Прогнозування обсягу виробництва. 4 страница

Стратегічний аналіз внутрішнього середовища виявляє можливості, на які може розраховувати підприємство у конкурентній боротьбі в процесі досягнення своїх цілей. Внутрішнє середовище включає наступні елементи: виробництво, фінанси, маркетинг, управління персоналом, організаційну структуру підприємства. Основними ознаками вказаних елементів, які можуть виступати в якості інформаційної бази для стратегічного аналізу є:

Виробництво:

• розміри і потужності виробництва;

• тип і вік обладнання;

• джерела постачання;

• тенденції продуктивності;

• інноваційні можливості;

• нормування робіт;

• рівень браку;

• витрати на одиницю продукції;

• рентабельність продукції.

Збут і просування товарів:

• номенклатура продукції;

• розміри і частка ринку;

• якість маркетингових досліджень;

• ефективність використання реклами;

• організація продажу і сервісу;

• рентабельність продажів;

• ефективність експорту.

Фінансовий стан:

• активи;

• валові нагромадження;

• дохідність;

• джерела грошових надходжень;

• показники балансу.

Конкурентоспроможність продукції. Конкурентний потенціал:

• фондовіддача;

• продуктивність праці;

• ефективність технології виробництва;

• ефективність використання інформаційних ресурсів.

Екологічність виробництва:

• охорона водних ресурсів;

• охорона повітряного басейну;

• охорона земель.

Соціальна ефективність та управління персоналом:

• процедури залучення і добору кадрів;

• система стимулювання;

• професійно-кваліфікаційна структура кадрів;

• плинність кадрів;

• поліпшення умов праці та охорона здоров’я.

Імідж підприємства:

• імідж керівника підприємства;

• імідж персоналу;

• якість обслуговування.

Оцінка вказаних ознак внутрішнього середовища дає уявлення про внутрішні можливості підприємства, його потенціал.

Таким чином, об'єкти стратегічного аналізу розміщуються у трьох площинах середовища: макрооточенні, безпосередньому оточенні і всередині підприємства, при цьому здійснюючи різний вплив на стратегію діяльності підприємства.

Як вже було зазначено вище, ефективність стратегічного аналізу залежить від кількості і якості вихідних параметрів, які становлять його інформаційну базу. Тобто, до початку аналізу слід визначити межі досліджуваного середовища. Останні зокрема, будуть різними залежно від часового періоду на який проводиться стратегічний аналіз. У короткостроковому періоді підприємство має змогу зосередитись лише на елементах, які впливають на його поточне функціонування. У довгостроковому періоді у підприємства з’являються можливості досліджувати загальний характер зовнішнього середовища, яке оточує підприємство.

Пошук інформації, необхідної для проведення стратегічного аналізу, здійснюють за допомогою:

- сканування середовища (пошук сформованої інформації);

- моніторингу середовища (відстеження поточної та нової інформації);

- прогнозування (спосіб створення інформації про майбутній стан середовища).

Проведення дослідження зовнішнього середовища є важко формалізованим етапом економічної роботи. Об’єктивність та якість проведення цієї роботи визначається, з одного боку, ступенем доступу до інформації, з другого – особистими характеристиками спеціаліста, який її здійснює, його економічною інтуїцією, спроможністю до аналізу та синтезу, виявлення причинно-наслідкових зв’язків та формування на цій основі власних суджень та висновків.

Для оцінки інформації зовнішнього середовища на підприємстві створюється спеціальна система, яка передбачає проведення спеціальних спостережень, пов'язаних з особливими подіями, та регулярних спостережень за станом важливих зовнішніх чинників. Проведення спостережень може здійснюватися різними способами (рис. 6), які передбачають використання різних джерел інформації та мають різне призначення.

Рис. 6. Способи спостереження та джерела інформації, що використовуються при проведенні стратегічного аналізу.

Вивчення компонентів макрооточення повинне завершуватися не лише констатацією фактів, а й виявленням тенденцій розвитку важливих факторів для того, щоб визначити, що загрожує підприємству і які можливості можуть відкритися перед ним у перспективі.

Усі ключові стратегічні показники разом з показниками, які характеризують виробничий процес, мають кількісно оцінюватися у звітах підприємства та його підрозділів. При складанні звітів слід дотримуватися наступних загальноприйнятих правил:

- інформація повинна бути необхідною та достатньою для прийняття своєчасних управлінських рішень;

- інформація та система звітності повинні містити достатній обсяг даних не тільки для з'ясування сучасного стану, а й для виділення стратегічно важливих змін та чинників, які мають важливе значення для розвитку підприємства;

- звіти повинні відображати відхилення від планових показників з метою привертання уваги менеджерів до з'ясування причин відхилень від поставлених завдань розвитку підприємства;

- дані та звіти повинні надходити вчасно та надавати можливість оперативно корегувати діяльність підприємства.

