Яких правил слід дотримуватись у роботі над книгою та іншими друкованими засобами інформації? 1 страница

Яких правил потрібно дотримуватись при бібліографічному описі літератури?

У процесі бібліографічного опису літератури (книг, журнальних і газетних статей) слід неухильно дотримуватись таких правил (табл. 1).

Для ефективної й результативної роботи з книгою слід дотримуватись перевірених і науково обґрунтованих санітарно-гігієнічних та організаційних вимог. їх можна звести до таких своєрідних правил-порад:

1. Раціонально організуйте своє робоче місце (стіл, стілець, обстановку, умови праці) і знаряддя праці (ручки, олівці, лінійки, папір для письма, довідники та ін.).

2. Під час читання і письма світло має падати зліва і зверху. При штучному освітленні важливо турбуватися про достатню кількість електричного світла.

3. Дбайте, щоб у кімнаті було чисте повітря, насичене в достатній кількості киснем, що є важливим чинником підтримання працездатності й активності клітин головного мозку.

4. Чергуйте періоди напруженої праці й відпочинку. Ефективним є активний відпочинок: виконання фізичних вправ, прогулянка на свіжому повітрі.

Таблиця 1. Правила бібліографічного опису літератури

№ за/п	Характеристика джерела	Приклад бібліографічного опису

	Монографії: один автор	Карпенчук С.Г. Теорія і методика виховання: Навч. посіб. — К.: Вища шк., 1997. — 304 с.
	два автори	Чернокозова В.Н., Чернокозов И.И. Этика учителя. — К.: Рад. шк., 1973. — 176 с.
	три автори	Мороз О.Г., Сластьонін В.О., Філіпченко Н.Г. Підготовка майбутнього вчителя: Зміст та організація: Навч. посіб. — К., 1997. — 168 с.
	чотири автори	Робоча книга класного керівника / В.П. Драгун, В.Л. Омеляненко, С.В. Омеляненеко, Л.І. Прокопенко. — Черкаси, 1986. — 172 с.
	п'ять і більше авторів	Системній анализ инфраструктуры как элемент народного хозяйства / Н.И. Белоусова, Е.И. Вишняк, В.Ю. Левут и др. — М.: Экономика, 1982.— 262 с.
	Багатотомні видання	Сухомлинський В.О. Вибрані твори: В 5 т. — К.: Рад. шк., 1966-1967.
	Книга за редакцією	Педагогіка / За ред. М.Д. Ярмаченка. — К.: Вища шк., 1986. — 542 с.
	Збірник праць	Педагогічний пошук / Упорядник І.М. Баженова. — К.: Рад. шк., 1989. — 496 с.
	Збірник наукових статей	Григорій Сковорода. Інтерпретації: Культурологія. Філософія. Педагогіка. Літературознавство / 36. наук, праць; Відп. ред.: В.Т. Поліщук, Ю.В. Тимошенко. — Черкаси: Вид-во Черкас, нац.унту, 2003. — 194с.
Перекладні видання	Оконь В. Введение в общую дидактику / /Пер. спольск. — М.: Высш. шк., 1990. 1— 382 с.
Словники, енциклопедії	(Короткий тлумачний словник української мови / За ред. Д.Г. Гринчшнина. 1— К.: Рад. шк., 1988.— 320 с.
Складові частини книги	І.Макаренко A.C. Методика організації (виховного процесу // Макаренко A.C. 1 ГГвори: В 7т. — К.: Рад. шк., 1954. — ІТ. 5. — С. 9—92.
Складові частини збірника	Лисенкова С.М. Коли вчитися легко // Педагогічний пошук; Упорядник І.М. Баженова. — К.: Рад. шк., 1989. — С. 47—89.
Складові частини журналу	Карпенко В., Сілитіна І. Емоційна культура майбутнього вчителя//Рідна школа. — 1988, — № 6. — С. 34—38.
Газетна стаття	Закон України "Про освіту" // Голос 1 /країни. — 1996. — 25 квітня. Фёдорова Л. Евдоким Евдокия // 1 000. — 2004. — 30 квітня.
Дисертації	Майборода Г.Я. Соціально-педагогічний потенціал українських народних обрядів у системі формування морально-духовних цінностей особистості Дис.... канд. пед. наук: 13.00.01. — Черкаси, 1996. — 214 с. \|
Автореферати дисертацій	Кузьмінський А.І. Теоретико-методологічні засади післядипломної педагогічної освіти в Україні; Автореф. дис. Д- ра пед. наук: 13.00.04. — К., 2003. — 44 с.

