Захист міських територій від НГП. 1 страница

Прогнозування НГП при забудові міст.

Зведення споруд, забудова й перепланування території завжди пов’язані з певним ризиком, мірилом якого є можливі фінансові збитки чи навіть людські жертви внаслідок спровокованої активізації небезпечних геологічних процесів. Для зниження ризиків та успішного виконання плану забудови території прийняттю відповідного рішення має передувати інженерно-геологічний прогноз, тобто науково обґрунтоване передбачення з визначеною точністю можливості вияву тих чи інших геологічних процесів, пов’язаних із еволюцією геологічного середовища й даного природно – техногенного комплексу. Це дозволить завчасно підготувати територію для захисту споруд і населення від небезпечних явищ. Для міст і знову забудовуваних територій прогнози розвитку небезпечних геологічних процесів розробляються на основі геологічної моделі середовища, яка включає комплект карт і розрізів різної специфіки (геологічних, геоморфологічних, гідрогеологічних, інженерно-геологічних тощо), і даних моніторингу, які створюють прогнозний фон. Прогноз реалізується у схемі або плані заходів із захисту територій від небезпечних геологічних процесів. Останніми роками для збирання даних, їхнього зберігання, аналізу і представлення інформації, що належить до геологічного середовища, використовують комп'ютерні технології, об'єднані в географічну інформаційну систему (ГІС). Використання цієї системи дозволяє на базі наявних даних швидко отримувати новий інформаційний продукт, зокрема прогнозні карти. При розгляді альтернативних варіантів захисту, окрім геологічних та екологічних аспектів, ураховують технічні й економічні можливості реалізації запропонованих заходів.

Для захисту міських територій від небезпечних геологічних процесів здійснюють такі заходи:

1) прогноз небезпечних геологічних процесів на основі геологічної моделі середовища, яка включає карти (геоморфологічні, геологічні, гідрогеологічні, інженерно-геологічні). Прогноз реалізується в схемі чи плані заходів по захисту від небезпечних геологічних процесів. Для збирання та аналізу інформації використовують комп’ютерні технології, об’єднані в географічну інформаційну систему (ГІС). Використання цієї системи дає можливість отримати прогнозні карти;

2) підвищення стійкості споруд для захисту від сейсмічних коливань здійснюють конструктивні заходи (металеві каркаси, анкери);

3) для захисту від зсувів, обвалів, селів регулюють поверхневий стік, понижують рівень підземних вод, здійснюють агролісомеліорацію, закріплюють рихлі породи, будують споруди, які закріплюють схили, а також здійснюють управлінські заходи - охоронні зони, обмеження руху транспорту.

4) для захисту від ерозії регулюють поверхневий стік, закріплюють ґрунти;

5) для захисту від карсту заповнюють карстові порожнини, регулюють режим підземних вод, організовують збір поверхневого стоку;

6) для захисту від просідання ущільнюють лесовані породи, здійснюють гідроізоляцію порід, організовують збір поверхневого стоку;

7) для захисту від селів створюють дамби, канали, мости, запруди, дренажні споруди, здійснюють агролісомеліорацію;

8) для захисту від підтоплення створюють водостоки, дренажні конструкції, ліквідують протікання водопроводів;

9) для боротьби із затопленням поглиблюють русла річок, створюють дамби, зелені насадження;

10) для захисту від абразії створюють берегові споруди – пляжі, хвилерізи, насипи;

11) при недостатній стійкості і деформованості гірських порід здійснюють технічну меліорацію – покращення їх властивостей. Тип меліорації залежить від типу порід. Розрізняють механічні, фізичні, фізико-хімічні і хімічні методи меліорації. Механічні методи полягають в ущільнені порід для зменшення їх пористості (трамбування, вібрація). Фізичні методи полягають в збільшені стійкості порід за допомогою обпалювання чи заморожування. Застосовують для піщаних і глинистих ґрунтів. Фізико-хімічні методи спрямовані на зміну структури порід, збільшення їх водовіддачі, зміну обмінних характеристик ґрунту, утворення нових сполук. До фізико-хімічних методів відноситься пропускання електричного струму, введення розчинів хімічних речовин, гідрофобізація, глинування. Методи застосовують для обробки глинистих порід. Хімічні методи полягають у використанні різних речовин для поверхневого і глибинного закріплення порід. Поверхневе закріплення полягає у створенні покриття, гідроізоляції, глибинне закріплення - нагнітання у товщу порід цементних розчинів, бітумів, смол, рідкого скла.
Таким чином, для збереження літогенної основи і раціонального використанні ґрунтів урбанізованих територій, необхідно здійснювати комплекс досліджень по виявленню негативного впливу антропогенного навантаження на геологічне середовище, прогнозувати його зміни, розробляти управлінські заходи спрямовані на його збереження і відновлення.

