Рельєф і гідрографія 2 страница

Сучасний рельєф Байкальської гірської країни зобов'язаний мезозойської-третичному склепінних підняттів, що супроводився глибокими розломами. З північно-східним напрямком розломів збігається переважний напрямок хребтів і западин, включаючи найбільшу і глибоку з них, зайняту озером Байкал. Північ країни зайнятий системою нагорій - Північно-Байкальський, Патомського, Становим, Алданский. На Становому нагір'я, поднимающемся на висоту майже 3000 м (2999 м), є невеликі льодовики загальною площею близько 15 км².

Байкальська гірська країна по кліматичного режиму суттєво відрізняється від сусідньої з нею южносібірскіе гірської країни. Протягом усього холодного періоду року тут варто антициклональна погода - ясна і дуже морозна; сніговий покрив має незначну потужність, що призводить до глибокого промерзання грунту і консервації вічної мерзлоти. З останньої пов'язана наявність на півдні Забайкалля, під широтою Харкова і Києва (близько 50 ° с. Ш.), Великого числа багаторічних і сезонних горбів обдимання. Інший характер носить і гірська тайга Забайкалля: панівне значення тут набувають світлі Ліствяги з Даурської модрини, що перемежовуються з не менш освітленим сосновими борами, значення яких в ландшафті особливо велике на південному заході Байкальської гірської країни. У грунтовому покриві верхнього пояса забайкальської тайги переважають поверхнево-озалізнений грунту з різко вираженими кріогенними явищами.

Лісостеповій тип висотної поясності, властивий північ Байкальської гірської країни, виражений неповно, «зрізаний» - позбавлений у своїй підошви лісостепового підстави, що знаходить природне пояснення у високому гіпсометричні положенні нижніх ступенів рельєфу. Тут серед гірської модринової тайги великі площі зайняті Гольцова ландшафтами. На півдні Забайкалля представлений степовою тип висотної поясності, і тут місцями гірська тайга розривається, поступаючись місцем степам, в ландшафтному відношенні близьким до степів Монголії (Нерчинські і Селенгинск степу). Гірська тайга на високих вершинах змінюється Гольцова поясом, зайнятим гірськими тундрами і чагарниковими заростями, серед яких зустрічається кедровий стланик. Різноманітні корисні копалини Байкальської гірської країни. Великі перспективи щодо їх освоєння відкриваються у зв'язку з будівництвом Байкало-Амурської залізничної магістралі.

25. Характеристика Тургайсько-Казахської рівнинної країни.

Тургайсько-Казахської рівнинної країни - край, що розташований на території Туранська низовина та Казахського дрібносопковика. плато Устюрт. Він лежить на території Казахстану, Узбекистану і Туркменії. Її протяжність більше 3 тис. м.

Довжина Туранської рівнини близько двох тисяч кілометрів. Вона розташована на південь від Казахського мілкопісочника і Уралу. Тургайська улоговина Туранської низовини з'єднується з Західно-Сибірської низовиною. У межах Казахстану Сирдар'я ділить Туранська низовина на дві частини: північну і південну. Устюрт та інші плато з відокремленими горами чергуються з відносними низовинами; окремі западини розташовані нижче рівня моря (наприклад, Карагіе, -132 м). Велика частина низовини зайнята пустелями Каракуми, Кизилкум, Муюнкум та іншими; висоти в цьому місці складають до 922; г. Аксоран з максимальною висотою 1565 м (найвища точка дрібносопковика і даного краю).

Туранська рівнина сформувалася на плиті епіпалеозойскої платформи. У її фундаменті переважають герцинские структури, серед них маються добайкальскіе і байкальские масиви. Між західною частиною Казахського дрібносопковика і структурами Північного Тянь-Шаню знаходяться поховані каледонскіе породи. Туранська плита ділиться на на дві - Північно-Туранська і Південно-Туранська, які відносять до різних складчастим поясам: Урало-Тянь-шанська і Середземноморського. Виходи порід фундаменту плити на поверхню дуже обмежені по території.

