Бразилія 1 страница

Канада

Індія

Китай

Японія

Географічне положення та основні відомості про країну. Японія — острівна держава, що знаходиться в центрі Азіатсько-Тихоокеанського регіону, на стику материка Євразія і Тихого океану. На сході й півдні вона омивається водами Тихого океану, на заході — Східнокитайським і Японським морями. Японія — це 4 тис. островів, найбільші з яких Хоккайдо, Хонсю, Сікоку, Кюсю. Географічне положення країни сприятливе для розвитку економіки, оскільки Японія інтенсивно використовує Тихий океан як транспортне поле з безмежною кількістю магістралей в усіх напрямках. Територія -377,8 тис. км². Столиця — Токіо (11,9 млн.жителів). Адміністративно-територіальний поділ: 47 префектур. Офіційна мова — японська. Основні релігії — синтоїзм, буддизм. Грошова одиниця — єна (1 єна = 100 сенам).

Японія — конституційна монархія. Імператор є символом держави та єдності наші Вищий законодавчий орган — парламент, що складається з двох палат — палати представників і палати радників. Виконавча влада належить урядові на чолі з прем'єр-міністром, якого обирає парламент із числа його членів.

Політичні партії: Ліберально-демократична партія, Демократична партія Японії, Ліберальна партія Японії, Нова партія світу, Соціал-демократична партія та ін. Найважливіші громадські організації: Федерація економічних організацій. Японська торгово-промислова палата, Федерація підприємницьких організацій. Асоціація економічних однодумців, Конфедерація профспілок та ін.

Природні умови та ресурси. Понад 3/4 території країни — під горами й височинами. Це молоді гори, тому тут багато вулканів, часті землетруси. Найвища вершина Японії — вулкан Фудзіяма (3776 м). Найбільша низовина (Токійська, або Канто) знаходиться у східній частині найбільшого острова країни Хонсю (Хондо). На південних островах Рюкю переважають низької ір'я і плато.

Клімат Японії мусонний. На півночі (острів Хоккайдо та більша частина острова Хонсю) він помірний. Південна частина острова Хонсю та острови Сікоку й Кюсю знаходяться в субтропічному поясі. На Хоккайдо в районі Саппоро середні температури січня —5 °С, липня +22 °С; на півдні острова Сікоку — відповідно +6 і +27 °С, на Окінаві (острови Рюкю) — +16 і +28 °С. Зимовий мусон дме з холодного материка і охолоджує територію країни. Літній мусон приносить з океану опади. У цілому в країні випадає близько 1800 мм опадів. На клімат різних частин Японії впливають рельєф і морські течії.

Країна має густу мережу коротких, але повноводних гірських річок. Найбільші з них — Сінано, Тоне, Кітанамі течуть на острові Хонсю. Після проходження тайфунів бувають повені. У Японії чимало озер. Вони різні за походженням і величиною. Найбільше з них — Біва площею 716 км².

У північній частині Японії поширені підзолисті й лугово-болотні ґрунти. На півдні помірної зони переважають бурі лісові. У субтропічній і тропічній частинах — жовто- й червоноземи. У долинах річок і на низовинах поширені окультурені алювіальні ґрунти.

Понад 2/3 території країни — під лісами й чагарниками. Багато лісових насаджень. Хвойні породи становлять близько 37 % площі всіх лісів. Серед рослин багато ендеміків. На острові Хоккайдо розпросторилися хвойні ліси з ялини та ялиці. У підліску тут переважає бамбук. У південних районах Хонсю хвойні ліси змінюються широколистяними з дуба, клена, бука, каштана, липи тощо. Схили гір на островах Сікоку й Кюсю вкриті вічнозеленими субтропічними лісами з магнолії, камфорного дерева, японського кипариса, вічнозеленого дуба тощо. На островах Рюкю ростуть мусонні ліси з пальм, фікусів, деревоподібної папороті тощо.

