Теоретико-методологічні підходи до вивчення виборчого процесу та поведінки виборців

Термін “електоральна поведінка” буквально означає “поведінка виборців”, адже латинське слово “elector” відповідає українському еквівалентові “виборець”.

Електоральні дослідження – це новий напрям досліджень у вітчизняній соціологічній та політичній науці. Інтерес до виборчої проблематики обумовлений наступними чинниками:

1. Вибори є головною характеристикою демократії. Політичний режим тільки тоді можна вважати демократичним, коли він здатний забезпечити періодичне волевиявлення народу на виборах.

2. Вибори є головною формою політичної участі населення.

3. Виборчі системи і процеси забезпечують легальність і легітимність існуючих органів влади, вони показують рівень довіри громадян до інститутів влади.

4. Поведінка виборців – це особливий вид політичної поведінки, оскільки в жодній іншій ситуації не спостерігається такий рівень політичної активності, як під час проведення виборів. З цієї точки зору аналіз поведінки виборців дає можливість вивчення тих політичних явищ і процесів, які лишаються поза увагою дослідників при звичайному функціонуванні політичної системи суспільства.

5. Результати виборів мають вплив на функціонування суспільства в цілому. Особливо це відноситься до суспільств, які трансформуються.

6. Вибори відіграють важливе значення для формування і ротації як національної, так і регіональної еліти.

Базовими категоріями електорального дослідження можна вважати наступні: «електорат», «електоральна поведінка», «виборча система», «виборчий процес».

Іншими словами, електоральна поведінка – це один із видів політичної участі громадян, який являє собою спосіб реалізації соціально-політичних орієнтацій виборця в умовах виборчого процесу і є результатом впливу на нього цілого ряду об’єктивних і суб’єктивних факторів. При чому, форми прояву такої участі, як відмічає в своїх працях ряд вітчизняних дослідників, є наступними:

· участь в акціях передвиборчої кампанії (збір підписів, участь у виборчих штабах та ін.);

· безпосередня участь (або не участь) у процедурі голосування;

· дії виборців, які спрямовані на контроль за діяльністю своїх обранців (так звана «реалізована електоральна поведінка»).

Під “виборчою системою” слід розуміти порядок організації і проведення виборів до представницьких органів державної влади, місцевого самоврядування і здійснення громадянами своїх виборчих прав, а також спосіб розподілення депутатських мандатів між кандидатами залежно від результатів голосування виборців.

Виборчий процес – один із основних елементів виборчої системи, що забезпечує організацію проведення виборів у встановленому законом порядку.

Головні стадії виборчого процесу:

· призначення виборів;

· утворення виборчих округів та дільниць;

· формування виборчих комісій;

· складання списків виборців;

· висування і реєстрація кандидатів;

· передвиборча агітація;

· голосування;

· підрахунок голосів і визначення результатів;

· реєстрація обраних осіб і опублікування підсумків виборів.

Визначення базових категорій електорального дослідження дають змогу зробити наступні висновки:

· по-перше, виборчий процес відбувається в рамках правил, установлених виборчою системою;

· по-друге, виборчий процес відбувається в умовах певного соціокультурного середовища. Як правові норми, так і соціокультурне середовище на термін проведення виборів є величинами умовно сталими. Вони є немов система координат, яка задає направленість і особливість перебігу виборчої кампанії;

· по-третє, головною динамічною складовою виборчого процесу є голосування виборців – електоральна поведінка, форми вияву якої, її обумовленість найбільше цікавлять дослідників.

Перші електоральні дослідження започатковані у США на початку ХХ ст. Починаючи з 1935 р. в США розпочали регулярно публікуватись результати досліджень громадської думки та поведінки вибірців. Ці дослідження здійснювала фірма Е.Роупера та Американський інститут громадської думки Дж.Геллапа. З др.п. XX ст. дослідження електоральної поведінки почали цікавити політиків, які дедалі частіше вдавались до послуг полстерських (англ. poll – голосування) фірм. Опитування сприяли виробленню виборчих тактик та стратегій на виборах. Так, виборчий штаб Ричарда Ніксона витратив на проведення закритих опитувань електорату до 600 тис. долларів. Разом із тим почали формуватись теоретичні концепції, які обґрунтовували цілісне бачення поведінки виборців.

