Допоміжна 1 страница

Основна

1. Зайченко І. В. Історія педагогіки: у двох книгах / Іван Васильович Зайченко. – К.: Видавничий Дім «Слово», 2010. – Кн. 1. – С. 387–520.

2. Левківський М. В. Історія педагогіки: навч.-метод. посіб / Михайло Васильович Левківський. – [3-е вид., доп.]. – К.: Центр учбової літератури, 2008. – С. 40–66.

3. Максимюк С. П. Педагогіка: навч. посіб. / Світлана Петрівна Максимюк. – К.: Кондор, 2009. – С. 459–485.

4. Скільський Д. Історія зарубіжної педагогіки: посіб. / Дмитро Скільський. – К.: Смолоскип, 2011. – 290–376 с.

1. Волкова Н. П. Педагогіка: навч. посіб. [для студ. вищ. навч. закл.] / Наталія Павлівна Волкова. – [3-ге вид., стер.]. – К.: Академвидав, 2009. – С. 586–605.

2. Коваленко Є. І. Історія зарубіжної педагогіки. Хрестоматія: навч. посіб. / Є. І. Коваленко, Н. І. Бєлкіна; за заг. ред. Є. І. Коваленко – К.: Центр навчальної літератури, 2006. – С. 99-316.

3. Максимюк С. П. Педагогіка: навч. посіб. / Світлана Петрівна Максимюк. – К.: Кондор, 2009. – С. 353–374.

4. Хрестоматія з історії педагогіки / [за заг. ред. чл.-кор. НАПН України, д-ра пед. наук, проф. А. В. Троцко]. – [в 2-х т.]. – Харків: ХНАДУ, 2011. – Т. 1. – С. 317–637.

КОРОТКИЙ ТЕРМІНОЛОГІЧНИЙ СЛОВНИК

Абака – спеціальна дощечка, що дозволяла навчити чотирьом арифметичним діям.

Авторитарний стиль – стиль спілкування педагога з учнями, коли викладач одноосібно вирішує всі питання, що стосуються життєдіяльності як колективу, так і кожного. Виходячи із власних установок, він визначає мету взаємодії, суб’єктивно оцінює результати діяльності.

Азбука – сукупність літер, прийнятих у даній писемності і розташованих у певному порядку, а також назва початкового посібника для навчання грамоти.

Академія (грец. міфічний герой). Ідея академії заснована грецьким філософом Платоном в 385 р. до н. е. в садах поблизу Афін. У школі Платона виховання здійснювалось спільнотою, в групі близьких за духом друзів, де панувала піднесена любов. Члени Академії поділялися на дві групи: старші – вчені та викладачі і молодші – учні, так як на думку Платона, справжня філософія може існувати лише за умов постійного діалогу між вчителями та учнями. Академія Платона була братством людей, єдність яких ґрунтувалася на виборі єдиного образу життя та форми його організації) 1) вищий навчальний заклад четвертого рівня акредитації, який провадить освітню діяльність, пов’язану із здобуттям певної вищої освіти та кваліфікації у певній галузі науки, виробництва, освіти, культури і мистецтва, проводить фундаментальні та прикладні наукові дослідження, є провідним науково-методичним центром у сфері своєї діяльності і має відповідний рівень кадрового та матеріально-технічного забезпечення; 2) вищий науковий центр держави чи певної галузі.

Академічна гімназія у Львові – найстаріша гімназія в Галичині й на українських землях. Заснована у 1784 році разом із університетом як його складова частина. Після реформи 1932 року реорганізована на 4-річну загальноосвітню гімназію і 2-річний ліцей.

Академія Платонівська – давньогрецька філософська школа, заснована Платоном близько 387 до н. е., метою якої було шанування муз. Назва (спочатку Гекадемія) походить від імені міфічного героя Академа, на честь якого названо місцевість поблизу Афш, де заснована школа. В А. п. розвивалися філософія, математика, астрономія, при-родознавство тощо. Ліквідована в 529. В епоху Відродження під назвою "плато-нівської" існувала академія у Флоренції (1459–1521), яка виступала проти вчення Аристотеля.