Тваринний світ різних частин доволі відмінний. Так, лише на Хоккайдо трапляються бурий ведмідь, горностай, соболь, ласка. Тут же, а також на Хонсю водяться вовки, лисиці, зайці, видри, єнотоподібні собаки. На крайньому півдні домінує тропічна фауна—летючі собаки, тропічні птахи й комахи.

Майже 1/4 усієї території Японії належить природно-заповідному фондові. Японці з великою шаною ставляться до природи. У країні існує більш як 20 національних парків, є державні та місцеві заповідники й заказники.

Природно-ресурсний потенціал Японії досить обмежений. Інтенсивно використовуються різноманітні ресурси моря — риби, молюски, краби, водорості тощо. Країна багата також на мінеральні й термальні джерела. Значні також рекреаційні ресурси узбережжя. Корисні копалини дуже різноманітні, але великих родовищ, здатних служити базою для високо розвинутої промисловості Японії, майже немає. Доволі значні запаси лише сірки й вапняків. Є родовища вугілля, марганцевої, свинцево-цинкових та мідної руд. Незначні запаси золота, срібла, ртуті та хромітів.

Населення. В Японії проживає 127,7 млн.осіб (2003 р.). За чисельністю населення вона входить до першої десятки країн світу. Це — типова однонаиіонал ьна країна, де японці складають 99.4 % населення. Решта — корейці, китайці, айни (нащадки давнього населення країни).

Країна характеризується відносно низьким зростанням населення. Помітне зниження народжуваності пояснюється державною політикою контролю над народжуваністю. Японія характеризується найвищою в світі середньою тривалістю життя (80 років).

Чисельність зайнятих в економіці — 64.5 млн.осіб.

Японія — густонаселена країна: понад 300 осіб на 1 км². Переважна частина населення (78 %) живе в містах. У країні більш як 200 великих міст. Вони простягаються в основному вздовж південного узбережжя острова Хонсю, утворюючи ряд міських агломерацій, що зливаються в єдиний мегалополіс Токайдо, який розпросторюється на 600 км від Токійської до Осакської затоки. У ньому особливо вирізняється велика трійка агломерацій, що сформувалися навколо Токіо (понад 19 млн.жителів), Осаки та Нагої. До найбільших міст із чисельністю населення понад 1 млн. жителів, окрім Токіо, належать: "Йокогама, Осака, Кобе, Нагоя, Кіото, Саппоро, Фукуока та ін.

Господарство. Японія — одна з найрозвинутіших країн; посідає 2-ге місце у світі (після США) за економічною могутністю. Валовий національний продукт (4,8 трлн дол. США 1997 p.) складає більш як 14 % світового. Країна має сучасні продуктивні сили, в яких нестача природних ресурсів з лишком перекривається високим рівнем кваліфікації та культури праці робочої сили, активним і гнучким використанням капіталу, високим рівнем науки і техніки. У Японії створено потужний науково-технічний потенціал: у сфері наукових досліджень і конструкторських робіт зайнято 0,5 млн.осіб, витрати на науку становлять понад 4 % ВВП, на міжнародному рівні щороку реєструється понад ЗО тис. патентів.

Промисловість. На Японію припадає близько 12 % світового промислового виробництва. Розвиваються переважно нові й найновіші галузі промисловості, що базуються на передових технологіях: виробництво засобів зв'язку та інформатики, нових матеріалів, біотехнологія. Японії належить 1-ше місце у світі з виробництва суден (52 % світового обсягу), автомобілів (ЗО %), тракторів, металообробного устаткування, побутової електротехніки, зокрема відеомагнітофонів (80 %), роботів (більш як 50 тис. на рік). Японія дає 18,4 % світового виробництва телевізорів, 14,3 % — сталі, 12,3 % — штучного волокна.

Паливно-енергетичний комплекс базується на довізному паливі й відзначається досконалим режимом економії, скороченням обсягу енергоспоживання. У країні діють 43 атомних реакторів загальною потужністю 35 млн. кВт.