В останні роки як зарубіжні, так і українські дослідники виділяють три основні теорії електоральної поведінки:

1. соціологічну, що пояснює електоральний вибір солідарністю з певними соціальними групами;

2. соціально-психологічну, яка акцентує увагу на ідентифікації виборців з певними партіями та ідеологіями;

3. теорію раціонального вибору.

1. Історично-першим виникає «соціологічний підхід» до пояснення електоральної поведінки. Емпіричний та статистичний матеріал для розробки даної концепції накопичувався від виборів до виборів, оскільки в передвиборчих опитуваннях електорату матеріал групувався по соціальним, віковим, поселенським, релігійним групам. Теоретичне обґрунтування даного підходу було зроблено в 1948 р. групою відомих американських вчених в Каліфорнійського університету під керівництвом П.Лазарсфельда.

Їх дослідження показали, що при голосуванні вибір виборців визначається не свідомими політичними установками, а належністю до великих соціальних груп.

2. Саме останні фактори стали предметом особливої уваги у теоретиків соціально-психологічної теорії електоральної поведінки, розробленої на рубежі 60-х років колективом дослідників Мічиганського університету під керівництвом А.Кемпбелла.

В рамках даного підходу електоральна поведінка знову ж таки розглядалась як експресивна, але об’єкт, з яким солідаризуються виборці, є не велика соціальна група, а партія. Згідно теоретичних положень прихильників «соціально-психологічного» підходу електоральна поведінка розглядалася в рамках взаємодії партій і виборців, причому мотивація для підтримки певної партії виробляється у індивідів в процесі ранньої соціалізації. Тому людина досить часто просто голосує за ту партію, за яку голосували його дід, батько, або навіть і більш далекі родичі.

3. Перший поштовх до розробки такого підходу був зроблений Е.Даунсом в його класичній праці «Економічна теорія демократії», яка з’явилась в 1957 році. Пізніше даний підхід отримає назву «раціонально-інструментального підходу» або теорії раціонального вибору. Фундаментальний принцип даної концепції полягає в тому, що кожний громадянин голосує за ту партію, яка, як він вважає приносить йому більше користі, ніж інша. Точка зору Е.Даунса базується на феномені політичної конкуренції, яка порівнюється з економічним обміном. Політик пропонує програму, подібно тому, як ринок пропонує набір товарів, а виборці вибирають ту, яка, на їх думку є найкращою.

В основу раціонально-інструментального підходу покладена теорія «раціональної дії» М.Вебера. В своїй теоретичній концепції класик німецької соціології виділяє чотири типи соціальної дії: традиційну, афективну, ціннісно-раціональну і цілераціональну. Саме осмислення цілераціональної дії і є основа теорії «раціонального вибору», де «раціональність, – як підкреслює М.Вебер, – орієнтована на визначення цілей і засобів їх досягнення».

Але, як і всяка теорія, теорія економічного голосування має свої недоліки. По-перше, виходячи з неї не до кінця зрозумілим є те, на чому базується електоральний вибір: на оцінці виборцями власного економічного становища («егоцентричне голосування») чи результатів роботи народного господарства в цілому («соціотропне голосування»). По-друге, немає однозначності серед фахівців відносно того, що важливіше для виборця – оцінка результатів попередньої діяльності уряду («ретроспективне голосування») чи очікування на скільки успішною буде його діяльність у випадку обрання («перспективне голосування»). По-третє, пояснювальні можливості даної моделі ускладнюються наступними об’єктивними причинами: люди можуть діяти інколи ірраціонально, а реальні ситуації в яких люди прагнуть діяти раціонально, більш складні, ніж передбачено в теоретичній моделі.

Ефективному застосуванню названих моделей поведінки виборців у країнах, де відбуваються трансформаційні процеси заважають ряд як суб’єктивних так і об”єктивних факторів: нестабільність економічного розвитку, відсутність чіткої соціальної структури суспільства, стійких партійних уподобань, вплив на виборчий процес органів державної влади тощо.

Дата добавления: 2015-05-23