Казахський дрібнопісковик - дуже стародавня, сильно зруйнована гірська область, складається з вирівняних височин і дрібнопіщаних низьких гір. Основні структури належать до каледонської (на заході) і герцинської (на сході) складчастості. Внаслідок процесів вивітрювання і денудації древня гірська країна набула сучасного стану, яких поєднує низькогір’я, дрібносопковик і рівнинні території.

Клімат. Так як Казахський дрібносопковик віддалений від океанів і морів, тут безперешкодно циркулюють Сибірський антициклон і арктичні повітряні маси. Тому клімат тут сухий і різко континентальний. Зима холодна, середня температура січня -14 ° С -18 ° С, мінімальна до -46 ° -48 ° С. Літо сухе, спекотне, середня температура липня +20 ° С +24 ° С, максимальна до +42 ° С. Середньорічна кількість опадів 200-300 мм в південній частині, 300-400 мм на півночі. У гірських районах дрібносопковика опадів випадає більше 370 мм, на північних і західних схилах Кокчетавської височини до 480 мм. Клімат Тургайської рівнини також різко континентальний, але пустельний.

На Тургайській рівнині для півночі характерні глинисті, піщані, кам'янисті пустелі, місцями солончаки і такири; у південній половині - лесово-глинисті, піщані, кам'янисті, такири, ділянки солончакових пустель.

Серед зональних ґрунтів Казахського дрібносопковика переважають каштанові ґрунти. Гірським масивам притаманні гірські чорноземи й гірські каштанові ґрунти. Крім зональних ґрунтів тут розвинені солонці, солончаки, лучно-чорноземні, лучно-каштанові, лугово-алювіальні та ін

Рослинність. У південній частині - субтропічний. Переважає полинно-солянкова, псаммофітная і ефемерової пустельна рослинність. Типи грунтів: сіро-бурі, малокарбонатние, карбонатні; світлі і звичайні сіроземи.

Тваринний світ краю складається з фауни степів, пустель і лісів. Особливо характерна велика кількість гризунів: ховрашки, великий тушканчик. З хижаків зустрічаються вовк, лисиця, борсук, ласка, горностай, степовий тхір і корсак. Збереглася тут і сайга. З птахів типові дрохва, стрепет, журавель-беладона і особливо численні жайворонки, серед яких зустрічається ендемічний чорний жайворонок. З лісових видів - зустрічаються заєць-біляк, червона полівка, гаичка чорноголова, дятел-желна, чиж і ін У нізкогорних масивах зустрічаються типові гірські види: монгольська пищуха, строкатий кам'яний дрізд, монгольський вьюрок, гірська чечітка та ін З плазунів тут живуть удавчик, ящірка-круглоголовка, змія-щитомордник, швидка ящірка, черепаха.

26. Туранська рівнина

Географічне положення. Туранська низовина, Туранська рівнина, рівнинна частина Середньої Азії і Південного Казахстану, зайнята переважно пустелями (Каракуми, Кизилкум тощо). На півдні обмежена Копетдагом і передгір'ям Паропаміза, на заході — східним берегом Каспійського моря, на північному заході — південними відрогами і східним підніжжям Мугоджар, на півночі — Тургайським плато, на північному сході — Казахським дрібносопковиком, на південному сході — горами Тянь-Шаня і Паміро-Алая; на сході підведено-східною околицею пустелі Бетпак-Дала і Чу-Ілійськимі горами відокремлена від пустель Балхаш-Алакольського басейну.

Рельєф та геолологічна будова. Головна частина Туранської низовини відповідає Туранській плиті, складчастий фундамент якої перекритий мезокайнозойськимі відкладеннями і виходить на поверхню лише в окремих місцях (Мангишлак — гори Каратау, височини Кизилкія, Султануїздаг, гори в центральній частині пустелі Кизилкум). На території Мангишлака знаходяться родовища нафти і газу (Мангишлацький нафтогазоносний район).