Чорна металургія використовує імпортну руду й вугілля (переважно з Австралії). Виплавляється близько 100 млн. т сталі. Металургійні комбінати відзначаються високим технічним рівнем. Вони розміщені на узбережжі, що забезпечує дешеве доставляння сировини й палива безпосередньо до домен н их печей, без перевантажень. Розвинена кольорова металургія. У тому числі виплавляння алюмінію, міді, цинку. Автомобільна промисловість виробляє 12 млн. автомобілів на рік, із них майже 8 млн. легкових. Автомобільні концерни "Тойота", "Ніссан", "Хонда" успішно конкурують з американськими компаніями. Японське суднобудування широко відоме у світі. За обсягом випуску електронно-обчислювальної техніки Японія поступається лише США. Частка Японії у світовому виробництві машин і устаткування досягла 10—11 %. Головні виробничі потужності машинобудування зосереджено в межах Тихоокеанського промислового поясу, особливо мегалополіса Токайдо. У районі Токіо випускається понад 30 % національної продукції галузі, в тому числі більш як половина радіоелектронної продукції та продукції машинобудування. В агломераціях Осака — Кобе — Кіото і Нагоя виробляється ще по 15 % продукції машинобудування. Інші важливі центри – Сідзуока, Хіросіма, Фукуока, Нагасакі, Сендай.

Підприємства хімічної промисловості виробляють синтетичні смоли, пластичні маси, хімічні волокна, синтетичний каучук. Хімічні підприємства розміщуються в районі вугільних басейнів, поблизу сировинних ресурсів, а також у великих містах — центрах споживання продукції. Так, виробництво пластмас сконцентровано в районах Токіо, Осаки та Нагої. До найбільших центрів нафтохімії відносять Кавасакі, розміщений неподалік від Токіо, та Йоккаїті, який належить до територіального комплексу хімічної промисловості Нагої.

Серед галузей легкої промисловості вирізняється текстильна, в територіальній структурі якої домінує район Токіо з текстильними фабриками в Токіо, Йокогамі, а також район Осаки. Підприємства текстильної промисловості є в Кіото, Кобе, Нагої. Шовкоткацьке виробництво, виробництво тканин із хімічних волокон широко розвинуте на заході острова Хонсю. Серед галузей харчової промисловості пери ведуть рибоконсервна, цукрова, борошномельна, пивоварна. Японія не має значної м'ясної та молочної промисловості. Географічно харчова промисловість дуже розпилена. Проте виробництво рибних консервів зосереджено в декількох прибережних центрах. Переважно в приморських центрах знаходяться підприємства цукрової та борошномельної промисловості, оскільки переробляють сировину, що довозиться морем.

Сільське господарство. Питома вага сільського господарства у валовому національному продукті знизилася до 2,2 %. У 1990 р. в сільському господарстві було зайнято 5,7 мли осіб (6,6 % усіх зайнятих). Переважає дрібне

селянське землекористування. Обробляється 14 % площі країни, але Японія забезпечує свої потреби в продовольстві майже на 70 % за рахунок власного виробництва (втому числі повністю задовольняє попит на рис, якого виробляється більше 10млнт, 1992р.). Інші галузі — птахівництво, виробництво овочів і фруктів. За виловом риби (майже 12 млн. т) Японії належить 1-ше місце у світі. Приблизно 1/3 посівних площ дає по два врожаї на рік; у деяких районах отримують три врожаї. Основна зернова культура — рис, виробництво якого поширене скрізь, за винятком крайньої півночі Хоккайдо. Особливо великі врожаї цієї культури дають рівнини Канто, Нобі, Кінаї. Поширені технічні культури — цукрові буряки, чай, тютюн, соєві боби. Значні площі під тутовими деревами, садами і квітами.

Раніше населення майже не споживало м'яса, але наприкінці XX ст. положення змінилося, а роль тваринництва помітно зросла. Особливо швидко розвиваються свинарство і брой-лерне птахівництво. Японія — лідер світового риболовства — розвиває і аквакультуру: розведення риби у внутрішніх водоймах і молюсків на "морських плантаціях".

