Розділ 7 2 страница

«Коли строку диктує почуття, воно на сцену шле раба» (Б.Пастернак).

«Тисячолітній досвід вивчення творчості показує, що необхідна стадія релаксації на фоні інтенсивної ментальної роботи, переключення на інші форми активності чи навіть в режим сну. Тому нема сенсу спішити події. Поки не пройдена стадія… розтікання по старим слідам, оживлення процесів в підсвідомості, дозрівання і виношування нових ідей, не буде стадії… коли швидко вербалізуєтся… щось уже дозріле в підсвідомості. Поки не відбулося занурення в уповільнений світ підсвідомості, не буде активної і успішної роботи свідомості» («Підстави синергетики», с. 233).

«…Емоції забезпечуються порівняно невеликою кількістю областей мозку, де саме і відбувається зрушення надповільних процесів, що змінює якості цих областей. В емоційно незбалансованому мозку чи в випадку, якщо емоціональний фактор дуже інтенсивний і діє тривало, зрушення згаданих процесів відбувається на великих територіях мозку, і творчість у генетично найбільш здатних до неї людей йде уже всупереч ситуації, що виникла а в цілому… у більшості людей затрудняється» («Магія мозку», с.171).

Йога забезпечує кожному, звісно не одразу, природний, оптимальний і стійкий рівень душевного комфорту.

«Емоційний стан людини… сильно залежить від активності кіркових областей, що утворюють … лімбічну систему. Ця частина мозку лежить під неокортексом (молодою корою) і оточує мозковий ствол, в філогенетичному відношенні це примітивне утворення» («Краса и мозок», с.188). Інакше кажучи, емоційні прояви забезпечуються найдревнішими структурами мозку, саме тому вони такі некеровані і заразні. Потреби виживання, емоції і почуття - це реальність внутрішня, а звуки, сонячне світло, колір, дотик вітру до і т. п. – зовнішня. Коли я забив палець, то відчуваю біль в ньому. Але насправді вона «знаходиться» не в пальці, а являє собою нейрофізіологічний процес, що протікає в мозку. І неясно, як йому вдається проводити різницю між внутрішнім і зовнішнім.

Головний мозок це частина ЦНС, що міститься в черепній коробці. Другий відділ ЦНС - спинний мозок. Нервові шляхи, що пов’язані с ЦНС, але містяться поза черепом і хребтом і є частиною периферичної (вегетативної) нервової системи (ВНС), яка функціонує більш чи менш автономно, забезпечуючи зладнаність роботи всіх внутрішніх органів и систем. Сама же ВНС, що забезпечує гомеостаз разом з іншими з нейрофізіологічними механізмами, складається з двох основних блоків - симпатичного і парасимпатичного (хоча, є і третій, про який рідко згадують - дифузна система кишечника). Нейрони, що керують мускулатурою внутрішніх органів, знаходяться за межами ЦНС и зазвичай (за винятком тих, хто оволодів йогою, АТ чи біологічним зворотним зв’язком - БЗЗ) не підвладні вольовому контролю, підкоряючись тільки вегетативній «автоматиці».

Активація симпатичного відділу ВНС приводить до розширення зіниць,частішого серцебиття, збільшення кровотоку печінки, підвищення концентрації глюкози в крові, посиленому споживанню кисню, розігріву тіла при русі і ознобу при відносній непорушності - все це характерно для переважання ерготропного, затратного режиму діяльності. Для екстреного його розгону в критичних ситуаціях є спеціальний орган - мозкова речовина наднирників, вони викидають адреналін і норадреналін прямо в кров.

Активізація парасимпатичної части ВНС викликає відновлювальне розслаблення чи стан трофотропності. Функції обох частин ВНС взаємодоповнюючі, оптимальний баланс збудження і гальмування забезпечує хороше самопочуття, сприйняття, мислення і працездатність. ЦНС лише частково забезпечує свідоме управління сприйняттям і скелетною мускулатурою, ВНС підтримує постійність внутрішнього середовища, а ендокринна система дублює функції ЦНС стосовно емоцій.

