Прогнозування обсягу виробництва. 8 страница

Після оцінювання факторів впливу зовнішнього середовища на діяльність підприємства доцільно оцінити конкурентоспроможність підприємства, яка характеризує його економічний, технічний, технологічний стан на певний момент часу. Питання оцінювання конкурентоспроможності підприємства є досить важливим при формуванні та реалізації стратегії підприємства, тому розглянемо його детальніше.

Конкурентоспроможність підприємства можна оцінювати шляхом порівняння конкурентних позицій кількох підприємств на певному ринку. При цьому насамперед необхідно зважати на порівнянність таких параметрів, як потенційні можливості, технологія, обладнання, компетенція персоналу, система управління, маркетингова політика, інновації, комунікації, експортно-імпортні можливості.

Важливою характеристикою конкурентоспроможності фірми є здатність до адаптації в умовах змін зовнішнього середовища. Швидка адаптація підприємства має забезпечуватися на основі комплексу інтелектуальних, технічних, технологічних, організаційних та економічних характеристик, які визначають його успішну діяльність на ринку. Відповідно, якщо фірма має широкий набір компетенцій і їх якісний рівень досить високий, то передумови для перемоги у конкурентній боротьбі у неї кращі.

Конкурентоспроможність продукції — одна з найважливіших характеристик, що забезпечують конкурентоспроможність підприємства. Між категоріями конкурентоспроможності продукції і підприємства існують взаємозв'язок і взаємозалежність. Конкурентоспроможність продукції покладено в основу надійних конкурентних позицій будь-якого виробника. Водночас конкурентоспроможність продукції є необхідною, але недостатньою умовою конкурентоспроможності підприємства.

Тепер розглянемо відмінності цих категорій.

По-перше, конкурентоспроможність продукції визначається щодо досить короткого з економічної точки зору періоду часу, а оцінювання конкурентних позицій фірми пов'язане з порівняно тривалим періодом.

По-друге, рівень конкурентоспроможності продукції визначається для кожного її виду, а оцінювання конкурентоспроможності підприємства охоплює всю номенклатуру продукції, яка виробляється, або ж продукцію кожного бізнес-напрямку (залежно від мети визначення конкурентоспроможності підприємства).

По-третє, рівень конкурентоспроможності підприємства цікавить насамперед його власника, який визначає доцільність виробничо-господарської діяльності за конкретних умов. А споживача при оцінюванні конкурентоспроможності продукції не цікавлять обсяг витрат і ефективність виробництва.

У сучасній літературі з економіки поняття конкурентоспроможності підприємства висвітлено досить широко. Пропонують розрізняти чотири основні рівні конкурентоспроможності підприємства [31].

Для підприємств першого рівня характерна внутрішньо нейтральна організація управління. Керівник дбає лише про випуск продукції, не зважаючи на проблеми конкурентоспроможності та задоволення потреб споживачів. Вважаються зайвими зміна конструкції чи підвищення технічного рівня продукції, удосконалення структури і функцій організацій з питань збуту та служби маркетингу, оскільки не враховуються зміни ринкової ситуації та запити споживачів.

Підприємства другого рівня конкурентоспроможності прагнуть зробити свої виробничі системи "зовнішньо нейтральними". Це означає, що продукція підприємства має повністю відповідати стандартам, які встановлені їх основними конкурентами. Якщо керівники підприємства знають, що підприємство має дещо інші порівняльні переваги щодо конкуренції на ринку, ніж їхні основні суперники, і намагаються не дотримуватись загальних стандартів виробництва, що встановлені в галузі, то підприємство в цьому разі еволюціонує до третього рівня конкурентоспроможності.

Система управління на цих підприємствах починає активно впливати на виробничі системи, сприяє їх розвитку та вдосконаленню.

Коли успіх у конкурентній боротьбі стає не стільки функцією виробництва, скільки функцією управління і залежить від якості, ефективності управління, організації виробництва, підприємства досягають четвертого рівня конкурентоспроможності й істотно випереджають конкурентів.

В сучасних умовах більшість вітчизняних підприємств можна зарахувати до першого рівня конкурентоспроможності. Однак необхідно зазначити прогресивні зрушення в діяльності окремих підприємств (в основному з іноземними інвестиціями), які намагаються перейти на третій і навіть четвертий рівень конкурентоспроможності.