Склалися добре виражені зони приміської тазональної спеціалізації сільського господарства. Зоною приміської спеціалізації стала територія мегалополіса від долини Канто до долини Кінкі. Найбільш характерні пояси зональної спеціалізації: "рисовий пояс" — сільськогосподарський район північного сходу Хонсюта узбережжя Японського моря; північний схід Хоккайдо спеціалізується з молочного тваринництва та буряківництва; центральний високогірний район перейшов від шовківництва до вирощування овочів і фруктів.

Транспорт. Основним видом транспорту є автомобільний. Протяжність автодоріг — 1,2 млн.км, із них близько 5 тис. км — швидкісних. Протяжність залізниць — до 30 тис. км. Тоннаж морського торгового флоту — 57 млн.бр.-рег. т (2-ге місце у світі). Мережа швидкісних залізниць і швидкісних шосейних доріг поєднує всі основні районо-утворювальні центри країни. Унікальними тунелями й мостом зв'язані Хонсю і Кюсю, а 1988 р. було споруджено найбільший у світі підводний тунель "Сейкан" через Сангарську протоку (довжина лише підводної частини тунелю 23 км). В Японії більш як 100 портів, у тому числі такі величезні, як Кобе, Нагоя, Йокогама та ін. У міжнародних зв'язках велике значення повітряного транспорту.

Зовнішньоекономічні зв'язки. Японія — одна з найбільших торгових держав світу. Сировина надходить сюди зусібіч. Одначе сегментація ринку надходження сировини склалася з урахуванням потреб економічної безпеки держави — на ринку Японії немає монополістів у постачанні окремих видів сировини. Найважливіші постачальники сировинних ресурсів — Південно-Західна Азія (нафта), США і Канада (вугілля, ліс, пшениця, кукурудза, соя, кольорові метали), Південно-Східна Азія (ліс, нафта, кольорові метали, продукція тропічного рослинництва тощо). Латинська Америка (залізна руда, кольорові метали, бавовна, продовольство).

Частка Японії у світовому експорті становить 6,5 %. 98 % її експорту — готові промислові вироби. Дедалі більшого значення набуває експорт продукції високої технології. Основні торгові партнери: США (понад 26 % товарообігу), країни Південно-Східної Азії (28%), ЄС (до 14 %). Більш як 6 % припадає на КНР. Японія експортує головно машини та обладнання, електроніку, метали й металовироби, хімічні продукти, імпортує промислову сировину й напівфабрикати, паливо і і продовольство.

Соціальний розвиток і соціальна інфраструктура. У Японії — найнижчий серед промислово розвинутих країн рівень інфляції та безробіття. Середньомісячна заробітна плата приблизно 4 тис. дол. США.

Найбільші державні університети — Токійський, Кіотський, Осакський, Хоккайдський. Із приватних найвідоміші — токійські університети Ніхон, Васеда, Мейдзі, Токай, Хо-сей, Кейо.

В Японії видається 420 газет сумарним тиражем близько70 млн.примірників. Найбільші газети — "іоміурі" (14 млн.примірників), "Асахі" (12,7 млн), "Маіїніті" (10 млн.), "Ніхон кейдзай сімбун" (4 млн.).

Налічується понад 100 телекомпаній; серед них — напівдержавна телерадіомовна корпорація Ей-ейч-кей. Найбільші комерційні телекомпанії — Ей-Ті-Ві, Ті-Бі-Бс, Фудзі, ТВ-Асахі.

Загальнонаціональні інформаційні агентства — Кіодо Цусін і Дзідзі Цусін.

Географічне положення та основні відомості про країну. Китай знаходиться в Центральній та Східній Азії. На сході країна має вихід до

Жовтого, Східнокитайського й Південно-Китайського морів. Вони е частинами Тихого океану. На півночі Китай межує з Монголією, на півночі й північному сході — з Росією. На північному заході країна має кордон з Казахстаном і Киргизією. Західні кордони відокремлюють Китай від Таджикистану, Афганістану та Індії. На південному заході пролягають кордони Китаю з Непалом та Індією, на півдні — з М'янмою, Лаосом і В'єтнамом. На північному сході Китай має кордони з КНДР. Географічне положення є найсприятливішим для господарського розвитку східних узбережних районів країни. Величезні території центральної та особливо — західної частини Китаю все ще значною мірою ізольовані від основних транспортних магістралей.

