Основні теоретичні концепції інфляції

Інфляція як наслідок негативних процесів в економіці відома вже кілька століть. Однак в економічній теорії досі не існує одного погляду на суть цього надзвичайно складного економіч­ного явища. В економічній науці сформувалися дві основні кон­цепції інфляції:

1) інфляція — знецінення нерозмінних на золото паперових грошей внаслідок переповнення каналів обігу грошовою масою;

2) інфляція — загальне зростання цій на товари та послуги.

Представники першого напряму намагаються довести, що інфляція можлива лише за функціонування нерозмінних на золото паперових грошей. Вони вважають, що за так званого золотого стандарту інфляція неможлива. У даному разі ми маємо рецидив металістичної теорії грошей, відомої в Європі ще у добу ран­нього капіталізму.

Хід думок неометалістів такий: золото має високу власну вар­тість, а тому не знецінюється як його паперові символічні замін­ники. Переповнення каналів грошового обігу золотими грішми малоймовірно, оскільки золото — втілення багатства і за таких умов воно переходить у сферу тезаврації. А за економічного буму, зростання потреб у компонентах суспільного виробництва — заощаджене золото знову повертається у сферу обігу.

Таким чином, золотий стандарт підтримує товарно-грошову рівновагу. За такого підходу, проте, звужуються характер та історичні межі інфляції, поза ними залишаються періоди функціо­нування товарних грошей.

Представники другого напряму вирішальною ознакою інфля­ції вважають зростання цін незалежно від його причин та умов, за яких воно відбувається. Стабільність цін є для них головним показником відсутності інфляції. Тому вони визнають можливість інфляції за обігу дійсних грошей і говорять про металеву інфля­цію, оскільки і за таких умов відбувається підвищення цін. Так, А. Пезенті називає інфляцією зростання цін внаслідок псу­вання монет (золотих, срібних) або здешевлення благородного металу. Таких поглядів дотримується більшість економістів За­ходу. Зокрема, П Самуельсон, К. Макконнел, Е.Дж. Долан та інші вважають, що інфляція сталася, наприклад, під час напливу американського золота і срібла в Європу в XVI ст., оскільки товарні ціни тоді підвищились у 4-5 разів. Отже, інфляція цілком можлива і за збереження розміну паперових грошей на золото. Відтак можна використовувати паперові гроші, проте необхідно вміло керувати їхньою масою.

Ця істина торує собі шлях методом спроб і помилок. Після першої світової війни в Європі розмін банкнот на золото було припинено, лютувала гіперінфляція. Проте тяжіння до золотого гегемону залишалось сильним, і не лише у народній свідомості. Фінансові інституції робили спроби вплинути на інфляцію, збіль­шуючи свої золоті запаси. Золото скуповували на вільному ринку за щойно віддруковані паперові гроші. Результат виявився, однак, протилежний очікуваному, оскільки в міру зменшення кількості золотих монет в обігу з'являється "лаж" на золото як перша ознака інфляції. Інфляційний тиск надлишку паперових грошей позначався передовсім на ціні золота, навіть коли ціни на інші товари залишалися стабільними. Діло владналося після зміни пріоритетів у грошовій політиці: переходу до розпродажу золота за ринковими цінами, тобто до "викачування" зайвих банкнот з обігу та їх знищення.

Зараз золото справляє лише побічний вплив на грошовий обіг. Продаж державою золота за цінами світового ринку дає змогу закупити товари і збільшити їх пропозицію в країні, тобто част­ково зменшити товарний дефіцит. Але в цій операції роль золота принципово не відрізняється від ролі інших товарів, хоч воно і є товаром більш ліквідним.

Відтак можливості використання золотого потоку для оздоров­лення грошового обігу невеликі, мають паліативний характер і неспроможні вирішити проблем інфляції.

Значні розбіжності в економічній теорії існують і щодо причин інфляції. Нині відомі такі теорії інфляції: надмірного попиту, грошових витрат виробництва та теорія інфляції як багатофак-торного явища.