Лекційне заняття №5

Водне середовище міста: водні об'єкти міста та їх використання

1. Водні об'єкти сучасного міста, джерела та джерельця на міських територіях.

2. Централізоване міське водопостачання.

3. Особливості децентралізованого водопостачання.

4. Раціональне використання водних ресурсів міста.

Міські поселення здавна виникали по берегах рік і озер, що служили джерелом водопостачання, а найчастіше зручним транспортним шляхом. Одночасно ріки використовувалися для видалення рідких і твердих відходів життєдіяльності людей і домашньої худоби, що приводило до їхнього забруднення, обмежуючи розташовані нижче за течією населені пункти можливості користуватися ними для питного водопостачання. Ріки ставали рознощиками збудників інфекційних захворювань, таких як холера, дизентерія, черевний тиф і ін. Знадобилося не одне тисячоріччя, поки люди навчилися запобігати забрудненню водних об'єктів, очищати і знезаражувати стічні води.

До водних об'єктів, розташованими у міській межі, відносяться водотоки, водойми, моря, підземні води. Водотоки підрозділяються на ріки, канали, струмки; водойми — на озера, водоймища, ставки. Моря підрозділяються на відкриті і внутрішні. Гирлова область ріки, що впадає в море безрукавним руслом, називається естуарієм, або лиманом.

Підземні води підрозділяються на водоносні горизонти і комплекси, утворюючи в просторі басейни і родовища. Підземні води, що виливаються на поверхню, називаються джерелами.

Ріки підрозділяються на малі, середні і великі.

Міські канали - штучні водотоки, що прокладаються для судноплавства, перекидання стоку рік або для запобігання повеней. Русло каналу облицьовується залізобетоном, рідше з кам'яної кладки, в окремих місцях канал забирається в трубу.

Струмки - невеликі водотоки, що беруть початок від джерел.

Моря України класифікуються в такий спосіб: Чорне море відноситься до відкритого типу, Азовське - до внутрішнього.

Естуарії класифікуються за переважаючим гідрологічним режимом: стокові, приливно-відливні, згоно-нагонні, і за коливанням рівня: до 0.5 м — малі, від 0,5 до 1 м — середні, понад 1 м — великі.

Водні об'єкти в межах міської межі служать містоутворюючим фактором. Уздовж них і навколо формуються житлові квартали, будується орієнтація вулиць і проїздів. Міські водойми і водотоки мають естетичне значення і використовуються для рекреації. На судноплавних ріках і каналах, у приморських містах у межах міської риси розташовуються порти.

Родовища підземних вод, розташовані як у приміській зоні, так і в межах міської території, придатні за якістю і захищеністю для питних цілей, використовуються для централізованого водопостачання міста. Джерела підземних вод, що самовиливаються використовуються населенням для нецентралізованого водопостачання.

У природних умовах виходи підземних вод на земну поверхню проявляються у вигляді спадних джерел і безнапірних вод, що живляться за рахунок, як висхідних джерел, що утворюються за рахунок напірних вод.

Джерельні, або ключові, води за своєю якості відповідають воді того шару, з якого вони виливаються.

Поверхня й освоєний підземний простір міст несприятливо впливають на якість ґрунтових вод. Висхідні напірні джерела є більш захищеними від забруднення і їм віддається перевага при використанні населенням.