Територія — 9,6 млн.км². Столиця — Пекін (12,6 млн.жителів). Адміністративно-територіальний поділ: 23 провінції, 5 автономних районів і 4 міста центрального підпорядкування — Пекін, Шанхай, Тяньцзінь і Чунцін. У 1997 р. колишня англійська колонія Гонконг, повернута Великобританією під суверенітет Китаю, ввійшла в склад Китаю як спеціальний а д м і н і страти вн и й район. Офіційна мова — китайська. Релігії — конфуціанство, даосизм, буддизм. Грошова одиниця — юань (1 юань = 100 феням).

Згідно конституції вищим органом державної влади є Всекитайські збори народних представників (ВЗНП). ВЗНП вибирає голову КНР і його заступника. Голова КНР представляє державу у внутрішніх і зовнішніх справах. За пропозицією голови КНР ВЗНП затверджує кандидатуру прем'єра Державної ради (уряд). У перервах між сесіями ВЗНП його постійно діючим органом є Постійний комітет. Законодавчу владу здійснює ВЗНП, який складається із депутатів, вибраних від провінцій, автономних районів, міст центрального підпорядкування і збройних сил. Виконавча влада належить Державній раді, яка відповідальна перед ВЗНП і його Постійним комітетом і їм підзвітна.

Політичні партії: Комуністична партія Китаю, Революційний комітет Гоміндану, Демократична ліга Китаю, Асоціація демократичного національного будівництва Китаю та ін.

Природні умови та ресурси. Рельєф Китаю надзвичайно складний і різноманітний. Більша Його частина — це гори, нагір'я і плоскогір'я. Тибетське нагір'я можна визначити як найвищу частину Китаю. Середня його висота — понад 4000 м над рівнем моря. На заході й півночі країни простягається пояс центральноазійських рівнин і плоскогір'їв. Тут переважають висоти до 1200 метрів. На північному сході ті сході розпросторилися низовинні рівнини.

Клімат Китаю теж доволі різноманітний. Східна його частина знаходиться під впливом зимових і літніх мусонів. Це при водить до значних сезонних контрастів температури і зволоження. З віддаленням від узбережжя Тихого океану континентальність клімату помітно зростає, кількість опадів різко зменшується (до 250 мм); влітку — велика спека, взимку – сильні морози. У високогірних районах клімат суворий, тому тут поширилося зледеніння. Але через сухість повітря площа льодовиків порівняно незначна.

Річкова мережа найбільш розгалужена на сході Китаю. Тут течуть великі річки — Янцзи, Хуанхе, Сунгарі, Сіцзян. У період літніх мусонних дощів вони бурхливо, а часто-густо й катастрофічно, розливаються. Тому на низовинних ділянках русла багатьох рік обваловані. Найбільші озера знаходяться в Тибеті та в долині річки Янцзи. Річки та озера Східного Китаю використовуються для судноплавства, вилову риби та іригації. На північному заході річок мало. Більшість із них маловодні.

Ґрунтовий покрив Китаю надзвичайно різноманітний. У пониззях Янцзи Й Хуанхе домінують алювіальні ґрунти, на північному сході — бурі лісові. У західній частині країни переважають сіро-бурі пустельні ґрунти, в Тибеті — гірсько-лучні та високогірно-пустельні. На півдні Китаю основним типом ґрунтів с жовтоземи Й червоноземи вологих лісів.

На північному сході Китаю в районі Сунгарі в минулому панувала хвойна тайга з даурськоі модрини та корейського кедра. На південь, аж до річки Янцзи, росли мішані та листяні ліси з дуба, клена, липи, корейського кедра, маньчжурського горіха тощо. На південь від долини Янцзи ростуть субтропічні вічнозелені ліси. Рослинність західної посушливої частини країни вельми бідна. Тут панує рослинність сухих степів і пустель. Західна частина Тибетського нагір'я теж пустельна; у східній рослинності значно більше.