В. Дикань [14] вважає, що узагальнюючими показниками, за допомогою яких реально відбиваються результати роботи підприємства, є прибутковість (тобто відношення одержаного прибутку до розміру стартового капіталу) та конкурентостійкість. Поняття конкурентоспроможності та конкурентостійкості дуже близькі, взаємопов'язані, але не ідентичні. Конкурентоспроможність визначає конкурентостійкість підприємства, тобто що більші потенційні та реальні можливості фірми з випуску конкурентоспроможної продукції, то більша її конкурентостійкість. Конкурентостійкість характеризує динамічний процес специфічних відносин між виробниками однієї й тієї самої чи аналогічної продукції, тобто стабільність становища на ринку одного виробника щодо іншого.

Конкурентоспроможність підприємства — комплексна порівняльна характеристика підприємства, яка відбиває ступінь переваги сукупності оціночних показників діяльності підприємства, що визначають його успіх на певному ринку за певний проміжок часу щодо сукупності показників підприємств-конкурентів.

Існує кілька основних методів визначення конкурентоспроможності фірми. Одним з найпоширеніших методів аналізу й оцінювання конкурентоспроможності підприємства є його дослідження на основі теорії міжнародного поділу праці. Передумовою для завоювання фірмою міцних конкурентних позицій є наявність порівняльних переваг, які дають можливість забезпечити відносно низькі витрати виробництва порівняно з конкуруючою фірмою [19].

Досить поширені методи визначення конкурентоспроможності фірми, які ґрунтуються на теорії ефективної конкуренції [18; 19].

Окрема група методів побудована на такому припущенні: що міцніші ринкові позиції фірм, які діють у певній галузі, то конкурентоспроможнішою є вся галузь.

Прихильники цього методу вважають, що, аналізуючи процеси конкуренції на рівні галузі, необхідно зважати насамперед на суперництво фірм, оскільки саме з їх діяльності складається в результаті становище галузі.

У межах цієї теорії існують два основні підходи до визначення критерію ефективної конкуренції (конкурентоспроможності): структурний та функціональний. Згідно зі структурним підходом оцінити становище можна за рівнем монополізації галузі, тобто за концентрацією виробництва і капіталу, і бар'єрів для компаній, що входять на галузевий ринок. Іншим підходом до визначення критерію ефективної конкуренції є функціональний. Згідно з цим методом конкурентоспроможнішими є підприємства, де найкраще організовані виробництво та збут товару, ефективне управління фінансами.

Яскравим прикладом використання функціонального підходу є методика консультаційної американської фірми "Дан енд Бредстріт" для оцінювання конкурентоспроможності галузі окремої країни та підприємств усередині цієї галузі. При цьому аналізують три групи показників. До першої групи входять показники ефективності виробничо-збутової діяльності підприємств. Показники другої групи характеризують стан виробничої сфери підприємств (в основному інтенсивність використання основного та оборотного капіталу). Третю групу становлять показники, пов'язані з фінансовою діяльністю підприємств. Дещо розширила характеристики конкурентоспроможності підприємства І. Максимова [29]. Окрім названих груп показників було запропоновано групу показників, що характеризують конкурентоспроможність продукції (що досить важливо, оскільки конкурентоспроможність продукції істотно впливає на конкурентоспроможність підприємства). Перевагою цього методу є використання показників, які уможливлюють аналіз діяльності підприємства і дають змогу робити певні висновки про окремі напрямки його господарської діяльності. Разом з тим метод має й недоліки, оскільки не враховує таких важливих критеріїв визначення конкурентоспроможності фірми, як наявність конкурентоспроможного потенціалу, показники екологічності виробництва, соціальної ефективності та іміджу підприємства.

Оцінювати конкурентоспроможність підприємства можна, використовуючи нецінові фактори: імідж підприємства, фінансовий стан, систему якості, сервіс, рекламу, ділове співробітництво, інформаційну систему, як пропонує М. Мельникова [31]. Така характеристика досить повна й певною мірою адаптована до умов ринку. Однак характеристика підприємства має бути більш розширеною і враховувати насамперед конкурентоспроможність продукції (а не її окремі складові), конкурентний потенціал підприємства та ефективність виробничої діяльності. Велике значення має також правильний розрахунок інтегрального показника конкурентоспроможності. Йдеться про вибір такої середньої, яка б найбільшою мірою відповідала сутності явища, що оцінюється. Такою середньою має бути середня геометрична [83].