Для рельєфу Туранської низовини характерне чергування акумулятивних низовин і рівнин зі столовими слабо порізаними плато — Устюрт, Красноводське плато, Заунгузські Каракуми; днища окремих западин лежать нижче за рівень океану (Карагіє — 132 м). Найбільші висоти (вище 300 м) приурочені до острівних гір в центральній частині пустелі Кизилкум — Тамдитау (до 922 м), на Мангишлацькому нагір'ї (до 556 м).

Основу складають палеозойські відкладення у вигляді піщаних та осадових нашарувань. Велику роль грають денудаційно-алювіальні процеси.Рельєф представлений тріасовими пісчаниками, вапняками мезозою, ракушняками та глинистими відкладеннями. Плато в основному складені морськими та континентальними відкладеннями – глина, піски, мергель.

Клімат цього району різко континентальний, посушливий, влітку жарко, а взимку морози досягають -46°С. Туранській низовині властиві середні температури січня на півночі -8-1б°С, а на півдні -5°С. Взимку на територію часто проникають холодні арктичні маси та сибірський антициклон і температура знижується до -30-40°С. В липні середня температура на півночі досягає +22°С, а на півдні - +29°С. Часто дмуть суховії, весною та восени випадає відносно багато опадів, але їх середньорічна кількість не перевищує 80-100 мм. Посушливість клімату тісно пов‘язана з природою пустель та напівпустель Туранської низовини. Суворість погоди виражена у її назві – Голодний степ.

Корисні копалини. На Туранській низовині видобувають нафту, газ, сировину для будматеріалів – глину, пісок, щебінь; кухонну сіль та соду.Нафта транспортується через морські порти по всій території Казахстана.Також відкриті родовища заліза, міді, фосфоритів, марганцю. Існують багаті родовища деревного вугілля. Високо цінуються місцеві мінеральні фарбники.

Водні ресурси. Річкова система розвинута слабко, після використання водних ресурсів на потреби с/г в Аральське море впадає дуже мала кількість річкової води.. Сырдария берет свое начало за пределами Казахстана. Останнім часом Сирдар‘я почала сильно пересихати. Такі ж процеси спостерігаються і в інших річках, деякі з них перетворюються на озера-стариці.

Грунтові води розташовані на глибині 20-50 м, а артезіанські води – ще глибше, вони в основному використовуються, як питні.

Природні зони. Флора та фауна. На півночі спостерігаються сухі степові та напівпустельні ландшафти, а на останній території – ландшафт пустель. На темно-каштанових грунтах ростуть типчак та біла ковила, к півдню грунти стають світло-каштановими або сірими, а трав‘яний покрив складається в основному з полину.

Розвинуте штучне зрошення, основні території сприятливі для розвитку тваринництва.З тваринних представників зустрічаються сайгаки, соски, муфлони, лисиці, барханні кішки. Також тушканчики, миші, ящірки, змії.

Екологічні умови Туранської низовини дуже мінливі. Тут часто бувають суховії, збільшується площа засолених грунтів через сіль з Аральського моря.Така ситуаціяскладає загрозудля зникнення екземплярів флори та фауни. В цілях захисту організовано заповідники, найвідоміший – Устюрт. Діяльність людини сприяє опустелюванню територій.

Її географічне положення у внутрішній частині Євразії, в низьких широтах, що охоплюють північні окраїни субтропічного поясу. Країна віддалена від всіх океанів, лежить південніше від шляхів перенесення атлантичних циклонів.

Характерна риса цих гірських областей – активні денудаційні процеси. Велика кількість продуктів цього процесу зноситься річками на Туранську низовину, тож майже всі річки характерні високою мутністю води через наявність твердих часток у воді.

Також для даної країни характерна вітрова ерозія, що пов‘язана з рельєфом та рідким рослинним покровом. В горах Середньої Азії розповсюджені альпійські форми рельєфу, вічні сніги та великі льодовики.

