Писанкарство

Одним з видів українського народного мистецтва виступають писанки, орнаментовані пташині яйця. Поширений здавна на Україні звичай розписувати пташині яйця пов'язаний з дохристиянським обрядом зустрічі весни. Мотиви розпису завжди мали символічний зміст: в них поетизувалась краса буття, втілювалось сподівання на краще майбутнє. Впродовж століть мистецтво писанки набуло характеру народно-декоративного живопису.

Багато народів світу шанували, возвеличували яйце з його власною атрибутикою. У багатьох стародавніх народів збереглися перекази, в яких яйце виступає джерелом життя, світла, навіть зародком усього Всесвіту. В античній Греції і Римі вважали, що Всесвіт виник з яйця казкового птаха Фенікса, який поклав його у святилище Геліоса (сонця). Яйце для римлян мало магічну силу, тому вони використовували фарбовані яйця в різноманітних обрядах і забавах.

Досліджуючи матеріали археологічних експедицій з вивчення трипільської культури, вчені-археологи біля села Лука Врублівецька знайшли декілька керамічних яєць з так званими торохкальцями – маленькими камінчиками, що вільно торохкотіли всередині яйця. Їх використовували як засоби, що відлякують злих духів.

На території України писанкарство набуло найбільшого поширення за часів Київської Русі, в Х - ХІІІ столітті. Найдавнішу українську писанку знайдено археологами на Київщині, вона датується Х - ХІ століттям. Звичайне куряче яйце недовговічне, тому в Київській Русі майстри майоліки у великій кількості виготовляли керамічні розписані яйця. Найулюбленішим мотивом був мотив сосонки – яскраво-зеленої травички, що найперша прокидається після зими, сповіщаючи по прихід весни. Улюбленими кольорами майстрів були жовтий та світло-зелений на темному, здебільшого коричневому або чорному, тлі. За період з ХІІІ до другої половини ХІХ століття у писанкарстві майже не виникає нових елементів.

У 20-30-х роках ХХ століття писанки були зараховані до шкідливих культових атрибутів, а ті, хто їх виготовляв, заслуговували зневаги. Виготовлення писанок припинилося в усіх областях Радянської України, за винятком віддалених карпатських сел.

У 60-х роках ХХ століття писанкарство відновилося як мистецтво. Навесні, перед великими святами, у Вижниці, Косові, Коломиї народні майстри продавали писанки на ярмарках, сприяючи цим стихійному виникненню писанкарського промислу. У 70-х роках писанки вже експонувалися на виставках. З’явились приватні колекції писанок. У 80-х роках до писанкарства звертаються професійні художники, у містах виникають музеї писанок (м.Коломия). Великі експозиції писанок має Львівський музей етнографії та художніх промислів – понад 11 000 штук з 20 областей України. Українські писанки можна побачити за межами України: в Лондонському королівському музеї, у Санки-Петербурзі в колишньому музеї етнографії народів СРСР, в музеях Праги і Кракова.

У народі кажуть, що писанка – це енциклопедія українського народного орнаменту. Серед писанок, прикрашених рослинним орнаментом, спостерігається велика різноманітність мотивів: гілочки, квіти, вазонки, гірлянди, листки. Геометричний орнамент писанки має невелику кількість лінійних і фігурних елементів – різноманітність мотивів творить тут відповідний уклад рисунка. Писанки з тваринними мотивами зустрічаються рідше.

Матеріалом для писанки є пташине яйце. За технікою виконання сучасній писанці передувала крашанка – яйце, пофарбоване в один колір рослинними фарбами. Пізніше з’явилася крапанка, яка побутує і досі.

7 група:

Найпоширеніші способи виготовлення писанки:

- фарбування яйця в один колір (червоний, синій, зелений, жовтий) характерне для всієї України)– крашанки, галки, галунки, сливки;

- нанесення малюнка на пофарбоване в один колір тло яйця гострим предметом – дряпанки або скробанки;

- розпис яйця пензликом олійними фарбами – кальовки;

накапування на пофарбоване яйце воску з наступним занурюванням його в фарби – від світлої до темної – крапанки.