5. Працюючи з книгою, не робіть частих перерв. Необхідно "зануритися" в роботу, щоб виробити певний динамічний стереотип. Це підвищує ефективність розумової праці.

6. Заняття мають бути регулярними і постійними в часі.

7. Під час роботи з книгою забезпечте тишу в кімнаті. Шум знижує ефективність розумової праці, створює в читача пригнічений стан.

8.3 книгою треба працювати спокійно, без зайвих рухів. Не слід привчати себе читати лежачи.

9. Для підвищення працездатності в роботі над книгою не варто застосовувати збуджуючі засоби: чай, каву, тютюн тощо.

10. Читати треба про себе, що дає змогу глибше зосередитися на змісті прочитаного, проникнути в його суть.

Авторитет батьківський (від лат. auctoritas — влада, сила) — відмітні особливості окремої людини чи групи, завдяки яким вони заслуговують на довіру і можуть мати позитивний вплив на погляди й поведінку інших людей; визнаний вплив батьків на переконання та поведінку дітей, що ґрунтується на глибокій повазі й любові до батьків, довірі до високої значущості їхніх особистих якостей і життєвого досвіду, слів та вчинків.

Адаптація (від лат. adaptatio (adapto) — пристосовую) — здатність організму пристосовуватись до різних умов зовнішнього середовища.

Акредитаці я (від фр. accreditation (accredo) — довіряю) — у сфері освіти — процедура визначення статусу вищого навчального закладу, підтвердження його спроможності здійснювать підготовку спеціалістів на рівні державних вимог з певного напряму (спеціальності).

Акселерація (від лат. acceleratio — прискорення) — прискорення фізичного розвитку дітей, зокрема зросту, ваги, більш раннє статеве дозрівання.

Актив ( від лат. activus — діяльний, дійовий) — група вихованців, членів конкретного колективу, які усвідомлюють вимоги керівника колективу, допомагають йому в організації життєдіяльності вихованців, виявляють певну ініціативу.

Активність (у навчанні) — характеристика особливостей пізнавальної діяльності особистості, що полягає в усвідомленому використанні нею інтенсивних методів, засобів, форм оволодіння знаннями, вироблення вмінь і навичок.

Андрагогіка (від гр. androa — доросла людина і agogge — управління) — галузь педагогіки, що займається проблемами освіти, навчання та виховання дорослих.

Аномальні діти (від гр. anomalia(anomalos)— неправильний) — вихованці, які мають значні відхилення від норм фізичного або психологічного розвитку й потребують виховання та навчання у спеціальних навчально-виховних закладах.

Аскетизм (від гр. asketes — подвижник) — крайній рівень помірності, стриманості, відмова від життєвих матеріальних і духовних благ, добровільне перенесення фізичних мук, труднощів.

Аспірантура (від лат. aspirans — той, хто прагне до чогось) — форма підготовки науково-педагогічних і наукових кадрів.

Аудіовізуальні засоби навчання (від лат. audire — слухати і visualis — зоровий) — один із засобів освітніх технологій навчання з використанням розроблених аудіовізуальних навчальних матеріалів.

Бал (від фр. balle — м'яч, куля) — результат оцінювання навчальної діяльності учнів в умовно-формальному відображенні та числовому вимірі.

Бесіда дидактична — метод навчання, який передбачає використання попереднього досвіду учнів з певної галузі знань і на основі цього залучення їх за допомогою діалогу до усвідомлення нових явищ, понять або відтворення вже набутих.

Види освіти — загальна, політехнічна, професійна. Види розвитку людини — біологічний (фізичний), психічний, соціальний.

Види спілкування — вербальне, мануальне (від лат. manualis— ручний), технічне, матеріальне, біоенергетичне.

Виклад проблемний —створення вчителем проблемної ситуації, допомога учням у виділенні та "прийнятті" проблемного завдання, використання словесних методів для активізації розумової діяльності учнів, спрямованої на задоволення пізнавальних інтересів.

Вимога — метод педагогічного впливу на свідомість вихованця з метою викликати, стимулювати або загальмувати окремі види його діяльності. Види вимог: вимога-прохання, вимога -довіра, вимога-схвалення, вимога-порада, вимога-натяк, умовна вимога, вимога в ігровому оформленні, вимога-осуд, вимога-недовіра, вимога-погроза.

Виховання авторитарне — освітньо-виховна концепція, що передбачає беззастережне підкорення волі вихователя.