Академія художня (мистецтв) – науково-творчий центр і вищий навчальний заклад у галузі образотворчого мистецтва та архітектури. Перша А. х. виникла в XVI ст. в Італії (Болонська академія, бл. 1585). У XVII – XVIII ст. створюються А. х. (під різними назвами) у Парижі (1648), Відні (1692), Берліні (1694), Петербурзі (1757), Лондоні (1768). У 1917 в Києві заснована Українська академія мистецтв, реорганізована в 1922 в Інститут пластичних мистецтв. В 1992 їй повернуто історичну назву. В 1994 реорганізовано в Львівську академію мистецтв Інститут прикладного та декоративного мистецтва. У 1993 засновано приватну Одеську академію мистецтв.

Альтернативні школи (від лат. – інший), "вільні школи" – у країнах Західної Європи і США неповні й повні середні школи, які діють паралельно або замість звичайних шкіл і забезпечують освіту, альтернативну за змістом або за формами й методами роботи з учнями. Виникли наприкінці 60-х років XX ст. в рамках антиавторитарних педагогічних рухів. Завдання А. ш. – забезпечити індивідуалізацію й диференціацію вивчення великої кількості елективних предметів і курсів за допомогою спеціалізованої навчальної бази й методів роботи. Існує понад 10 типів таких шкіл: "відкриті школи", "школи без стін", "навчальні центри", "магнітні школи", "навчальні парки", "вуличні академії" тощо.

Анімізм – віра у безсмертя душі й існування духів.

Афінське виховання – система виховання, яка склалася в Афінах у VII–V ст. до н. е. Включає розумове, естетичне, моральне й фізичне виховання. До 7 років всі діти виховувалися в сім’ї під наглядом спеціального раба-педагога. 3 7 до 12 років хлопчики одержували мусичне виховання: у граматиста вчилися читанню, письму й лічбі; у кіфариста – декламації віршів під акомпанемент ліри. 3 12 до 14 років відвідували палестру, гімнастичні вправи в якій сприяли розвитку сили і формуванню красивого тіла. 3 15 до 18 років юнаки відвідували гімнасій, де продовжувалося гімнастичне виховання; велися бесіди на наукові й політичні теми. Мусичні школи й палестри були приватними, гімнасії – державними. 3 18 до 20 років юнаки проходили ефебію, де поряд з військовою підготовкою діставали дальше мусичне й фізичне виховання, а також вивчали закони держави.

Белл-ланкастерська система взаємного навчання – система організації і методів навчання в початковій школі, при якій старші учні і ті, що добре вчаться, виступали помічниками вчителя й під його керівництвом вели заняття з рештою учнів. Свою назву дістала за іменами англійських педагогів Е. Белла і Дж. Ланкастера, які незалежно один від одного запропонували схожий метод навчання.

Біогенетичний напрям в педології – це вивчення дитячої поведінки на основі застосування законів біології. Прихильники цього напряму на перше місце ставили природжене, й приділяли особливу увагу врахуванню особливостей побудови організму дитини, надавали великого значення спадковості, розглядали тестування як головний метод вивчення індивіда. Визначним представником цього напряму був П. Блонський (в Україні – В. Протопопов).

Богословська школа – відкрита в 1744 р. в м. Мукачеві.

Болонський університет – один з найстаріших університетів Європи. Заснований в XI ст. в м. Болонья (Північна Італія) як юридичний навчальний заклад. Лише в XIV ст. відкрито філософський, медичний і теологічний факультети. Б. у. користувався надзвичайно великою популярністю у XII – XV ст. У XX ст. поступився першістю більшим італійським університетам – Римському і Неапольському. 3 1478 в Б. у. викладав астрономію, а в 1481–1482 був ректором український учений, доктор медицини й філософії Георгій Дрогобич (Юрій Котермак з Дрогобича).

Братства – це українські релігійно-національні організації.

Братські школи – українські національні навчальні заклади,

засновані й утримувані братствами з метою зміцнення православ’я.

Будинки молоді – перші навчальні заклади у період матріархату, які функціонували окремо для дітей різної статі.

Валуєвський циркуляр 1863 року – розпорядження царського уряду Росії про заборону друкування літератури українською мовою. Його автор – міністр внутрішніх справ П. О. Валуєв.