Тваринний світ країни багатий і різноманітний. На північному сході трапляються амурський тигр, ізюбр, кабарга, рись, соболь тощо. У східній частині живуть мавпи, мангусти, димчастий леопард. На півдні — лемури, лорі, мавпи, тигри, носороги, тапіри. У пустелях західних і внутрішніх районів можна побачити кулана, джейрана, двогорбого верблюда, коня Пржевальського тощо. Лише в Китаї водиться знаменитий бамбуковий ведмідь (велика панда). Він мешкає в гірських лісах Східного Тибету, Сичуані, Юньшані.

Китай володіє великим земельним фондом, потужними гідроресурсами, значними запасами корисних копалин. КНР — одна з найбільш забезпечених мінеральною сировиною країн, займає одне з перших місць у світі за запасами кам'яного вугілля, залізної і марганцевої руд, бокситів і цинку, олова, сурьми, вольфраму (3/5 світових) і молібдену, ртуті, рідкоземельних металів, титанових руд, кухонної та інших солей. Великі також запаси урану, бериллія і золота. За загальними запасами кам'яного вугілля (1,5 трлн т) Китай поступається лише США. Головні вугільні басейни: Шаньсійський, Шеньсійський, Кайлуанський, Фушуньський та ін. За розвіданими запасами нафти (3 млрд т) і газу (200 млрд м³) Китай значно поступається провідним нафтовим країнам. Основні родовища нафти розміщені в Північному Китаї (узбережжя Бохайської затоки), Північно-Східному Китаї (Даціинське), газу — в Сичуанській котловині. Відкриті запаси нафтогазового палива на шельфі. Запаси залізних руд — 5 млрд т (третє місце в світі). Найбільші їх запаси розміщені в Південно-Східному Китаї, Внутрішній Монголії, Східному Китаї.

Населення. Китай — найбільша за кількістю населення країна у світі (1304 млн.осіб, що приблизно складає 21,5 % населення Землі). З одного боку, таке велике населення зумовлює величезні трудові ресурси (майже 500 мли осіб), з іншого — стає на заваді підвищенню доходів населення, загострює житлову і продовольчу проблеми, знижує можливості працевлаштування і т. д. От чому ще з середини 50-х років у Китаї було взято курс на нову політику народжуваності, основними параметрами якої є: заохочення пізніх шлюбів, обмеження народжуваності до однієї дитини в сім ї; одним із головних завдань є народження здорових нащадків.

Китай має порівняно велику густоту населення: 118 осіб на 1 км², проте розміщене воно нерівномірно. У приморських районах Східного Китаю густота сягає 360осіб на І км², а в гірських районах — менше 10 осіб на 1 км². У містах проживає близько 32 % населення. Найбільші міста, крім Пекіна, — Шанхай (14 млн.жителів), Тяньцзінь (9,5 млн), Шеньян (5,1 млн). Міст-мільйонерів — більше 40. Більш як 9/10 усіх міських поселень знаходиться в східній частині країни.

КНР — країна багатонаціональна: 93 % — китайці (хань), решта — представники 55 інших національностей і народностей (чжуани, уйгури, монголи, тибетці, хуей, корейці та ін.). Більша частина національних меншин живе у внутрішніх (головним чином в автономних) районах.

Господарство. Китай — індустріально-аграрна держава. За роки економічних реформ господарство країни набуло динамічного характеру. Китай вийшов на 1-ше місце у світі з виробництва зерна, бавовни, м'яса, рису, бавовняних тканин, вугілля, цементу. У1997 р. ВНП становив 1055 млрд. дол. США. На промисловість випадає 42,3 % ВВП, на сільське господарство — 24,2 %. При цьому в сільському, лісовому та водному господарствах працюють 60,2 % від загальної чисельності зайнятого населення, а в промисловості — 17,1 %. У цілому КНР з її мільярдним населенням і великими природними ресурсами має колосальний потенціал росту.