Сильне зледеніння гір суперечить надзвичайній сухості клімату середньоазійських пустель. Гори ж отримують велику кількість опадів за рахунок конденсації вологи, що приноситься західними повітряними течіями на висотах 2500-3000 м.

Найкраще зволожені західні та південно-західні навітряні схили. Внутрішні райони гір отримують, навпроти, менше 100 мм опадів на рік.

Горам Середньої Азії властиві два типи висотної поясності – пустель помірного поясу та субтропічних пустель. Клімат континентальний сухий, тож розповсюджені в основному кущі на кам‘яному ґрунті. На високих нагір‘ях формуються ландшафти холодної високогірної пустелі, що відрізняються дуже суворим сухим кліматом, засоленими нерозвиненими ґрунтами, розрідженою рослинністю. Границя снігів розташована на висоті, як в горах тропічного поясу – на висоті 5000-5200 м.

Лісовий пояс розвинений тільки на заході та півночі, де території достатньо зволожені. В Центральному Памірі спостерігаються пояси степових рослин, полині.

Флору та фауну гір Середньої Азії відрізняє висока видова насиченість, ендемізм, наявність реліктових видів. Гори є гігантськими конденсаторами атмосферної вологи, котра за допомоги річок передається рівнинам, забезпечуючи існування оаз в пустелях Середньої Азії та Казахстану.

Гірські річки багаті енергоресурсами, гірські напівпустелі, степи, субальпійські та альпійські луги є гарними пасовищами. В лісах багато диких плодових дерев, найбільше яблунь та аличі. Особливий інтерес представляють ліси грецького горіху на західних схилах Тянь-Шаню.

В нижніх частинах схилів розповсюджене землеробство, вирощування бавовни. Ця гірська країна багата на корисні копалини, серед них – нафта, газ, кам‘яне та буре вугілля, кольорові метали.

28.Фізико-географічна характеристика Центрально-Азійської рівнинної країни.

Фізико-географічне положення та кордони. Країна розташована в центральній частині Азії, включає в себе високі рівнини, плато та плоско гір‘я, що сформовані між гірськими системами.На півдні, заході та сході межує з Середньоазійською гірською країною.

Тектонічна та орографічна будова. Належить Китайській докембрійській платформі. Характерною рисою орографії є значна висота. Найрозповсюдженіші типи морфоструктур – високі денудаційні пластові рівнини, плато та плоско гір‘я. Морфоскульптури представлені еоловими та ерозійними формами рельєфу

Клімат. Лежить в межах двох кліматичних областей – центральноазійського помірного поясу та центральноазійського субтропічного поясу. Перша охоплює північну частину країни і характерна дуже суворою зимою з середніми температурами січня в межах - 27 0С, а мінімальні температури - -45…-50 0С.

Друга займає південну частину країни та має менш сувору зиму з температурами до -13 0С. Але рівнинний характер рельєфу обумовлює вільне проникнення холодних помірних мас з півночі та часте зниження температури до -40 0С. Південна частина має і жаркіше літо, з температурами до 30 0С. Річна кількість опадів не перевищує 200 мм, тому на рівнинах панують пустелі.

Внутрішні води. Найбільша річка – Хуанхе, котра перетинає її. Але більш характерними є напівпересихаючі річки безстокових басейнів та тимчасові водотоки. Всі озера мають реліктове походження, більшість з них бестокові та солоні, але іноді зустрічаються й стокові прісні озера.

Ріки відносно повноводі лише в липні та серпні, в сухий зимній сезон, якщо не промерзають до дна, то беруть воду з грунтових потоків.

Рослинність. Тільки на півночі, на зволожених схилах, ростуть ліси. На інших територіях розвивались степові, напівпустельні та пустельні території.

