Поняття про особистість, її розвиток та формування

ПРОБЛЕМИ РОЗВИТКУ ОСОБИСТОСТІ І ЇХ ЗНАЧЕННЯ ДЛЯ ВИХОВАННЯ

Людина народжується вже людиною. У маляти, яке з’являється на світ, конфігурація тіла забезпечує можливість прямого ходіння, структура мозку забезпечує можливість розвитку інтелекту, будова руки – перспективу використання знарядь праці тощо, і цим малятко – людина за сумою своїх можливостей – відрізняється від дитяти тварини, яке за жодних обставин не може набути подібного фонду якостей.

Сказаним стверджується факт належності маляти до людського роду, що фіксується в понятті “індивід”.

Індивід – представник виду homo sapiens.

В дитини, як і в дорослої людини, співіснують біологічні й соціальні властивості, що характеризують її як біологічну істоту..

Біологічна — все те, що охоплюється поняттям «організм». Вивчається дитячою віковою фі­зіологією, яка виявляє причинні зв'язки між функ­ціями організму в добу зростання.

Коли народжується дитина, кажуть, що народилася людина як біологічна істота (індивід). У неї розвиваються скелет, м’язи, внутрішні органи та системи.

У розвитку дитини є два періоди інтенсивного зростання тулуба і формування скелету. Перший відбува­ється у 6-7-річному, другий — у ІЗ—14-річному віці. Під час першого хлопчики зростають швидше, ніж дівчатка, під час другого — дівчатка випереджають хлопчиків на 1—1,5 року, але згодом хлопчики випереджають дівчаток за показниками зростання — ста­ють вищими, сильнішими.

Паралельно з витягуванням відбувається процес статевого дозрівання. У 6-7-річному віці спосте­рігається первинне зацікавлення своєю та протилежною статтю, у 13-14 років настає доба статевого дозрі­вання. Вона проходить три стадії: допубертатну (вияв усталеного інтересу до протилежної статі), пубертатну (поява здатності до запліднювання у хлопчи­ків і дітонародження у дівчаток), постпубертатну (здат­ність до нормального статевого життя). До біологічного в людині можна віднести і процес акселерації.

Біологічний розвиток тісно поєднаний з виявом якостей і властивостей, не пов’язаних з біологічною природою людини.

Так, з 1,5 місячного віку дитина починає усміхатися, коли бачить інших людей, потім оволодіває мовою, навичками поводження з різними предметами. Потім оволодіває знаннями, засвоює моральні норми та правила. Характерно, що мова, навички, звички, поведінка у дітей, що живуть у різних соціальних та побутових умовах, бувають зовсім різними. Це свідчить, що перелічені риси і якості людей не програмуються біологічно, а формуються в процесі життя, характеризуючи її соціальний розвиток.

Соціальна - процес формування в дитини її особистості як майбутнього члена суспільства. Відбувається він паралельно з біологічним роз­витком людини. Наприклад, у 7-8-річному віці соціальною якістю більшості дітей є рефлексія - самооцінювання вчинків та дій. У 13-14 років у зв’язку з фізичним зрос­том і статевим дозріванням виникає основна соціальна якість підліткового віку - почуття дорослості, а звідси і криза віку - неслухняність, так звана «автономна» моральність, відрив від батьків, прагнення до компанії однолітків. Певні особливості характеризують і старшокласників.

Поняття “особистість” характеризує суспільну сутність людини, пов’язану із засвоєнням різноманітного виробничого і духовного досвіду суспільства. Біологічна характеристика людини в нього не входить.

Особистість – соціально зумовлена система психічних якостей індивіда, що визначається залученістю людини до конкретних суспільних, культурних, історичних відносин.

Вона виявляється і формується в процесі свідомої діяльності і спілкуванні.

Тобто особистістю є соціальний індивід, що поєднує у собі риси загальнолюдського, суспільно значущого та індивідуального (неповторного), посідає певне становище в суспільстві та виконує певну громадську роль.

Роль – соціальна функція особистості; наприклад, роль матері та батька – виховання дітей; роль директора школи – управління колективом учителів та організація процесу навчання учнів.

Здатність бути особистістю пов’язана не з фізичним буттям людини, а з її суспільними якостями, які формуються у процесі життя. В кожну епоху формується свій особливий тип особистості, який відображає в собі як загальні риси епохи, так і риси, властиві певному класові, нації. Оскільки особисті якості формуються в процесі життя, в одних людей вони можуть бути виражені яскраво, в інших – слабше.

Структура особистості багатогранна. Найхарактернішими її компонентами є скерованість, можливості, характер, самоуправління.

Скерованість особистості – вибіркове ставлення людини до дійсності.