Якщо нервовий контроль відбувається через нейромедіатори, то ендокринний – завдяки гормонам, що виділяються в кров залозами, головна з них це головний мозок. Сукупність процесів, за допомогою яких він пов’язує поточні потреби організму з параметрами оточуючого середовища, є головною нейроендокринною функцією.

Що таке емоційне переживання? Теорія Кеннона-Барда стверджує, що при сприйнятті подій, які викликають емоції, нервові імпульси проходять спочатку через гіпоталамус, активізуючи ВНС. Потім імпульс збудження розщеплюється: одна його частина йде в кору великих півкуль, викликаючи суб’єктивне емоційне переживання, а друга, знову ж таки через гіпоталамус паралельно задіює ВНС. Іншими словами, коли потік нервових імпульсів від органів чуття направляється в кору мозку, він, розщеплюючись, попередньо потрапляє в лімбічні структури, які уже до усвідомлення сприйнятої інформації визначають характер (знак) емоційної відповіді і формують його зі швидкістю що випереджає ментальну! Коли сенс сприйнятого зрозумілий, характер і величина емоціональної реакції уже «вбудовані» в це розуміння! Вольові зусилля здатні до якоїсь міри приховувати емоції від оточуючих, але їх механізми набагато древніші за свідомість і вона завжди в тій чи іншій степені прикрашене ними, називаючись настроєм.

Сприйняття і поведінка людини можуть бути в значній мірі несвідомими, наприклад, рятуючись від наїжджаючого автомобіля, ви відскакуєте в бік, не встигаючи нічого толком зрозуміти. Відомий також феномен перцептуального захисту, коли системний розум блокує свідомість від сприйняття руйнівної інформації. Інтуїція поставляє свідомості дані, яких ще нема в поточному часі і просторі. Хто і як сортує сприйняту інформацію в випадках вищезгаданого захисту? Хто, звідки, і яким чином доставляє свідомості інтуїтивний «матеріал»? Хто «розпоряджається» емоційним станом особистості і її вчинками? Очевидно, всім цим «завідує» системний розум, локалізований в несвідомій частині психіки, який «відповідає» також і за емоції, які завжди є невід’ємним, хоча і погано усвідомлюваним елементом міжособистісних контактів. Не виключено, що всі вольові рішення людини лише здаються такими, а насправді приймаються на рівні несвідомому.

Хоча в аспекті повноти інформації системний розум незмірно потужніший за свідомість, але і його можна обманути. Спеціально оброблені дані можуть вводитися в несвідоме, минаючи цензуру, і направляти дії особистості так, що вони їй нашкодять. Ці методи відомі, наприклад, фрагментація і програмування картинки в TV-передачах, диспарантне навіювання, НЛП, а також відомий «двадцять п’ятий кадр». В 1957 член Американської асоціації вивчення ринку психолог Джеймс Вайкері провів в Нью-Джерсі досліди з використання цього ефекту. Він встановив додатковий проектор, через який одночасно з демонстрацію фільму на екран подавались фрази «Пийте кока-колу» і «Їжте поп-корн». Вони миготіли за 1/300 долю секунди, і свідомість не могла їх сприйняти. Тем не менше, на сеансах, де працював цей проектор, продаж кока-коли в буфеті кінотеатру збільшився на 17%, а продаж поп-корну - на 50%. Виявилось, що «ефект 25-го кадру» - потужний засіб навіювання, при багатократному повторі інформація, подана таким чином, поступає в підсвідомість під порогом сприйняття, минаючи цензуру розуму. Сьогодні розроблений так званий ефект Бехолдера - інтеграція 25-го кадру в ТВ-тюнеры. Однак, немала частина представників науки вважає все це шарлатанством.