"Вальдорфська педагогіка" – сукупність методів і прийомів виховання й навчання, яка ґрунтується на антропософсьюй інтерпретації розвитку людини як цілісної взаємодії тілесних, душевних і духовних факторів. Методологічні й дидактико-методичні основи "В. п." опрацював Р. Штейнер. Застосовується в так званих вільних вальдорфських школах (перша була відкрита в 1919). Вальдорфські школи дають повну середню освіту (12 років навчання; для вступників до університетів є XIII, так званий абітурієнтський, клас). Головна дійова особа в "В. п." – класний учитель. Його обов'язком є організація майже всієї навчально-виховної роботи зі своїми учнями протягом перших 8 років навчання. Класний учитель опрацьовує зміст і навчає основним загальноосвітнім предметам; створює і підтримує в інтересах виховання тісну взаємодію між учнями й учителями, між школою й батьками. Оцінки у вальдорфських школах не виставляються. Наприкінці навчального року класний учитель складає загальну психолого-педагогічну характеристику кожного учня. Вальдорфські установи автономні й не мають над собою керівних інстанцій, керуються педагогічною радою. Посада директора відсутня. Останнім часом в Україні спостерігаються спроби реалізувати ідеї "В. п." в школах та дитячих садках.

Василіанські шестирічні школи – створені в Україні ХVІІ ст. греко-католицьким орденом святого Василія Великого в епоху Відродження і давали учням добрі знання, забезпечували виховання дітей у національному дусі, рідною мовою, на засадах кращих досягнень європейської педагогіки і неухильного дотримання українських народних чеснот та норм християнської моралі.

Виховання – спеціально організована діяльність педагогів і вихованців для реалізації цілей освіти в умовах педагогічного процесу.

Візантійська освіта – специфічні форми освіти й культури, що склалися на території східної частини Римської імперії – Візантії – під безпосереднім впливом культурної спадщини стародавньої Греції. Міста Візантії успадкували традиційні форми освіти, які давали граматисти, ритори, софісти й філософи. В традиційний зміст візантійської освіти поряд з християнським віровченням і творами церковних діячів обов'язково включалися твори грецьких класиків – Гомера, Гесіода, Софокла, Аристофана, Платона, Аристотеля та ін. В. о. істотно вплинула на культуру й освіту як сусідніх, так і західноєвропейських народів.

"Вільна українська школа" – журнал Всеукраїнської учительської спілки, що видавався в Києві 1917–1919. У ньому висвітлювалися загальні проблеми педагогіки та організації шкільної системи.

Віннетка-план – одна із систем індивідуалізованої організації навчально-виховного процесу, яка виникла у США в 1919–1920. Дістала свою назву від селища Віннетка поблизу Чикаго, у школах якого вона вперше була застосована. Творцем В.-п. був керівник шкіл Віннетки К. Вошберн. За В.-п. кожен учень проходив курс навчання за індивідуальним навчальним планом своїм власним темпом. Для цього застосовуються детально опрацьовані друковані "робочі матеріали". Роль учителя зводиться в основному до нагляду за заняттями учнів.

Вюрцбурзька школа – ідеалістичний напрям експериментального дослідження мислення. Виникла на початку XX ст. в Німеччині. Засновник і головний теоретик В. ш. – професор Вюрцбурзького університету О. Кюльпе. В. ш. поставила важливу проблему рушійних сил і детермінації мислення, однак розв'язати її не змогла.

"Газета школьна" – педагогічний двотижневик. Виходила 1875 – 1879 у Львові. Пропагувала погляди "народовців" з питань народної освіти, виступала проти шкільної схоластики, за навчання живою українською мовою. У 1880–1889 замість "Г. ш." виходила "Школьна часопись", яка повністю зберегла напрям своєї попередниці.

Галицько-руська матиця – культурно-освітнє товариство у Східній Галичині. Мало на меті нести народові освіту й боротися за створення шкіл з навчанням українською мовою. Була заснована у Львові 1848. Існувала до Першої світової війни. Г.-р. м. видавала українською й російською мовами книги морально-релігійного та загальноосвітнього змісту, популярні праці з ремесла, господарства й педагогіки, друкувала шкільні підручники й наукові збірки.