На зрошуваних землях розташовані оази та населені пункти. Рослинність бідна – тополі, тростина.
Вирощують рис, кукурудзу, пшеницю, ячмінь, виноград, овочі та фрукти. Поля являють собою тераси на крутих схилах долин та ярів.

Тваринний світ. Збережені такі тварини, як кінь Пржевальського, дикий верблюд, горійський ведмідь.

Корисні копалини. Знайдено нафту, природний газ, невеликі місцеродження чорних та кольорових металів, уран та невеликі поклади золота. Розробляються поклади солей, виробляються калійні добрива.

Зараз людська діяльність направлена на створення лісопосадок та відновлення рослинного покриву.

29. Характеристика Тибетської гірської країни.Тибетське нагір'я — найбільше, найвище та наймолодше нагір'я земної кулі. Воно займає площу понад 2 млн км2.Ррозташоване на південному заході Китаю, Тибетське нагір'я майже з усіх боків оточують могутні гірські хребти: на півночі - Куньлунь, на заході - Каракорум, на півдні – Гімалаї, на сході - гори Хендуаньшань.

За високими хребтами Куньлуня лежить Таримська западина, перетята невисокими гірськими пасмами, за нею - високі гори Східного Тянь-Шаню, що складаються з трьох гірських ланцюгів та глибоких западин між ними. За Тянь-Шанем, біля кордонів із Монголією та Росією, — глибока Джунгарська западина, що схожа на величезну чашу, нахилену в бік заходу.

Надзвичайно суворі умови життя в північно-західній частині Тибету, на плоскогір'ї Джангтан. Тут завжди холодно і сухо. Влітку температура рідко піднімається вище +10 °С.

Дощів майже не буває. Влітку випадає град, а взимку - сніг, який швидко випаровується у сухому повітрі. З вересня до квітня над Джанг-таном дмуть сильні вітри. Зимою вони змітають сніг до ущелин, а літом піднімають у повітря хмари куряви та піску. Нечисленні ріки майже увесь рік скуті кригою.

Єдина порівняно велика рослина, що витримує життя в цій крижаній пустелі, — ялівець. Загалом же у гірських рівнинах виживають рослини, схожі на подушки: лищиця, колючолисник. Їхні стебла починають багаторазово галузитися вже біля самої землі, а товсті корені дістаються далеко в глиб ґрунту. Ростуть і багаторічні трави: полин, астрагал, а на берегах озер та боліт — осока. І гори, і рівнини Джангтану вкриті різноманітним мохом та лишайниками. У цих холодних гірських пустелях господарюють рисі, вовки, тибетські ведмеді, які полюють на куланів, зайців, гірських козлів, не гребуючи і гризунами: тушканчиками, бабаками, підкоришниками. Зрідка в цьому дикому краї трапляється витривалий кінь Пржевальського.

Джангтан — найвища частина Тибетського нагір'я. Вершини гір, вкриті могутніми шапками вічної криги та снігів, тут піднімаються на висоту 7 тис.м.

На південному сході хребти знижуються до самого Юньнаньського нагір'я, змінюється клімат, а з ним і картини природи. На півдні і сході Тибетського нагір'я беруть початок великі річки Азії – Хуанхе, Янцзи, Меконг, Салуїн, Брахмапутра,Інд, Тарім мчиться в горах могутнім потоком, але згодом втрачає свої води в пісках Тарімської западини, у пустелі Такла-Макан.

Найтепліша частина Тибетського нагір'я — долина річки Брахмапутри. Вночі у січні температура падає до - 5 °С, вдень однак стоїть тепла, тиха і ясна погода. Влітку тут так тепло, що достигають абрикоси і персики. Нагір'я в долині (воно розташоване на висоті від 3 до 5 тис. м) вкрите альпійськими луками, на яких ростуть невисокі чагарники ялівцю і рододендрона. Вологи на півдні Тибетського нагір'я вистачає.