Промисловість. У структурі промислового виробництва чільне місце належить галузям важкої індустрії. Характерною особливістю енергетики країни є висока частка вугілля в паливно-енергетичному балансі (3/4). Вугілля видобувається в Північному та Східному Китаї. Зростає видобування нафти й газу. У цілому КН Р за виробництвом енергоносіїв вийшла на 3-тє місце у світі (після США і Росії). Проте вона використовує лише 1/12 частину вироблюваної у світі енергії, хоча в ній живе 1/5 населення планети.

Чорна металургія представлена більш як 1 тис. металургійних підприємств, включно з малими та дрібними. Основну продукцію дають великі заводи повного металургійного циклу, розміщені в містах Аньшань, Беньсі, Баотоу, Пекін, Ухань та ін.

Основа кольорової металургії — виплавляння алюмінію, міді, свинцю та цинку. При цьому центри видобування руди та одержання з неї концентратів знаходяться в глибинних слабо-індустріалізованих районах (Південно-Західному, Центрально-Південному), а завершальні стадії кольорової металургії прив'язані до економічно наймогутніших районів (Східний та Північно-Східний Китай).

Машинобудування КНР випускає широкий асортимент продукції. В останні роки досягнуто значних успіхів у виготовленні побутової електроапаратури, приладів, ЕОМ, новітніх засобів зв'язку і т. ін. Основні центри машинобудування — Шанхай, Шеньян, Тяньцзінь, Харбін, Пекін, Лоян, Чанчунь та ін.

У хімічній промисловості вирізняються три найважливіші групи виробництв: мінеральних добрив, конструкційних матеріалів і продукції побутової хімії. Найважливіші центри хімічної промисловості — Люйда, Нанкін, Гірін, Тайюань, Шанхай, Пекін, Ланьчжоу. У КНР сформувалась також потужна нафтопереробка.

Із галузей легкої промисловості найбільше розвинута текстильна. Провідну роль у випуску бавовняних тканин відіграють Шанхай, Тяньцзінь, Циндао, Гуанчжоу та інші центри, розмішені переважно у східній приморській полосі, а також чимало центрів Північного й Північ но-Східного Китаю, особливо Пекін, Сіань і Харбін.

Значна питома вага харчової промисловості, представленої насамперед на сході країни виробництвом цукру з цукрової тростини, чаю, підприємствами олійної, борошномельної, хлібопекарської, рибопереробної й тютюнової промисловості.

Сільське господарство — важлива галузь економіки КНР. Воно забезпечує продуктами харчування більш як мільярдне населення, постачає сировину харчовій та легкій промисловості. У рослинництві — головній галузі сільського господарства домінують зернові — 80 % усіх посівів. Виробництво зернових становить близько 500 млн.т. Велику роль у харчовому раціоні китайців відіграє рис. Його вирощують на зрошуваних землях, головно на півдні країни та в долині Янцзи. Основні посіви пшениці — на Великій Китайській рівнині, в басейні Хуанхе. Скрізь, де дозволяють природні умови, впрошують картоплю, батат, овочі, фрукти. Серед технічних культур перед веде бавовна, основні посіви якої тяжіють до басейнів Хуанхе та Янцзи. Китай славиться чаєм; під нього відведено терасові схили гір на південному сході та півдні. Питома вага рису у виробництві зерна — приблизно 43 %. На пшеницю випадає 21 % врожаю зернових.

Тваринництво починає відігравати дедалі більшу роль в економіці країни. КНР належить до провідних країн світу за поголів'ям худоби (більш як 2/5 світового поголів'я свиней, 1/6 овець і кіз). Продуктивність тварин невелика. Розводять робочу худобу; коней, биків, волів, мулів, буйволів. У південних і східних районах країни розвивається шовківництво.