Виховання всебічне — виховання, яке передбачає формування в особистості певних якостей відповідно до вимог розумового, морального, трудового, фізичного й естетичного виховання.

Виховання гармонійне — виховання, яке передбачає, щоб якості складових виховання (розумового, морального, трудового, фізичного, естетичного) доповнювали одна одну, взаємно збагачувалися.

Виховання екологічне (від гр. oikos — дім, середовище і logos — учення) — набуття людиною знань у царині екології та формування в неї моральної відповідальності за збереження природного довкілля і розумного співіснування з ним.

Виховання економічне — виховання, що передбачає вирішення таких завдань: формування економічного мислення, оволодіння економічними знаннями, вміннями та навичками економічних взаємин.

Виховання естетичне — розвиток у людини почуттів прекрасного, формування умінь і навичок творити красу в навколишній дійсності, уміти відрізняти красиве від потворного, жити за законами духовної краси.

Виховання моральне — виховання, що передбачає оволодіння нормами й правилами моральної поведінки, формування почуттів і переконань, умінь та навичок.

Виховання правове — формування у громадян високої правової культури, що передбачає свідоме ставлення особистості до своїх прав і обов'язків, поваги до законів та правил людського співжиття, готовності дотримуватися і сумлінно виконувати визначені вимоги, які виражають волю й інтереси народу.

Виховання фізичне — виховання, що ставить за мету створення оптимальних умов для забезпечення достатнього фізичного розвитку особистості, збереження її здоров'я, оволодіння знаннями про особливості організму людини, фізіологічні процеси, які відбуваються в ньому, набуття санітарно-гігієнічних умінь та навичок догляду за власним тілом, підтримання й розвиток його потенцій.

Виховання національне — історично зумовлена і створена етносом система виховних ідеалів, поглядів, переконань, традицій, звичаїв, спрямованих на доцільну організацію діяльності членів суспільства, в процесі якої відбувається процес оволодіння морально-духовними цінностями народу, забезпечується єднання і спадкоємність поколінь, соборність народу.

Виховання статеве — оволодіння підростаючим поколінням етикою й культурою у сфері взаємин статей, формування у нього потреб керуватися нормами моральності в стосунках між особами протилежної статі.

Ген (від гр. genos — рід, походження, спадковий) — елементарна одиниця спадковості, носій задатків.

Гігієна навчально-виховної роботи — система науково обґрунтованих правил організації навчально-виховного процесу з урахуванням необхідних санітарних вимог.

Гідність національна — етична категорія, що характеризує особистість з погляду розширення поняття духовних цінностей за межі свого "Я" і поєднання особистісних переживань, відчуттів із загальнонаціональними цінностями.

Гуманізація виховання — створення оптимальних умов для інтелектуального й соціального розвитку кожного вихованця; виявлення глибокої поваги до людини; визнання природного права особистості на свободу, соціальний захист, розвиток здібностей і вияв індивідуальності, самореалізацію фізичних, психічних і соціальних потенцій, на створення соціально-психічного фільтра проти руйнівних впливів негативних чинників навколишнього природного і соціального середовища; виховання у молоді почуттів гуманізму, милосердя, доброчинності.

Гуманізм (від лат. humanus — людський, людяний) — прогресивний напрям духовної культури, що звеличує людину як найбільшу цінність у світі, утверджує право людини на земне щастя, захист прав на свободу, всебічний розвиток і прояв своїх здібностей.

Дальтон-план — форма організації навчання, що передбачала таку технологію: зміст навчального матеріалу з кожної дисципліни розділявся на частини (блоки), кожен учень у вигляді плану отримував індивідуальне завдання, самостійно працював над його виконанням, звітував про роботу, набираючи певну кількість балів, а потім отримував наступне завдання. При цьому учителю відводилась роль організатора, консультанта. Учнів із класу в клас переводили не після закінчення навчального року, а залежно від рівня оволодіння програмовим матеріалом (З—4 рази на рік).

Демократизація виховання — принципи організації виховної системи, які передбачають децентралізацію, автономізацію навчально-виховних закладів, забезпечення співпраці вихователів і вихованців, урахування думки колективу й кожної особистості, визначення людини як вищої природної і соціальної цінності, формування вільної творчої особистості.

Д емонстрація — метод навчання, який передбачає показ предметів і процесів у їх натуральному вигляді, динаміці.

Державний стандарт освіти — сукупність єдиних норм і вимог до рівня освітньої підготовки у певних навчально-виховних закладах.

Девіантна поведінка — (від лат. deviatio — відхилення) — відхилення від встановлених норм моралі та права.