Із кінця 19 століття поряд із писанками створюються дряпанки і мальованки.

Дряпанка – це крашанка, на якій орнамент видряпане голкою або металевим стержнем.

Мальованка – це яйце, розписане фарбами за допомогою пензля.

Білі писанки (галунки), що належать до вишуканих мистецьких творів, трапляються здебільшого на Київщині та Чернігівщині.

Після нанесення кольорового орнаменту решту яйця знебарвлюють міцним капустяним квасом або галуном, і тоді на сніжно-білому тлі розквітають неперевершеної краси та яскравості малюнки.

У наш час мистецтво писанок чарує око розмаїттям орнаментальних мотивів і буяння насичених фарб. У художньому відношенні писанки міцно пов’язані з іншими видами народного мистецтва певної місцевості, у них простежуються давні традиції та древні форми українського народного орнаменту. Писанки – це витвір руки і душі. Коломиєю – національним центром писанкарства.

4. Українські народні тканини (ткацтво) мають різне призначення, виготовляються народними майстрами ручним способом.

Ткацтво – сукупність виробничих процесів виготовлення тканини на ткацькому верстаті шляхом переплетення взаємно перпендикулярних текстильних ниток. До народних тканин належать сурові полотна, сукна, вовняні тканини, поштучні вироби (скатерки, рушники, хустки, пояси, рядна, намітки, плахти, запаски та ін.).

Історична довідка

Примітивне ручне ткацтво виникло ще за часів неоліту як вид плетіння. Вважають, що ручний ткацький верстат виник ще за 5 тисяч років до н.е. Рання стадія ткацького виробництва на східнослов’янських землях припадає на період трипільської культури. Археологічні знахідки цього періоду представляють значну кількість ткацького знаряддя – деталі первісних ткацьких верстатів, глиняні прясельця для веретен, ткацькі грузила. Самих тканин цього періоду не виявлено, але є відбитки їх на денцях керамічних посудин. В Київській Русі ткацтво було важливим ремеслом. З Х ст. зустрічаються згадки про наявність на Русі сукна, з якого шили свити і опанчі. Спочатку ткацтво було в Україні домашнім ремеслом, з часом воно розмежувалось на сільське і міське ремесла, що привело до виникнення і співіснування протягом кількох століть двох форм – народного домашнього промислу та цехового ремесла.

Перші механічні ткацькі верстати з’явились в Англії наприкінці XVIIIст. Велике значення у розвитку ткацтва мало винайдення в 1804 році машини Жакардо. У вітчизняному ткацтві перші механізовані верстати стали застосовувати на початку XIX ст. У XVII -XIX столітті на основі існуючих у Львові, Городку, Дрогобичі, Стрию цехів та дворових поміщицьких майстерень виникли ткацькі мануфактури – у Лагоді і Бродах на Львівщині, Залізцях, Немирові і Тульчині на Поділлі, Горохові і Корці на Волині, Києві, на Чернігівщині, Полтавщині і Харківщині. На цих мануфактурах народними майстрами виготовлялися в значній кількості багато оздоблені і коштовні тканини – шпалери (гобелени), золототкані тканини – поплін, оксамит, китайка, тафта, кумач.

Мистецтво ткачів найяскравіше проявилось у виготовленні узорних тканин. Для узорного ткацтва майстрині самі готували пряжу з місцевої сировини і фарбували домашнім способом. Провідними техніками узорного ткання були:

- класичний ручний перебір;

- ремізно-підніжкове узорне ткання;

- техніка килимового закладного ткання.

Оздоблювалися народні тканини, крім тканого узору, ще вибійкою, гаптуванням або вишивкою. За узором, композицією і колористикою вони були досить різноманітні: смугасті, картаті, з геометричним чи рослинним орнаментом, прикрашені стилізованими мотивами птахів, тварин, дерев.