На північному сході Тибетського нагір'я, там, де беруть початок річки Янцзи і Хуанхе, доволі холодно. Крига на річках тримається з кінця вересня і до початку квітня. У верхів'ях Хуанхе, на висоті 4 тис. м, у розпал літа завжди не вище +10°С.

30. Камчатсько-Курильська гірська континентально-острівна країна. Півострів Камчатка та Курильські острови разом утворюють Камчатсько-Курильську гірську континентально-острівну країну.

Камчатка — півострів на Далекому Сході Євразії. Омивається із заходу Охотським морем, зі сходу — Беринговою морем і Тихим океаном.Півострів витягнуть з північного сходу на південний захід на 1200 км. Площа складає 370 тис. км². Рельєф гористий, на заході багниста низовина. Півострів вкритий лісами, на півночі поширена тундра.

Східний берег півострова сильно порізаний, утворює великі затоки і бухти. Далеко виступають в море скелясті півострова. Центральну частину півострова перетинають два паралельних хребта — Серединний хребет і Східний хребет, між ними знаходиться Центральнокамчатская низовина, по якій протікає річка Камчатка.

Камчатський півострів належить до зони активної вулканічної діяльності, на його території розташовані близько 300 великих і середніх вулканів, 29 із яких діючі. Тут розташований найвищий вулкан Євразії — Ключевська сопка. Із діяльністю вулканів пов'язане утворення багатьох корисних копалин, а також гідротермальної активності: поява гарячих джерел, утворення фумарол, гейзерів та інших проявів.

Клімат суворий, в північній частині краю — субарктичний, в центрі і на півдні — помірний, на узбережжі — морський, у внутрішніх районах — континентальний. Зима тривала, сніжна і морозна, середня температура січня −24 °C…−26 °C. Літо коротке, прохолодне і дощове, середня температура липня +12 °C…+14 °C. Кількість опадів від 300 до 700 мм на рік.

Води, які омивають Камчатський півострів, багаті різноманітними молюсками, ракоподібними (креветки, камчатський краб), морськими ссавцями (тюлень, сивуч, калан, морж, морський котик), а також великою кількістю видів риб: у Беринговому морі — 394 види, в Охотському — 270 видів. На Камчатці близько 220 видів птахів. Серед них тихоокеанський мартин, топорики, беренгійський баклан, тихоокеанський чистик, кайри, глупиші є представниками пташиних базарів. Представлені і такі види як ворони, сороки, горіхівки, плиски, куріпки, кулики, яструбині сови. Фауну наземних ссавців складають: камчатський соболь, горностай, видра, заєць-біляк, ондатра, лисиця, лось, олень, сніговий баран, рись, полярний вовк, росомаха, ласка. Фауні притаманні деякі риси острівного характеру: на Камчатці нема таких тайгових тварин, як кабарга і бурундук. Серед крупних хижих звірів лісної зони найпомітнішим і найвідомішим видом був і залишається камчатський бурий ведмідь.Найчисельніші комахи, які становлять 80 % усіх видів тварин, разом узятих. Серед членистоногих багато павуків; рептилії відсутні взагалі.

Рослинний світ Камчатки налічує близько 1200 видів вищих рослин. З дерев найпоширеніша порода - береза ​​Ермана. Менш поширені великі хвойні дерева. Камчатка багата на дикі ягоди — брусниця, клюква, малина, сморидина та ін.

Курильські острови —ланцюг островів між півостровом Камчатка і островом Хоккайдо, трохи опуклою дугою відокремлює Охотське море від Тихого океану. Протяжність - близько 1200 км. Загальна площа - 15,6 тис. км ². Острови утворюють два паралельні пасма: Велике Курильське і Мале Курильське. Включають 30 великих і безліч дрібних островів.

Клімат на островах морський, досить суворий, з холодною і тривалою зимою, прохолодним літом, високою вологістю повітря. Материковий мусонний клімат зазнає значних змін тут. На південній частині Курильських островів морози взимку можуть досягати -25 ° C, середня температура лютого - 8 ° C. На півночі зима м'якша, з морозами до -16 ° C і -7 ° C в лютому. Взимку на острови впливає алеутський баричний мінімум, дія якого слабшає до червня. Середня температура серпня в південній частині Курильських островів — +17 ° C, в північній — +10 ° C.

