Тоталітаризм

Авторитаризм.

Трансформация тоталитарных и авторитарных режимов в демократические

В 70-х годах политологи Фридрих и Бжезинский сделали вывод о том, что тоталитарный режим не способен меняться, что его можно уничтожить лишь извне. Они доказывали, что все тоталитарные госу­дарства обречены на гибель. Однако жизнь показала ошибочность такой точки зрения. Тоталитарные режимы способны эволюционировать.

Переход к демократии, как показывает опыт, наиболее вероятен в условиях мирных перемен и происходит в трех формах.

Первая форма - реформа сверху. Так случается, когда стоящие у власти решают по своей воле воплотить программу демократических перемен. Например, в Бразилии группа генералов, захвативших в 1964 году власть, спустя некоторое время пошла на создание гражданского демократического производства.

Вторая форма трансформации тоталитарных и авторитарных ре­жимов связана со стремительным их крушением и отказом от существу­ющих режимов в пользу демократии..

Так было в связи с реформами, начатыми в СССР, Чехословакии, ГДР, Польше и других республиках Восточной Европы.

Третья форма трансформации - постепенное проведение реформ, основанных на согласовании действий сил, стоящих у власти и оппози­ции. Так, в Испании после смерти диктатора Франко совместными уси­лиями правительства и короля Хуана Карлоса было положено начало длительному пути прогрессивных преобразований в стране.

Переход от тоталитарных и авторитарных режимов к демократии связан с экономическими трудностями. Переход существенно облегчает­ся, когда экономика находится в хорошем состоянии и затрудняется в условиях ее кризиса. Состояние экономики - это первая проблема, с которой сталкиваются страны при переходе к демократии.

Вторая проблема - радикализация оппозиции, что существенно дестабилизирует экономическую и политическую обстановку. С началом процесса демократизации радикальная оппозиция выдвигает все более труднорешаемые и дестабилизирующие ситуацию требования, вплоть до отставки правительства и президента. Такая ситуация чревата пре-

кращением демократических преобразований и возвратом к авторита­ризму.

Третья большая проблема на пути к демократии связана с многона­циональным характером многих государств. Проблемы демократизации существенно усложняются, в частности, движениями за установление суверенных национальных государств. Пример — бывший Советский Союз, Югославия и др.

Четвертая проблема, заключающая в себе опасность для демокра­тии, состоит в том, что в каждом государстве есть люди (и немало), которые, находясь в оппозиции к прошлому режиму (тоталитаризму), вместе с тем не являются сторонниками демократии. Их идеал - авто­ритаризм.

Таким образом, процесс перехода от тоталитарного и авторитарного режимов к демократичному сложен, но возможен.

Авторитарний режим характеризується зосереджен­ням необмеженої влади в руках однієї особи або групи осіб, обмеженням прав і свобод громадян. На відміну від тоталітарного режиму він допускає певні елементи демокра­тизму, економічних свобод, існування парламентаризму, навіть боротьбу політичних партій.

Якщо при тоталітарному режимі влада намагається кон­тролювати всі без винятку сфери життя, прикриваючись гаслом органічної єдності з народом, то авторитарний режим порівняно з тоталітарним не вдається до тотального наса­дження ідеології з метою мобілізації народних мас на вико­нання «великих ідей», не передбачає примату партії й ідео­логії над державними інститутами, не заохочує так егалі­таризм і патерналізм. До авторитарних режимів можна віднести всі попередні абсолютні, а також сучасні монархії в слаборозвинутих країнах (Йорданія, Марокко, Саудівська Аравія), військові диктатури (здебільшого в Латинській Аме­риці), «патримоніальні тиранії», де держава є власністю сімей­ного клану і керується диктатурою особистої влади, а такожрежими «часткових демократій», або «опікунські режими», де панування однієї партії чи хунти співіснує з більш-менш стабільними ізольованими формами плюралізму.

Поняття авторитаризм або авторитарна влада, частково застосовується при харак­теристиці тотальної політичної системи.

Однак поняття тоталітаризм і авторитаризм не тотожні. Автори­тарні політичні системи займають проміжне місце між демократією і тоталітаризмом. Справді, за диктаторською природою влади, необ­меженою законами і демократизмом, авторитарний режим близький до тоталітарного. Збереження автономності окремих суспільних сфер, і, особливо, приватного життя, в яке держава не втручається своїм контролем і регулюванням, авторитаризм близький до демократії. Авторитаризм - політичний режим, встановлений або нав'яза­ний такою формою влади, що концентрується в руках однієї люди­ни або в окремому органі влади і знижує роль інших, передусім, представницьких інститутів (асоціацій, об'єднань, союзів тощо), формалізація і вихолощування справді організаційного і регулятив­ного змісту політичних процедур та інститутів, що зв 'язують дер­жаву і суспільство. Авторитаризм взагалі притаманний владі і по­літиці, але основи і ступінь його різноманітні: природні якості політичного лідера (авторитарної, владної особистості), розумні, раціональні, справедливі дії якого викликані необхідністю особли­вого роду ситуації: стан війни, суспільна криза тощо, соціальні (виникнення соціальних або національних конфліктів) та ін. аж до ірраціональних, коли авторитаризм переходить в крайню форму -тоталітаризм, деспотизм. Авторитарно всякий наказ волі влади сус­пільству і нав'язане йому, а не прийнята добровільно і усвідомле­на поведінка. Об'єктивність авторитаризму може бути зв'язана з ак­тивною перетворюючою діяльністю влади. Три ознаки або властивості авторитаризму відрізняють від інших типів прояву влади і звичайно поєднуються: по-перше, централізація влади; по-друге, безапеляційний командний засіб керівництва; по-третє, безу­мовне підкорення. Всі властивості авторитаризму зводяться до ак­центу на примушенні до використання волі особи, яка управляє, придушення волі та свободи підлеглих і суспільства в поєднанні з обвинуваченням демократичних режимів у неспроможності згур­тування народу, встановлення порядку і вирішення суспільних про­блем. З таких позицій в 30-х роках в Німеччині створювалася ідеологічна та політична доктрина авторитарної держави. Вста­новлення авторитарної диктатури відбувається, як правило, на тлі економічної кризи, розгулу злочинності і корумпованості всіх верств влади. Виникнення авторитарних режимів є наслідок, результат нестабільності перехідних періодів суспільного розвитку.