Роблячи умовиводи ми ніколи не знаємо, яка доля сприйнятої і переробленої свідомістю інформації сприйнята з її участю, а яка - без, і чий вклад в її сприйняття і переробку є вирішальним. Фактично розум і вільна воля Его «крутяться» на дуже вузькому інформаційному «п’ятачку», все, з чим вони мають справу, уже попередньо відфільтроване системним розумом! Уже з цієї вибірки свідомість має з тим, що актуально в даний момент. Відсутність належної за якістю взаємодії особистості і системного розуму є головною причиною проколів в тактиці і стратегії людських дій.

Безумовно, механізм витіснення рятівним чином розвантажує свідомість, але при цьому деформується і вся внутрішньопсихічна структура. С другого боку, нормальній утилізації емоційного «палива» перешкоджають міркування моралі, жорсткий самоконтроль нагнітає і розладнує функціонування окремих органів і психосоматики в цілому. Сильна і розвинута свідомість здатна поставити собі на службу переживання будь-якого знаку (Р.Декарт, трактат «Про пристрасті») але структури мозку, що «відповідають» за негативні емоції, набагато потужніші за позитивні,, оскільки рід людський еволюціонував серед незліченних небезпек. В країнах «золотого мільярда» позитивні природні переживання переходять в розряд дефіциту, а ступінь відчуження росте.

Надія на те, що після повного усунення матеріальних проблем людина неодмінно захоче розвиватися духовно, виявилася утопічною («топос» грецькою - місце, у – заперечення, «утопія» - «неіснуюче місце»). Не маючи сенсу життя особистість, як правило, деградує. Побутовий комфорт позбавив людину мускульного навантаження, необхідного для утилізації емоцій. Отримуючи не затратне задоволення (насолоду), людина потрапляє в Едем, який неминуче закінчується катастрофою.

В Хатха-йозі тіло використовується не для отримання акробатичних здібностей, але як інструмент звільнення свідомості від ментальної суєти, а психіки в цілому - від витісненого. Під час традиційної практики асан психосоматика відновлюється, набираючи релаксацію, недоотриману за довгі роки перевантажень. Тому, хто досяг душевного спокою шляхом йоги, емоції зовсім не чужі! Навпаки, вони досягають небувалої сили, але без втрати контролю і саморуйнування. «Рівновагою іменується йога» («Бхагавадгіта»), цим все сказано. «Тверде володіння почуттями – це вважають йогою» («Катха-упанішада», 3, 11).

Сьогодні навколоспортивний екстрим вразив цивілізацію, як чума, уже виникли міжнародні організації сурогатної йоги,що проводять змагання з так званих «асан». Мало того, що організації ці нав’язують людям своє тлумачення йоги, вони ще й плодяться, як гриби, підминаючи під себе все, що так чи інакше пов’язано з інтересом людей до предмета. Між пропагованою цією «йогою» «досконалістю» і властивій індивіду завершеністю є величезна, хоч і важко вловима для дилетантів різниця. Як відмічалось вище, будь яке положення тіла, яке по формі не відрізняється від йогівської асани, може, по стану свідомості, зовсім асаною і не бути! Справедливе і протилежне: будь-яка форма тіла, що зберігається в мовчанні розуму, що виник як наслідок перебування в цій формі, є асана.

Ще за часів СРСР на одному з семінарів Фаєку Біріа було поставлено питання:

- Чи реально займатися з курсів, пропонованих «Йога Діпікою»?

Він миттєво відповів:

- Ніколи! Ця книга-горизонт, вона написана для людей з такими ж фізичними даними, як у самого вчителя, звичайну людину це просто вб'є.

Недарма в останньому бестселері Б.К.С.Айенгара «Yoga. The path to holistic health» («Dorling Kindersley», London, 2001, 416 p.) Наведено близько шістдесяти поз, а всю пишноту «прояснення йоги», що сліпить незрілі уми, скасовано за шкідливістю. З тих пір як йога Айенгара поширилася по Росії, я не зустрічав серед її апологетів жодного, хто за рівнем складності зрівнявся б із засновником, крім того, прагнення до чужої гнучкості - банальна помилка, яка часто дуже дорого коштує.