Гільдійські школи – початкові школи, які відкривалися в містах Західної Європи в XIII – XIV ст. об'єднаннями купців – гільдіями. В Г. ш. вивчення рідної мови і арифметики було поставлене значно краще, ніж в церковних. У деяких Г. ш. підвищеного типу вивчалися також граматика, геометрія й елементи риторики. Навчання в одних Г. ш. велося латинською мовою, в інших – рідною. Г. ш. були платними.

Гімназія – загальноосвітній навчальний заклад для обдарованих і здібних дітей, що забезпечує науково-теоретичну, гуманітарну, загальнокультурну підготовку, задовольняє різнобічні освітні запити особистості, суспільства і держави.

Глаголиця – одна з двох найдавніших слов'янських азбук. Подібна до кирилиці за буквеним складом, алфавітним порядком, звуковим значенням і назвами букв. Більшість літер в обох азбуках мала й цифрове значення. Від кирилиці відрізняється складнішим накресленням і кількістю букв (у Г. – 40, а в кирилиці – 43).

Головна Січова школа (1754–1768 рр.) – навчальний заклад на території Запорозької Січі, яка за змістом і характером навчання прирівнювалася до кращих братських шкіл. В ній вивчали піїтику, риторику, математику, географію, астрономію, військову справу.

Головні народні училища – початковий (підвищеного типу) навчальний заклад в Російській імперії; відкривалися у губернських містах України за шкільним Статутом 1786 р. Приймали до Г. н. у. дітей усіх станів, крім кріпаків. Курс навчання – 5 років. У Києві Г. н. у. було засноване в 1789 на Подолі. У 1809 на базі училища організована перша міська гімназія.

"Граматика словенська" – одна з перших друкованих граматик старослов'янської мови, складена М. Смотрицьким.

Граматичні школи – 1) у Стародавніх Афінах – початкові школи для хлопчиків 7 – 12 років з навчанням читати, писати й рахувати; 2) у Стародавньому Римі – підвищені (після елементарних) школи для дітей патриціїв і вершників, де навчали латинської граматики, римської літератури та грецької мови; 3) у Росії XVII ст. – школи при деяких монастирях. У них вивчали грецьку й латинську граматику та античну літературу; 4) у сучасній Великобританії та деяких країнах Британської Співдружності – загальноосвітні середні школи.

Грамотність – здатність розуміти та використовувати різні типи інформації у побутовому, професійному та громадському житті.

Греко-католицькі духовні семінарії – виховно-навчальні заклади, які готували священнослужителів для уніатської церкви. Існували Перемишльська (засн. між 1700–1713), Ужгородська (1767), Львівська (1779) і Станіславська (1907) семінарії. Навчання тривало від 1 до 8 років. Система навчання й виховання нагадувала єзуїтську.

Греко-латинські школи – навчальні заклади підвищеного типу, створені в Москві у другій половині XVII ст. з ініціативи уряду й церкви. У школах вивчали грецьку, латинську й церковнослов'янську мови (читання, письмо, граматика), риторику й філософію.

Громадські школи – з 1785 р. відкриваються на Буковині. У цих школах, крім німецької, вчили переважно румунську мову. А тому школи на Буковині від самого початку мали германізаційний і румунізаційний характер, були спрямовані на денаціоналізацію українців на їх рідній буковинській землі.

Гуманістична освіта – освітні системи і концепції, які базуються на цінностях гуманізації і гуманітаризації освіти.

Гуманістична педагогіка – напрям у сучасній теорії та практиці виховання, що виник наприкінці 50-х – на початку 60-х років XX ст. у США як педагогічне втілення ідей гуманістичної психології. Головною метою виховання в гуманістичній педагогіці є самоактуалізація особистості.

Дальтон-план, долтон-план – система організації навчально-виховної роботи в школі, заснована на принципі індивідуального навчання. Назва походить від м. Долтон у США, де її було вперше застосовано на початку XX ст. При цій системі учень одержував завдання від учителя, виконував його самостійно і здавав учителеві. Учням надавалася свобода як у виборі занять, черговості вивчення різних навчальних предметів, так і у використанні свого робочого часу. Річний обсяг навчального матеріалу розбивався на місячні розділи, які, у свою чергу, ділилися на щоденні завдання. Учні працювали в окремих предметних кабінетах-лабораторіях (звідси й інша назва Д.-п. – "лабораторний план"), де учні могли дістати консультації учителя-спеціаліста з даного предмета. Д.-п. давав можливість пристосувати темп навчання до можливостей учнів, привчаючи їх до самостійності, розвивав ініціативу, спонукав до пошуку раціональних методів роботи й виробляв почуття відповідальності за виконання завдань згідно з прийнятими зобов'язаннями. У 20-ті роки в українській школі робилися спроби модифікувати Д.-п.: подолати його надмірну індивідуалістичність, поєднуючи його з методом проектів, зв'язати з колективною працею учнів. Ці спроби знайшли відображення у так званому бригадно-лабораторному методі.