За витратою води джерела бувають: малі - з витратою менш 1 л/с, середні - 1-10 л/с і великі - більш 10 л/с. Найбільший інтерес представляють джерела зі значною витратою. Вони звичайно розташовуються в тріщинах скельних порід і зонах їхнього дроблення. До цього типу не відносяться карстові джерела, що мають іноді вид підземної ріки, а також гейзери. Середні і великі джерела, вода яких відповідає питній якості, можуть бути використані як джерела водопостачання. Однак, використовуючи джерело для постійного водопостачання якого-небудь об'єкта, необхідно мати гарантію тривалості функціонування і достатності витрати для покриття всіх нестатків об'єкта у воді.

Джерела міста місцеві жителі широко використовують як джерело питної води. Вони можуть бути також альтернативним джерелом питного водопостачання в період надзвичайних ситуацій. Однак, через прогресуючий негативний вплив міського середовища на якість підземних вод, лише окремі джерела після ретельних гідрогеохімічних, мікробіологічних і радіологічних досліджень можуть бути рекомендовані для використання населенням. У зв'язку з існуючим традиційним позитивним відношенням до джерел дуже важливо вчасно інформувати населення про якість води конкретних джерел.

Для джерел, розташованих у межах міста, у яких збереглася природна якість води, необхідно передбачити спеціальні охоронні заходи: устаткування каптажів і організацію зон санітарної охорони. Такі зони призначені для запобігання забруднення підземних вод у місці їхнього виходу. Вони складаються з трьох поясів. Тому що джерельні води по ступені природної захищеності можуть бути прирівняні до ґрунтових вод, то перший пояс - зона строгого режиму — повинний мати радіус не менш 50 м. Розміри і конфігурація другого пояса — зони обмежень, призначеної для захисту від бактеріального забруднення, — визначаються розрахунком. Розміри пояса в залежності від фільтраційних властивостей водоносних і порід, що перекривають, а також від дебіту джерела можуть варіюватися від десятків до декількох сотень метрів. Третій пояс, що відноситься також до зони обмежень і призначений для захисту від хімічного забруднення, теж визначається розрахунковим шляхом. Розміри його залежать від терміну експлуатації і при досить тривалому терміну досягають границь зони харчування водоносного горизонту.

Рекомендується вести постійний контроль складу вод джерел міста. У разі потреби можливе очищення води джерел від небажаних домішок, що з'явилися, безпосередньо в місці водорозбору.

Територія в районі джерела і підходи до нього повинні бути упорядковані.

Розташовані в міській межі водотоки і водойми використовуються головним чином для рекреації — купання, відпочинку на березі, катання на веслових і моторних човнах, лову риби. Судноплавні водні об'єкти — для проходження і стоянки в портах судів і інших плавзасобів. Місця рекреації, а також правила поведінки на воді встановлюються місцевою адміністрацією. Якість води в районі пляжів повинне відповідати нормам і вимогам комунально-побутового водокористування. Контроль якості води водних об'єктів, що використовуються для рекреації, здійснює місцева санітарно-епідеміологічна служба.

Спеціальні правила встановлюються місцевою адміністрацією для користування маломірним моторним флотом. Вони спрямовані на захист здоров'я відпочиваючих і охорону вод від забруднення.

Скидання стічних от у водні об'єкти в межах міста, відповідно до законодавства, заборонено. Стічні води направляються на загальноміські очисні споруди, скидання з яких у ріку відбувається за межами міста. У випадку скидання стічних вод у міські ріки склад стічних вод у місці випуску повинен відповідати якості води водних об'єктів комунально-побутового водокористування.

Забір води з поверхневих водних об'єктів у межах міста здійснюється, як правило, для технічного водопостачання, поливання міських територій і пожежогасіння.

Для централізованого водопостачання міст використовують водні об'єкти, що відповідають нормам і вимогам до джерел господарсько-питного водопостачання і, які знаходяться на екологічно благополучних територіях. Так, наприклад, водозабір Київського водопроводу знаходиться на р. Десні за 12 км від Києва, Харків забирає питну воду з р. Сіверський Донець у селища Кочеток, віддаленого від міста на 24 км, питний водозабір Дніпропетровська розташований у селищі Аули за 8 км від міста.