Заслуговують на увагу методи оцінювання конкурентоспроможності фірми, які базуються на теорії рівноваги фірми і галузі А. Маршалла і теорії факторів виробництва [18]. Рівновага — це відсутність у підприємця стимулу для переходу в інший стан, тобто для зміни обсягу виробництва. Критерієм конкурентоспроможності в межах такого підходу є наявність у виробників факторів виробництва, які можуть бути використані з вищою, ніж у конкурентів, продуктивністю. У межах теорії рівноваги аналізують такі показники: процентні ставки за кредитами; відносну вартість обладнання, що закуповується; відносні ставки заробітної плати; відносну вартість матеріальних ресурсів.

Зазначимо, що методи оцінювання конкурентоспроможності виробника, які ґрунтуються на теорії рівноваги і факторів виробництва, мають істотні обмеження щодо використання:

• теорія рівноваги виробника відповідає умовам досконалої конкуренції, а реальні умови господарювання в Україні далекі від такої форми ринку;

• в основу методу покладено теорію, яка допускає, що галузь у результаті розвитку має дійти стану рівноваги, а такий стан не спостерігається навіть у країнах з розвиненою ринковою економікою.

До окремої групи зараховують методи, які пов'язують рівень конкурентоспроможності з показниками якості продукції, що випускається, або якості та ціни [18; 19]. Ці методи відбивають найпоширенішу думку учасників ринку про конкурентоспроможність підприємства і базуються на міркуванні, що конкурентоспроможність виробника тим вища, чим вища конкурентоспроможність його продукції.

Якість найчастіше оцінюють за допомогою узагальнюючого показника, а його, у свою чергу, визначають комплексним методом. Спочатку з'ясовують спектр споживчих характеристик, за якими споживач робить висновок про якість товару. Потім за допомогою коефіцієнтів вагомості встановлюють важливість окремих показників споживчих характеристик. Після цього, порівнюючи показники споживчих властивостей досліджуваного товару і товару конкурента, визначають оцінку показників у балах. І, нарешті, за формулами середньозваженої арифметичної або зваженої геометричної розраховують якість продукції.

Показником ціни товару є вартість продажу чи сукупна вартість, яка складається з вартості продажу та вартості витрат у разі використання товару за призначенням.

У кінцевому підсумку показник конкурентоспроможності товару виражається через "ефективність споживання".

Таким чином, що вища якість товару і нижча його ціна, то вища його конкурентоспроможність.

Основна перевага цих методів полягає в тому, що вони враховують найважливіший критерій, який впливає на конкурентоспроможність підприємства, — конкурентоспроможність товару. Водночас методи дають досить обмежене уявлення про переваги та недоліки в діяльності підприємства, оскільки конкурентоспроможність підприємства набирає вигляду конкурентоспроможності товару і не торкається інших аспектів діяльності підприємства. При оцінюванні конкурентоспроможності не враховують факторів, які формують економічні умови виробництва та збуту продукції, що істотно знижує результативність досліджень.

Конкурентоспроможність підприємства оцінюють за якістю продукції "методом профілів" [18; 19]. За його допомогою виявляють різні критерії задоволення потреб споживачів щодо будь-якого продукту, встановлюють їх ієрархії та порівняльну важливість у межах спектра характеристик, які мають змогу замінити й оцінити споживачі, а також вимірюють техніко-економічні характеристики досліджуваного продукту і порівнюють їх з характеристиками продуктів-конкурентів. Основний недолік "методу профілів" полягає в тому, що він не враховує ефективності виробничої діяльності підприємства та прийнятний лише для підприємств, які випускають один вид продукції.

Досить цікаві матричні методи оцінювання конкурентоспроможності фірм, які ґрунтуються на розгляді процесів конкуренції в динаміці [83]. Теоретичною базою цих методів є концепція життєвого циклу товару і технології. Згідно з цією концепцією будь-який товар чи технологія з моменту появи на ринку і до зникнення проходить певні стадії життєвого циклу, який охоплює етапи впровадження, зростання, насичення і спаду. На кожному етапі виробник може реалізувати товар чи продукт цієї технології в тих чи інших масштабах, що об'єктивно позначається на частці ринку та динаміці продажу.