"Дарунки Фребеля" – дидактичний матеріал для ігор та занять з дітьми дошкільного віку, розроблений у XIX ст. німецьким педагогом Ф. Фребелем. Складається з шести "дарунків": м'ячиків, кулі, циліндра, куба, кубиків, цеглинок, підібраних з таким розрахунком, щоб відразу задовольнити всі інстинкти дитини. При користуванні ними ознайомлення з природою поєднується з засвоєнням геометричних форм, розвитком художнього смаку дитини. У системі Фребеля м'ячик, кубики, цеглинки, лозинки і насіння виступали символами, які зображали або навколишнє життя тварин і людей, або пригоди казкових героїв.

Двокласні початкові училища – школи підвищеного типу з п’яти- й шестирічним строком навчання. Виникли в Російській імперії в 1970-х рр. в ряді великих сіл, на окремих великих залізничних станціях і повітових містах.

Дворянські інститути – закриті кастові виховні установи з курсом середніх навчальних закладів. Були організовані в 30-х роках XIX ст. в Москві, Варшаві, Нижньому Новгороді, Пензі та інших містах Російської імперії. Д. і. давали дуже обмежені знання, стояли нижче інших аналогічних навчальних закладів і, не задовольнивши в результаті цього вимог дворянства, поступово були закриті.

Дитяче містечко імені В. І. Леніна (Ленінськ) – школа-інтернат для колишніх безпритульних дітей, заснована в Києві в 1923. У ній виховувалося близько 1500 дітей різних національностей у віці від 4 до 16 років. У школі були навчальні класи й майстерні, клуб з кіноустановкою, бібліотека, друкарня, садово-городнє допоміжне господарство. Містечко проіснувало до початку 30-х років.

Дитячий притулок – в царській Росії благодійні установи для опікування сиріт і дітей, покинутих батьками й залишених без догляду. Виникли у ХVІІІ ст. при монастирях.

Духовні академії – вищі богословські навчальні заклади. В Україні існувала у Києві. Мали історичне і словесне відділення.

Духовні училища – нижчі навчальні заклади у царській Росії, які готували до вступу у духовні семінарії.

Дяківки – парафіяльні приватні школи – засновувалися, переважно, при церковних парафіях під наглядом священника. Виникли в Київській Русі після поширення християнства й існували до ХІХ ст.

Експериментальні школи – школи різного типу, на базі яких органи освіти, науково-дослідні установи або окремі науковці апробують новий зміст освіти, нові організаційні форми й методи навчання та виховання. Почали засновуватися в XIX ст. у зв'язку з розвитком експериментальної педагогіки й експериментальної психології.

Елементарна школа (від лат. початковий) – те ж саме, що й початкова школа. Термін "Е. ш." дуже поширений у зарубіжних країнах. Зміст навчання в Е. ш. всіх країн приблизно однаковий: рідна мова (читання й письмо), арифметика, початкові відомості з історії, природознавства й географії своєї країни, малювання й співи тощо.

Елементарний курс – термін для позначення кола початкових знань у певній галузі (Е. к. математики), а також навчальних посібників, в яких дається систематичний виклад найпростіших відомостей з цієї галузі ("Початкова граматика", "Розповіді з історії").

Елліністична освіта. Еллінізм – умовна назва періоду країн Східного Середземномор'я з часу завоювань Александра Македонського (334–323 до н. е.) до підкорення цих країн Стародавнім Римом (завершилося 30 до н. е.). Зростання виробничих сил після греко-македонського завоювання значною мірою сприяло дальшому розвитку наук і шкільної освіти. Поряд з мусичними школами в епоху Е. виникали граматичні, де викладалися мови й література, музика, елементи математики та астрономії. Змінився й характер гімнасіїв. У них гімнастичне виховання відійшло на задній план, а його місце зайняла поглиблена теоретична підготовка. Ефебія в цей період втратила військовий характер і перетворилася на своєрідну вищу школу.