У межах міської лінії забір води для питних цілей з поверхневих водних об'єктів проводиться у виняткових випадках. Це можуть бути штучні водні об'єкти — канали або водоймища, спеціально призначені для питного водопостачання, у яких інші види водокористування заборонені. Навколо них обов’язково облаштовується зона санітарної охорони.

Зона санітарної охорони облаштовується з метою забезпечення надійної санітарно-епідеміологічної обстановки. Зона складається з трьох поясів: 1 - строгого режиму, 2 і 3 - режимів обмеження. Границі 1 пояса для водотоку: вгору за течією - не менш 200 м від водозабору, униз - не менш 100 м, по берегу — не менш 100 м від зрізу води, до протилежного берега - не менш 100 м по акваторії, а при ширині ріки менш 100 м - вся акваторія і 50 м від зрізу води всередину протилежного берега; для водойми - у радіусі 100 м від водозабору по акваторії і бережу. Границі ІІ пояса визначаються: вгору за течією водотоку - часом протікання води не менш 3 доби до водозабору: униз - не менш 250 м; бічні границі - від 500 м до 1000 м у залежності від рельєфу; для водойми - у радіусі не менш 3 км від водозабору, а по берегу - так само, як і для водотоку. Границі III пояса по акваторії збігаються з границями II пояса, а по берегу складають 3-5 км від зрізу води. Територія I пояса повинна бути обгороджена, спланована й озеленена. На акваторії встановлюються попереджувальні буї. Територія охороняється, доступ сторонніх осіб заборонений. У межах І пояса можуть знаходитися тільки будинки і споруди, зв'язані з експлуатацією водопроводу. У межах II і III поясів приймаються заходи для попередження забруднення джерела водопостачання.

Контроль якості води джерел централізованого господарсько-питного водопостачання здійснюється щодня місцевою санітарно-епідеміологічною службою і підприємством, що експлуатує водозабірні споруди.

Питні водозабори з підземних водоносних горизонтів за звичай розташовуються в межах міської території. Навколо них утворюється зона санітарної охорони. Підземні води використовуються як для централізованого господарсько-питного водопостачання, так і для децентралізованого.

Істотним недоліком централізованого водопостачання є застосування хлору для знезараження води, що приводить до утворення і негативного впливу на населення токсичних хлорорганічних сполук. Хлорування води є ефективним лише стосовно холерного вібріона, збудників черевного тифу і дизентерії. Відносно стійкими до хлорування залишаються збудники паратифу і мікрококи, спорові форми, ентеровіруси, цисти найпростіших, синьо-гнойова паличка тощо. Застосування інших методів знезараження води стримується в зв'язку з їх більш високою вартістю.

Централізоване водопостачання населення міст знаходиться в залежності від роботи систем водовідведення. Аварії на очисних спорудих, що відбувалися в 80-х і 90-х роках у Дніпропетровську, Ізюмі, Первомайську Луганської області, Маріуполю, Харкові приводили до змушеного припинення подачі води в міські водопроводи на тривалий час.

Потреба людини в питній воді не перевищує 10 л/доб., що складає менш 5% від загального обсягу води, що приходиться на один міського жителя при централізованому водопостачанні. Якісна питна вода в такій кількості може бути надана городянам з підземних джерел, у першу чергу кондиційних питних підземних вод із глибоких, надійно ізольованих горизонтів. Можуть розглядатися наступні варіанти децентралізованого водопостачання: бутилювання і пакетування екологічно чистої води, розвозка спеціальними автомашинами і відпустка води в тару споживача, організація водорозбірних пунктів і бюветів у житлових кварталах. Досвід використання підземних вод для децентралізованого водопостачання накопичений у Бердянську, Києві, Харкові і деяких інших містах України. Також можуть використовуватися поверхневі води, що пройшли очищення. Так, в Одесі й інших південних містах України через торговельну мережу надходить очищена на фільтрах річкова вода, що забирається населенням у свою тару. У Києві після Чорнобильської катастрофи в терміновому порядку було організовано децентралізоване питне водопостачання з мережі артезіанських шпар з добором води населенням через стовпчики. У Бердянську водорозбірні пункти обладнані на магістральному водоводе, що подає кондиційну питну воду до головних споруд централізованої системи водопостачання. Розбір води здійснюється безкоштовно (Бердянськ. Київ) або за порівняно невелику плату від 3 до 15 коп. за літр (Одеса, Харків). Вартість бутильованої і пакетованої води значно вище — до 1 грн. за літр і вище.