Дедукці я (від лат. deductio — виведення) — перехід від загальних понять про предмет певного виду до окремого, часткового знання.

Дефініція (від лат. definitio — визначення) — коротке логічно вмотивоване визначення, яке розкриває суттєві відмінності або ознаки того чи того поняття.

Дидактика (від гр. didaktikos — навчаю) — галузь педагогіки, яка розробляє теорію освіти й навчання.

Дискусія (від лат. discussio — розгляд, дослідження) — метод навчання, спрямований на інтенсифікацію та ефективність навчального процесу за рахунок активної діяльності учнів (студентів) у пошуках наукової істини.

Диспут — прийом (щодо методу переконування) формування переконань і свідомої поведінки шляхом суперечки, дискусії у процесі вербального спілкування з членами первинного колективу чи іншої групи.

Дисертація (від лат. dissertatio—дослідження)—наукова робота, виконана з метою її публічного захисту для здобуття ступеня.

Дисципліна (від лат. disciplina — учення, виховання, розпорядок) — певний порядок поведінки людей, що забезпечує узгодженість дій у суспільних відносинах, обов'язкове засвоєння й виконання особистістю встановлених правил.

Діагностика психолого-педагогічна (від гр. diagnostikos — здатний розпізнавати) — галузь психології та педагогіки, яка розробляє методи виявлення індивідуальних особливостей і перспектив розвитку та виховання особистості.

Догматизм (від гр. dogma — учення, яке приймається за незаперечну істину) — спосіб засвоєння Й застосування знань, при якому те чи інше вчення або положення сприймається як закінчена, вічна істина, правило, що застосовується без урахування конкретних умов життя.

Домашня навчальна робота — форма організації навчання, яка передбачає самостійне виконання учнями (студентами) навчальних завдань у позааудиторний час (безпосередньо вдома, в групах подовженого дня та ін.)-

Доцент (від лат. docens — той, який навчає) — вчене звання викладача вищого навчального закладу.

Екстернат (від лат. externus — зовнішній, сторонній) — форма навчання, що ґрунтується на самостійному оволодінні навчальними дисциплінами відповідно до професійної освітньої програми за обраною спеціальністю.

Елітарний (від фр. elite — краще, відбірне (лат. eligo — вибираю) — навчальний заклад, який відрізняється своїм впливом, привілейованим станом і престижем, високим рівнем освіти.

Естетика (від гр. aistesis — відчуття, почуття) — наука про прекрасне та його роль у житті людини, про загальні закони художнього пізнання дійсності, розвитку мистецтва.

Етика (від гр. еthiса — звичка, норов) — наука, яка вивчає мораль як форму суспільної свідомості, її сутність, історичний розвиток.

Етнізація виховання (від гр. ethos — народ) — насичення виховання національним змістом, що спрямований на формування національної свідомості й національної гідності особистості; формування рис національної ментальності; виховання у молоді почуттів соціальної відповідальності за збереження, примноження і життєдіяльність етнічної культури.

Етнопедагогіка — наука, що вивчає особливості розвитку і становлення народної педагогіки.

Завдання виховання — забезпечення всебічного гармонійного розвитку особистості.

Задатки — генетично детерміновані анатомо-фізіологічні особливості мозку та нервової системи, які є індивідуально-природною передумовою процесу розвитку й формування особистості.

Заклади виховні — навчально-виховні установи, які забезпечують освіту й виховання підростаючого покоління.

Заклади позашкільні — дитячі виховні установи, діяльність яких спрямована на забезпечення потреб людини у задоволенні інтересів та схильностей, здобуття школярами додаткових знань, умінь і навичок, розвиток інтелектуальних потенцій, сприяння майбутньому професійному вибору особистості. До цієї групи закладів належать палаци і будинки дитячої та юнацької творчості, станції юних техніків, натуралістів, спортивні, художні, музичні школи, дитячі бібліотеки, театри, кінотеатри, дитячі залізниці тощо.

Звичка — спосіб поведінки, здійснення якого у певній ситуації набуває для індивіда характеру внутрішніх потреб.

Закономірності виховного процесу — чинники, які відображують необхідне, суттєве, стійке, повторюване, загальне для певної галузі відношення між явищами об'єктивної дійсності.

Закономірності навчання — чинники, які виражають найбільш необхідне, суттєве, істотне, загальне для організації навчання.

Заохочення — метод виховання, що передбачає педагогічний вплив на особистість і виражає позитивну оцінку вихователем поведінки вихованця з метою закріплення позитивних якостей та стимулювання до активної діяльності.