Отже, інформація, що використовується для проведення стратегічного аналізу повинна давати можливість оцінки показників, забезпечувати умови для впровадження нових розробок та дій, які сприятимуть покращенню використання, або уточнення чи конкретизації обраної стратегії, а також надавати можливості для розробки стратегічних альтернатив.

Тема 2. Загальна характеристика методу та методики стратегічного аналізу.

2.1. Сутність методу та методики стратегічного аналізу.

З метою розробки обґрунтованих рішень щодо формування можливої стратегії діяльності підприємства використовуються різні методи та методики досліджень, за допомогою яких, у результаті аналізу об'єктивної реальності розробляють проекти рекомендацій та управлінських рішень на перспективу.

У широкому розумінні слова методом називають шляхи, способи і засоби пізнання дійсності, сукупність взаємопов’язаних принципів і способів дослідження процесів, явищ і предметів у природі та суспільстві.

Метод науки – це властивий для неї спосіб проникнення у зміст предмета, що вивчається. Метод стратегічного аналізу теж визначається змістом і особливостями його предмета як науки, вимогами і завданнями. Якщо предмет відповідає на запитання, “що вивчається?”, то метод – “як вивчається?”, “якими методами?”.

Метод стратегічного аналізу – це системне, комплексне і взаємопов’язане вивчення концептуальних напрямків розвитку підприємства, за допомогою сукупності способів і прийомів дослідження макро-, мікро- оточення та внутрішнього його середовища, шляхом опрацювання відповідної інформації, з метою розробки альтернативних варіантів господарських процесів та управлінських рішень.

Практичним додатком до методу економічного аналізу як науки виступає його методика.

Під методикою аналізу розуміють певну послідовність операцій, дій, прийомів, способів, засобів і правил найдоцільнішого виконання аналітичної роботи.

Послідовність проведення стратегічного аналізу складається з наступних дій:

1. Уточнюються об’єкти, мета і завдання аналізу, складається план аналітичної роботи.

2. Розробляється система синтетичних і аналітичних показників, за допомогою яких характеризують об’єкт аналізу.

3. Збирається і готується для аналізу необхідна інформація: перевіряється її точність, достовірність, об’єктивність, приводиться до співставного (або порівняного) виду тощо.

4. Вивчаються фактори макро-, мікросередовища та внутрішні фактори і визначається їх вплив на результати діяльності підприємства.

5. Виявляють невикористані і перспективні резерви досягнення стратегічних цілей;

6. Оцінюють результати діяльності з урахуванням дії різноманітних факторів і виявлених невикористаних резервів, розробляють заходи для їх використання.

Найважливішим елементом методики стратегічного аналізу є його прийоми і способи.

Багато з використовуваних прийомів і способів (загалом їх налічується більше ста), є запозиченими із суміжних наук: математики, математичної статистики, бухгалтерського обліку, психології, менеджменту тощо. При цьому використання тих чи інших прийомів або їх сукупності в процесі аналітичного дослідження залежить від характеристики функціональних зв'язків (детермінованих або стохастичних).

До інструментарію стратегічного аналізу належать:

- формальні моделі й кількісні методи;

- самостійний творчий аналіз, що базується на специфіці підприємства, аналітичних та інтуїтивних здібностях менеджерів.

Застосування методичних прийомів стратегічного аналізу залежить від його виду, зокрема: ситуаційний аналіз, прогнози і передбачення, планування стратегії, аналіз стратегічних операцій і прийняття рішень а також від ступеня формалізації аналізу.

Методика стратегічного аналізу передбачає застосування різноманітних методів і прийомів: дискримінантного, кластерного, компонентного, факторного, регресійного, порівняльного, портфельного, сценаріїв розвитку, стратегічних позицій бізнесу (моделі BCG, GE/McKinsey та інші), часових рядів, імітаційного моделювання, експертних оцінок, теорії масового обслуговування, сітьового аналізу, функціонально - вартісного аналізу, SWOT - аналізу тощо.

Детальний розгляд вказаних методів і прийомів стратегічного аналізу буде здійснено у наступних розділах даного навчального посібника.

Враховуючи, що в основі стратегічного аналізу лежить вивчення макро-, мікро- оточення та внутрішнього середовища підприємства, вважаємо за доцільне визначити конкретні методичні прийоми, які використовуються при дослідженні кожного з цих напрямків (рис. 7). Однак на цьому стратегічний аналіз не завершується.