Флора і фауна Курильських островів внаслідок суворого клімату не дуже різноманітна. На багатьох островах практично відсутні дерева, але в той же час практично скрізь зустрічається вільховий стланик (ольхач), кедровий стланик (кедрач) і горобиновий стланик. По річках зростає верба. Багато рослин мають кущову форму, як ольхач і кедрач, внаслідок великої кількості снігу взимку. Широко представлені різні ягоди: шикша, брусниця, лохина, жимолость та інші.

На островах живуть лисиці, дрібні гризуни. Велика кількість птахів: сивки, чайки, качині, баклани, буревісники, альбатроси, горобині, сови, сокілоподібні та інші. Багато пташиних колоній.

Прибережний підводний світ, на відміну від островів, не тільки численний, але і дуже різноманітний. У прибережних водах мешкають нерпи, калани, косатки, сивучи. Велике промислове значення мають: риба, краби, молюски, кальмари, ракоподібні, трепанги, морські огірки, морські їжаки, морська капуста, кити. Моря, які омивають берега Сахаліну і Курил, є одними з найбільш продуктивних районів Світового океану.

31. Японська острівна країна. Японія розташована на островах, що витягнулися дугою вздовж східних берегів Азії. Колись ці острови були частиною материка: західні береги Японії - це материкова обмілина, схожа за геологічною будовою із самим материком. На сході прибережні обмілини різко обриваються біля глибоких, понад 7 тис. м, океанічних западин.

Японія лежить на двох архіпелагах (групах островів), близько розташованих один від одного. Північний архіпелаг (або Великі Японські острови) включає чотири острови - Хоккайдо, Хонсю, Кюсю і Сікоку. Південний архіпелаг Рюкю складається з безлічі дрібних островів.

Російський Сахалін та Хоккайдо розділяє протока Лаперуза. У центральній части острова височіють гори, а рівнини розташовані вздовж узбереж та на берегах річок.

На північному сході острова, на берегах Охотського моря особливо холодно. Середня температура січня становить -10 °С. У лютому і березні тут часто бувають сніжні бурани і заметілі, рятуючись від яких жителі будують криті тротуари, які взимку перетворюються на снігові тунелі. На півдні Хоккайдо зими теплі, до +17 °С, і сухі. Влітку буває і похмура та дощова, і задушлива та спекотна погода. Прохолоду приносять лише вітри з моря.

Три чверті острова покриті лісами, в основному змішаними, і тайгою, у якій, на відміну від сибірської, росте бамбук. У південній частині острова ліси нагадують європейські. Найбільше в них дуба і бука, але є і клен, каштан, липа, в'яз, береза, вільха, маньчжурський ясен, а також рідкісне реліктове (тобто таке, що залишилося від минулих геологічних епох) дерево дзельква, деревина якого високо цінується в будівництві.

На Хоккайдо багато невеликих озер. Особливо гарні ті, що розташовані в кратерах згаслих вулканів. У лісах Хоккайдо, як і в сибірській тайзі, водяться бурий ведмідь, соболь, горностай, також дошкуляють людям і тваринам комарі та ґедзі.

Острів Кюсю на мапі виглядає як продовження Хонсю. Сікоку відокремлений від південно-східного берега Хонсю внутрішнім Японським морем. На островах м'який і теплий клімат. У горах, із яких стікає безліч невеликих річок, ростуть вічнозелені ліси Восени на островах вирують тайфуни, спричиняючи повені. На Кюсю є діючі вулкани. Біля південних берегів Японських островів температура поди зимою не падає нижче +20 °С. Окрім риби, у теплій воді біля берегів добувають водорості та мушлі, креветки, краби, каракатиці, а також розводять перлові скойки.

