціально-економічною кризою і держава нічого не могла запропонувати вчорашнім випускникам;

– держава, не обмежуючи будь-якими актами створення приватних ВНЗ, розв’язала творчу ініціативу працівників освіти і всіх бажаючих у творенні нових типів навчальних закладів, включаючи і вищі. Це у той час, коли, зважаючи на низькі заробітки, відбувався масовий відплив науково-педагогічних кадрів з освітнього сектора, а вкрай низький конкурс в аспірантуру свідчив про падіння престижу цієї сфери.

В останні роки темпи зростання недержавного сектора вищої освіти уповільнилися, що пояснюється насамперед насиченістю ринку платних освітніх послуг, а також широким впровадженням контрактної підготовки кадрів у державних ВНЗ.

Таким чином, розвиток недержавного сектора вищої освіти характеризується суттєвим зростанням основних кількісних параметрів, а сьогодні актуалізується нарощування якісних показників роботи недержавних ВНЗ.

В сучасних умовах становлення і розвиток недержавних закладів освіти, крім активізації підприємницької діяльності в країні, визначаються наступними значимими факторами:

1. Давні традиції. Україна має багаті історичні традиції функціонування недержавного сектору освіти, який був ліквідований у перші роки радянської влади. Перші вищі навчальні заклади – Острозька та Києво-Могилянська академії – утримувалися на кошт релігійних і громадських організацій, а також меценатів, якими завжди славилася Україна. Через це деякі дослідники ведуть мову про відродження, а не створення у нас приватної освіти.

2. Привабливість ринку освітніх послуг. Ринок освітніх послуг був і залишається досить привабливим, що зумовлюється значною його місткістю (яка тепер звужується), а також можливістю отримання прибутків.

3. Невтішні прогнози соціально-демографічного розвитку України. Йдеться насамперед про тенденцію скорочення народжуваності. Це неминуче призведе до посилення конкуренції як між державними і недержавними ВНЗ, так і всередині недержавного сектору. У боротьбі за студента приватні ВНЗ змушені будуть покращувати свою діяльність. Ті ж НЗ, які виявляться неспроможними зберігати і підвищувати свою конкурентоспроможність, вибуватимуть з ринку.

4. Глобалізація. У більшості визначень глобалізації йдеться про вираження комплексного взаємного переростання суспільних процесів (економічних, соціальних, правничих, культурних), яке відбувається в просторі і часі. Саме глобалізацію, як породження лібералізму, визначають каталізатором процесу всезагальної комерціалізації і впровадження логіки конкурентної боротьби і ринку в такі сфери, як культура, освіта, охорона здоров'я, які ще донедавна розглядались як «суспільне благо».

Отже, глобалізаційні тенденції поширюються і на ринок освітніх полуг і є важливою проблемою для вищої освіти. Зміни, які відбуваються на міжнародному освітньому ринку, свідчать про те, що невід’ємним елементом вищої освіти стає інтернаціоналізація. У зв’язку з процесами інтернаціоналізації та глобалізації навіть виник термін «макдоналізація» освіти, основною небезпекою якого визнають можливість розповсюдження єдиної формули і копіювання західної моделі освіти, нівелювання культурних особливостей країни. Економічна інтеграція вимагає певної стандартизації процесів і результатів освітньої діяльності. Міжнародна конкуренція стоїть на порозі кожного ВНЗ в особі зарубіжних університетів, коледжів і шкіл бізнесу, які рекрутують українських студентів і пропонують різні програми вже в Україні. Одночасно українські студенти, які отримають знання на батьківщині, повинні мати можливість застосувати їх в інших країнах, як для продовження навчання, так і для професійної діяльності.

5. Регіональний фактор, вплив якого на розвиток недержавних ВНЗ пов’язується з відмінностями в соціально-економічному розвитку регіонів. Хоча приватні ВНЗ III-IV рівнів акредитації функціонують практично в усіх регіонах, за винятком Сумської і Чернігівської області, найбільше їх зосереджено в столиці (у Києві діє 22 приватних та 20 державних ВНЗ). Цікаво, що як на початку, так і наприкінці XX ст. приватна освіта, особливо вища, досить чітко локалізувалася в основному в Центральній та Східній Україні. Таке розташування ВНЗ свідчить про те, що новоутворення виникають в містах, де традиційно висока концентрація педагогічних кадрів та існують міцні традиції вищої школи. Приблизно 15% приватних ВНЗ розташовані у причорноморському регіоні, який включає Крим, Одеську, Миколаївську та Херсонську області.

У цілому по Україні на недержавні ВНЗ припадає 22,3% загальної їх мережі, тоді як частка кількості студентів ВНЗ приватної форми власності становить близько 15%. Це свідчить про те, що основна частина приватних ВНЗ — маломістка, а тому проблематичними є рівень їх матеріально-технічного і кадрового забезпечення. Отже, приватний сектор системи вищої освіти формується і функціонує з урахуванням регіональних особливостей.

Таким чином, щоб діяльність приватних ВНЗ не породжувала зниження якості освітніх послуг, вона повинна бути в центрі уваги органів державної влади, принаймі поки не буде сформовано конкурентного ринку освітніх послуг.

Виступаючи проти приватних ВНЗ, Міністерство освіти заперечує основоположний принцип ринку – те, що конкуренція сприяє підвищенню якості послуг, змушує суб’єктів ринку діяти більш ефективно. А щодо дотримання правил конкурентної боротьби, — це функція відповідних державних органів. Що стосується недержавних ВНЗ, то під впливом конкуренції з потужними державними ВНЗ вони змушені:

– знаходити ту ринкову нішу, яка являється найбільш витребуваною зі сторони споживачів освітніх послуг;




Поделиться с друзьями:


Дата добавления: 2015-05-23; Просмотров: 420; Нарушение авторских прав?; Мы поможем в написании вашей работы!


Нам важно ваше мнение! Был ли полезен опубликованный материал? Да | Нет



studopedia.su - Студопедия (2013 - 2024) год. Все материалы представленные на сайте исключительно с целью ознакомления читателями и не преследуют коммерческих целей или нарушение авторских прав! Последнее добавление




Генерация страницы за: 0.049 сек.