Взагалі кольорове вирішення українських народних тканин було злагодженим, позбавленим строкатості. Переважали в основному світлі кольори полотна і білої вовни, коричневі, сірі відтінки. Чорний колір був типовим для тканин, з яких шили верхній одяг бойки і лемки. Поширеним був яскраво-червоний, а також синій. Рідше використовували кольори зелений, жовтий і фіолетовий.

З кінця ХІХ – початку ХХ ст. у зв’язку з поширенням машинного текстильного виробництва, народне ручне ткацтво почало занепадати. Відродження його на базі народних традицій почалося з 30 років ХХ століття. Особливого розвитку воно набуло в традиційних осередках народного ткацтва У галузі художнього ткацтва в Україні працювало і працює багато талановитих майстрів та художників. З XVIII - XIX ст. відомі імена досвідчених ткачів – П.Бідного, родини Голиків і Демченків, І.Златоглавнинна, Оболонських, І.Прилуцького, Я Суходольського. У наш час особливо відзначились у цій галузі лауреати Державних премій України ім. Т.Г.Шевченка, заслужені майстри народної творчості України Г.Верес і Г.Василащук; заслужені майстри народної творчості України Н.Антончик, О.Балун, Н.Бабенко, М.Виноградська, П.Клим, Г.Денисенко, В.Ракоїд, Д.Єфремова та інші.

8 група:

Косівські узорні тканини – художні вироби ручного ткацтва, що виготовлялися на Косівщині та в гірських районах Івано-Франківської обл. на Україні. У 1882 році в Косові було організоване ткацьке товариство, яке надавало допомогу ткачам у художньому і технічному вдосконаленню їх творчості. У 2-й половині ХІХ ст. поширеним типом художніх тканин були візерункові тканні верети з поперечними смугами, ліжники, поліхромні пояси з багатим орнаментом, які набули широкого розвитку з 40-х років ХХ ст. В цей період у Косові та навколишніх селах створено низку ткацьких артілей, які згодом укрупнилися і були реорганізовані у фабрики. Найбільш характерними для Косовських тканин є поперечносмугасті узори, виконані в яскравих, золотисто-жовтих кольорах, що доповнюються блакитним, зеленим, фіолетовим та білим.

Буковинські узорні тканини - своєрідні ткані художні вироби зроблені на Буковини (Чернівецька область). Міцні традиції художнього ткацтва дозволили в м. Хотині і Путивлі організувати промислове виготовлення килимів, накидок, серветок. Їх геометричний і геометризовано-рослинний малюнок будується за принципом поперечносмугастих композицій.

Львівські узорні тканини виготовлялися на Львівщині. Розвиток народного ткацтва тут відомий здавна. Уже в XIV ст. на цій території засновуються спеціальні ткацькі цехи в Самборі (1376 р.), у Львові (1445 р.), Городку (1537 р.). Серед виробів цехових майстрів Львівщини основне місце займало полотно і вироби з нього – скатертини, рушники, перемітки, сорочки. Значного розвитку набули львівські тканини в XVII ст. на ткацьких мануфактурах, які існували в Бродах, Сокалі, Львові, Золочеві. Основними видами продукції були килими, а також шовкові й золотолиті тканини. З XIXст. спостерігався занепад ручного ткацтва на Львівщині, його поступово витісняло машинне. Відновлення ручного виробництва сталося у повоєнні роки. Тут виникає ряд ткацьких артілей, де на ручних верстатах виготовлялися скатерки, покривала, рушники, килими. У 1960 році при Львівському відділенні Художнього фонду України відкрито ткацьку художньо-виробничу майстерню. В кінці 60-х рр. художньо-виробнича майстерня була реорганізована в спеціалізований ткацьких цех, де випускаються узорні тканини: верети, рушники, декоративні доріжки, накидки для м яких крісел і телевізорів, виготовляються одягові тканини.

Орнамент львівських узорних тканин в основному геометричний, з використанням елементів народного ткацтва. Колорит поліхромний, з перевагою теплих рожево-червоних, брунатних, світло-сірих тонів. Деколи вживається люрекс.

