Вплив на зміну роздрібниого товарообороту стану та ефективності використання матеріально-технічної бази торгового підприємства. 7 страница

Аналітичні розрахунки доцільно оформити таблицею. У табл. 10.10 приведено основні аналітичні показники інтенсивності та ефективності використання основних засобів.

Таблиця 10.10

Показники інтенсивності та ефективності використання основних засобів

Показники	Умовне позначення	Алгоритм розрахунку
1. Середньорічна вартість основ­них засобів	ОЗ	Визначається як середньоарифметичне або як середньо­хронологічна величина за даними ф.№1 “Баланс”
2. Обсяг випуску продукції	ВП	За даними статистичної звітності
3. Прибуток від операційної дія­ль­ності	П	За даними ф.№ 2 “Звіт про фінансові результати”
4. Фондовіддача	ФВ	Випуск продукції/середня вартість основних засобів
5. Фондорентабельність	ФР	Прибуток/середня вартість основних засобів
6. Зміна обсягу випуску продукції внаслідок зміни фондовіддачі	∆ВПфв	ОЗ1*(ФВ1–ФВ0)=∆ВП
7. Зміна обсягу випуску продукції внаслідок зміни основних засобів	∆ВПоз	(ОЗ1–ОЗ0)*ФВ0=∆ВП
8. Відносне відхилення величини основних засобів внаслідок зміни фондовіддачі	ВВОЗ	ОЗ1–ОЗ0*ІВП (позитивний результат – відносний надлишок ОЗ, від’ємний результат – економія ОЗ)
9. Темп приросту основних засобів, %	Т∆ОЗ	∆ОЗ/ОЗ1*100
10. Зміна прибутку за рахунок зміни основних засобів	∆Поз	(ОЗ1–ОЗ0)*ФР0
11. Зміна прибутку внаслідок зміни фондорентабельності	∆ПФР	ОЗ1*(ФР1– ФР0)

На основі проведеного аналітичного дослідження виявляють резерви підвищення ефективності використання основних засобів на підприємстві, а саме:

- визначення оптимальної величини основних засобів, необхідної для здійснення обсягів господарської діяльності;

- продаж або здача в оренду основних засобів, що не використовуються у господарстві;

- ефективне використання робочого часу машин, обладнання, устаткування (ліквідація простоїв);

- впровадження нових технологій;

- фінансове та економічне обгрунтування інновацій (інвестицій, капіталовкладень);

- підготовка, підвищення кваліфікації (перекваліфікації) працівників.

За виявленими резервами розробляються конкретні заходи щодо втілення їх у практику господарської діяльності підприємства.

За аналогічною методикою аналізуються нематеріальні активи, що також входять до складу необоротних активів підприємства.

Нематеріальні активи (невідчутні) – це умовна вартість об’єктів промислової або інтелектуальної власності, а також майнові права, що визначаються як об’єкт права власності конкретного господарського суб’єкта.

Основними рисами нематеріальних активів є:

1) відсутність матеріальної (речовинної, фізичної) структури;

2) здатність приносити дохід, прибуток, користь підприємству;

3) можливість їх використання протягом тривалого часу.

До об’єктів промислової власності в світовій практиці відносять:

1) права власності на винахід, промислові взірці, товарні знаки та ін.,

2) авторські права – це виключні права на видавництво, публічне використання творів літератури, науки, мистецтва;

3) право на використання програмного забезпечення обчислювальної техніки;

4) право на користування землею, іншими природними ресурсами;

5) гудвілл (Goodwill) ціна фірми, її репутація (імідж), ділові стосунки (і т.д.).

У балансі відображається вартість лише тих нематеріальних активів, які придбані на стороні (патенти, ліцензії).

При аналізі прибутковості (рентабельності) підприємства, а також оборотності активів вартість нематеріальних активів вираховується із загальної суми активів за балансом.