Комплексний підхід до оцінювання конкурентоспроможності підприємства реалізується за допомогою методу інтегральної оцінки. Інтегральний показник рівня конкурентоспроможності підприємства містить два елементи: критерій, що показує ступінь задоволення потреб споживача, і критерій ефективності виробництва [18]. Перевагою цього методу є простота розрахунку і можливість однозначної інтерпретації результатів; основним недоліком — неповна характеристика діяльності підприємства (ураховуються лише конкурентоспроможність продукції та ефективність виробництва).

У сучасній літературі з економіки питання оцінювання конкурентоспроможності підприємств висвітлюються досить широко [12; 18; 29]. Конкурентоспроможність підприємства визначається з урахуванням ринкових факторів, які на неї впливають, проте вони не дають комплексного кількісного оцінювання конкурентоспроможності підприємства. Аналіз існуючих досліджень з питань конкурентоспроможності підприємств підтверджує необхідність такого оцінювання та використання його результатів для формування стратегії підприємства.

Враховуючи означені вище недоліки існуючих методів оцінювання конкурентоспроможності вважаємо за доцільне при її оцінюванні використовувати наступний алгоритм (рис. 15.).

Рис. 15. Алгоритм оцінювання конкурентоспроможності підприємства

Крім того, слід визначити комплекс показників, які найповніше характеризують підприємство за всіма аспектами його діяльності та являються базовим для оцінки конкурентоспроможності (табл. 12). При цьому такі показники слід об’єднати у наступні групи: показники ефективності виробництва, показники, які характеризують фінансовий стан підприємства (при їх розрахунку слід враховувати нормативне значення відповідних показників), показники, що характеризують конкурентний потенціал підприємства, показники, що характеризують ефективність збуту та просування товару, показники які характеризують соціальну ефективність, показники, що характеризують екологічність виробництва, конкурентоспроможність продукції, імідж підприємства.

Вказані групи показників можуть бути змінені або доповнені залежно від особливостей досліджуваних підприємств.

Усі перелічені показники є якісними, тому імідж підприємства оцінюється експертно за допомогою бальної оцінки.

Для того щоб забезпечити репрезентативність оцінювання конкурентоспроможності підприємства, кожна з восьми груп показників має містити коефіцієнти вагомості, які визначають експертним шляхом за допомогою методу попарних порівнянь за критерієм характеристики рівня конкурентоспроможності підприємства з використанням шкали трансформації якісних оцінок переваги одного параметра перед іншим у кількісні оцінки (табл. 13).

Таблиця 12

Показники, які характеризують конкурентоспроможність

№ групи	Групи показників оцінювання конкурентоспроможності	№ показника	Показники
1.	Показники ефективності виробництва		Витрати на одиницю продукції
	Рентабельність продукції
	Коефіцієнт спеціалізації підприємства
	Коефіцієнт тривалості виробничого циклу виробів
	Коефіцієнт стабільності номенклатури
	Коефіцієнт використання прогресивних методів контролю якості
	Коефіцієнт використання передових форм організації виробництва
	Коефіцієнт використання прогресивних методів організації праці
	Коефіцієнт якості управління*
	Показники, що характеризують фінансовий стан підприємства		Коефіцієнт автономії
	Коефіцієнт мобільності коштів
	Відношення власного капіталу до довгострокової заборгованості
	Коефіцієнт покриття
	Коефіцієнт абсолютної ліквідності
	Коефіцієнт оборотності власних обігових коштів
	Коефіцієнт заборгованості
	Коефіцієнт фінансової стійкості
	Коефіцієнт ризику
	Ефективність активів
3.	Показники, що характеризують конкурентний потенціал підприємства		Фондовіддача.
	Продуктивність праці.
	Енергомісткість
	Ефективність технології виробництва
	Ефективність інформаційних ресурсів
	Ефективність заходів підвищення творчої активності персоналу
	Коефіцієнт гнучкості
4.	Показники, що характеризують ефективність збуту та просування товару		Рентабельність продажу
	Коефіцієнт затовареності готовою продукцією
	Коефіцієнт завантаження виробничих потужностей
	Коефіцієнт ефективності реклами і способів стимулювання збуту
	Економічна ефективність експорту
5.	Показники, що характеризують соціальну ефективність		Професійно-кваліфікаційна структура кадрів
	Рух і стабільність кадрів
	Поліпшення умов праці та охорона здоров'я
Продовження табл. 12.
6.	Показники, що характеризують екологічність виробництва		Зменшення обсягу стічних вод
	Зменшення обсягу викидів шкідливих речовин
	Зменшення площі, зайнятої відходами
7.	Конкуренто-спроможність продукції		Визначається за існуючими методиками
8.	Імідж підприємства		Імідж керівника
	Імідж персоналу
	Якість обслуговування
	Досконалість офісу

