Теорії лідерства: теорія рис, визначальної ролі послідовників, ситуаційна, синтетична

Теорії еліт (Г.Моска, В.Парето, Р.Михельс).Теорії лідерства.

Наприк. XIX — на початку XX ст. в річищі макіавеллівських ідей про створення спеціальної науки управління людською масою з'являються кілька концепцій еліт, що їх висунули італійські вчені Г. Моска, В. Парето, Р. Міхельс засновані на стратифікаційному підході. Ці вчені здійснили початкову систематичну розробку проблематики еліти, тому їхні теорії вважаються класичними. З погляду Г. Моски, у будьякому суспільстві є два класи: правлячий та підвладний. Перший виконує політичні функції, монополізує владу й користується привілеями, які надає влада; другий контролюється та скеровується першим законними чи насильницькими методами. Клас, що править, є організованою меншістю, підвладний клас становить неорганізовану масу, більшість. В. Парето погоджувався з Г. Москою, в тому, що наявність могутньої еліти на чолі з авторитетним лідером — обов'язкова умова динамічного розвитку суспільства. До еліти суспільства В. Парето зараховував насамперед політичну, комерційну, військову та церковну верхівки. Це було, так би мовити, широке розуміння Е. Проте Парето використовував і вузьке її тлумачення. Йдеться про те, що еліта в цілому має у своєму складі правлячі й неправлячі частини. Отже, не всі члени її належать до правлячої еліти, дехто з них належить до неправлячої. Суспільство, на думку Парето, розвивається шляхом періодичної зміни, циркуляції двох основних типів Е. — «лисиць» (гнучких керівників, що використовують м'які методи управління: переговори, компроміс, переконання тощо) і «левів» (жорстких й рішучих правителів, які спираються на силу та насильство). Зміни, що відбуваються в суспільстві, поступово підривають владарювання одного з типів еліт. Так, владарювання «лисиць», ефективне у відносно спокійні періоди історії, стає неефективним у ситуаціях, що потребують рішучих дій і застосування сили. Це призводить до зростання невдоволення в суспільстві та посилення ролі «левів», які, мобілізуючи маси, скидають правлячу еліту та встановлюють своє владарювання. Р. Міхельс відомий насамперед тим, що сформулював т. зв. залізний закон олігархічних тенденцій, суть якого полягає в тому, що розвиток великих організацій у суспільстві обов'язково призводить до олігархізації управління й формування Е., активної меншості, якій маса змушена довіряти, бо контролювати не має можливості.

Теорія рис (Є. Богардус, Ф. Гальтон та ін.) пояснює природу політичного лідерства видатними індивідуальними якостями людини, що приводять його до влади. Серед рис, властивих лідеру, називають розвинений інтелект, силу волі, цілеспрямованість, організаторські здібності, компетентність та ін. У цивілізованих країнах до обов'язкових якостей політичних лідерів добавляють зовнішню привабливість, комунікабельність і високу моральність. Варто зауважити, що перелік та ієрархія соціальних якостей політичного лідера значно змінюються залежно від історичних конкретних ситуацій і традицій тих або інших держав. Ситуаційна теорія (Р. Согділл, Т. Хілпюп та ін.) обґрунтовує ідею залежності поведінки лідера від соціальних умов. Лідерство конкретної особи є функцією ситуації. Особа, що с лідером в одній ситуації, зовсім необов'язково буде ним в іншій. Саме конкретні обставини зумовлюють необхідність у політичному лідерстві, визначають його функції та поведінку. Проте, ситуаційна теорія не враховує, що не тільки ситуація породжує лідера, а й сильна особистість спричиняє виникнення нової політичної ситуації.Своєрідним компромісом зазначених теорій представляється «синтетична теорія лідерства", популярна в радянській соціальної психології. Лідерство розглядається цією теорією як процес організації міжособистісних відносин в групі, а лідер як суб'єкт управління цим процесом. Вивчати лідерство слід, починаючи з цілей і завдань групи, не скидаючи при цьому з рахунку структуру особистості лідера. Але відмінність лідера від інших членів групи проявляється при цьому не в наявності у нього особливих рис, а в наявність більш високого рівня впливу. Лідерство розглядається як процес, який виникає з специфічного набору факторів середовища - культурних і групових. Серед представників «синтетичною» теорії лідерства слід назвати Б. Басса, Ф. Фидлера, E. Холландер і Дж. Джуліана. Теорія визначальної ролі послідовників лідерів „роблять” оточуючі його послідовники. Лідер визначається як людина, яка найбільш успішно виражає потреби інших людей. Тут може бути два варіанти: лідер здатний розпізнати потреби своїх послідовників і запропонувати їм програму їхнього здійснення, лідер — лише маріонетка в руках своєї групи і виконує її прямі вказівки.

Дата добавления: 2015-05-24