Особливий інтерес представляє спосіб децентралізованого водопостачання з бюветів на базі спеціальних артезіанських шпар, розміщених безпосередньо в житлових кварталах міст. Можливість такого способу питного водопостачання існує в містах, що близькі до Дніпровсько-Донецького, Волино-Подільського і частково Причорноморського артезіанським басейнам. Тут є великі запаси кондиційних питних вод, захищених від техногенного впливу.

Свердловинні водозабори обладнуються погружними насосами і накопичувальними резервуарами. Облаштовуються зони санітарної охорони і зручні для населення підходи. Водорозбірні пункти повинні перебувати за межами зони строгого режиму. У розрахунку на неминучі втрати води обладнаються системи водовідводу в зливну систему.

При наявності в підземних водах наднормативних концентрацій заліза або фтору варто обладнати свердловини установкою для видалення заліза та фтору.

З метою підвищення надійності роботи локальних водозаборів необхідно передбачити запасні системи автономного енергозабезпечення — дизельні електростанції, а також запасні накопичувальні ємності.

Технологія децентралізованого питного водопостачання має наступні переваги:

• з'являється незалежна, надійно захищена система питного водопостачання на випадок аварій і інших надзвичайних ситуацій;

• підвищується надійність системи питного забезпечення, оскільки при виході з ладу одного джерела населення може користуватися сусідніми;

• ощадливо витрачається артезіанська вода високої питної якості, запаси якої обмежені.

• для питних цілей використовується вода, що вимагає менших, у порівнянні з поверхневими джерелами води, витрат на її підготовку;

• питна вода, що розбирається населенням у бюветах, на порядок дешевше бутильованої.

Хоча водні ресурси відносяться до категорії поновлюваних, їх інтенсивне використання в окремих районах і на деяких виробництвах нерідко невиправдано завищене, що приводить до виникнення дефіциту і, як наслідок, гальмує економічний і соціальний розвиток даної території. Практично у всіх видах водоспоживання є істотні резерви економії водних ресурсів. Особливо великі вони в промисловості. Для більшості промислових виробництв вимоги до якості використовуваної води значно менш жорсткі, ніж до складу вод, що підлягають скиданню у водний об'єкт або в міську систему водовідведення. Тому виробничі стічні води набагато вигідніше направляти на повторне використання в системах оборотного і послідовного водопостачання, ніж піддавати очищенню до стану, що задовольняє умовам скидання. У системах оборотного водопостачання вода, використана в технологічному процесі, після відповідної обробки багаторазово використовується для виробничих цілей. У системах послідовного водопостачання вода, використана в одному технологічному процесі, після обробки або без такої направляється для використання в іншому технологічному процесі або на іншому виробництві. Обробка води забезпечує підтримку її властивостей відповідно до вимог конкретного технологічного процесу, що досягається охолодженням або очищенням від зайвого вмісту завислих речовин або домішок, що плавають, підвищеної мінералізації тощо. Найбільше поширення оборотні системи водопостачання одержали в теплообмінних циклах, де технологічна вода використовується для відведення зайвого тепла від працюючих агрегатів, після чого сама подається на охолодження. У процесі охолодження 2—3% води випаровується або розприскується. Крім того, через негерметичність теплообмінної або водогінної мережі мають місце витоки води. Тому оборотні системи повинні постійно поповнюватися свіжою водою. За рахунок випаровування в оборотному циклі зростають мінералізація і твердість води, що приводить до відкладання солей (карбонатів кальцію і магнію) на стінках теплообмінної апаратури і водопровідних труб. Для зниження мінералізації і твердості води в оборотній системі частина технологічної води (8—10%) періодично заміняють свіжою. Цей процес називається продувним циклом. Для повторного використання технологічної води, що мала контакт із сировиною або готовою продукцією, її піддають очищенню відповідно до вимог технологічного процесу. Оборотне водопостачання дозволяє в десятки разів зменшити споживання свіжої води.