Скерованість криє в собі різні властивості, систему взаємних потреб (необхідність у чомусь), інтересів (спрямованість на об’єкт, діяльність, зумовлена позитивним ставленням), установок (готовність до активності, спрямованої на задоволення потреби).

Можливості особистості – сукупність здібностей, яка забезпечує успіх діяльності.

Характер – комплекс сталих психічних властивостей людини, що виявляються в її поведінці та діяльності, у ставленні до суспільства, до себе.

Самоуправління – утвердження самосвідомості особистості, що здійснює саморегуляцію: підсилення або послаблення діяльності, самоконтроль, корекцію дій і вчинків, передбачення і планування життя й діяльності.

Особистість характеризують такі ознаки:

- розумовість (визначає рівень інтелектуального розвитку);

- відповідальність (рівень розвитку почуття відповідальності, уміння керувати своєю поведінкою, аналізувати свої вчинки і відповідати за них);

- свобода (здатність до автономної діяльності, прийняття самостійних рішень (за авторитарного режиму в сім’ї та суспільстві – деградація);

- особиста гідність (визначається рівнем вихованості, самооцінки);

- індивідуальність (несхожість на інших).

Особистість визначають неповторні фізичні якості, психічні процеси, темперамент, риси характеру, здібності людини, її потреби, інтереси. Вони позначаються на її пізнавальній діяльності, навчанні, праці, вчинках, стосунках з іншими, ставленні до себе.

Індивідуальність - поєднання психологічних особливостей людини, що утворюють її своєрідність, відмінність від інших людей.

Вона є тим особистим “я”, за яким пізнають, характеризують і оцінюють людину, як особистість. Виявляється у здібностях людини, у домінуючих потребах, інтересах, схильностях, у рисах характеру, у почутті власної гідності, у світобаченні, системі знань, умінь, навичок, у рівні розвитку інтелектуальних, творчих процесів, в індивідуальному стилі діяльності та поведінки, в типі темпераменту, в характеристиках емоційної та вольової сфер тощо. Індивідуальність формує тільки їй властивий стиль взаємозв’язків з навколишньою дійсністю.

Розвиток людини – процес становлення особистості під впливом зовнішніх і внутрішніх, керованих і некерованих чинників, серед яких провідну роль відіграють цілеспрямоване виховання й навчання.

Розвиток є складним процесом становлення людської особистості, зміни і вдосконалення її фізичних та духовних сил. Він має різні форми (анатомо-фізіологічну, психічну та соціальну) і здійснюється на основі взаємодії дитини з середовищем.

Його супроводжують кількісні зміни людської істоти, тобто збільшення одних і зменшення інших її ознак (фізичне зростання організму, розмірів його окремих органів, ваги тіла, м’язової сили, швидкості рухів тощо). Кількісні зміни зумовлюють зміни якісні - виникнення нових ознак, властивостей і зникнення старих. Особливо помітні ці зміни в утробному періоді розвитку людини, коли її організм за короткий час із зародкової клітини перетворюється на людську істоту. Після народження також відбуваються якісні зміни у будові організму.

У психічному розвитку кількісні зміни виявляються у збільшенні з віком кількості навичок, асоціацій, розширенні уявлень, знань про навколишній світ, пасивного й активного словника, обсягу уваги, сприйняття, пам’яті, швидкості реакцій тощо. Розвиток психічних функцій часто відбувається нерівномірно, в ньому чергуються фази прискорення й уповільнення, подібні до тих, що спостерігаються й у фізичному розвитку.

Якісних змін зазнають як окремі психічні процеси, так і психіка в цілому. Виявляються вони у процесах запам’ятовування і відтворення, у здатності не тільки відтворювати образи раніше сприйнятих об’єктів, а й у їх перетворенні, створенні уявлень про ситуації, яких не було у попередньому досвіді дитини. Якісних змін зазнає мислення, емоції, потреби, мовлення тощо. На основі засвоюваних знань і суспільного досвіду виникають і розвиваються нові якості особистості – довільна діяльність, самопізнання, моральні, естетичні та інтелектуальні почуття, ускладнюються і вдосконалюються психічні процеси, розвиваються здібності.

Успішний розвиток дитини великою мірою залежить від змісту, спрямованості мотивів, якими вона керується у навчанні і праці.

Отже розвиток - взаємопов’язаний процес кількісних і якісних змін, які відбуваються в анатомо-фізіологічному дозріванні людини, в удосконаленні її нервової системи та психіки, пізнавальної та творчої діяльності, у збагаченні її світогляду, моральності поглядів.

Результатом розвитку особистості є процес формування її.

Формування особистості – становлення людини як соціальної істоти внаслідок впливу середовища і виховання на внутрішні сили розвитку.

Поняття “розвиток особистості” і “формування особистості” дуже близькі, нерідко їх вживають як синоніми.

Дата добавления: 2015-05-24