Аналіз зміни величини нематеріальних активів та ефективності їх використання повинен виявити, чи отримує підприємство дохід від застосування нематеріальних активів, за ради якого вони і були придбані.

Необгрунтоване збільшення величини нематеріальних активів на балансі може призвести до погіршення структури балансу: на їх придбання використовуються власні кошти підприємства, тому збільшення частки нематеріальних активів у майні підприємства призводить до зменшення власних коштів в обороті. Наслідком цього може стати зниження платоспроможності підприємства.

Аналіз використання нематеріальних активів передбачає вивчення їх динаміки за обсягом та структурою, видами, терміном корисного використання. Досліджується, чи випереджає віддача нематеріальних активів затрати капіталу на їх придбання.

Позитивною тенденцією вважається така, при якій темпи росту реалізації та прибутку випереджають темпи збільшення величини нематеріальних активів:

Т_приб>Т_реал>Т_НМА.

Наступним моментом в аналізі нематеріальних активів є визначення і оцінка ступеня їх ліквідності та ризику вкладень в них власного капіталу. В цілому нематеріальні активи є менш ліквідними ніж оборотні активи та основні засоби.

Вплив факторів на зміну прибутковості нематеріальних активів (Р_НМА) визна­ча­єть­ся за вихідною формулою

Р_НМА=П/НМА,

та за її модифікацією (чисельник і знаменник домножується на показник Р):

Р_НМА=П/НМА=(П/Р)*(Р/НМА)=РР*Ко_НМА,

Р_НМА=РР*Ко_НМА.

У табл. 10.11 наведені умовні позначення аналітичних показників, їх інформаційні джерела та алгоритм розрахунку.

Таблиця 10.11

Показники ефективності використання нематеріальних активів

Показники	Позначення	Інформаційні джерела та алгоритм розрахунку
1. Середньорічна вартість нематеріальних активів	НМА	ф.№1 “Баланс”
2. Обсяг реалізації	Р	ф.№2 “Звіт про фінансові результати”
3. Прибуток від операційної діяльності	Поп	ф.№2 “Звіт про фінансові результати”
4. Прибутковість (доходність) нематеріальних активів	ДНА	Поп/НМА
5. Коефіцієнт оборотності нематеріальних активів, кількість оборотів	КоНМА	Р/НМА
6. Рентабельність реалізації	РР	Поп/Р*100

Використовуючи спосіб абсолютних різниць вплив факторів на показник Р_НМА за останньою моделлю визначається:

- вплив зміни коефіцієнта оборотності нематеріальних активів:

∆К_НМА ® ∆Р_НМА=РР₀*(К_НМА¹–К_НМА⁰);

- вплив зміни рентабельність реалізації:

∆РР ® ∆Р_НМА=(РР₁ –РР₀)*К_НМА¹.

Яким саме шляхом досягти підвищення доходності нематеріальних активів вирішує фінансовий менеджер та керівник підприємства (власник).

Контрольні питання

1. Назвіть види активів підприємства.

2. За якими показниками характеризується якість оборотних активів?

3. Як визначити показники інтенсивності та ефективності використання оборотних активів?

4. Опишіть методику аналізу впливу факторів на зміну оборотності оборотних активів.

5. Обгрунтуйте поняття “тривалість операційного та фінансового циклів” та методику їх визначення.

6. У чому полягає суть поняття ”грошові кошти” та “грошові потоки”?

7. Назвіть види грошових потоків.

8. Надайте характеристику прямого і непрямого способів визначення грошових потоків, вкажіть їх переваги та недоліки.

9. Опишіть методику аналізу грошових потоків.

10. Які є причини притоку і відтоку грошових коштів при операційній, інвестиційній та фінансовій діяльності та які основні заходи їх нормалізації?

11. Які показники характеризують стан основних засобів підприємства? Як вони оцінюються в процесі аналізу?

12. Що відноситься до нематеріальних активів? Як визначається доходність їх використання?