Особливості авторитаризму.

Авторитарній політичній системі прита­манні специфічні риси. По-перше, носієм політичної влади виступає одна людина (монарх, тиран тощо) або група осіб (військова хунта та ін.). Здійснюється монополізація влади і політичної діяльності вузькою групою осіб, не допускається політична опозиція існуючому режиму. По-друге, виникнення неконтрольованих владою сфер суспільного життя: незалежних профспілок, професійних об'єднань творчої інтелігенції, молодіжних організацій, економічних струк­тур. Невтручання держави в економіку, заохочення ринкових ме­ханізмів саморегулювання суспільного життя. Необмеженість влади, її непідконтрольність громадянам. По-третє, всіляке зао­хочення владою прагнення людей до трудової активності, до прид­бання власності, акцій, до участі в різноманітних економічних програмах. Наявність жорсткої податкової політики в умовах ав­торитарного режиму поєднується з цільовими державними кре­дитами на розвиток галузей матеріального виробництва. Держа­ва бере на себе фінансування програм у сфері науки, культури, освіти, охорони здоров'я. Опора, в разі необхідності, на силові структури, що покликані оберігати безпеку режиму, суспільний порядок, охорону кордонів держави.

Тоталітарний режим грунтується на тотальному (лат. totalitas — загальність, цілісність) охопленні державою су­спільного життя. Поняття «тоталітаризм» з'явилося у філософсько-політичному лексиконі XX ст. з праць Джо-ванні Джентіле, а у політику його ввів вождь фашистської партії Італії — Беніто Муссоліні. Дослідники тоталіта­ризму Ф. Хайєк, К. Поппер, К. Фрідріх і 3. Бжезінський розкрили генетичний зв'язок тоталітаризму з етатистським і соціалістичним вченнями, з існуванням масового суспіль­ства і одномірної авторитарної особистості, кризою лібераль­ного індустріального суспільства.

До цього слід додати, що тоталітаризм — явище XX ст. Він не був характерний для деспотичних і тиранічних режи­мів попередніх століть, оскільки тоді не існувало таких мо­гутніх технічних і психологічних механізмів контролю за людиною і суспільними інститутами, не було такої концент­рації влади в руках політичних угруповань, як у XX ст.

Феномен тоталітарного режиму криється в існуванні масової людини — усередненої особистості зі стандартним мисленням, яка знаходить задоволення в тому, щоб діяти «як усі», не вміє критично мислити, зневажливо ставиться до пізнання, містично шанує колективізм, підпорядкований «загальномуінтересу», і масового суспільства — суспільства структурно недиференційованог&, де існує поділ тільки на «верхи» і «низи», вождів і маси.

Масове суспільство і масова людина породжені такими обставинами:

1) широкою участю мас у політиці у зв'язку із розвит­ком демократії;

2) атомізацією людини, її відчуженістю від можливості реально впливати на політичні рішення, формування «мов­чазної» більшості;

3) залученням мас до нетрадиційних форм боротьби — страйків, бунтів, масових маніфестацій політичними маргі-налами (людьми, які перебувають на межі між низами і верхами як соціально, так і психологічно);

4) пауперезацією значної частини населення внаслідок монополізації економіки, розорення дрібних власників.

Отже, тоталітарний режим виникає в кризових ситуаціях, породжених необхідністю форсувати модернізацію суспіль­ства, де існує, з одного боку, значна частина знедоленого населення й інтелектуалів-маргіналів, з іншого — могутні владні, технічні, психологічні можливості мобілізації мас для виходу з даної ситуації.

Для тоталітарного режиму характерні такі ознаки: то­тальний контроль держави над усіма сферами суспільства; монополізація влади в руках однієї партії, котра цілком підпорядкована вождеві; повне панування однієї ідеології, терористичний поліцейський контроль; мілітаризація су­спільного життя і знищення громадянського суспільства; проголошення принципу органічної єдності держави і на­роду; панування воєнної або планової економіки.

До тоталітарних режимів можна віднести гітлерівську Німеччину, колишній СРСР за часів Сталіна, маоїстський Китай, Камбоджу при Пол Поті, Іран при Хомейні та ін. Тоталітарні режими були, як правило, комуністичні та фашистські. Комуністичні режими відзначалися більшою тоталітарністю, оскільки їм вдалося ліквідувати приватну власність, подолати церковну опозицію. Крім цього, комуністичні режими базувалися на привабливих ідеях «інтернаціональної солідарності» трудящих і «світлого комуністичного майбутнього», в той час як фашистські ре­жими пропагували вищість своєї нації і необхідність світового панування.

Основні ознаки, риси тоталітарної по­літичної системи: загальна ідеологія, мо­нополія однієї політичної партії, контрольнад економікою, організований терор і переслідування інакомис­лячих.

Дата добавления: 2015-05-24