«... Я скажу, що досконалість для людини не тільки недосяжна, але й немислима, однак я впевнений, що в кожному ховаються незрівнянно більші можливості для вдосконалення, ніж ми звикли думати. Мрія про досконале суспільство так само незбутня, як і мрія про досконалу людину. Удосконалення навіть одного індивідуума вимагає величезної роботи, яка може тривати довгі роки і тільки наблизить до вдосконалення, дасть йому можливість для подальшої роботи над собою. Ми можемо міркувати про інсайт, про прозріння або пробудження, але ми повинні віддавати звітувати собі в тому, що миттєва самоактуалізація, стрімкий перехід з одного стану в інший можливий, але настільки нетиповий, що на нього не варто особливо покладатися. До цієї ж думки поступово схиляються і найбільш вдумливі, і серйозні організатори груп психотерапії, зустрічей, особистісного зростання та емоційного навчання, - всі вони нехай і знехотя, нехай через силу, але все ж починають визнавати, що самоактуалізація не виражається за формулою: «Бац - і готово!»(«Мотивація і особистість», с. 339 - 340).

Завершеність - те, що властиво кожному індивіду від природи, а не з уявлень розуму. Умоглядний шлях до абстрактної, чужої досконалості завжди обертається насильством над реальністю і її втратою. Скільки безглуздих фанатів йоги рвали зв'язки, сухожилля, м'язи, вивертали суглоби, прагнучи, у що б то не стало, зігнутися «як на картинці»! Нехай навіть вдалося повторити і не зламатися - що з цього!? Адже йога за визначенням - зовсім інше, це чітта врітті ніродха, тільки в цьому стані детермінованого хаосу активізуються процеси самовдосконалення! Мовчання розуму стає новим параметром порядку, радикально змінює поведінку системи.

У своїй автобіографії відомий кіноактор («Я, Джекі Чан», 1998) розповідає, як одного разу на тренуванні вчитель наказав встати на руки до стіни і так залишитися. Через півгодини зі стійки випали всі, деяких знудило, залишився стояти лише один - щуплий хлопчина-новачок, він заснув! Це лише один з незліченної безлічі прикладів того наскільки різняться люди з фізичними та розумовими даними.

Колись Ян Іванович Колтунов, засновник легендарного клубу «Космос» - об'єднання московських шанувальників йоги, перед виконанням асан змушував людей попередньо розігріватися. На перший погляд особливої ​​крамоли в цьому як би і нема: годину неспішного бігу підтюпцем, пропотієш, і тіло гнеться найкращим чином! Але якщо вдуматися, то що відбувається? Після сну організм за визначенням розслаблений. Хоча прокидання і пов'язане з активацією симпатоадреналової системи, але тіло - до початку руху - перебуває у фізіологічному спокої. Процес будь-якого бігу, в тому числі і повільного «збуджує» систему, перебудовуючи її на енерговитратний стан, який, по ідеї, потрібно усунути, щоб практика асан відбулася в правильному ключі. Нехай розігрітий організм краще згинається, але ж «Асана це засіб вироблення і підтримки спокою й зосередженості». Але біг, нехай навіть повільний, тонус свідомості аж ніяк не знижує. Тому традиційна йога і біг - несумісні..

Заняття йогою бажано не переносити на вечір (коли симпатика активна, рівень гормонів оптимальний, а глюкози в крові мало), але грамотно вибудовувати їх саме вранці. Наприклад так, щоб спочатку йшли асани навантажувальні, витратні, а в другій половині - на гнучкість, розслаблення і розтяжку.

У 1990 мене запросили провести секцію йоги на семінарі з екстрасенсорики і ребефінгу (Крим, Казантип). Окрім Сергія Всехсвятського з командою, був там такий собі Олександр, горбань з Вінниці, що володіє винятковими паранормальними здібностями. Аборигени йшли до нього косяком, і багатьом він дійсно допомагав. Вечорами семінаристи, які жадали екзотики, діставали чудотворця по повній програмі, деколи він до глибокої ночі залишався з ними на морському березі. Одного разу таку бесіду вирішив послухати і я, але швидко втомився від цього марення і комарів, які тим влітку на Азові буквально озвіріли. На ранок я не стримався:

- Саня, що б ти народу впарював, якби не знав про чакри, прану, кундаліні?