Засоби виховання — надбання матеріальної та духовної культури (художня і наукова література, музика, театр, радіо, телебачення, витвори мистецтва, навколишня природа та ін.), форми і види виховної роботи (збори, бесіди, конференції, ігри тощо), які використовують у процесі дії того чи того методу.

Засоби навчання — предмети шкільного обладнання, які застосовують у процесі навчально-виховної роботи (книги, зошити, таблиці, лабораторне обладнання, письмове приладдя та ін,).

Здоровий спосіб життя — життєдіяльність людини з урахуванням особливостей і можливостей свого організму, забезпечення соціально-економічних і біологічних умов для його розвитку та збереження.

Зміст освіти — чітко окреслена система знань, умінь та навичок, якими людина оволодіває у певному навчальному закладі.

Знання — ідеальне вираження в знаковій формі об'єктивних властивостей і зв'язків світу природного і людського; результат відображення навколишньої дійсності.

Ідеал (від гр. idea — уявлення, ідея) — поняття моральної свідомості і категорія етики, що містить у собі вищі моральні вимоги, можлива реалізація яких особисто дала б змогу їй набути досконалості; образ найбільш цінного і величного в людині.

Імідж (від англ. image — образ, зображення) — враження, яке справляє людина на оточуючих, стиль її поведінки, зовнішності, її манери..

Ілюстрація (від лат. illustratio — освітлюю, пояснюю) — метод навчання, який передбачає показ предметів і процесів у їх символічному зображенні (світлини, малюнки, схеми тощо).

Імпровізація (від лат. improvisus — непередбачений, раптовий) — діяльність особистості, учителя-вихователя, що здійснюється у процесі педагогічного спілкування без попередньої підготовки, осмислення.

Індивідуальність (від лат. individuum — неподільне) — людина" особистість, яка відрізняється сукупністю рис, якостей, своєрідністю психіки, поведінки та діяльності, що підкреслюють її самобутність, неповторність.

Індукція (від лат. inductio — виведення) — метод дослідження, навчання, пов'язаний із рухом думки від одиничного до загального.

Інструктаж (від лат. instructio — настанова) —' метод навчання, який передбачає розкриття норм поведінки, особливостей використання методів і навчальних засобів, дотримання техніки безпеки напередодні залучення до процесу виконання навчальних операцій.

Інтенсифікація навчального процесу (від фр. intensification (intensio) — напруження) — активізація розумових можливостей особистості для досягнення бажаних результатів.

Інтернаціоналізм (від лат. inter — між і natio — народ) — моральне поняття, яким позначають поважне ставлення до інших народів, їхньої історії, культури, мови, прагнення до взаємодопомоги.

Інфантилізм (від лат. infantilis — дитячий) — затримка в розвитку організму, що виявляється в збереженні у дорослої людини фізичних і психічних рис, властивих дитячому віку.

Категорії дидактики (від гр. Kategoria — ствердження, основна й загальна ознака) — загальні поняття, що відображують найбільш суттєві властивості та відношення предметів, явищ об'єктивного світу; розряд, група предметів, явищ, які об'єднані спільністю певних ознак.

Кафедра (від гр. kathedra — сидіння, стілець): 1) місце для викладача, промовця; 2) у вищих навчальних закладах — основний навчально-науковий підрозділ, що здійснює навчальну, методичну і науково-дослідну роботу з однієї або кількох споріднених дисциплін.

Класифікація методів — класифікація, що передбачає групування методів навчання залежно від джерел інформації, логіки мислення, рівня самостійності в процесі пізнання.

Класний керівник — педагог, який здійснює безпосереднє керівництво первинним учнівським колективом.

Клонування (від гр. klon — паросток, пагін) — метод вирощування біологічних організмів з однієї клітини із застосуванням клітинної культури.

Колектив — соціально значуща група людей, які об'єднані спільною метою, узгоджено діють у досягненні означеної мети та мають органи самоврядування.

Компонент навчального плану (шкільний) — перелік навчальних дисциплін, які можуть бути включені до робочого навчального плану за рішенням ради школи (гімназії, ліцею).

Консиліум педагогічний (від лат. consilium — нарада, засідання) — нарада учителів-вихователів та психологів для з'ясування причин різних систематичних відхилень у поведінці вихованця й визначення науково обґрунтованих заходів його перевиховання.

Конспек т (від лат. conspectus — огляд) — коротке письмове викладення змісту книги, статті, усного виступу.