*При розрахунку коефіцієнта якості управління оцінюють оснащеність офісів ЕОМ, факсами, ксероксами, сучасними засобами зв'язку тощо, а також якість управлінських рішень (виходячи з динаміки показників ефективності роботи підприємства). У зв'язку з конфіденційністю інформації про різні підприємства можна використовувати будь-які дані, що характеризують якість управління підприємством.

Таблиця 13

Трансформації якісних оцінок переваги одного показника перед іншим у кількісні оцінки

Якісна оцінка	Кількісна оцінка, балів
Обидва порівнювані показники збігаються
Перший показник дещо перевищує другий
Перший показник перевищує другий
Перший показник набагато перевищує другий

За бальними оцінками визначають вагомість кожної групи показників, що характеризують конкурентоспроможність підприємства.

У табл. 14 показано розрахунок коефіцієнтів вагомості груп показників конкурентоспроможності підприємства за критерієм характеристики рівня конкурентоспроможності підприємства.

Таблиця 14

Коефіцієнти вагомості груп показників, які характеризують рівень конкурентоспроможності підприємства

Групи показ-ників	Конкуренто-спроможність продукції, П1	Фінан-совий стан, П2	Ефектив-ність збуту товару П3	Ефектив-ність виробни-цтва П4	Конкурент-ний потенціал, П5	Екологіч-ність виробниц-тва, П6	Соціальна ефектив-ність П7	Імідж підпри-ємства, П8
П1		2/1	2/1	2/1	2/1	4/1	4/1	2/1
П2	1/2		3/1	1/2	2/1	3/1	3/1	2/1
П3	1/2	1/3		1/3	1/2	3/1	3/1	1/2
П4	1/2	2/1	3/1		2/1	3/1	3/1	2/1
П5	1/2	1/2	2/1	1/2		3/1	3/1	2/1
П6	1/4	1/3	1/3	1/3	1/3		2/1	2/1
Продовження табл. 14.
П7	1/4	1/3	1/3	1/3	1/3	1/2		1/2
П8	1/2	1/2	2/1	1/2	1/2	1/2	2/1

Розрахуємо суми рядків за табл. 14:

Σ 1 ряд = 19;

Σ 2 ряд = 15;

Σ 3 ряд = 9,17;

Σ 4 ряд = 16,5;

Σ 5 ряд = 12,5;

Σ 6 ряд = 6,58;

Σ 7 ряд = 3,58;

Σ 8 ряд = 7,5.

Загальна сума всіх рядків: Σ заг = 89,83

Коефіцієнти вагомості розраховуємо за формулою: П_j = Σ j ряд / Σ заг

де П₁,.... П₈ — групи показників, для яких визначають коефіцієнти вагомості; Σ j ряд — сума в одному рядку, j = 1,..., 8.

Отже, П₁ = 0,22; П₂ = 0,14; П₃ = 0,10; П₄ = 0,19; П₅ = 0,14; П₆ = 0,07; П₇ = 0,04; П₇ = 0,1.

Інтегральний показник конкурентоспроможності підприємства визначається за допомогою середньої геометричної. Використання її зумовлено тим, що в разі всебічного оцінювання конкурентоспроможності підприємства використовують як статистичну інформацію, так і експертні оцінки. А коли оцінки явища залежать від суб'єктивних відчуттів, для отримання справжнього значення доцільніше використовувати середню геометричну досліджуваних величин.

Середня геометрична також чутлива до змін показників. Згідно з критерієм характеристики рівня конкурентоспроможності коефіцієнт конкурентоспроможності підприємства:

де П₁ — конкурентоспроможність продукції; П₂ — фінансовий стан підприємства; П₃ — ефективність збуту та просування товару; П₄ — ефективність виробництва; П₅ — конкурентний потенціал; П₆ — екологічність виробництва; П₇ — соціальна ефективність; П₈ — імідж підприємства.