- І ти туди ж? - Огризнувся він. - Так без поняття я, звідки ця напасть! Після п'ятнадцяти років почалося, потримаю руку на тому місці, де болить і все в порядку. Пристають без кінця, дістали вже... Ви хочете пісень? Їх є у мене! Я ще й не таке їм розповім!

«Йога забороняє демонстрацію надприродних здібностей, але, тим не менш, багато псевдойогінів навіть сьогодні продовжують показувати різноманітні «номери», проявляючи величезну силу, витривалість і несприйнятливість до больових впливів (або приголомшливу гнучкість - В. Б.). Подібні факти доводять наявність у людини величезного потенціалу, який може виявляти йогічна практика. В рівній мірі забороняється груба і огидна показуха, що заохочується сучасними гімнастами, які займаються псевдойогою в Індії і за її кордонами. Це робиться тому, що при неглибокому розумінні і комерційній експлуатації йога і подібні до неї системи (у-шу, карате) втрачають свої високі ідеали» («Особиста гігієна йога», с.17).

У перші декади поточного століття в Європі, та й у Росії піднялася величезна хвиля моди на йогу; книжкові вітрини рясніли яскравими червоними, зеленими, фіолетовими обкладинками книжок, котрі тлумачать про йогу. «З легкістю думки надзвичайною» різні американські і інші бізнесмени під ваблячими псевдонімами «йогів», вхопивши дещо з перекладів справжніх пам'яток і забезпечивши вхоплене доброю дещицею власної фантазії, створювали «керівництва» по практиці йоги без урахування істинного сенсу цієї практики, без урахування фізіологічних і психофізіологічних закономірностей, добре відомих мислителям стародавній Індії... Виходило щось дуже жалюгідне і нездорове.

Це явище на початку XX століття описав О.Шмітц: «Нескінченна безліч європейців займається йогою. Незліченні книги, написані напівграмотними для напівграмотних (в наші дні - безграмотними для безграмотних абсолютно - В. Б.), намагаються ввести техніку, але ми ще не зустріли йогіна-європейця або ж зустрічали в такому запаморочливо-гротесковому вигляді, що він викликає у нас тільки посмішку» («Книга про Бхішму», с.196).

Кожному організму притаманний свій власний, природний рівень гнучкості, що відповідає його фізичної конституції, віку та стану здоров'я. Безумовно, внаслідок грамотної практики асан з часом досягається стеля даного рівня, але це ніколи не було метою йоги! Можна спробувати примусити тіло до виконання складних поз, але це лише принесе шкоду здоров'ю та самопочуттю. Коли мова йде про гнучкість і звучить гасло «Наша йога дозволить вам згинатися набагато краще», відразу виникає питання - краще чого?

Кров'яний тиск у кожного свій, ті, у кого норма 110/70 нічого не виграють, отримавши 120/80. Якщо людина середнього віку і здоров'я почне тренуватися в бігу на спринтерські дистанції, вона швидко досягне своєї стелі, але це будуть явно не чемпіонські результати! Йоги-факіри здавна демонстрували приголомшливу гнучкість і керування мимовільними функціями (тілесні сіддхи), їх завданням було дивувати народ, саме по цій лінії постійно йшов приріст кількості асан. Потужна гіпертермія в сучасній «динамічній йозі» дозволяє молодим людям розвинути гарячу гнучкість в короткий термін, проте це має високу ціну (повідомлення на форумі realyoga.ru від 28. 7. 2002 «Екстремальна йога - це до 30 років, а потім решту життя себе збирати»). Справедливості заради відзначимо що «динамічна йога» буває іноді помірно екстремальною, серед її стовпів зустрічаються люди, які сповідують відносно м'який (знову ж таки, дивлячись з чим порівнювати!) підхід, це Десікачар, Фармер і Б.Н.С. Айенгар (не плутати з Б. К.С.Айенгаром, це різні вчителі йоги!). Але, так чи інакше, ментальної релаксацією в будь-якій, нехай «найм'якшій» йозі навіть не пахне.