"Еміль, або про виховання" – соціально-педагогічний трактат Ж.-Ж. Руссо. Написаний у формі роману, який зображає виховання, покликане сформувати нових людей і здійснити через них перетворення суспільства. Видано у Парижі 1762.

Єзуїтське виховання – система авторитарного виховання, опрацьована педагогами католицького ордену єзуїтів (лат. Societas Jesus, Товариство Ісуса, засноване в 1534 I. Лойолою). Створення мережі навчальних закладів і виховання юнацтва, насамперед з привілейованих або заможних верств, у дусі відданості католицизму було однією з головних місій ордену єзуїтів. Найпоширенішим типом єзуїтського навчального закладу стали колегії, які давали середню освіту. Педагогіка єзуїтів пройнята прагматизмом. У XVII–XVIII ст. єзуїти мали репутацію блискучих педагогів, оскільки Є. в. акумулювало багато досягнень гуманістичної і протестантської педагогіки (класно-урочна система навчання, використання вправ і регулярних повторень, поступовий перехід від легшого до складнішого), хоча Є. в. надало їм значною мірою формалізованого характеру. Виховання було спрямоване насамперед на розвиток індивідуальних здібностей, честолюбства, духу змагання. Важливе місце відводилося світському вихованню, однак головним напрямом діяльності єзуїтських педагогів залишалося релігійне виховання дітей. Учителів для єзуїтських навчальних закладів готували дуже старанно й довго з кращих випускників колегій. Традиції єзуїтських колегій істотно вплинули на розвиток педагогіки й шкільної справи в Новий час. Єзуїтська педагогіка помітно вплинула на педагогічну систему Я. А. Коменського. У багатьох країнах (Іспанія, Португалія, США, країни Латинської Америки) єзуїти й наприкінці XX ст. впливають на народну освіту, вони мають свої школи, готують викладачів, викладають у ряді університетів і в більшості католицьких шкіл.

Єзуїтські школи – навчальні заклади, які створювалися з середини ХVІ ст. орденом єзуїтів для посилення впливу католицької церкви. Поділялися на нижчі – колегії (7 років навчання) та вищі – семінарії (6 років навчання).

Єпархіальні училища – середні жіночі навчальні заклади в Росії до 1917 року. Були напівзакритими навчальними закладами. Призначались головним чином для навчання й виховання дочок православного духівництва.

Жіночі гімназії – середні загальноосвітні навчальні заклади в Росії до 1917. Навчання в Ж. г. було платним, вчилися переважно діти заможних батьків. За обсягом знань, які давалися учням, Ж. г. стояли нижче чоловічих. Між Ж. г. і вищою школою не існувало наступності. В Ж. г. було сім основних класів, восьмий додатковий педагогічний клас і в деяких два підготовчих класи. Після закінчення семи класів дівчата одержували атестат на звання учительки початкової школи, а після закінчення восьми – звання домашньої вчительки.

Жіночі училища – навчальні заклади, відкриті в Росії на початку 60-х років XIX ст. Вони були двох розрядів: з шестирічним строком навчання і з трирічним. Прогресивною стороною Ж. у. було реальне спрямування навчання в них і безстановий характер.

Жіночі школи забезпечували виховання жінок із знатних родів. Перша така школа датується 1086 р. Вона відкрита онукою Ярослава Мудрого Анною.

Земські школи – засновувані земствами, що запроваджені в 1865 р. після затвердженого у 1864 р. “Положення про земські установи”. Крім закону божого, діти навчалися читати, писати і лічити. На уроках пояснювального читання вони здобували деякі знання з історії, географії і природознавства. З 60-х рр. тут починають застосовувати звуковий метод навчання грамоти, наочність у процесі навчання арифметики і природознавства, вивчення рідного краю тощо.

Індустріальні школи – школи для дітей найбідніших верств населення, в яких навчали ремеслу й землеробству; існували з ХVІІ до середини ХІХ ст.

