Виховні ідеали того часу відображено у житіях святих. Найвидатнішим серед них був “Патерик” – оповідь про життя святих, написана ченцями Києво-Печерської лаври

Пам’ятки педагогічної думки Київської Русі

Князювання Ярослава Мудрого дало й першу спробу створення історії Київської Русі, у ролі якої виступив літописний звід “Повість врем’яних літ”. Ось як пише “Повість…” про освіту: “Ярослав, син Володимирів, засіяв книжними словами серця вірних людей, а ми пожинаємо, приймаючи науку книжну. Велика-бо користь буває чоловікові від науки книжної. Книги - джерела мудрості”1.

З літопису “Повість врем’яних літ” дізнаємося про відкриття Ярославом Мудрим першої бібліотеки при Київському Софійському соборі 1037 р. Дослідники стверджують, що до середини Х1 ст. в ній налічувалося майже 950 томів рукописних книг. Твори грецьких авторів піддаються тлумаченням, доповненням, роз’ясненням місцевих київських діячів, що є зародок академічної педагогічної думки в Україні-Русі. Прикрасою розділу перекладної літератури бібліотеки Ярослава Мудрого були “Хроніка” Сінкелла, “Хроніка” Георгія Амартола, “Історія іудейської війни” Йосифа Флавія, “Християнська топографія” Козьми Індикоплова, “Повість про Олександра Македонського”, “Одкровення” Мефодія Патарського та ін.2.

Майстерність і точність цих перекладів свідчать про те, що давні тлумачі добре знали мови, літературу, побут, звичаї народу тієї країни, з мови якої здійснювався переклад.

У процесі навчання в Х1 ст. використовувалися твори з всесвітньої історії, переклади уривків з творів Аристотеля, Платона, Сократа, Епікура, Плутарха, Софокла, Геродота та інших учених античного світу, які входили до збірки “Бджола”, складеної з цитат із Святого письма, афоризмів і висловлювань отців церкви. Вона містила 71 розділ, кожен з яких присвячувався різним темам.

Відомо, що навчальними книгами були два “Ізборника” князя Святослава (1073 і 1076рр.), Псалтирі, Молитвослови та ін. Ці книги допомагали розкрити значення і необхідність виховання та освіти, проблеми ролі праці в житті людини, позитивного прикладу дорослих у вихованні дітей тощо.

Перу Київського митрополита Іларіона належить добре відома пам’ятка педагогічної літератури “Слово про Закон і благодать” (1037-1050рр.), складенау характерному стилі проповідницької церковної традиції. Іларіон належав до найбільш колоритних і самобутніх діячів культури та релігії, чиї погляди сягнули за межі своєї епохи. Виступивши на захист віри і моралі, він возвеличував християнство як уособлення моральності і майбуття Київської держави. У “Слові…” він дав високу оцінку вченості; головною метою виховання вважав підготовку молоді до служіння рідній землі і захисту її. У “Статуті” Ярослава, співавтором якого був Іларіон, він обґрунтував засади дошкільної педагогіки. У цьому документі засуджується шлюб між близькими родичами, наголошується необхідність пильного догляду за немовлятами, покарання за грубе ставлення до матері тощо1.

Вінцем педагогічної думки Х11 ст. було “Повчання” київського князя Володимира Всеволодовича Мономаха (1053-1125), відважного, мудрого, політичного діяча, який відстоював державну єдність Київської Русі. “Повчання” містить дві частини – дидактичну й автобіографічну. У дидактичній частині автор повчає своїх дітей правилам високої особистої і суспільної моралі. З одного боку, він вимагає виконання суто християнських обов’язків, з іншого – дає ідеальний образ князя-правителя.

У “Повчанні” через настанови молоді він виклав своє бачення всеосяжної проблеми підготовки підростаючого покоління до життя (загартування волі, характеру; формування світоглядної позиції, умінь і навичок; розвиток пізнавальних, пошукових, творчих, розважальних та ін. інтересів).

Він повчав дітей мудрості етики: “Треба мати душі чисті, непорочні, тіла худі, лагідну бесіду і в міру слово господнє: при їді і питті без галасу великого бути, при старших – мовчати, премудрих – слухати, старшим – покорятися, з рівними і меншими – приязнь мати; без лукавства розмовляти, багато розуміти; не лютувати словом, не хулити розмовою, не надміру сміятися, соромитися старших; уникати, не старатися повчати легковажних. Якщо ж хто (з) вас може іншим допомогти – од Бога нагороди нехай той сподівається.”2.

Він обґрунтовує важливість прикладу у вихованні. На прикладі свого батька та особистому досвіді закликав до наполегливої старанності в навчанні, вірності своїй Батьківщині, працьовитості. Він твердив, що молодь тоді досягне вершин, коли не боятиметься труднощів, страху боротися проти проявів лінощів, прагнути усіляких добрих справ.

Володимир Мономах заклав основу гуманістичного виховання. Він учив доброчинному ставленню до дітей-сиріт, жінок-вдів, поваги дітей до навчання, прагнення до освіти, любові до рідної землі. Його ідеї знайшли свій подальший розвиток у педагогічній думці українського та інших слов’янських народів.

Таким чином, Київська Русь, ступивши на шлях розквіту самобутньої культури, літератури, мистецтва, фольклору, державного будівництва уможливила створення централізованої держави на чолі з Києвом, прийняття християнства і утвердження єдиної церкви привели країну до спроби створення першої системи народної освіти, до якої увійшли школи грамоти і школи книжної справи, монастирські школи, вищі школи при княжих дворах.

Дата добавления: 2015-05-24