Транспорт і зв'язок. Загальна протяжність залізничних колій у Китаї 59,6 тис. км, з них 8742 км — електрифікованих. Головними залізничними магістралями є Пекін — Гуанчжоу та Пекін — Харбін із вузловою станцією Пекін, а також лінія, прокладена в широтному напрямі Ляньюньган — Ланьчжоу та Ланьчжоу — Урумчі з вузловою станцією Чженчжоу. Лінія Ланьчжоу — Урумчі, продовжена на захід, до кордону Китаю із Казахстаном, стала до ладу наприкінці 1992 р. Так з'явилася ще одна трансконтинентальна траса з китайського порту на Жовтому морі Ляньюньгана до нідерландського порту Роттердама на березі Північного моря. Продовжені також залізничні колії у важкодоступних гірських місцевостях Південно-Західного Китаю: Ченду — Чунцін, Баоцзі — Ченду, Ченду — Куньмін.

Цивільна авіація Китаю обслуговує 700 внутрішніх авіаліній, у тому числі 85 міжнародних. Загальна протяжність усіх маршрутів 1100 тис. км, зокрема протяжність міжнародних ліній —370 тис. км. Центральним вузловим пунктом системи авіа маршрутів є Пекін. Міжнародні авіалінії зв'язують Китай майже з усіма країнами світу. Нині, за винятком повіту Мото (Тібетський автономний район), усі повіти країни мають мережу автомобільних доріг. Протяжність автошляхів становить 1054 тис. км. Із них — 590 км швидкісних автомагістралей, 5490 км спеціальних автодоріг першої та другої категорій. Парк автомобілів — 10 млн.одиниць.

Протяжність судноплавних річкових шляхів становить 110тис. км. Найбільшою водною внутрішньою магістраллю є Янцзи, що судноплавна впродовж 6000 км. У зовнішньоекономічних операціях бере участь 116 портів КНР, але 3/4зовнішньоторгових вантажів проходить через 8 провідних міст — Шанхай, Ціньхуан-дао, Гуанчжоу, Нінбо, Далянь, Тяньцзінь, Цін-дао, Чжаньцзян. Океанський торговий флот Китаю посідає 8-ме місце у світі за загальним тоннажем. Він обслуговує майже 100 судноплавних ліній, судна заходять більш яку 500 портів 100 країн, щорічно перевозять понад 800 млн.т вантажів.

У Китаї понад 1500 міст і центрів повітів охоплені автоматичним міжміським телефонним зв'язком. У деяких великих і середніх містах обладнано комунікаційну систему телефонного зв'язку з програмним управлінням, місткість міських телефонних комутаторів країни досягли 13,4 млн.номерів. У більш як 40 китайських містах функціонує служба міжнародної екстреної доставки. У багатьох містах діє служба прямого телефонного зв'язку, передачі цифрової інформації, швидкого факсимільного зв'язку та системи трансляції міжнародних телепрограм. Проте проблему зручного зв'язку в Китаї ще далеко не вирішено.

Зовнішньоекономічні зв'язки. Частка експорту у валовому національному продукті становить 20 %. Зовнішньоторговий оборот 1997 р. становив 325 млрд дол. США (експорт — 183 млрд, імпорт — 142 млрд.). Питома вага готових промислових виробів в експорті зросла до 80%, у структурі імпорту явно збільшилася питома вага сировинних матеріалів, машин і транспортного обладнання.

Експортує одяг і текстильні вироби, іграшки, взуття, спортивні і туристичні товари, машинно-технічне обладнання, нескладну продукцію електронної промисловості. Китай імпортує товари переважно із сусідніх країн, частково з Японії, Росії, Республіки Кореї, а також із Європи та США. Це — гідротехнічне обладнання, хімічні добрива, отрутохімікати, сировина й матеріали, транспортні засоби, а також наукомісткі технології. Для розвитку національної економіки широко залучається іноземний капітал.

Головним у реалізації сучасної зовнішньоекономічної стратегії Китаю стало утворення відкритих економічних зон для іноземних інвесторів, а саме: п'ять особливих, відкритих економічних районів; 13 безмитних зон; 14 відкритих приморських міст, які мають право утворювати на своїй території зони прикордонного економічного співробітництва.

Дата добавления: 2015-05-24