Рис. 7. Методологія стратегічного аналізу

За результатами аналізу внутрішнього і зовнішнього середовища підприємства здійснюється планування стратегії, оцінка стратегічних альтернатив та прийняття рішень, що теж передбачає використання певних методичних прийомів стратегічного аналізу.

Так, на етапі планування стратегії найбільш доцільним є застосування методів варіантного аналізу, методів творчого мислення і експертних оцінок, методів формування господарського портфеля. В процесі аналізу стратегії та прийняття стратегічних рішень використовують методи імітаційного моделювання, теорію ігор, теорію масового обслуговування, методи сітьового аналізу, методи експертних оцінок, методи функціонально-вартісного аналізу.

При цьому, сукупність способів та прийомів аналізу повинна забезпечити реалізацію п'яти узагальнених елементів методу аналізу:

- виявлення та побудова взаємозв'язку складових явища, що досліджується;

- розчленування або деталізація;

- порівняння;

- визначення величини впливу факторів;

- узагальнення (синтез).

Всі вище означені елементи методу стратегічного аналізу є взаємопов’язаними між собою: без з’ясування взаємозв’язку складових досліджуваного явища неможливе його розчленування на складові частини; без розчленування неможливе їх порівняння; визначення величини впливу факторів можливе тільки з урахуванням їх взаємозв’язку, розчленування і порівняння; за результатами застосування вище означених елементів методу проводиться узагальнення.

Застосування кожного елементу методу стратегічного аналізу досягається сукупністю певних технічних прийомів і способів.

2.2. Технічні прийоми і способи стратегічного аналізу.

Сутність та можливі альтернативи розвитку явища, що досліджується можна пізнати лише розкривши його внутрішній зміст та визначивши взаємозв’язок між його окремими елементами та іншими явищами. Дослідження економічних взаємозв’язків передбачає встановлення кількісного розміру та конкретного виду залежності результативного показника від окремих факторів, які впливають на нього, тобто іншими словами здійснюється побудова аналітичних моделей (зображення економічних взаємозв’язків у вигляді математичних формул).

При цьому, слід враховувати, що економічний показник знаходиться під впливом не одного, а декількох факторів. Отже, такий взаємозв’язок, при якому результативний показник Y представляє собою функцію незалежних величин факторів X, виражають одним рівнянням виробничої функції:

Функціональна залежність між факторами і результативним показником може бути детермінованою (коли певному значенню факторів відповідає цілком конкретне значення результативного показника) і кореляційною (коли одному і тому самому значенню фактора можуть відповідати кілька значень результативного показника), при чому, як пропорційний так і кореляційний зв’язок можуть бути прямим і оберненим.

Отже, дослідження конкретних економічних взаємозв’язків потребує побудови аналітичних моделей, які б найкращим чином відображували сутність явища, яке вивчається.

Найбільш розповсюдженими є наступні типи аналітичних моделей:

1. Адитивні моделі (використовують тоді, коли результативний показник можна представити у вигляді алгебраїчної суми кількох факторних показників).

2. Мультиплікативні моделі (застосовують тоді, коли результативний показник становить добуток кількох факторів).

3. Кратні моделі (використовують тоді, коли результативний показник одержують діленням одного факторного показника на величину іншого).

5. Змішані (комбіновані) моделі — це поєднання в різних комбінаціях адитивних, мультиплікативних і кратних моделей.

; ; ; тощо.

Моделювання мультиплікативних факторних систем в економічному аналізі здійснюють шляхом послідовного розчленування факторів початкової системи на фактори-співмножники. Такі моделі відображають процес деталізації початкової факторної системи мультиплікативного виду і розширення її за рахунок розчленування на співмножники комплексних факторів. Ступінь деталізації і розширення моделі залежать від мети дослідження, а також від можливостей деталізації і формалізації показників у межах встановлених правил.

Аналогічно здійснюють моделювання адитивних факторних систем шляхом розчленування факторів початкової моделі на складові елементи.

До класу кратних моделей застосовують такі способи перетворення: подовження, розширення і скорочення.

Спосіб подовження передбачає подовження чисельника початкової моделі шляхом заміни одного або кількох факторів на суму однорідних показників.

Спосіб розширення передбачає розширення початкової факторної моделі шляхом множення чисельника і знаменника дробу на один або кілька нових показників.

Спосіб скорочення представляє собою створення нової факторної моделі шляхом ділення чисельника і знаменника дробу на один і той самий показник. У цьому разі одержуємо кінцеву модель того самого типу, що й початкова, однак із іншим набором факторів.

