Творець проекту української радянської системи освіти Григорій Гринько

Керівництво Григорієм Федоровичем Гриньком освітньою галуззю України під час її будівництва на радянських засадах позначилося чіткою позицією та поглядами на розвиток цієї галузі. В процесі вироблення разом зі своїми однодумцями з Наркомосу нової системи народної освіти нарком враховував насамперед прагнення радянської влади здобути через освітні заклади вплив на підростаюче покоління з метою виховання його в комуністичному дусі. До того ж він виходив із тих соціально-економічних умов, що склалися в Україні внаслідок ведення на її території активних воєнних дій у роки Першої світової та Громадянської воєн. Об'єктивними чинниками, що вплинули на формування нової освітньої політики Наркомосу, стали господарська розруха в країні, відсутність кваліфікованої робочої сили, зубожіння населення та неспроможність у цьому зв'язку основної маси сімей піклуватися про навчання, виховання й матеріальне утримання дітей, поява величезної кількості безпритульних.

Крім об'єктивних, були ще й суб'єктивні чинники формування нової освітньої політики. Відмовившись від традиційних традицій дореволюційної школи, творці нової системи освіти звернули свої погляди до світового педагогічного досвіду. З нього найбільш суттєво на вітчизняні концепції освіти вплинули два напрями підготовки фахівців - «формальний» і «матеріальний», які виникли у Західній Європі та США ще в ХІХ ст. «Формальний» напрям, розроблений І.Гербартом, характеризувався спрямуванням на виховання гармонійно розвинутої особистості. «Матеріальний», висунутий Г.Спенсером, обстоював суто практичну підготовку фахівців, виходячи з ідеї прагматизму. «Матеріальний» напрям набув значного поширення в США й Німеччині на початку ХХ ст. і саме тому дістав назву так званої американської моделі освіти. Григорій Федорович Гринько був прихильником саме американської моделі освіти, яка в той час базувалася на матеріальному концептуальному підході та ідеях прагматизму.

В 1919 р., тобто за попередників Григорія Федоровича Гринька, система освіти в УСРР багато в чому повторювала ту, що усталилася в РСФРР і спиралася на Програму РКП(б), прийняту в березні 1919 р., та Положення про єдину трудову школу РСФРР, затверджене на засіданні ВЦВК 30 вересня 1918 р. Загальноосвітні дев'ятирічні школи поділялися на два ступені: перший - для дітей віком від 7 до 12 років (п'ять класів), другий -для дітей віком від 12 до 16 років (чотири класи). Єдині трудові школи здійснювали загальну освіту дітей. Спеціальну (професійну) підготовку давала вища школа, яка мала два види навчальних закладів - інститути та університети. Паралельно з цим функціонували школи фабрично-заводського учнівства (ФЗУ) та технікуми. Така система освіти не враховувала національних та економічних особливостей України, була далекою від потреб її народного господарства.

Маючи власні міркування щодо основних засад української освіти, Григорій Федорович Гринько не став перевидавати основоположні російські освітні документи, а саме: «Положення про єдину трудову школу» як офіційний статут шкільної організації та «Декларацію», що містила пояснювальні зауваження до «Положення…». На початку 1920 р. він разом зі своїми однодумцями з Наркомосу запропонував свою систему освіти, концептуальне обґрунтування якої було вперше оприлюднено у звіті за 1919 р. На засіданні Наркомосу 23 лютого 1920 р. нарком критично оцінив російську систему освіти, відзначивши при цьому як недолік відсутність у ній професійного напряму. Тож у новій українській моделі освіти концептуальна теза про наскрізну професійну спрямованість стала основною.

В березні 1920 р. Перша Всеукраїнська нарада з питань народної освіти ухвалила покласти в основу організації навчання дітей не дев'ятирічну загальноосвітню школу, а семирічну, після якої вони продовжуватимуть навчання у професійно-технічних закладах, технікумах, інститутах, університетах і академіях. Нова система освіти запроваджувала ранню професійну підготовку (з 15-річного віку), поєднувала загальну освіту зі спеціальною (на 8-му та 9-му роках навчання через мережу професійних шкіл), зберігала професійну наступність у навчанні (від школи ФЗУ до інституту) завдяки системі профільних вертикалей.

Доповідь Григорія Федоровича Гринька на нараді вийшла друком у вигляді брошури «Основные задачи советского строительства в области просвещения» (1920 р.). Зміст її засвідчує тверду позицію Григорія Федоровича, який відкидав загальноосвітню спрямованість освіти та обстоював суто професійну; наголошував на поєднанні загальної і професійної освіти в ранньому віці; виступав проти обмеженої теоретичної підготовки й абстрактних знань; наполягав на вузькопрофільній підготовці спеціалістів замість політехнічної; закликав замінити єдину трудову школу як форму організації навчальної, трудової та виховної роботи дитячим будинком.