Килимарство - виготовлення килимів та килимових виробів(гобеленів, доріжок, паласів, шпалер, паласів, сумахів). Основною сировиною килимарства є вовна, бавовна, лляні волокна. Останнім часом застосовують ручний або машинний способи. Ручне виробництво килимів здійснюється на вертикальних і горизонтальних верстатах, машинне – на механізованих килимарських верстатах і жакардових машинах.

Килим – твір художнього ткацтва, призначений для оздоблення або утеплення житлових і громадських приміщень.

9 група:

Історична довідка

Килими відомі з глибокої давнини. Знайдені на Алтаї в одному з Пазирицьких курганів ворсовий килим належить до V - IV століття. Це така званий Пазирицький килим – найдавніший килим ручної роботи. Пазирицький килим має майстерне композиційне вирішення: центральне поле заповнене великими розетками, бордюр орнаментований зображенням орлиного грифа і має кайму з ряду розеток. Ближче до країв килима зображена лань, яка пасеться, а на широкому центральному бордюрі – вершники. Фон килима – теракотовий, орнамент золотисто-жовтого, темно-синього, голубого і кремового кольорів. В наш час цей килим зберігається в Ермітажі.

Збереглися відомості про існування килимів в Ассирії і Вавилоні, в античних містах, у скіфських оселях Північного Причорномор’я. найбільш відомі килими Сходу – перські, туркменські, азербайджанські, таджицькі, вірменські. Пізніше килими набули поширення у європейських народів, зокрема у слов’ян.

Техніка виконання

Килими бувають без ворсові і ворсові.

1. Безворсові килими більш різноманітні за технікою виконання. Виділяють чотири їх основні типи:

а) двобічні гладенькі, виконані так званою рахунковою технікою (вона дає можливість використання в килимах малюнків широкої кольорової гами і різноманітних мотивів);

б) двобічні гладенькі зі складним орнаментальним або сюжетно-тематичним малюнком;

в) однобічні килими-паласи;

г) складні за структурою однобічні килими-сумахи.

2. Ворсові килими бувають трьох типів:

а) звичайні ворсові (довжина ворсу 4-5 мм);

б) високо ворсові (довжина ворсу 10-12 мм);

в) махрові (довжина ворсу 13-15 мм).

Килимова орнаментика. Традиційний килимовий малюнок членується на центральну частину і кайму (бордюр). Найширша частина кайми називається основною каймою, а облямовуючи її смуги – під каймами. Є три основні схеми розміщення узорів у центральній частині і на каймі килима:

- симетрична композиція;

- рапорт на композиція (склад. з повторюваних у певному ритмі узорів одного масштабу);

- композиція з вільним розміщенням узорів на площині;

- композиція без спільного орнаментального поля і кайми (т.зв. смугасті).

Українські килими

Найбільш цікавим елементом українських килимів є орнаментика. Найдавніші килими, які збереглися до нашого часу, оздоблені рослинним орнаментом, проте перші українські килими мали геометричний малюнок. Це були прості, одноколірні смуги технічного походження. Згодом такі смуги розкладалися на окремі орнаментальні мотиви – трикутники, скісні й східчасті фігури, прямокутники і чотирикутники, розміщені в ритмічному порядку. Подальша розробка геометричної орнаментики призвела до появи великої кількості найрізноманітніших узорів: клинців, стріл, зірок,мотивів у виді хреста. В результаті ускладнення геометричних узорів на українських килимах з’явилися медальйонні композиції, в основу яких було покладено один або й кілька великих, здебільшого ромбовидних мотивів. Такі килими набули особливого поширення на Поділлі, Волині і в західних областях України.

Рослинний орнамент українських килимів – витвір народних майстрів пізнішого часу. Нерідко в основу рослинних мотивів покладено зображення деревця, стеблин і гілля. Вишуканим, багатобарвним рослинним орнаментом славляться килими Лівобережжя – Полтавщини, Чернігівщини і Середнього Подніпров’я - Київщини. Цікаві форми рослинної орнаментики бачимо в килимах Поділля, Буковини, Волині.

10 група:

Дата добавления: 2015-05-24