«У канадському місті Квебек проживає найеластичніший чоловік на планеті, що вражає своїми здібностями мільйони людей. У «Книгу рекордів Гіннеса» 35-річний Пьєрра Беюшімін був записаний як суперлюдина, що вміє зав'язати самого себе у вузол, викрутити руки на триста шістдесят градусів і вивернути ступні і гомілки ніг у зворотний бік. Завдяки всюдисущій пресі чутки про унікальну здатність Пьєрра розлетілися спочатку по всій Канаді, а потім і далеко за її межами. На телебаченні і в пресі йому дали прізвисько «людина-змія». Народившись, Пьєрра, здавалося, не мав жодних особливих патологій і нічим не відрізнявся від звичайних дітей. Лише після декількох місяців батьки стали помічати «нездорову» гнучкість свого сина. Вирок лікарів був жахливим: незвичайні відхилення в майбутньому можуть призвести до травм, і не виключено, що до тридцяти років Пьєрра може стати інвалідом. Але, незважаючи на діагноз, батьки все ж таки не зневірилися і не опустили руки. Після того, як хлопчик трохи підріс, вони віддали його в спортивну школу, де Пьерра під наглядом досвідчених викладачів і лікарів займався гімнастикою, яка зміцнила суглоби, але в той же час допомогла зберегти унікальну пластичність. На щастя, прогнози медиків не справдилися. Пьєрра Беюшіміну виповнилося тридцять п'ять років, але він відчуває себе чудово і перебуває в хорошій формі. Крім того, ця людина володіє прекрасним почуттям гумору і любить жартувати як над самим собою, так і над іншими. Наприклад, виходячи погуляти в парк, він сідає на лавочку і починає читати книгу, але не так, як зазвичай, а спритно згорнувшись, немов він з пластиліну, і тримаючи її перед собою ногами, вивернутими у зворотний бік. Нічого не підозрюючи перехожі, побачивши таке видовище, спочатку знаходяться декілька секунд в шоковому стані і тільки потім, трохи оговтавшись, хто зі сміхом, а хто з подивом починають розглядати незвичайного читача і намагаються заговорити з ним. Пьєрра ж завжди люб'язний, і не проти зовсім безкорисливо продемонструвати свої унікальні здібності. А міг би влаштовувати вистави і отримувати за це непогані гроші. Хоча, як відомо, не в грошах щастя» (Е. Ілюхіна «Людина-змія», газета «Світ новин», 22 - 29, 12.1997).

Неважко збагнути, що описане відхилення від середнього рівня гнучкості знаходиться на межі патології, і намагатися наслідувати його - відверта дурість.

Стосовно розвитку гнучкості в йозі, як і взагалі особистого її освоєння, цілком справедливі слова пісні Висоцького: «Гей, ви, задні, роби як я! Це означає - не треба за мною! Колія ця тільки моя, вибирайтеся своєю колією».

Є параметри, які вільно піддаються релаксаційній «обробці» (зусилля, швидкість зміни асан), а є і більш автономні, наприклад дихання, яке зазвичай «затискається» від незвичної форми або при зайвій нервовій напрузі. Як тільки частота дихання або його інтенсивність досягають якоїсь межі, ВНС автоматично переводить систему в збитковий, не йогічний режим. Інтенсивне потовиділення також є ознакою симпатичного переважання і не властиве традиційній практиці асан, хоча при великій витримці на якихось ділянках тіла може з'явитися піт.

Понад півстоліття тому Н. А. Бернштейном була розроблена актуальна і донині концепція побудови рухів, а також виявлені відповідні структури ЦНС і вегетативного апарату («Біомеханіка та фізіологія рухів», 1996)

У спрощеному варіанті виглядає це так:

Рівень «А» - стародавні регуляції (рухливі «механізми» нутрощів, оснащені гладкою мускулатурою), вони управляються ВНС.