Отже, алгоритм розрахунку коефіцієнта конкурентоспроможності підприємства передбачає виконання трьох послідовних етапів.

1. Розрахунок одиничних показників конкурентоспроможності підприємства та переведення їх у відносні величини (бали).

Для переведення показників у бали їх порівнюють з базовими показниками. Як базові показники (бази для порівняння) використовують середньогалузеві показники, показники будь-якого конкуруючого підприємства, підприємства-лідера на ринку, підприємства-еталона, показники досліджуваного підприємства за минулі періоди. Показники перетворюють на бали за відповідною бальною шкалою (має значення від нуля до одиниці). Мінімум балів одержує показник, менший від базового; середня кількість відповідає базовому рівню; максимальна перевищує базовий.

2. Розрахунок групових показників конкурентоспроможності підприємства.

3. Розрахунок інтегрального показника конкурентоспроможності підприємства.

Розглянутий метод визначення конкурентних позицій підприємства передбачає оцінювання найважливіших аспектів його господарської діяльності, дає змогу отримати об'єктивну картину становища підприємства на галузевому ринку, проаналізувати причини низької конкурентоспроможності, а також є основою для прийняття стратегічних рішень.

3.4. Портфельний аналіз (аналіз конкурентних позицій підприємства на ринку та перспектив його розвитку)

Зміст портфельного аналізу полягає в пошуку заходів зміцнення конкурентної позиції підприємства на ринку. Методика аналізу портфеля передбачає вивчення стратегічних одиниць бізнесу. У портфельному аналізі використовують матричні моделі, серед яких виділяють: аналіз секторів бізнесу (модель BCG (БКГ), розроблена Бостонською консалтинговою групою), аналіз конкурентних позицій підприємства (модель GE / McKinsey “Дженерал Електрік”, розроблена компанією “Мак - Кінсі”) та матрицю спрямованої політики (модель Shell / DPM).

Кожна матриця має свій алгоритм зіставлення показників. Розглянемо їх детальніше.

Модель BCG (Зростання галузі / Частка ринку) дозволяє проаналізувати сектори бізнесу спеціалізованого підприємства або позиції господарських підрозділів диверсифікованої компанії на основі темпів зростання ринку і відносної частки, яку посідає підприємство або його підрозділ на ринку. Модель BCG побудована на основі емпіричної залежності витрат і обсягу виробництва, що дає змогу проводити стратегічний аналіз стану і характеру розвитку конкретних видів бізнесу.

Визначальне місце в моделі BCG належить грошовим потокам, які або спрямовуються на проведення операцій в окремому секторі бізнесу, або виникають внаслідок проведення таких операцій. Останнє обґрунтовується тим, що рівень надходження або витрачання коштів знаходиться у тісній функціональній залежності від темпів зростання ринку і відносної частки певного підприємства на цьому ринку. Темп зростання бізнесу підприємства визначають темп, у якому воно буде використовувати кошти. Успішний бізнес на стадії зрілості і кінцевій стадії життєвого циклу будь-якого продукту генерує кошти, в той час як на стадії розвитку і зростання відбувається, навпаки, поглинання грошової маси. Таким чином для забезпечення успішного бізнесу, кошти, що генеруються внаслідок “зрілого” бізнесу, частково повинні бути інвестовані в нові сектори бізнесу, що в майбутньому приведе до нової генерації доходів.

Відображення позицій конкретного виду бізнесу в стратегічному просторі за допомогою даної моделі визначається двома координатними осями, одна з яких використовується для вимірювання темпів зростання галузі (ринку відповідного товару), а інша – для вимірювання відносної частки продукції підприємства на ринку. Тобто по осі координат відкладаються значення темпів зростання галузі (ринку, що відповідає досліджуваному секторові бізнесу), а по осі абсцис відображують конкурентні позиції підприємства у даному бізнесі у вигляді відношення обсягу продажу підприємства у цьому секторі бізнесу до обсягу продажу найбільшого конкурента. У верхній частині матриці знаходяться сектори бізнесу, які належать до галузей з темпами зростання вище середнього, а у нижній - з більш низькими. Розбивка матриці вертикальною лінією на дві частини дозволяє виділити дві області, в одну з яких входять сектори бізнесу зі слабкими конкурентними позиціями, а в другу – із сильними.

Дата добавления: 2015-05-23