Неординарна постать Пантелеймона Куліша на ниві освіти України

Освітнє і виховне значення творів П.А.Грабовського і їх роль у розвитку педагогічної думки на Україні.

Павло Арсенович Грабовський (1864-1902) - український поет, публіцист, революціонер-демократ. Як і всі російські революціонери-демократи, він ставив собі за мету виховання нової людини, людини-борця. Наука, освіта, література - це те, що допоможе підняти народ на боротьбу проти самодержавства.

У своїх публіцистичних і поетичних творах, а також в листах до друзів Грабовський приділяв велику увагу народній освіті та вихованню молодих поколінь. Він різко критикує існуючу шкільну систему, яка давала мізерні знання.

Дітей вчили дяки і попи, які тільки відбивали прагнення до знань. Грабовський писав про жалюгідний стан шкіл, про низький рівень викладання вчителів-священиків, про важке матеріальне положення вчителів, особливо про становище сільських вчительок. У циклі віршів, присвячених дітям («У школу», «Сироти», «Дітям» та ін), поет описує важкі умови життя дітей бідняків, їх високі моральні якості і бажання вчитися. Поет-революціонер вірив в світле майбутнє свого народу, в необхідність освіти для всіх. Він закликав інтелігенцію боротися за демократизацію школи. Він говорить, що освіта має бути вільним від «туману релігійного та шовіністичного».

Чимало виступів Грабовського присвячено актуальним проблемам літератури. Це біографічні нариси про видатних діячів російського літературного й суспільного руху (“Микола Гаврилович Чернишевський”, “Михайло Ларіонович Михайлов”), спогади про українських письменників (“Порфир Кореницький”, “Споминки про д-ра В. Александрова”), статті, що містять розгляд творчості Шевченка і Пушкіна та міркування про їх значення (“Т. Шевченко в Нижнім Новгороді”, “Московські переклади творів Шевченкових”, “Тарас Григорьевич Шевченко”, “Памяти Т. Г. Шевченко”, “К пушкинскому вечеру в народной аудитории”; останні три були надруковані в тобольській газеті “Сибирский листок”).

Протягом усього творчого життя Грабовський здійснював величезну роботу як перекладач творів світової поезії. У книгах “З чужого поля”, “Доля”, “З Півночі” (розділ “Переклади”), “Кобза”, в підготовленій, але не виданій збірці “Хвиля” (1899) вміщено переклади поетичних творів із 25 літератур світу. Українською мовою завдяки праці Грабовського зазвучали російські билини, твори Державіна, Жуковського, Пушкіна, Рилєєва, Полежаева, Лермонтова, Тютчева, Огарьова, О. К. Толстого, Курочкіна, Некрасова, Добролюбова, Михайлова, Минаева, Плещеева, Майкова та ін.

Пантелеймон Олександрович Куліш (1819 — 1897) — відомий літератор і просвітитель. Особливою його заслугою є створення оригінального українського правопису («кулішівка») та української «Граматки».

У другій половині XIX ст. нагальною потребою було унормування не уніфікованого, строкатого українського правопису. 1856 р. Пантелеймон Куліш уперше запропонував «спростити український правопис і пристосувати його до найлегшої вимови слів». Новий фонетичний правопис набув значного поширення. В 1861 — 1862 роках цим правописом послуговувався журнал «Основа», одним із засновників, редакторів і видавців якого був Пантелеймон Куліш. У 80-х роках Куліш намагався видозмінити свій правопис у бік ще більшої фонетизації, але практика цього не прийняла. Коли Емським указом 1876 р. цар Олександр II заборонив використовувати українську мову в усіх сферах діяльності, замість «кулішівки» у Східній Україні усю українську літературу до 1905 р. друкували російською абеткою згідно з російським правописом, який у середовищі української інтелігенції дістав іронічну назву «ярижка».

Розроблений Пантелеймоном Кулішем правопис із деякими змінами Євгена Желехівського був запроваджений 1893 p. у школах та офіційних установах Австрійської України (Галичина). Зокрема ним писав і Михайло Грушевський. Коли 1905 р. заборона московського царя була скасована, українці відмовилися від «ярижки» та повернулися до своєї «кулішівки». Дещо змінивши її, Борис Грінченко видав нею «Словарь української мови». «Кулішівка» становить основу сучасного українського правопису.

У 1857 р. Пантелеймон Куліш створив і видав «Граматку». І хоча алфавіт у ній ще не виправлений навіть на перший варіант «кулішівки», вона стала помітною подією для свого часу, оскільки була першим підручником українською мовою для народної школи. «Граматка» містила соціально підібраний матеріал для читання, який мав пізнавальний і виховний зміст: повчання, псалми, історичні оповідання. 1861 р. Пантелеймон Куліш перевидав «Граматку», доповнивши її короткою історією України. Обидва видання широко використовувались у недільних школах у другій половині XIX ст. Вони відіграли позитивну роль у розвитку національної освіти.

Як бачимо, правопис української мови вироблявся в період, несприятливий для її розвитку. Та освічені люди розуміли, що нація повинна мати власну писемну мову, відповідну до усної. Право на рідну мову виборювали численні прогресивні діячі, літератори, філологи, історики. І зокрема Пантелеймон Куліш, який наполягав на думці, що навчання у школі треба здійснювати рідною мовою, зрозумілою дитині від народження.