Отже, результативні показники можна розкласти на складові елементи (фактори) у різний спосіб і подати як різні типи моделей. Тобто, вибір методу моделювання залежить від об'єкта дослідження, від поставленої мети, а також від професійних знань і навичок дослідника.

Для досягнення найбільш точних аналітичних результатів не достатньо виявити і дослідити взаємозв’язок між окремими показниками, для цього необхідна їх деталізація на складові частини або окремі фактори а також їх порівняння (мається на увазі як в цілому показників, які вивчаються, так і їх складових частин) з аналогічними показниками, прийнятими за базові з метою визначення зміни в рівні досліджуваних показників, вивчення тенденцій і закономірностей їх розвитку.

Визначення величини впливу факторів на результативний показник здійснюється шляхом застосування способів елімінування (для аналізу впливу факторів на результативні показники, що знаходяться у детермінованому взаємозв’язку) - ланцюгових підстановок, способу абсолютних різниць, відносних різниць, пропорційного поділу, інтегрального методу, методу логарифмування а також прийомів кореляційного аналізу.

Найбільш універсальним з методів елімінування є метод ланцюгових підстановок. Його застосовують для розрахунку впливу факторів в усіх типах детермінованих факторних моделей: в адитивних, мультиплікативних, кратних і змішаних (комбінованих). Цей спосіб дає змогу визначити вплив окремих факторів на зміну величини результативного показника шляхом поступової заміни базисної величини кожного факторного показника в обсязі результативного показника на фактичну його величину у звітному періоді. Для цього визначають ряд умовних величин результативного показника, які враховують зміну одного, потім двох, трьох і всіх наступних факторів, допускаючи, що інші не змінюються. Порівняння величини результативного показника до і після зміни рівня того чи іншого фактора дає змогу елімінувати вплив усіх факторів, крім одного, і визначити його вплив на приріст результативного показника..

Схематично це можна подати у вигляді таблиці:

Таблиця 2.

Послідовність зміни факторних показників при застосуванні способу ланцюгових підстановок

Рівень результативного показника	Фактор
1	2	3	4
Y0	Z0	Z0	Z0	Z0
Yум1	Z1	Z0	Z0	Z0
Yум2	Z1	Z1	Z0	Z0
Yум3	Z1	Z1	Z1	Z0
Y1	Z1	Z1	Z1	Z1

Примітка: Z₀— базове значення факторного показника (минулого періоду, плану, іншого підприємства); Z₁ — поточний рівень факторного показника.

Загальна зміна результативного показника визначається у наступний спосіб:

У тому числі за рахунок окремих факторів:

Балансова перевірка:

При застосуванні методу ланцюгових підстановок слід дотримуватись певної послідовності розрахунків: насамперед враховують зміну кількісних, а потім якісних показників. Якщо ж є декілька кількісних і декілька якісних показників, то передусім необхідно врахувати зміни величини факторів першого рівня підпорядкованості, а потім другого, третього і т.д. Отже, застосування методу ланцюгової підстановки потребує знання взаємозв'язку факторів, їх співпідпорядкованості, уміння правильно класифікувати і систематизувати фактори, так як від цього залежать результати розрахунків.

Спосіб абсолютних різниць застосовують для розрахунку впливу факторів на приріст результативного показника в детермінованому аналізі, але тільки в мультиплікативних моделях і моделях мультиплікативно-адитивного типу. При цьому, величину впливу факторів розраховують множенням абсолютного приросту значення досліджуваного фактора на базовий рівень факторів, які стоять справа від нього, і на фактичний (поточний) рівень факторів, розташованих зліва від нього в моделі.

За допомогою способу абсолютних різниць одержують результати, ідентичні тим, що й за допомогою способу ланцюгових підстановок. Однак, необхідно слідкувати, щоб алгебраїчна сума приросту результативного показника за рахунок окремих факторів дорівнювала його загальному приросту.

Спосіб відносних різниць застосовують для виміру впливу факторів на приріст результативного показника тільки в мультиплікативних моделях. При цьому використовують відносний приріст факторних показників, виражений коефіцієнтом або процентом.

На прикладі мультиплікативної моделі типу Y =a×b×c, розглянемо методику розрахунку впливу факторів на результативний показник способом відносних різниць.