У багатьох технологічних процесах і виробництвах створені замкнуті системи водопостачання, що виключають скидання стічних вод. До складу замкнутих систем водопостачання входять споруди для очищення технологічної води, що забезпечують підтримку її складу і властивостей відповідно до вимог даного технологічного процесу.

Лекційне заняття № 6

Водне середовище міста: оцінка стану та джерела впливу на водні об'єкти

1. Показники якості води.

2. Методики оцінювання якості води.

3. Джерела впливу на водні об'єкти.

Різноманітність видів водокористування породжує і різницю вимог до води. Виходячи з цього, поняття якості води повинно бути ув'язане з її використанням.

Відповідно до Водного кодексу України якість води це характеристика складу і властивостей води, що визначає її придатність для конкретного виду водокористування.

Оскільки не існує єдиного показника, що характеризував би весь комплекс характеристик води, оцінка якості води ведеться на основі системи показників. Показники якості води поділяються на фізичні, бактеріологічні, гідробіологічні і хімічні. Іншою формою класифікації показників якості води є їхній поділ на загальні і специфічні. До загального відносять показники, характерні для будь-яких водних об'єктів. Присутність у воді специфічних показників обумовлено місцевими природними умовами, а також особливостями антропогенного впливу на водний об'єктів. Основним фізичним показникам якості води є:

Температура води. У водних об'єктах температура є результатом одночасної дії сонячної радіації, теплообміну з атмосферою, переносу тепла течіями, перемішування водних мас і надходження підігрітих вод із зовнішніх джерел. Температура впливає практично на всі процеси, від яких залежать склад і властивості води. Температура води виміряється в градусах Цельсія (°С).

Запах. Запах води створюється специфічними речовинами, що надходять у воду в результаті життєдіяльності гідробіонтів, розкладання органічних речовин, хімічної взаємодії компонентів, що містяться у воді, і надходження з зовнішніх (аллохтонних) джерел. Запах води виміряється в балах.

Прозорість. Прозорість води залежить від ступеня розсіювання сонячного світла у воді речовинами органічного і мінерального походження, що знаходяться у воді в завислому і колоїдному стані. Прозорість визначає швидкість протікання біохімічних процесів, що вимагають освітленості (первинне продукування, фотоліз). Прозорість виміряється в сантиметрах.

Кольоровість. Кольоровість води обумовлюється змістом органічних забарвлених сполук. Речовини, що визначають забарвлення води, надходять у воду внаслідок вивітрювання гірських порід, внутріводоймових продукційних процесів, з підземним стоком, з антропогенних джерел. Висока кольоровість знижує органолептичні (смакові) властивості води, зменшує зміст розчиненого кисню. Кольоровість вимірюється в градусах.

Вміст завислих речовин. Джерелами завислих речовин можуть служити процеси ерозії ґрунтів і гірських порід, зкаламучення донних відкладень, продукти метаболізму і розкладання гідробіонтів, продукти хімічних реакцій і антропогенні джерела. Завислі речовини впливають на глибину проникнення сонячного світла, погіршують життєдіяльність гідробіонтів, приводять до замулювання водних об'єктів, викликаючи їх екологічне старіння (евтрофікацію). Вміст завислих речовин вимірюється в г/м³ (мг/л).

Бактеріологічні показники характеризують забруднення води патогенними мікроорганізмами. До числа найважливіших бактеріологічних показників відносять: колі-індекс — кількість кишкових паличок в одному літрі води; колі-титр — кількість води в мілілітрах, у якому може бути виявлена одна кишкова паличка; чисельність лактозопозитивних кишкових паличок; чисельність коліфагів.

Гідробіологічні показники дають можливість оцінити якість води по різноманіттю живих організмів і рослинності водойм. Зміна видовою складу водних екосистем може відбуватися при настільки слабкому забрудненні водних об'єктів, що не виявляється ніякими іншими методами. Тому гідробіологічні показники є найбільш чуттєвими. Існує кілька підходів до гідробіологічної оцінки якості води.