Острови архіпелагу Рюкю (або Нансей) розтяглися на південний захід від Кюсю на 1200 км. Вони лежать у тропічному поясі. Багато з них віддалені від великих островів, невеликі за площею і тому навіть не обжиті. Всього архіпелаг має 221 острів.

Гори і море складають картини природи Японії, від них залежить життя людей цієї країни. Жодна мапа не може показати, як посічені її береги. Скелі і гори впритул підступають до води, а море глибоко врізується в сушу, створюючи лагуни, бухти і затоки. Тисячі дрібних острівців, скелястих або вкритих лісом розсипані вздовж берегів найбільших островів.

Японія - країна гір. Вони займають три чверті її території. На острові Хонсю є найвища в Японії гора - Фудзіяма (висота 3776 м), яку японці вважають священною. Це діючий вулкан у формі правильного конуса з глибоким кратером. 10 місяців на рік вершина його вкрита снігом. Кацусіка Хокусай, японський художник 19 ст., присвятив Фудзіямі серії картин «36 зображень Фудзісан» та «100 зображень Фудзісан», у яких намалював прекрасну Фудзіяму в різні пори року і дня, у бурю та в ясну погоду.

У горах часті землетруси, не дивина тут і виверження вулканів, яких у Японії налічується близько 150. (Щорічно в Японії буває близько 1500 землетрусів різноманітної сили). Після підводних землетрусів виникають величезні хвилі - цунамі. Наближуючись до берега, такі хвилі починають швидко зростати і сягають висоти 10 м. Хвилі розмивають береги і руйнують будівлі на них. Особливо руйнівні цунамі бувають біля острова Хоккайдо та північних берегів Хонсю.

У липні і серпні над островами часто проходять тайфуни. Небо покривається могутніми хмарами, дме, віє ураганний вітер силою до 12 балів, ідуть затяжні зливи. Під час тайфунів, як і під час землетрусів, виникають цунамі. Тайфуни приносять великі лиха, викликають повені, занапащають посіви. За рік через Японію проходять 10-15 тайфунів.

Клімат на островах Японії багато в чому визначається близькістю Євразії та Тихого океану, а також океанськими течіями. Тепла течія Куросіо несе теплі екваторіальні води до Східно-Китайського моря. У лютому температура його вод має +20 °С. А з півночі йде холодна течія Оясіо, особливо сильна влітку, коли у Беринговому морі тануть льоди. Під дією цих двох течій клімат і природа південних та північних островів дуже відрізняються. Цю різницю підсилюють і гори, які ізолюють окремі частини острова.

32. Загальні риси природи в межах Передньоазійської нагірної країни.Передньоазійські нагір'я - група нагір’їв Західної (Передньої Азії), що простягнулися із заходу (Мала Азія) на схід (Памір) майже на 4 тисячі км; ширина 600-1500 км, загальна площа понад 3,5 млн кв. км.

У цю групу входять:

· Малоазійське нагір'я

· Вірменське нагір'я

· Іранське нагір'я.

За рядом ознак до Передньоазійських нагір’їв примикає також Великий Кавказ.

У внутрішній частині Переднеазіатських нагір’їв знаходяться плоскогір'я заввишки 1-2 тис. м, часто позбавлені зовнішнього стоку і облямовані окраїнними горами (висота 2-4 тис. м). Зовнішні (більш вологі) схили цих гір покриті лісами і чагарниками, внутрішні схили і плоскогір'я мають пустельно-степовий вигляд.

Кожне з Передньоазійських нагір’їв розглядається як окрема фізико-географічна країна. Загальною рисою всіх нагір’їв є аридність клімату. Проте по мірі просування на схід і осушення повітряних мас з Атлантики, кількість опадів зменшується і середземноморські ландшафти, що характерні для Малоазійського нагір’я уступають місце субтропічним пустельним ландшафтам.

Дата добавления: 2015-05-24