Типологія політичних режимів. Особливості політичного режиму в Україні

Типологія влади

Типологізацію влади можна проводити за такими кри­теріями: 1) характером примусу; 2) типом легітимності; 3) сту­пенем публічності; 4) типом владного суб'єкта; 5) джерелами формування; 6) ступенем поділу влади та механізмом стри­мувань і противаг.

Найвідомішою є класифікація типів влади, запропонована М. Вебером:

— традиційний, який спирається на віру в святість традицій і право володарювати тих, хто одержав владу за цією традицією;

— харизматичний (грец. — милість, благо­дать, Божий дар, винятковий талант), оснований на вірі в надприродну святість, героїзм чи інші виняткові чесно­ти володаря і створеної або отриманої ним влади;

— раціональний (легальний), що ґрунтується на вірі в законність існуючого порядку, професіоналізм владних структур.

Влада за її застосуванням у суспільних сфе­рах, а також засобами впливу поділяється на економічну (владу менеджерів, власників), духовну (владу релігійних ієрархів, містиків, магів), інфор­маційну (владу науковців, експертів, засобів масової інформації), політичну, адміністративну, військову. По­літична влада включає державну, владу партій та груп тис­ку, владу політичних лідерів і засобів масової інформації.

За ступенем публічності влада може бути: 1) видима, прозора; 2) напівприхована; 3) прихована, криптологічна.

За типом владного суб'єкта влада є інституціалізована, групова, особиста.

За інституціональними ознаками влада може бути абсолютною, конституційно обмеженою, централі­зованою, децентралізованою, концентрованою, деконцентро-ваною.

За груповими ознаками — національною, партійною, корпоративно-клановою, мафіозною.

За особистими ознака­ми — деспотичною, тиранічною, монархічною, диктаторською, харазматично-традиційною.

За джерелами формування влада може бути: монар­хічною, аристократичною, олігархічною, демократичною, а також династичною, узурпаторською, виборною, призначуваною, делегованою.

Влада може бути єдиною і розподіленою на законо­давчу, виконавчу й судову з різноманітними механізмами стримувань і противаг.

Джерела влади (авторитет, сила, престиж, за­кон, багатство, знання, хариз­ма, таємниця, інтерес тощо).

Функції влади: політичного цілевизначення; інтеграційна, регулятивна, правотворча, управління, мотиваційна, стабілізуюча, оптимизации, об’єднувальна

Поняття «політичний режим» вживається у декількох значеннях: 1) як елемент форми дер­жави поряд з такими елементами, як форма дер­жавного правління і форма державного устрою; 2) як поняття, тотожне поняттю «політична систе­ма»; 3) як поняття, що означає функціональний стан політичної системи, конкретизує зміст її елементів з точки зору юридичних, політичних, економічних і духовно-культурних факторів і механізмів формування влади та її розподілу, а також характеристики відносин між владними і невладними інститутами. У посібнику це поняття вживається в третьому значенні. Політичний режим розкриває характер від­носин між: а) державою і громадянським су­спільством; б) гілками центральної влади (главою держави, урядом, парламентом, вищими судовими інстанціями; в) державою і органами регіонального і місцевого самоврядування; г) державою і пар­тіями; д) державою і групами тиску; є) партією і групами тиску; є) виборчою системою і формами державного правління; ж) ідеологічними і неідео-логічними формами політичного примусу. До типологізації політичного режиму можна застосувати декілька підходів: 1) класичний, що розкриває системні ознаки політичного режиму; 2) фрагментарний, що виділяє проміжні режими, а також класифікує політичний режим за окремими атрибу­тами. За класичним підходом виділяють три типи полі­тичних режимів: тоталітарний — передбачає тотальний контроль держави над суспільством, примат партії та ідеології над державою, тотальну ідеологічну мобілізацію мас; авторитарний — передбачає велику концентрацію вла­ди в руках однієї особи або окремих груп, обмеження прав і свобод громадян, військово-поліцейський контроль; демо­кратичний — передбачає народний суверенітет, політичний плюралізм, правові гарантії політичних, громадянських і культурних прав і свобод. До тоталітарних відносять кому­ністичний і фашистський режими, які відзначаються висо­ким ступенем одержавлення суспільства і тотальною ідеоло­гізацією духовного життя. До авторитарних режимів від­носять усі попередні абсолютні, а також сучасні монархії слаборозвинутих країн, військові диктатури, патримоніальні тиранії з диктатурою особистої влади і владою кланових клік, теократичні режими і режими опікунської демократії. До демократичних режимів можна віднести сучасні роз­винуті країни, а також країни, яків історії були піонерами демократії.

Згідно з другим підходом молена вирізнити проміжні режими: авторитарно-демократичний, що передбачає силь­ну виконавчу владу і слабкі законодавчу, і судову влади, анархо-демократичний — примат представницької влади, прямої демократії над виконавчою і охлократичний — недосконалі правові механізми правового регулювання, па­нування некомпетентної політичної еліти (псевдоеліти), за­гравання з масами. Е. Шілз намагається типологізувати політичні режими за ступенем розвитку і характером відносин демократичних і олігархічних джерел формування влади: 1) режим політичної демократії; 2) режим опікун­ської демократії; 3) режим модернізованої олігархії; 4) режим тоталітарної олігархії; 5) режим традиційної олі­гархії. Заслуговує на увагу типологізація А. Лейпхарта, яка на основі поєднання типу виборчої системи і форми дер­жавного правління виділяє такі режими: 1) президентсько-мажоритарний, 2) парламентсько-мажоритарний, 3) пар­ламентсько-пропорційний, 4) президентсько-пропорційний. 6. Політичний режим України проміжний, що поєднує елементи тоталітарного, анархо-демократичного, охлократич­ного, а також авторитарно-демократичного режимів. Після прийняття нової Конституції в Україні переважають еле­менти авторитарного демократизму, але існують консти­туційні передумови для становлення демократичного ре­жиму. Політичний режим України можна також вважати режимом опікунської демократії, при якому внаслідок недорозвинутості інститутів громадянського суспільства, не­достатніх юридичних механізмів громадського контролю над владними структурами державна влада виконує дві суперечливі функції: сприяє становленню громадських інститутів і одночасно гальмує їх розвиток. Специфіка політичного режи­му в Україні В Україні в перехідний період від тоталітарних структур і відносин до демо­кратії склався специфічний «змішаний» політичний режим, синтезуючий ознаки і риси трьох основних режимів та їх різновидів:

• демократичного - виборність найважливіших органів вла­ди, юридична рівність громадян, гарантії прав меншості;

• авторитарного - широкі законодавчі повноваження вико­навчих органів, завуженість принципу гласності в діяльності органів влади;

• автократичного - обмежене коло осіб, які здійснюють ре­альну політичну владу і відчуження від процесу її здійснення аб­солютної більшості народу;

• диктаторського - наявність елементів диктатури як тим­часового авторитарного режиму, який вводиться на строк дії над­звичайних обставин (надання парламентом спеціальних повнова­жень уряду і Президенту);

• тоталітарного - до залишків тоталітаризму можна віднести специфічні риси політичної свідомості значної частини адміністраторів;

• анархічного - відсутність системи ефективного норматив­ного регулювання суспільних відносин, конфронтація владних структур, ерозія спільної мети і стратегії дій у вищому керів­ництві, неефективне використання вищими органами влади монополії на організоване застосування насилля;

• охлократично-ірраціонального - владним структурам властиві некомпетентність, негативне ставлення до знань, досвіду цивілізації, спроби простими засобами розв'язати складні проблеми, відсутність реального почуття відповідальності перед громадянами.

Дата добавления: 2015-05-24