Теорія "інфляції попиту". Започаткував цю теорію Дж.Кейнс. Він розглядав інфляційні пронеси як невід'ємну складову елемен­тів макроекономічної системи. У кейнсіанських теоріях наголошу­ється, ігдо причиною інфляційних процесів є надмірний відносно товарної пропозиції попит. Перевищення попиту над пропозицією Дж. Кейнс назвав "інфляційним розривом". При цьому чинники інфляції можуть залежати як від пропозиції, так і від попиту. Дж. Кейнс зазначав: "...якщо пропозиція грошей у порівнянні з пропозицією товарів для купівлі збільшується, має місце інфля­ція". Він доводив, що пропозиція грошей не може безпосередньо впливати на сукупний попит, оскільки зростання грошової пропо­зиції підвищує ліквідність в економіці, і рівень процентної ставки (ціни за ліквідні кошти) спадає. Сукупний попит збільшувати­меться помірно, оскільки зниження процентної ставки приведе До збільшення інвестиційних витрат.

Теорія "інфляції витрат". Ця теорія виникла внаслідок Дальшого розвитку кейнсіанської ідеї "негрошового" механізму інфляційного процесу. У 60-ті роки в США інфляція розвивалася за відсутності надмірного попиту і за повної зайнятості, тобто всупереч теорії "інфляційного розриву". Це дало підстави стверджувати, що за умов високої монополізації виробництва і важливої ролі профспілок на ринку праці підприємці можуть підвищувати ціни, а профспілки — заробітну плату з власної ініціативи, навіть за незмінного попиту. Така ініціатива стає рушієм інфляційного процесу. Уся відповідальність за інфляцію покладається на підприємців, котрі не хочуть поступатися своїми прибутками і підвищують ціни в міру зростання виробничих витрат особливо заробітної плати, оскільки вона найбільш тісно пов'язана з інфляцією, обслуговує особисте споживання і не сприяє розширенню виробництва.

Представники монетаристської теорії пояснюють причини інфляції по-іншому. Монетаризм не просто включає проблеми інфляції до макроекономічної теорії, а вважає їх найважливі­шою складовою цієї теорії. М. Фрідман, засновник теорії моне-таризму, розуміє під інфляцією стійке і безперервне зростання цін, спричинене надмірною, як порівняти з валовим внутрішнім продуктом, масою грошей. Монетаристи стверджують, що саме зміни грошової маси є основним чинником формування еконо­мічного циклу та інфляції. Ці погляди на природу інфляції викладені у хрестоматійному визначенні М. Фрідмана: "інфляція завжди і скрізь є грошовим феноменом". Тобто, визнається існу­вання прямої залежності зростання цін від збільшення грошової маси, і того, що причини інфляції треба шукати у сфері грошо­вого обігу.

Проте досвід країн, де відбувалися інфляційні процеси, свід­чить, що позиція монетаристів більш-менш відповідає дійсності щодо великих проміжків часу, а також тоді, коли зростання гро­шової маси відбувається швидко й у великих масштабах. Однак у короткостроковій перспективі зв'язок між грошовою масою та інфляцією не є таким очевидним. Грошова маса хоч і є голов­ним чинником інфляції, але зовсім не єдиним.

Із середини 60-х років XX ст. в економічній теорії формується новий напрям: інфляція досліджується як багатофакторний про­цес, що відбувається у сфері грошового обігу та безпосередньо в суспільному виробництві. Представники сучасного монетаризму вважають, що найважливішою ознакою інфляційних процесів є тісне переплетення монетарних та загальноекономічних чинників зростання цін. Відтак, незалежно від причини початкових імпуль­сів, будь-яке підвищення цін призводить до необхідності збіль­шення обсягів грошової маси, і навпаки. Інакше кажучи, збільшен­ня грошової маси часто бував не причиною зростання цін, а його наслідком. Так чи інакше, але інфляційне зростання цін завжди супроводжується збільшенням грошової маси. Спочатку воно від­бувається в активному обігу за рахунок зменшення нагромаджень чи заощаджень, а потім загальна маса грошей в обігу зростає за рахунок надмірної емісії Канали обігу переповнюються, а грошова одиниця знецінюється, що характеризує інфляцію в її класичному вигляді.

Антиінфляційні рекомендації представників цієї теорії мають, як правило, комплексний характер і спрямовані на всі сфери еко­номічних відносин.

Усе це підтверджує, що джерело інфляції, особливо в її най­вищих формах, треба шукати не тільки в суто грошовій сфері, а й у сфері виробництва, а отже, і заходи для її подолання мусять бути комплексними, охоплювати всі складові економічної системи.

Дата добавления: 2015-05-24