Рівень «В» - пізніший, йому підпорядковані поперечно-смугасті м'язи. Системи цього рівня організують самодостатні рухи, не спрямовані зовні, вони детерміновані самим влаштуванням організму як біомеханічної машини.

«С» - рівень просторового поля, в його межах ЦНС організовує активність для досягнення зовнішніх цілей, дії ці володіють сенсом і конкретністю.

«D» - рівень конкретних дій, робота з матеріальними об'єктами.

Рівень «Е» - структури вищих рухово-усвідомлюваних рівнів, що відповідають за організацію мовлення, письма, та інших видів комунікації.

Управління рухом тіла в просторі централізоване, кожен рівень «відповідає» за забезпечення своєї частини «внеску» у вирішення конкретного завдання. Коли виникає навик - дія (рух) автоматизується - свідомість передає основні функції управління якого-небудь з нижчих рівнів або їх групі. У межах нашої теми інтерес представляє рівень «В».

Коли повне розслаблення в асанах освоєне, розрядка витісненого частково відбувається через тіло, іноді висловлюючись спонтанною активністю саме цього рівня. Якщо нервово-емоційні стани до якоюсь мірою можуть бути утилізовані рухом, то є й інша закономірність: м'язове навантаження, накладене на нервово-емоційний «перегрів», здатне його посилювати! Саме тому Айенгар підкреслив колись у приватній бесіді: «Будь-який рух йоги має виконуватися без порушення цим рухом». Дуже шкода, що серед його російських послідовників даний постулат так і залишився незатребуваним.

Бернштейн дає геніальне формулювання: «Там, де є розвиток, кожне наступне виконання краще за попереднє, тобто не повторює його. Правильно проведена вправа повторює раз за разом не засіб, що використовується для вирішення даної рухової задачі (асани як такі - В.Б.), а процес вирішення (таке виконання асан, яке веде до ЧВН), від разу до разу покращуючи засоби»(«Біомеханіка та фізіологія рухів», с. 230). На місці будь-якого учня йоги я б написав ці слова на видному місці і на них медитував! Регулярна практика асан (пранаям, медитації) - це повторення без повторення, і якщо людина говорить, що їй нудно робити одне і те ж таки - не йогою вона займається!

Коли приходить досконалість у виконанні асан, настає вищий автоматизм, але «межа між довільними і мимовільними рухами аж ніяк не збігається з межею між рухами свідомими і несвідомими» (там же, с. 242).

Б.К.С.Айенгар стверджує: «Спочатку я знав техніку, не знаючи основ (гіпермобільність у нього була природною). Техніка та інтелект це дві різні речі, інтелект дозволяє зрозуміти принципи практики поз. Принципи, які визначають техніку, зрозуміти складніше, ніж безпосередньо її саму»(«Молодість духу» - інтерв'ю журналу «Йогасара», серпень, 1994).

Або: «Сьогодні я відпрацьовую мистецтво простоти, щоб найделікатніші і складні аспекти (йоги) можна було описати зрозумілими для всіх словами». І далі він, що вийшов з тієї ж «авторської школи», що й Паттабгі Джойс (акробатика якого відрізняється високою інтенсивністю навантаження), каже: «Термін «інтенсивність» часто неправильно розуміють. Це в набагато більшому ступені ментальна, а не фізична дія, багато хто розуміє це, як «змушувати пітніти». Цікаво, як прокоментують це ті, хто обливається потом під час виконання київських «сетів», або серій Аштанга-віньяса?

Яким чином складається лінія життя людини, звідки виникло поняття долі? Ніцше колись сформулював свій знаменитий парадокс так: «Істина є омана». Одна з інтерпретацій така: людина живе, по суті, ніколи до кінця не розуміючи чому чинить так, а не інакше. Вона вибирає цілі і шляхи до них, цей момент завжди у фокусі, але неясно, кому належить визначальна роль у стратегії і тактиці - свідомості чи несвідомому. Крім того, буття схильне до випадковостей. Озираючись назад в якійсь точці, людина бачить: ось вона дорога, що залишилася позаду. Але коли вона починає пояснювати чому вона має таку конфігурацію, намагається знайти логічне обгрунтування химерним вигинам - пояснення неминуче обертається оманою, оскільки Его надто малою дещицею факторів, щоб визначили характер і розмах життєвих зигзагів.