ЗАВДАННЯ 1. Визначити суму вивільнених коштів з обороту, якщо оборотність оборотних активів прискорилась на 4 дні, а фактичний оборот з реалізації складає 1935 тис.грн.

ЗАВДАННЯ 2. Використовуючи отриманий результат за п. 1, розрахуйте суму додаткового прибутку при рентабельності реалізації 4,2 %.

ЗАВДАННЯ 3. Тривалість операційного циклу складає 57 днів, період погашення кредиторської заборгованості – 24 дні. Визначіть тривалість фінансового циклу в днях та величину фінансово-економічної потреби у коштах, для цього використайте дані завдання 1.

ЗАВДАННЯ 4. Як відреагує обсяг товарообороту підприємства, яке має основні засоби на суму 620 тис.грн., якщо його фондовіддача знизилась порівняно з попереднім кварталом на 0,67 грн.?

ЗАВДАННЯ 5. Сума основних засобів на початок і кінець року складає відповідно 600 тис.грн. і 620 тис.грн. Протягом року надійшло основних засобів на суму 87 тис.грн., вибуло – на суму 67 тис.грн. Визначте та оцініть коефіцієнти руху основних засобів на підприємстві.

ЗАВДАННЯ 6. Біля чисел таблиць 1-3 проставити “+” або “– “, що означатиме притік або відтік грошових коштів. Розрахувати грошові потоки в результаті операційної, інвестиційної та фінансової діяльності.

Таблиця 1

Операція	“+ “притік ” – “відтік тис.грн.	Операція	“+ “притік ” – “відтік тис.грн.
1. Збільшення забезпечення під виконання зобов’язань		1. Прибуток від вибуття основних засобів
2. Амортизація необоротних активів		2. Зменшення оборотних активів
3. Чистий прибуток	1,5	3. Зменшення поточних зобов’язань перед постачальником
=Чистий рух грошових надходжень в результаті операційної діяльності

Таблиця 2

Операція	“+ “притік ” – “відтік
1. Надходження (наприклад, виручка від реалізації) від вибуття основних засобів
2. Інвестиції у основні засоби
=Чистий рух грошових надходжень в результаті інвестиційної діяльності

Таблиця 3

Операція	“+ “притік ” – “відтік тис.грн
1. Надходження власного капіталу підприємства та внески акціонерів
2. Виплати акціонерам дивідендів
3. Надходження від випуску облігацій та одержання фінансових кредитів
4. Погашення позик і фінансових кредитів
=Чистий рух грошових надходжень в результаті фінансової діяльності

Тема 11. АНАЛІЗ ДЖЕРЕЛ ФОРМУВАННЯ МАЙНА ПІДПРИЄМСТВА

У цій темі ви дізнаєтесь про: - методику дослідження джерел формування капіталу підприємства та основні принципи їх оптимізації; - оцінювальні показники використання власного капіталу і їх застосування при аналізі; - зміст поняття “кредитоспроможність підприємства”, напрямки її оцінки банками та про класифікацію підприємств за ступенем кредитної надійності; - схему розрахунку потреби кредиту та його забезпеченість активами підприємства; - аналітичні показники та послідовність дослідження ефективності використання позиченого капіталу; - те, як досліджується стан кредиторської заборгованості; - показники оцінки фінансової стійкості підприємства та її прогнозування.

11.1. Аналіз оптимальності структури джерел формування капіталу

Приріст активів (майна) здійснюється за рахунок збільшення джерел коштів, що представлені у пасиві балансу підприємства як власні, позичені (кредити банків) та залучені (кредиторська та ін. заборгованість).

Основним завданням аналізу джерел коштів є виявлення резервів їх зростання та розробка управлінських рішень щодо більш ефективного управління фінансовою діяльністю підприємства, що, у свою чергу, сприяє зміцненню його фінансового стану, платоспроможності, кредитоспроможності та підвищенню рентабельності.