В серпні 1920 р. Друга Всеукраїнська нарада з питань освіти підтвердила рішення Першої, прийнявши нову систему освіти УСРР на 1920 / 21 навчальний рік та запровадивши для дітей віком до 15-ти років систему соціального виховання. Видана 1 липня 1920 р. «Декларація про соціальне виховання дітей» обґрунтувала позицію щодо нової організаційної форми соціального виховання - дитячого будинку, який, на думку керівників Наркомосу, з часом мав цілком витіснити єдину трудову загальноосвітню школу. Така позиція відображала погляди Григорія Федоровича Гринька, який був твердо переконаний, що за умов, коли економічна катастрофа в Україні прирекла сотні тисяч дітей на голодну смерть, дитячий будинок як організаційна форма соціального захисту їх державою, стане єдиним порятунком для них. Нарком був також упевнений в тому, що виховання в сім'ї стало неможливим. Стосовно цього у статті «Соціальне виховання дітей» він зауважував: «Повторні масові евакуації і реевакуації, повторні військові мобілізації, голод, насамкінець постійно збільшуване загальне господарське зубожіння і виснаження,- все це робило сім'ю все менше і менше сталою формою простого забезпечення дітей, не кажучи вже про їх виховання»

Тимчасову тенденцію послаблення позитивного впливу сім'ї на виховання дітей, спричинену економічними та політичними негараздами в Україні на початку 1920-х років, Григорій Федорович Гринько помилково сприйняв як стійке явище, що прогресує. Таким чином, в складних умовах початку третього десятиліття ХХ ст. ідея ліквідації школи як форми організації навчального, трудового і виховного процесів та заміна її дитячим будинком була вимушеним і виправданим тактичним кроком, який мав вирішувати проблеми навчання, виховання та утримання бездоглядних дітей.

Треба віддати належне принциповості та наполегливості наркома, з якими він обстоював свої позиції. Наприклад, орієнтація української освіти на ранню професіоналізацію не знайшла підтримки та схвалення у керівництва Наркомосу РСФРР, але в ході дискусій, що точилися навколо цього питання, Григорій Федорович Гринько впевнено й переконливо довів право українського Наркомосу на формування власної освітньої політики. В доповіді «Про необхідність розробки єдиної політики» на засіданні колегії Наркомосу РСФРР 25 вересня 1920 р. він категорично заявив, що «Наркомос України жодною мірою не збирався і не збирається сепарувати», але він не допусти «ніякого рабського копіювання» досвіду роботи російського Наркомосу.

Важливим складником діяльності Григорія Федоровича Гринька на посаді наркома освіти України стали практичні заходи, спрямовані на втілення в життя положення про навчання дітей рідною мовою в школах України. До його вступу на посаду лише концептуально передбачалося вести навчання рідною мовою, що було зафіксовано в Маніфесті Всеукраїнського революційного комітету від 19 грудня 1919 р.: «…у трудовій школі УСРР -українська мова стане міцним і дійовим засобом просвіти мас». Для переведення цієї концептуальної тези у практичну площину Наркомос України 4 травня 1920 р. видав постанову «Про підготовку працівників освіти з обов'язковим вивченням української мови». Була також затверджена й урядова постанова про мову навчання. 21 вересня 1920 р. Раднарком УСРР прийняв постанову «Про введення української мови в школах і радянських установах», згідно з якою Наркомосу доручалося терміново розробити план широкого розвитку виховних і освітніх закладів усіх ступенів з українською мовою викладання, терміново запровадити обов'язкове вивчення української мови в усіх навчально-виховних закладах з українською мовою викладання та звернути увагу на підготовку освітніх кадрів на предмет володіння ними українською мовою. Для контролю за виконанням цих постанов було створено спеціальну комісію, до якої увійшов і Григорій Федорович Гринько.

Побудова українським Наркомосом на чолі з Григорієм Федоровичем Гриньком власної системи освіти спричинила численні теоретичні дискусії на цю тему з керівництвом Наркомосу РСФРР. Концептуальні суперечки між А.В.Луначарським, який очолював російську освітню галузь, та наркомом освіти України не приводили спочатку до компромісного рішення з наближення освітніх систем двох республік. Проте результатом концептуальної полеміки стала поява в українського наркома прибічників серед його російських колег - Б.Г.Козелєв, О.Ю.Шмідт.

Дискусія між представниками двох концептуальних напрямів відбулася й на першій партійній нараді з питань народної освіти (31 грудня 1920 р. - 4 січня 1921 р.), на якій прибічники професійно-технічної освіти для досягнення компромісу з адептами загальноосвітнього підходу зробили значно менше поступок, ніж їхні опоненти. Саме тому Григорій Федорович Гринько пізніше писав, що ця нарада «відіграла… величезну роль для розвитку системи освіти в Україні».

Так закінчився короткий період роботи Григорія Федоровича Гринька в галузі української освіти, що характеризувався активним упровадженням у практику його підходів до будівництва системи освіти з обов'язковим урахуванням умов і вимог життя, а не партійних вказівок і рішень. Зрозуміло, що наркому не вдалося уникнути помилок, але завдячуючи саме його позиції та діяльності в Україні в складну епоху її розвитку були налагоджені на державному рівні піклування про підростаюче покоління, організація такої системи навчання й виховання, що відповідала вимогам часу.

Дата добавления: 2015-05-24