Оцінка якості води за рівнем сапробності. Сапробність — це ступінь насичення води органічними речовинами. Відповідно до цього підходу водні об'єкти (або їх ділянки) у залежності від вмвсту органічних речовин підрозділяють на полісапробні, a-мезосапробні, b-мезосапробні й олігосапробні. Найбільш забрудненими є полісапробні водні об'єкти. Кожному рівневі сапробності відповідає свій набір індикаторних організмів-сапробіонтів. На основі індикаторної значимості організмів і їхньої кількості обчислюють індекс сапробності. за яким визначається рівень сапробності.

Оцінка якості води за видовою різноманітністю організмів. Зі збільшенням ступеня забруднення водних об'єктів видове piзномаїття, як правило, знижується. Тому зміна видової розмаїтості є показником зміни якості воли. Оцінку видової розмаїтості здійснюють на основі індексів розмаїтості (індекси Маргалефа. Шеннона й ін.).

Оцінка якості води за функціональними характеристиками водного об'єкта. У цьому випадку про якість води судять за величиною первинної продукції, інтенсивності деструкції і деяким іншим показникам.

Фізичні, бактеріологічні і гідробіологічні показники відносять до загальних показників якості води.

Хімічні показники можуть бути загальними і специфічними. До числа загальних хімічних показників якості води відносять:

Розчинений кисень. Основними джерелами надходження кисню у водні об'єкти є газообмін з атмосферою (атмосферна реаерація), фотосинтез, а також дощові і талі води, що, як правило, перенасичені киснем. Окисні реакції є основними джерелами енергії для більшості гідробіонтів. Основними споживачами розчиненого кисню є процеси дихання гідробіонтів і окиснення органічних речовин. Низький вміст розчиненого кисню (анаеробні умови) позначається на всьому комплексі біохімічних і екологічних процесів у водному об'єкті

Хімічне споживання кисню (ХСК). ХСК визначається за кількість кисню, необхідного для хімічного окиснення органічних і мінеральних речовин у природній воді, що містяться в одиниці обєму. При визначенні ХСК у воду додається окисник — біхромат калію. Величина ХСК дозволяє оцінювати забруднення води речовинами, що окиснюються, але не дає інформації про склад забруднення. Тому ХПК відносять до узагальнених

Біохімічне споживання кисню (БСК). БСК визначається за кількість кисню, яка витрачається на біохімічне окиснення органічних речовин, що містяться в одиниці обєму води за визначений період часу. В Україні на практиці ВПК оцінюють за п'ять діб (БСК₅) і двадцять доби (БСК₂₀). БСК₂₀ трактують як повне БСК, ознакою якого є початок процесів нітрифікації в пробі води. БСК також відноситься до узагальнених показників, оскільки воно служить оцінкою загального забруднення води органічними речовинами, які легко окиснюються.

Водневий показник (рН). У природних водах концентрація йонів водню залежить, головним чином, від співвідношення концентрацій вугільної кислоти і її йонів. Джерелами надходження йонів водню у воді є також гумінові кислоти, що присутні у кислих ґрунтах і, особливо, у болотних водах, гідроліз солей важких металів. Від рН залежить розвиток водних рослин, характер протікання продукуючих процесів.

Азот. Азот може знаходитися в природних водах у вигляді вільних молекул N₂ і різноманітних сполук у розчиненому, колоїдному або завислому стані. У загальному азоті природних вод прийнято виділяти органічну і мінеральну форми. Основними джерелами надходження азоту є внутріводоймові процеси, газообмін з атмосферою, атмосферні опади й антропогенні джерела. Різні форми азоту можуть переходити одна в іншу в процесі круговороту азоту. Азот відноситься до числа найважливіших біогенних елементів, які лімітують. Високий зміст азоту прискорює процеси евтрофікації водних об'єктів.

Фосфор. Фосфор у вільному стані в природі не зустрічається. У природних водах фосфор знаходиться у вигляді органічних і неорганічних сполук. Основна маса фосфору знаходиться в завислому стані. Сполуки фосфору надходять у воду в результаті внутріводоймових процесів, вивітрювання і розчинення гірських порід, обміну з донними відкладеннями і з антропогенних джерел. На вміст різних форм фосфору впливають процеси його круговороту. На відміну від азоту круговорот фосфору незбалансований, що визначає його більш низький вміст у воді.

Дата добавления: 2015-05-24