Оцінка джерел формування капіталу підприємства проводиться як внутрішніми, так і зовнішніми аналітиками. Зовнішні аналітики (банки, інвестори, кредитори) аналізують тенденції зміни власних коштів у загальній сумі джерел з позиції оцінки фінансового ризику при укладанні угод.

Капітал підприємства може бути сформований шляхом повного самофінансування на основі

- власного капіталу;

- пайового капіталу;

- акціонерного капіталу;

- часткового самофінансування за рахунок власного капіталу та часткового кредитного фінансування за рахунок позиченого і залученого капіталу.

Власний капітал має наступні позитивні якості:

- характеризується простотою залучення (особливо за рахунок внутрішніх джерел – не вимагається погодження з іншими господарюючими суб’єктами)

- характеризується здатністю інтенсивної генерації прибутку, не вимагаючи сплати позикового відсотку;

- забезпечує фінансову стійкість на довготривалу перспективу, знижує ризик банкрутства.

Недоліками власного капіталу є:

- обмеженість залучення, а відповідно і обмеженість у розширенні операційної та інвестиційної діяльності;

- неможливість росту прибутковості капіталу, що виникає в умовах залучення позикового капіталу.

Позитивними якостями позикового капіталу є:

- широка можливість залучення додаткового капіталу при високому кредитному рейтингу підприємства;

- можливість розширення активів і відповідно господарсько-фінансової діяльності підприємства;

- менша вартість позикових коштів за рахунок врахування відсотків за кредит у витратах підприємства (вилучення відсотків за кредит із суми прибутку, що оподатковується – так званий “податковий щит”);

- здатність збільшувати рентабельність власного капіталу за рахунок ефекту фінансового лівериджу.

Недоліками цього виду джерела формування капіталу є :

- зростання фінансового ризику, зниження фінансової стійкості: їх рівень прямо пропорційний росту питомої ваги позичкового капіталу;

- складність процедури залучення кредитних ресурсів (гарантії, заклади і т.д.);

- генерація активами, сформованими за рахунок залучених коштів, меншої при інших однакових умовах норми прибутку, яка знижується за рахунок відсотків, що підлягають сплачуванню;.

- висока залежність вартості позикового капіталу від кон’юнктури фінансового ринку. Так при зниженні середньої кредитної ставки на ринку використання раніше отриманих кредитів, особливо на довгостроковій основі, стає невигідним, при наявності більш дешевих кредитних джерел.

Таким чином, підприємство, використовуючи кредитні ресурси має більш високий потенціал свого розвитку (можливість ширшого фінансування активів), можливість приросту рентабельності, проте у більшій мірі генерує фінансовий ризик і ризик банкрутства.

На вибір схеми формування структури капіталу впливають:

- організаційно-правова форма підприємства (приватне підприємство, акціонерне);

- галузеві особливості операційної діяльності (підприємства з високим рівнем фондомісткості продукції і високою часткою необоротних активів мають звичайно низький кредитний рейтинг і орієнтуються при формуванні капіталу переважно на власні джерела: чим коротший операційний цикл, тим у більшій мірі використовується капітал з різних джерел;

- розмір підприємства: чим він менший, тим у більшій мірі на стадії створення капітал формується за рахунок власних джерел;

- вартість капіталу, одержаного з різних джерел: звичайно вартість позичених і залучених коштів є меншою, ніж вартість власного капіталу;

- рівень оподаткування прибутку: при низьких ставках податку на прибуток чи певних пільгах з оподаткування у певних випадках є вигідніше використовувати власний капітал порівняно з позиченим;

- міра ризику, визначена засновниками підприємства.

Оптимальною є така структура капіталу, при якій забезпечується ефективна пропорційність між коефіцієнтами рентабельності і фінансової стійкості підприємства, при цьому максимізується його ринкова вартість [13,214]. Основні напрямки оптимізації структури капіталу підприємства:

- за критерієм максимізації рівня прогнозованої рентабельності;

- за критерієм мінімізації вартості капіталу;

- за критерієм мінімізації рівня фінансових ризиків.