Інститути шляхетних дівчат – середні навчально-виховні закриті навчальні заклади для дочок дворян у Росії. Перший створено у Петербурзі – Смольний інститут (1764 р.). Вже в 1818 році в Харкові існував інститут, де вчителював А. Гулак-Артемовський. У цьому році аналогічний інститут було відкрито в Полтаві, у 1825 році – в Одесі, у 1833 році – в Києві.

Інститути народної освіти – вищі педагогічні навчальні заклади. Створені в Україні 1920 році на базі університетів і педагогічних закладів. Готували працівників освіти для загальноосвітніх і професійних шкіл усіх типів і виховних закладів. Мали два факультети – соціального виховання (трирічні) й професійного виховання (чотирирічні).

Інфіма – у ХVІІ–ХVІІІ ст. другий нижчий клас духовних семінарій і академій, в якому вивчалися початки граматики латинської, слов’янської і грецької мов. В Україні цей термін з’явився ХVІІ ст. у Києво-Могилянській академії.

Історія педагогіки – наука, яка вивчає ретроспективне становлення та розвиток освітніх і виховних систем від найдавніших часів і до сьогодення.

Ієна-план (Іеnа-Рlаn) – система організації навчально-виховного процесу в школі, запропонована професором Ієнського університету П. Петерсеном у 1918. При організації занять за І.-п. учні розділяються не на класи (як при класно-урочній системі), а на групи дітей різного віку і рівня знань, що створює умови, схожі на життя в родині. Учні в цих групах працюють за індивідуальними планами, самостійно вивчаючи більшу частину навчального матеріалу. Для вироблення необхідних навичок і загального ознайомлення з новим матеріалом проводяться спеціальні заняття. Значне місце відводиться іграм. На думку Петерсена, учні, учителі й батьки повинні працювати спільно, утворюючи єдину шкільну громаду. І.-п. поширений у школах Німеччини.

Ізборники Святослава – найдавніші збережені пам'ятки писемності Київської Русі – два збірники літературних творів, виготовлені 1073 і 1076 для великого князя Святослава Ярославовича. Ізборник 1073 є списком збірника, перекладеного в IX ст. в Болгарії з грецької на старослов'янську мову. Крім статей церковного змісту, включає матеріали з граматики, логіки, поетики. Ізборник 1076 укладено на основі рукописів великокнязівської бібліотеки, як перекладних, так і оригінальних. Містить різноманітні повчання, зокрема "Слово" про користь читання.

Ізмарагди (від грец. – ізумруд) – літературні збірники релігійно-повчального змісту, пам'ятки східнослов’янських літератур. Складені невідомими авторами в XIV ст.

"Ілюстративна школа" – система навчання, яка передбачає активну працю дітей з ілюстрування набутих знань. Опрацьована німецьким педагогом В. А. Лаєм і викладена ним у книзі "Школа дії", в якій він пропонував завершувати вивчення навчального матеріалу такими видами занять учнів, як ліплення, виготовлення макетів і моделей, проведення дослідів, догляд за рослинами і тваринами, розв'язування практичних задач з математики, драматизація, співи, музика, ігри, танці тощо. Принципи I. ш. на початку XX ст. застосовувались у школах багатьох країн, у тому числі й України. Виконання ілюстративних робіт учнями сприяло творчому ставленню дітей до навчання, кращому запам'ятовуванню навчального матеріалу, розвивало уяву й моторику дитини.

Індустріальні школи – школи для дітей найбідніших верств населення, в яких навчали ремеслу й землеробству; існували в ряді країн з XVII до середини XIX ст. Виникли у зв'язку з потребами виробництва в кваліфікованих кадрах. Перед I. ш. ставилося завдання дати можливість дітям заробляти собі на життя, звільнивши від піклування про бідняків місцеве самоврядування й державу. Вперше ідея I. ш. була висловлена в Англії Дж. Беллерсом і В. Петті, які вважали за необхідне поєднати в таких школах ремісниче навчання й загальну освіту. У XVIII ст. I. ш. дістали широкий розвиток в Австрії, Німеччині та інших країнах Центральної Європи, особливо завдяки діяльності Й. Г. Песталоцці, Ф. Фелленберга і Ф. Кіндермана. До середини XIX ст. I. ш. збереглися лише в тих країнах, де продовжувала існувати кустарна промисловість.

Дата добавления: 2015-05-24