Творчу спадщину Пантелеймона Куліша поряд із історичними, ху дожніми, публіцистичними та етнографічними працями становлять педагогічні розвідки, які містять цікаві роздуми про виховання дітей у сім'ї та школі. Він вважав сім'ю найпершою школою виховання. У педагогічній розвідці «Як викохувати дітей» автор зазначає: велике зло буває через недобрий догляд маленьких дітей та через нерозумне виховання їх з самого малечку. З прикрістю він пише, що багато мре дітей у сповиточку і стільки ж виростає невдах, недотеп, калік тілом або честю. Він закликає батьків «оборонити» немовлят «кращим доглядом, викохуванням». Пантелеймон Куліш дає конкретні поради, яких важливо дотримуватися, щоб дитина виросла здоровою. Він критикує ба тьків, які по народженні дитини «починають її сповивати та в стра-шенному теплі держати, а щоб коло неї було щогодини чисто, про це не дбають. Думають люди, що дитина очі собі повидирає, як не сповивати... І так вже змалку не дають чоловіку волі, яку Господь призначив усякій тварині: двигатись, коли схоче, і спати, коли схоче».

Шкідливим автор вважає і звичай заколихувати дитину: хто хоче спати, той засне й не колисаний; а надто — дитина маленька, їй сама природа звеліла раз у раз засинати. Заколисують дітей, щоб не кричали та не заважали справам дорослих. Замість цього треба вдаватися до кращого способу зробити дитину тихою — треба її годувати не інакше, як певної доби. Батьки мають помічати, коли вона прокидається і просить їсти. Але не треба відразу запихати її кормом. Це дуже шкідливо. Батьки можуть без великих труднощів побачити, що вона прохатиме свого прокорму ні раніш, ні пізніш.

Коли дитина уже трохи підросла, деякі батьки починають псувати її, потураючи усім бажанням. Усе, що попросить, дають у руки. А якщо не дадуть, вона зайдеться криком. Щоб позбутися верещання, дають іноді дорогу річ або шкідливу в руки дитині. Так поступово дитина стає хатнім деспотом. А все через незнання правила чи нехтування його: «Коли дитина попросить того, що треба їй дати, зараз давай; а ні, то не дай ні разу». Слухатиме дитина тоді одного киву, як скажеш «не можна», і ростиме, шануючи своє і чуже правило. Та чи ж завжди батьки думають про те, що роблять? «А хата ж — перша наша школа і перше сідало розуму».

Пантелеймон Куліш звертає увагу на те, як часом батьки роблять дітей завидливими, немилосердними, а через те самим собі й іншим шкідливими. Наприклад, дитина їсть молоко чи там який книш, чи вареник. Наїлось, не хоче вже. Але нерозумна мати каже: «їж, а то киці віддам або цюці» — і дитина їсть через силу, аби нікому іншому не дісталось. Чи не краще було б, зауважує автор, «якби дитина зарані взнала, що й киця, й цюця мають свою заслугу і своє право в хаті, та що вони — приятелі, а не вороги чоловікові». Є ще й такі матусі, які лякають свою дитину: «Ось зараз сама з'їм». Вони не розуміють, що «учать її змалечку, як у матері виривати з рота насущний хліб». Так само недосвідчені батьки чи нянька, як дитя впаде або заб'ється, звертають вину на кота, собаку або на лавку та й учать вдарити тварину або бездушну річ. Це все таке дрібне в очах дорослих, що й думати ніхто не хоче, «а воно більшого стоїть, ніж курс прав університетських». «Розбери, до чого воно йдеться, в кого є хоч крихта не позиченого розуму!» — закликає педагог.

Пантелеймон Куліш наводить цілу низку поширених помилок, яких припускаються батьки у вихованні дітей, не замислюючись, що тим самим псують «честиву й материнську природу дітську». «У кожній речі найбільше діло: пам'ятай кінець, — повчає він. — Отак і в цьому разі, пам'ятай, до чого доведеш своїх дітей».

Якщо дитина виховується в атмосфері вседозволеності і не має змалку ніякої заборони своїм забаганкам чи пустощам, вона перестає шанувати своїх батьків, виростає надміру вимогливою, жорстокою, байдужою до чужого болю. «На все життя рветься через те нитка честивості, що зв'язувала б молодших зі старшими. Нарікають старші на молодих опісля, але ж самі, не хто інший сіяли своє гірке жниво», — зауважує педагог.

Підсумовуючи свої роздуми над проблемами сімейного виховання, автор наголошує: «Хто хоче з своїх дітей діждати собі втіхи, той учи їх релігії хатньої з самого малечку, вчи тоді ще, як вони немовлята, та не одними словами, а також і самим ділом. Коли бажаєш бути святинею в очах у твоїх дітей, то нехай вони будуть святинею тобі. Не скверни їх ока і вуха ділом і словом ледачим. Нехай діти звикнуть бачити в тобі не одну силу, а також благость і правду. Хата мусить бути першою школою і першою церквою чоловіка. Тільки тому буде праведна користь із шкільної науки і церковної, хто вийшов з хорошої хати».

В умовах відсутності цілісної системи суспільного дошкільного виховання П. Куліш важливого значення надавав сімейному вихованню і ролі батьків у формуванні морально здорової молоді. Він не лише критикував хибні кроки дорослих та незадовільні умови зростання малечі, а й пропонував слушні і цілком обґрунтовані з педагогічних позицій рекомендації.

У міру своїх сил і можливостей письменник, педагог, історик, етнограф, громадський діяч Пантелеймон Куліш дбав про збереження живої української мови, введення її у науковий, літературний, освітянський простір. Укладена ним українська «Граматка» та новий фонетичний правопис («кулішівка») справили значний позитивний вплив на розвиток національної освіти в Україні.

Дата добавления: 2015-05-24