Ризик зростає при зменшенні частки власних коштів і навпаки. Виходячи із конкретних економічних умов і фінансової стратегії, яку обрало само підприємство, вирішується завдання забезпечення раціонального співвідношення власних і позичених коштів. Фінансовий менеджер, перш ніж прийняти рішення щодо капіталовкладень і формування оптимальної структури капіталу, проводить аналіз джерел коштів, досліджує зміни їх величини, складу, структури. Так, структура джерел коштів оцінюється за коефіцієнтом фінансування (п. 3 табл. 11.1):

Кфін=ВК/(ІІІр+ІVр) пасиву.

Він показує співвідношення власних коштів та “чужих” (позичених та залучених), або скільки власних коштів припадає на одиницю (позичених та залучених. Для торгівлі нормальним вважається значення коефіцієнта рівне 0,4-0,5 (40-50%), а для підприємств з тривалим періодом обороту коштів таке співвідношення може бути недостатнім.

Основною складовою власного капіталу є статутний фонд, пайовий фонд, нерозподільний прибуток.

Аналіз статутного фонду має виявити динамічні зміни, їх напрям та причини. Оцінка буде позитивною, коли величина статутного фонду зростає, а списання, зокрема неповністю замортизованих основних засобів, відсутні.

В аналізі господарської діяльності організацій споживчої кооперації значну увагу приділяють виявленню резервів збільшення пайового фонду, основним з яких є збільшення (оптимізація) кооперування населення. Це, у свою чергу, вимагає розробки заходів заохочення, стимулювання, підвищення рівня організаційної роботи з пайовиками, удосконалення дивідендної політики споживчої кооперації.

Сума резерву збільшення пайового капіталу (Рпай) визначається розрахунком:

Рпай=ПВ*РН,

де ПВ – середня величина пайового внеску (на одного пайовика); РН – резерв некооперованого населення, визначається як різниця між чисельністю дорослого населення, що проживає на території обслуговування організацією споживчої кооперації, та чисельністю пайовиків. У свою чергу пайовий внесок визначається:

ПВ=(ПФ+ПЗ)/ЧП,

де ПФ – сума пайового фонду на звітну дату; ПЗ – сума заборгованості пайовиків; ЧП – фактична чисельність пайовиків.

Аналіз інших джерел власних коштів, що представлені у пасиві балансу, передбачає дослідження та оцінку правильності їх формування та ефективності використання. Аналіз прибутку та його розподілу проводиться за методиками відповідної галузі діяльності підприємства (розглянуто у темах 4 та 8).

Раціональна, ефективна організація господарської діяльності підприємства повинна забезпечити накопичення власних коштів для фінансування усіх поточних і капітальних потреб. Повна характеристика власного капіталу може бути отримана в процесі аналізу динаміки основних показників його використання, що наведені у табл. 11.1 Порівняння коефіцієнтів, економічний зміст яких полягає у визначенні рівня ефективності, оптимальності, доцільності використання власного капіталу підприємства з аналогічними показниками підприємств-конкурентів дозволяє оцінити правильність обраної фінансової стратегії, виявити її недоліки та вчасно і кваліфіковано вжити необхідних заходів.

Порівняння коефіцієнтів з підприємствами інших галузей економіки країни дозволить визначитись в її приоритетних напрямках, змінити та оптимізувати діяльність власного підприємства.

11.2. Аналіз кредитоспроможності та використання кредитів банку

В умовах ринкової економіки, яка характеризується зростанням конкуренції, загостренням проблеми виживання, завдання економічного аналізу не обмежуються оцінкою поточного фінансового стану підприємства. Виникає необхідність прогнозування стратегії подальшого розвитку господарської діяльності підприємства за оптимальними параметрами фінансового стану платоспроможності і мінімальним ризиком.