Концепції виховання (від лат. conceptio — сукупність, система) — система поглядів на ті чи інші явища, процеси; спосіб розуміння, тлумачення педагогічних явищ; основна ідея теорії змісту й організації виховання людини.

Культура (від лат. kultura — виховання, освіта, розвиток) — сукупність практичних, матеріальних і духовних надбань суспільства протягом його історії.

Курато р (від лат. curator, від curare — піклуватися, турбуватися): 1) попечитель, опікун; 2) особа, якій доручено загальний нагляд за якоюсь роботою; 3) людина, яка здійснює нагляд за навчально-виховним процесом у студентській групі.

Лекція (від лат. lectio — читання) — це метод навчання, що передбачає використання попереднього досвіду учнів з певної галузі знань і на основі цього залучення їх за допомогою діалогу до усвідомлення нових явищ, понять або відтворення вже набутих.

Лідер (від англ. leader — той, який веде, керує) — член колективу, який у важливих ситуаціях здатний здійснювати помітний вплив на поведінку інших членів колективу, виявляти ініціативу в діях, брати на себе відповідальність за діяльність колективу, вести його за собою.

Ліцензування (від лат. licentia — право, дозвіл) — процедура визначення спроможності навчального закладу певного типу проводити освітню діяльність, пов'язану із здобуттям вищої освіти та кваліфікації, відповідно до вимог стандартів вищої освіти, а також до державних вимог щодо кадрового, науково-методичного та матеріально-технічного забезпечення.

Ліцензія — спеціальний дозвіл, отриманий від державних органів на різні види діяльності, в тому числі освітню.

Логіка навчального процесу —оптимально ефективний шлях руху пізнавальної діяльності людини від початкового рівня знань, умінь, навичок і розвитку до потрібного рівня знань, умінь, навичок і розвитку. Вона охоплює низку компонентів: усвідомлення і розуміння навчальних завдань; самостійну діяльність, спрямовану на оволодіння знаннями; визначення законів і правил; формування умінь і навичок; застосування знань на практиці; аналіз та оцінювання навчальної діяльності учнів.

Логопедія (від гр. logos — слово і paideia — виховання, навчання) — наука, яка вивчає порушення мовлення і займається корекцією мовленнєвих дефектів.

Людина — біологічна істота типу homo sapiens (людина мисляча), яка характеризується фізіолого-біологічними ознаками: прямою ходою, розвиненими черепною коробкою, передніми кінцівками та ін.

Магістр (від лат. magister — начальник, учитель) — академічний ступінь, що присвоюється у вищих навчальних закладах.

Магістратура (від лат. magistratus — сановник, начальник) — керівний орган у вищих навчальних закладах, які здійснюють підготовку магістрів.

Майстерність педагогічна — досконале творче виконання учителем-вихователем професійних функцій на рівні мистецтва, результатом чого є створення оптимальних соціально-психологічних умов для становлення особистості вихованця, забезпечення високого рівня інтелектуального й морально-духовного розвитку.

Менталітет (від нім. Mentalitnet, від лат. mentis — напрям думок, душевний склад, душа, розум, мислення) — світосприймання, світовідчуття, бачення себе у світі, особливості прояву національного характеру, своєрідність вдачі, ставлення до навколишнього світу.

Мета виховання — ідеальне передбачення кінцевих результатів виховання.

Методи виховання (від гр. methodos — спосіб, шлях) способи впливу вихователя на свідомість, волю і поведінку вихованця з метою формування в нього стійких переконань і певних норм поведінки.

Методи дослідження — способи, прийоми та процедури емпіричного і теоретичного пізнання явищ та процесів педагогічної дійсності.

Методи навчання — упорядковані способи діяльності вчителя й учнів, спрямовані на ефективне розв'язання навчально-виховних завдань.

Молодіжна субкультура — культура певного покоління молоді, яка вирізняється спільним стилем життя, поведінки, групових норм, цінностей та інтересів.

Моніторинг (від англ. monitoring, від лат. monitor — той, хто наглядає, спостерігає) — 1) спостереження, оцінка і прогноз стану навколишнього середовища у зв'язку з господарською діяльністю людини; 2) збір інформації засобами масової комунікації. 3) спостереження за навчальним і виховним процесами з метою виявлення їх відповідності бажаному результату чи попереднім припущенням.

Морал ь (від лат. moralis — моральний, від moris — звичай) — одна з форм суспільної свідомості; система поглядів і уявлень, норм і оцінок, що регулюють поведінку людей.