Суть та основні етапи історичного розвитку української етнопедагогіки

Розвиток українського шкільництва в умовах розбудови Української держави.

Ключове питання національно-культурного відродження — народна освіта. 23 травня 1991 р. Верховною Радою був прийнятий закон України "Про освіту''. Він визначив школу як основу духовного та соціально-економічного розвитку держави і передбачив кардинальні зміни в її роботі. Поглибленому розвитку здібностей в учнів і студентів сприяла поява мережі альтернативних навчальних закладів — ліцеїв, коледжів, гімназій. Кабінетом міністрів затверджена комплексна національна освітянська програма "Освіта" ("Україна — XXI століття"), націлена на найближчу та більш віддалену перспективу. Програма ґрунтується на поєднанні освіти, науки і культури, вітчизняного і світового педагогічного досвіду, її метою є піднесення вітчизняної освіти до світового рівня.

Реорганізовується вся система вищої та середньої спеціальної освіти. На 1998 р. в Україні нараховувалось 204 навчальні заклади III—IV рівнів акредитації, тобто університетів, академій, інститутів. В них здійснюється підхід на триступеневу підготовку — випуск бакалаврів, спеціалістів та магістрів. Крім того, є ще 665 закладів освіти І-ІІ рівнів акредитації, тобто технікумів та коледжів, що готують, як правило, молодших спеціалістів.

Тим самим Україна поступово входить у європейський освітній простір. В 1997 р. вона в числі 34 держав Європи підписала Лісабонську угоду про освіту. В цій угоді чітко зафіксовано, що в Україні вводиться ступенева система — проводиться підготовка молодших спеціалістів, бакалаврів, спеціалістів та магістрів.

Поряд з державними в Україні засновані вищі навчальні заклади інших форм власності, які називають ще недержавними. Таких закладів є 139 і в них навчається 6% студентів від загальної їхньої кількості. Основна проблема, яка стоїть перед недержавними вузами, проведення акредитації, тобто одержання права на видачу диплома державного зразка.

Перебудовується в Україні система науки. Провідним науковим центром залишається Академія наук України, проголошена в 1994 р. національною. Створене Міністерство України у справах науки і технологій, діє Українська наукова асоціація. Засновані Академія наук вищої школи, Українська академія аграрних наук, Академія медичних наук. Академія мистецтв, Академія правових наук. У 1989 р. як громадська організація відновило свою діяльність Наукове товариство ім. Т.Г. Шевченка, в 1990 р. — "Товариство дослідників Волині" у Житомирі.

Етнопедагогіка - це наука про народний досвід виховання і навчання підростаючих поколінь, виховну мудрість певної етнічної спільності людей. Предметом вивчення етнопедагогіки виступає народна педагогіка - сукупність педагогічних знань і виховного досвіду, що збереглися в традиціях сімейного виховання, усній народній творчості, народних обрядах.

Історичний шлях становлення й розвитку української народної педагогіки розпочинається в сивий давнині, ще в епоху первісного суспільства. Одним з найважливіших засобів передачі досвіду старших поколінь була спільна праця та оборона від ворогів. Елементи цієї найдавнішої народної педагогіки простежуються, зокрема, в фольклорі. З глибини століть набирала розмаху розмаїта народна творчість - пісенна, музична, танцювальна, декоративно-прикладна тощо.

В епоху Київської Русі - система виховання набула чітко окреслених ознак. Вона складалася з таких головних ланок: родинне виховання - початкова школа - середня школа - вища школа.

В наступні періоди зароджувалася й встановлювалася традиційна народна виховна мудрість, основу якої становили фольклор, народний календар та різні види мистецтв, утверджувався культ людини і природи. Значний внесок у розвиток національної системи виховання зробили церква, релігійне вчення.

Вершинних успіхів українська система досягла в епоху великого національного відродження в ХVІ-ХVІІІст. Бурхливо розвивалися усна народна творчість, театр, книгодрукування. Виникла існуюча донині структура компонентів народної педагогіки, з'явилися нові типи навчально-виховних закладів, зміцнювалися демократичні, освітні принципи їхньої роботи. Розповсюджена на Україні була мережа братських, козацьких, січових, церковних шкіл, а також шкіл народних мистецтв. Виникали академії - перші вузи на землях східних слов'ян. Вони вписали золоті сторінки в історію розвитку української національної системи виховання, піднесли її на рівень виховних систем європейських народів.

З утратою політичної та державної самостійності України починає слабнути, знекровлюватися і національна система виховання, продовжуючи розвиватися лише в сім'ї. Після Лютневої та Жовтневої революції 1917 р. почалося нове політичне, державне і національне піднесення України. Відроджувалася українська національна школа, готувалися педагогічні кадри. У 20-30-х рр. відбувалося подальше становлення української системи виховання.

Сьогодні Україна переживає велике національне відродження. До нас повертаються скарби наших предків, входять у школу з уроками народознавства, факультативами, вечорами народної пісні, весняними, осінніми і зимовими святами. У різноманітних засобах народознавства закладено мудру народну філософію, моральні заповіді, поведінкові норми-бути працьовитими, чесними, допомагати слабшому, поважати старших, не нищити природу.

Важливим педагогічним завданням сучасності є виховання підростаючого покоління в народному дусі, на основі національних духовних і культурних традицій. Педагогічна культура українського народу знайшла своє відображення у фольклорі, народних виховних традиціях, етнографічних матеріалах, святах і обрядах, досвіді родинного виховання, у трудовому і громадському житті і стала важливим виховним компонентом.

Дата добавления: 2015-05-24