Підприємства на кожному етапі своєї господарської діяльності мають потребу у грошових коштах для сплати поточних боргів. Сума від реалізації продукції (товарів, робіт, послуг) не завжди є достатньою для здійснення платежів підприємством, крім того, завжди існує ризик неплатежів дебіторами, що викликає потребу пошуку та залучення інших (додаткових) коштів. Для підтримки господарської діяльності та процесу створення доходу підприємства залучають позики банків (грошову масу), тобто вступають з ними у кредитні відносини.

Банківські кредити відіграють велику роль у здійсненні фінансової стратегії розвитку підприємства.

Перш, ніж надати кредит, банк глибоко аналізує фінансовий стан своїх клієнтів з метою оцінки їх надійності та кредитоспроможності.

Кредитоспроможність – це здатність підприємства своєчасно і у повному обсязі розрахуватися за одержаний кредит.

Аналіз кредитоспроможності підприємства-позичальника зі сторони банків проводиться у таких напрямках:

1) вивчається кредитна історія позичальника, тобто наскільки своєчасно він розраховувався за раніше отримані кредити, оцінюється якість звітності, компетентність і відповідальність керівництва підприємства;

2) вивчається ділова активність підприємства (для промислового – здатність виробляти конкурентноспроможну продукцію, для торговельного – прискорення оборотності товарів).

3) оцінюється прибуток з точки зору можливості сплати банку процентів за кредит, а також утворення резервів за рахунок нерозподіленого прибутку;

4) з’ясовується цільове призначення кредиту (товарно-комерційний кредит або на інші цілі);

5) розраховується сума кредиту, виходячи із господарських потреб.

Кредитоспроможність є поняттям ширшим ніж платоспроможність. Показник платоспроможності є чинником, від якого залежить у певній мірі кредитоспроможність, а саме за ліквідністю балансу оцінюється спроможність підприємства вивільнити з обороту кошти для погашення боргових зобов'язань. Крім того, кредитоспроможність – один з основних методів оцінки кредитного ризику. Так, американські банки при оцінці надійності клієнтів розраховують показник надійності (ПН), який і служить критерієм ризику кредитування. При значенні ПН менше 40 балів існує високий ступінь кредитного ризику, у діапазоні 40-50 – середній, а понад 50 – низький.

Показник ПН розраховується за моделлю:

ПН=3,5*К₁+10,0*К₂–25,0*К₃+1,3*n,

де ПН – показник надійності; К₁ – співвідношення прибутку до вирахування податків до суми платежів за відсотками; К₂ – коефіцієнт критичної оцінки; К₃ ~ співвідношення заборго­ваності підприємства до власного капіталу (плече фінансового важеля); n – кількість років підприємства у бізнесі.

Залежно від стану платоспроможності, фінансової стійкості, солідності та можливості виконувати свої зобов'язання перед банком підприємство відносять до одного з п'яти класів, які характеризують його надійність:

клас “А” – фінансова діяльність дуже добра (прибуткова та рівень рентабельності вищий, ніж середньогалузевий), що свідчить про можливість своєчасного виконання зобов'язань за кредитними операціями, зокрема погашення основної суми боргу та відсотків за ним відповідно до умов кредитної угоди; економічні показники в межах установлених значень (відповідно до методики оцінки фінансового стану позичальника, затвердженої внутрішніми документами банку); вище керівництво позичальника має відмінну ділову репутацію; кредитна історія позичальника – бездоганна. Забезпечення за кредитною операцією має бути першокласним. Немає жодних свідчень можливих затримок з поверненням основної суми боргу та/або зі сплатою відсотків. Одночасно можна зробити висновок, що фінансова діяльність і надалі проводитиметься на такому ж високому рівні;