Зміни результативного показника визначають у такий спосіб:

За цим правилом для розрахунку впливу першого фактора необхідно помножити базову величину результативного показника на відносний приріст першого фактора, вираженого десятковим дробом. Щоб розрахувати вплив другого фактора, потрібно до базової величини результативного показника додати зміну його за рахунок першого фактора, а потім знайдену суму помножити на відносний приріст другого фактора. Вплив третього фактора визначають аналогічно: до базової величини результативного показника додають його приріст за рахунок першого і другого факторів і отриману суму множать на відносний приріст третього фактора і т. д.

Спосіб пропорційного поділу використовують здебільшого для розрахунку впливу факторів на результативний показник у адитивних моделях і моделях кратно-адитивного типу.

В однорівневій моделі типу Y =a+b+c алгоритм розрахунку впливу факторів буде таким:

У моделях кратно-адитивного виду спершу необхідно за методом ланцюгових підстановок визначити, наскільки змінився результативний показник за рахунок чисельника і знаменника, а потім за способом пропорційного поділу визначити вплив факторів другого порядку за наведеними вище алгоритмами.

Інтегральний метод застосовують для визначення впливу факторів на результативний показник у мультиплікативних, кратних і кратно-адитивних моделях. Застосування цього способу дає змогу отримати більш точні результати розрахунку впливу факторів, порівняно з методами ланцюгових підстановок, абсолютних і відносних різниць, оскільки додатковий приріст результативного показника від взаємодії факторів приєднується не до останнього фактора, а ділиться порівну між ними.

Розглянемо алгоритми розрахунку впливу факторів на результативний показник для мультиплікативних моделей:

1. Для моделі типу Y=a×b

або

або

2. для моделі типу Y=a×b×c

Для розрахунку впливу факторів у кратних і змішаних моделях використовують наступні алгоритми:

1. Для факторної моделі типу Y=

2. Для факторної моделі типу Y=

Якщо в знаменнику більше двох факторів, то процедуру продовжують.

Метод логарифмування застосовують для виміру впливу факторів у мультиплікативних моделях. Як і при інтегруванні тут теж результат розрахунку не залежить від розміщення факторів у моделі і, порівняно з інтегральним методом, забезпечується більш висока точність розрахунків. Якщо при інтегруванні додатковий приріст від взаємодії факторів розподіляється порівно між ними, то за допомогою логарифмування результат сумісної дії факторів розподіляють пропорційно до частки ізольованого впливу кожного фактора на рівень результативного показника. При застосуванні методу логарифмування використовують не абсолютні прирости показників, а індекси їхнього зростання (зниження).

За умови, якщо результативний показник дорівнює добутку трьох факторів Y =a×b×c, то вплив цих факторів на результативний показник визначають наступним чином:

Як видно із формул, загальний приріст результативного показника розподіляється за факторами пропорційних відношень логарифмів факторних індексів до логарифму індексу результативного показника.

Прийоми кореляційного аналізу застосовують для виміру впливу факторів на результативні показники, коли взаємозв'язок показників неповний або імовірнісний.

Розрізняють парну і множинну кореляції. Парна кореляція — це зв'язок між двома показниками, один з яких є факторним, а другий — результативним. Множинна кореляція виникає від взаємодії кількох факторів і результативного показника.

Кореляційний аналіз здійснюється в декілька етапів. На першому етапі визначають фактори, які справляють вплив на результативний показник, і відбирають найбільш суттєві для кореляційного аналізу. При цьому повинні бути дотримані наступні правила:

• фактори мають перебувати в причинно-наслідковому зв’язку з результативним показником;

• необхідно відбирати найбільш значущі фактори, які справляють відчутний вплив на результативний показник;

• фактори повинні мати одиницю виміру;

• у кореляційну модель лінійного типу не доцільно включати фактори, зв'язок яких з результативним показником має криволінійний характер або такі фактори є взаємопов'язаними (якщо парний коефіцієнт кореляції двох факторів більший від 0,85, то, за правилами кореляційного аналізу, один із них необхідно виключити, інакше це призведе до викривлення результатів аналізу) чи зв'язок яких із результативним показником має функціональний характер.

На другому етапі збирають вихідну інформацію про кожний факторний і результативний показник, перевіряють її з позицій достовірності, точності та однорідності (якщо в сукупності є групи об'єктів, які значно відрізняються від середнього рівня, то це вказує на неоднорідність початкової інформації). Критеріями однорідності інформації є середньоквадратичне відхилення і коефіцієнт варіації, які розраховують за кожним факторним і результативним показником.

Середньоквадратичне відхилення показує абсолютне відхилення індивідуальних значень від середньоарифметичного. Його визначають за формулою

Коефіцієнт варіації показує відносний ступінь відхилення окремих значень від середньоарифметичного. Його розраховують за формулою

Дата добавления: 2015-05-23