Філософська модель античності двоколірна: є чорне і біле, «так» і «ні», ніч і день, брехня і правда і т.д. Староіндійські уявлення інші: немає ні чорного, ні білого, є лише майя, ілюзія, створена вищою реальністю. Китайська модель найбільш адекватна: чорне буде білим, і навпаки - мир нескінченно змінюється через переходи пропорцій і поєднань, безперервну гру півтонів, станів, відчуттів достовірна лише стислість періодів стабільності.

У першу чергу Хатха-йога упорядковує тіло, однак у людей з розладнаним здоров'ям на початку практики неминуче тимчасове погіршення самопочуття. У цьому випадку робота з тілом будується в ощадному варіанті, вона мінімальна або від неї слід тимчасово відмовитися, зберігши тільки Йога-нідра (Шавасану). Підставою для відновлення занять у повному обсязі служить поліпшення і стабілізація самопочуття.

Що стосується тих, хто більш-менш вник в технологію, зміна якості життя у них може тривати досить довго, іноді сигналом чергової перебудови виявляється виразне відчуття цілковитого благополуччя, після чого слідує безпричинний спад і людину починає «ковбасити».

Епізод: жінка середнього віку, стаж практики близько шести років. Раз на рік з якогось нікчемного приводу у неї піднімається температура і пропадає сон. Такий стан тримається кілька діб, причому почувається дама прекрасно. Вночі, коли голова ясна, можна, за її словами, ефективно займатися розумовою роботою. Потім температура падає, і все приходить в норму, після чого загальна гнучкість у асанах різко збільшується.

Бувають варіанти гостріші, ось лист від 26.04.2004: «Здрастуйте, Віктор Сергійович! Вибачте, що турбую... Тиждень тому, як зазвичай я приступив до ранкових занять. Стан був в нормі, крім запалення лицевого нерва. Приблизно в середині практики, в Шавасані, несподівано з'явився дуже сильний озноб, і почалася трясучка, як у лихоманці. Все тіло підкидало на підлозі. Тільки хвилин через десять зумів покликати дружину, вона зміряла температуру і тиск. Температура була під сорок, а тиск 180/120. Вона викликала «швидку». До її приїзду (через 2 години) все прийшло в норму, але з'явилася найсильніша слабкість і почала опухати вся ліва сторона обличчя, по ходу лицьового нерва. На другий день лікар відкрив бюлетень з діагнозом «ангіна», і я тиждень успішно відпочивав. У п'ятницю пройшла пухлина і, о радість, ніс мій несподівано почав дихати (до цього чотири місяці ніякими краплями і промиваннями не міг зняти сильний набряк слизової). І не тільки почав дихати, я почав відчувати запахи - вперше за одинадцять років! Правда, не в повну силу, але щастя моєму немає меж. Ходжу, все нюхаю і смакую їжу (до цього були прості смакові відчуття - солодко, кисло, солоно). А зараз прямо асортимент. Ось такі у мене афекти, схоже не виходить спокійне розмазування їх за часом. Ще раз прошу вибачити за турботу але, бути може, у Вашій роботі з людьми таке буває не часто...».

Кожна асана впливає на організм у цілому, окремі його ділянки, органи і системи, що дозволяє відновити здоров'я на стадії функціональних розладів. Можна успішно справлятися і з деякими органічними ураженнями, тут вже справа не тільки в методі, а й у тому, хто його застосовує, в деяких випадках сам йогатерапевт буває вирішальним фактором впливу. Є безліч захворювань і розладів, при яких йога категорично протипоказана, і той, хто стверджує зворотне дурень, шахрай або не володіє предметом.

Дата добавления: 2015-05-24