клас “Б” – фінансова діяльність позичальника цієї категорії близька за характеристиками до класу “А” (тобто фінансова діяльність добра або дуже добра, рентабельність на середньогалузевому рівні, окремі економічні показники погіршились або мають незначні відхилення від мінімально прийнятних значень), але ймовірність підтримування її на цьому рівні протягом тривалого часу є низькою. Позичальники (контрагенти банку), які віднесені до цього класу, потребують більшої уваги через потенційні недоліки, що ставлять під загрозу достатність надходжень коштів для обслуговування боргу та стабільність одержання позитивного фінансового результату їх діяльності. Забезпечен­ня кредитної операції не має викликати жодних сумнівів (щодо оцінки його вартості, правильності оформлення угод про забезпечення кредитних операцій тощо). Аналіз коефіцієнтів фінансового стану позичальника може вказувати на негативні тенденції в діяльності позичальника. Недоліки в діяльності позичальників, які віднесені до класу “Б”, мають бути лише потенційними. За наявності реальних недоліків клас позичаль­ника знижують;

клас “В” – фінансова діяльність задовільна (рентабельність нижча, ніж середньогалузевий рівень, деякі економічні показники не відповідають мінімально прийнятним значенням) і потребує більш детального контролю. Надходження коштів і платоспроможність позичальника свідчать про ймовірність несвоєчасного погашення кредитної заборгованості в повній сумі і в строки, передбачені договором, якщо недоліки не будуть усунені. Проблеми можуть стосува­тися стану забезпечення за кредитними операціями, необхідної документації, що свідчить про наявність і ліквідність застави тощо. Одночасно спостерігається можливість виправлення ситуації і поліпшення фінансового стану позичальника;

клас “Г” – фінансова діяльність незадовільна (економічні показники не відповідають встановленим значенням) і спостерігається її нестабільність протягом року; є високий ризик значних збитків; ймовірність повного погашення кредитної заборгованості та відсотків за нею є низькою. При неможливості поліпшення фінансового стану позичаль­ника або рівня забезпечення за кредитною операцією протягом одного місяця при проведенні наступної класифікації ози­чальника його класифікують на клас нижче (клас “Д”);

клас “Д”– фінансова діяльність незадовільна, є збитки; кредитна операція не забезпечена ліквідною заставою (або безумовною гарантією), показники не відповідають встановленим значен­ням, ймовірність виконання зобов'язань з боку позичальника (контрагента) банку практично відсутня.

Очевидно, що банк дуже ризикує, видаючи кредит підприємствам, віднесеним до класу “Г” і класу “Д”. Банк може видати цим некредитоспроможним підприємствам позики лише на особливих умовах або під великий відсоток. При цьому значно зростає ризик неповернення кредиту.

Для визначення ступеня надійності клієнта використовують систему “шість С кредиту”, яка має 6 розділів аналізу, що починаються англій­ською літерою “С”:

Репутація (character).

Можливості (capacity).

Капітал (capital).

Забезпечення (collateral).

Умови (conditions).

Контроль (countrol).

Розділ 1 “Репутація” повинен включати кредитну історію клієнта банку, досвід роботи інших кредиторів з даним клієнтом, мету позики, досвід клієнта у складанні планів і прогнозів, кредитний рейтинг клієнта, наявність серед керівників осіб з правом другого підпису.

Другий розділ "Можливості” повинен висвітити дієздатність клієнта і гарантів, наявність статутних документів, характеристику клієнта, його юридичний статус; засновників; характеристику основного виду діяльності.

Розділ 3 “Капітал” повинен містити відомості за звітний період про обсяги продажу, прибутку, дивідендів, забезпеченість власними коштами, наявність ліквідних резервів, кредиторську та дебіторську заборгованість, структуру капіталу та рівень лівериджу, систему контролю за витратами, динаміку цін на акції підприємства, наявність аудиторського висновку, оцінку якості управління, дані про останні зміни у бухгалтерському обліку.

Дата добавления: 2015-05-24