Студопедия

КАТЕГОРИИ:


Архитектура-(3434)Астрономия-(809)Биология-(7483)Биотехнологии-(1457)Военное дело-(14632)Высокие технологии-(1363)География-(913)Геология-(1438)Государство-(451)Демография-(1065)Дом-(47672)Журналистика и СМИ-(912)Изобретательство-(14524)Иностранные языки-(4268)Информатика-(17799)Искусство-(1338)История-(13644)Компьютеры-(11121)Косметика-(55)Кулинария-(373)Культура-(8427)Лингвистика-(374)Литература-(1642)Маркетинг-(23702)Математика-(16968)Машиностроение-(1700)Медицина-(12668)Менеджмент-(24684)Механика-(15423)Науковедение-(506)Образование-(11852)Охрана труда-(3308)Педагогика-(5571)Полиграфия-(1312)Политика-(7869)Право-(5454)Приборостроение-(1369)Программирование-(2801)Производство-(97182)Промышленность-(8706)Психология-(18388)Религия-(3217)Связь-(10668)Сельское хозяйство-(299)Социология-(6455)Спорт-(42831)Строительство-(4793)Торговля-(5050)Транспорт-(2929)Туризм-(1568)Физика-(3942)Философия-(17015)Финансы-(26596)Химия-(22929)Экология-(12095)Экономика-(9961)Электроника-(8441)Электротехника-(4623)Энергетика-(12629)Юриспруденция-(1492)Ядерная техника-(1748)

Націоналізм, його різновиди




ОБ'ЄКТИВНІ ТА СУБ'ЄКТИВНІ ЧИННИКИ ФОРМУВАННЯ НАЦІЇ.

1. Територія. Українці як етнос були і залишаються автохтонами, отже безперервно живуть у відносно стабільних територіальних межах. Проте бездержавність українців, набагато триваліша аніж періоди державного існування, фактично перекреслює територіальну ознаку як важливу складову у визначенні «української нації»: українські етнічні землі постійно були поділені між різними державами. Якщо ж вести мову про модерну епоху, що стала часом інтенсивного формування української нації, то парадоксальним є висновок: територіально українська нація остаточно оформилася завдяки радянському режимові, який завершив об’єднання основних українських етнічних земель у рамках Української РСР.

2. Мова. Коли сформувалася українська мова як мова «високої культури»? Перша спроба мала місце в XVI – XVII ст., проте внаслідок політичної асиміляції «українських» еліт відбулася перерва у становленні стандартизованої літературної мови, і на рубежі XIX – XX ст. почалося формування її нового варіанта, яке тривало аж до перших декад XX ст. При цьому мовна самоідентифікація українців не може однозначно ототожнюватися з національною, оскільки багато праць, написаних літературною українською мовою, спрямовувались на обґрунтування тези про «злиття націй»; «українофони» були водночас «україножерами» або взагалі не знали своєї національної приналежності; багато людей, що не розмовляли і не знали української мови, вважали себе українцями за національністю.

3. «Спільність економічного життя». «Національна економіка» в Україні не склалася й понині, особливо коли зважати на той факт, що за радянських часів, економіка УРСР формувалася як інтегральна частина загальносоюзної економіки. Сучасні проблеми державного й національного будівництва значною мірою пов’язані саме з відсутністю загальнонаціональної економіки.

Формування націй та утворення національних держав невіддільне від поняття націоналізму. У вузькому значенні, націоналізм трактують як “стемління нації, чи, скоріше, національної еліти до держави”, “просто прагнення мати державу” (А. Мотиль). Такий підхід поділяє багато спеціалістів з національних проблем (особливо в США), що дотримуються політичного розуміння нації. Логічним висновком з цього підходу є думка, що “націоналізм як такий завершується із здобуттям держави”.

Демократичний націоналізм стверджує необхідність (а в певні періоди – пріоритетність) розв’язання національного питання для даної нації (в тих аспектах, в яких воно існує), не нехтуючи при цьому розв’язанням інших невідкладних завдань політичного, соціального і економічного розвитку. Націоналізм у цьому випадку обумовлений істо­ричним етапом, стадією розвитку тієї нації, яку представляють національні демократи, а йхній демократизм випливає з прагнення включити свою націю в загальноцивіліза­ційний процес, прилучити її до ринку, демократії і інших надбань сучасної цивілізації.

Є й інші різновиди націоналізму (і як ідеології, і як суспільно-політичних рухів). Протилежним до демократичного є, зокрема, екстремістський націоналізм (тоталітар­ний, інтегральний, право-радикальний, шовіністичний, нео-фашистський – його різнови­ди). Цей націоналізм не бачить і не знає нічого, окрім проблеми самоствердження своєї нації. Він сповідує цінності сили, енергії, елітарності і готовий до використання будь-яких методів політичної чи збройної боротьби, покладаючись на гасло “мета виправдовує засоби”. Якщо в ньому присутній момент біологічного обгрунтування переваг власної нації та її політичних цілей, то він перетворюється у расизм. Коли ж будь-якими засобами, у тому числі й за допомогою расизму, доводиться вищість даної нації порівняно з іншими націями, її право на панування над ними, то це вже шовінізм. Екстремістський націоналізм або національний екстремізм – це різновид ідейно-політичного екстремізму взагалі. Вони мають спільні риси й спільні корені. Національний екстремізм, щоправда, має й свою специфіку, яка головним чином полягає у його більшій емоційній напрузі і більшій силі відчуження людей на базі ідеї національної виключності.

 

 




Поделиться с друзьями:


Дата добавления: 2015-05-24; Просмотров: 950; Нарушение авторских прав?; Мы поможем в написании вашей работы!


Нам важно ваше мнение! Был ли полезен опубликованный материал? Да | Нет



studopedia.su - Студопедия (2013 - 2024) год. Все материалы представленные на сайте исключительно с целью ознакомления читателями и не преследуют коммерческих целей или нарушение авторских прав! Последнее добавление




Генерация страницы за: 0.011 сек.