Виховання, навчання і розвиток особистості

Виховання і навчання цілеспрямовано впливають на розвиток особистості (на відміну від стихійного впливу середовища), тому їх результати передбачувані.

Виховання й навчання сприяють:

- розвитку успадкованих фізичних особливостей і природних задатків, набуттю нових рис і якостей, що формуються впродовж життя людини. Не змінюючи успадкованих фізичних і психологічних особливостей, сприяє їх загартуванню, зміцненню гальмівних процесів, збільшенню сили й динамічності нервових процесів, внесенню певних коректив у процес формування особистості;

- розвитку умінь переборювати внутрішні суперечності, що виникають у житті особистості, у відповідному вимогам суспільства напрямі. Вони ставлять нові цілі, завдання й вимоги перед вихованцями і тим спричиняється до їх виникнення, допомагають знайти адекватні способи їх подолання. Якщо суперечності не переборюються, виникають затримки в розвитку, які набувають кризисного характеру. Кризисні явища розглядають як індивідуальні особливості розвитку, зумовлені способами виховного керівництва цим процесом з боку дорослих і індивідуальними особливостями нервової системи дитини. Виникають там, де дорослі не помічають нових тенденцій у житті дитини, її невдоволення своїм способом життя, який вона вже переросла, і тим самим затримують її рух уперед, внаслідок чого й виникають кризи (прояв негативізму, протидіяння вимогам дорослих, конфлікти);

- психічному розвитку людини. Включає переробку, систематизацію, узагальнення того, що засвоюється в ході різних видів діяльності і являє собою цілісні якісні зміни особистості, які знаменують виникнення її можливостей засвоювати складніші завдання і вміння, включатися у самостійне здобування знань. Здійснюються процеси привласнення, відтворення людиною суспільно та історично заданих здібностей;

- інтелектуальному, творчому розвитку особистості. Мисленнєві здібності краще розвиваються там, де вчитель правильно організовує навчальну діяльність, залучаючи до процесу навчання проблемні ситуації, сприяючи самостійному вирішенню творчих задач. Л.С.Виготський обґрунтував тезу про провідну роль навчання у розвитку особистості. Він запропонував поняття – “зона найближчого розвитку”, в якому відображено внутрішній зв’язок між навчанням та психологічним розвитком індивіда. Полягає у тому, що на кожному етапі свого розвитку дитина може розв’язувати певне коло проблем лише під керівництвом дорослих або спільно з більш розвинутими дітьми. Потім ці завдання і дії вона буде виконувати самостійно, але здатність до цього виникає внаслідок спільних дій у процесі навчання, актуальний зміст, форми і методи якого зібрані саме у “зоні найближчого розвитку”;

- розвитку здатності до спілкування з оточуючими, завдяки чому дитина розуміє інших людей, а через них і себе. У спілкуванні, як взаємодії, вона засвоює різні види рольової поведінки, знаходить своє місце в колективі. Успішність виховання і навчання залежить від виконуваних нею колективних функцій та ставлення до них, внутрішньої позиції, рівня прагнень і домагань. Дитина по-різному переживає успіхи й невдачі у діяльності та поведінці, внаслідок чого у неї можуть закріплюватися позитивні й негативні переживання, знижуватися зацікавленість діяльніcтю. Переживання, почуття дитини опосередковують вплив на її поведінку та діяльність, моральний досвід, що формується. Позитивна мотивація поведінки і діяльності зумовлює закріплення засвоюваних норм, сприяє їх перетворенню у внутрішні засоби регуляції. Складається важлива підструктура особистості – спрямованість - система стійких життєвих потреб, мотивів, інтересів, схильностей, прагнень, стимулюючих переживань. Утворення спрямованості є обов’язковою умовою моральної поведінки, яка регулюється узагальненими і стійкими моральними якостями характеру людини, що розвивається в процесі виховання і навчання;

- розвитку потреб, властивих людині. Слід розвивати вищі людські потреби (у духовному спілкуванні з іншими людьми, у співпраці з ними, у моральній поведінці, знаннях, творчості тощо). Їх розвиток і пов’язаних з ними почуттів зумовлює успіхи у формуванні світогляду, рис характеру моральної людини, здатності до саморегуляції поведінки і діяльності. Тільки ті виховні впливи, які виражають потребу дитини, спираються на її активність, цінні як виховні й забезпечують її розвиток;

- розвитку особистості, який підвищується за умови, що вона виступає не лише об’єктом, а й суб’єктом виховного процесу, активним його учасником. Формуються свідомість і самосвідомість, власне “Я”, що опосередковує усі виховні впливи, активізується самопізнання, яке виявляється у діях, спрямованих на себе, вироблення якостей, що відповідають ідеалам, життєвій меті. Індивід починає працювати над собою, вдосконалювати себе, завдяки власній діяльності, формуючи свій характер і волю, інші позитивні якості. Змінюючи себе, особистість змінює умови й обставини свого життя і розвитку.

Педагоги, батьки мають керувати розвитком особистості учнів. Ця мета досягається завдяки організації різноманітних взаємовідносин дітей з навколишнім середовищем та систематичному, послідовному підвищенню вимог до них.

Література

1. Галузинський В.М. Педагогіка: Методичні рекомендації для студентів 1-11 курсів. –К., 1990. –С.14-19.

2. Основи педагогіки: Навч. посібник / І.В.Распопов, Н.П.Волкова, О.І.Переворська та ін. –Дніпропетровськ: ДДУ, 1999. –С.12-14.

3. Психологія: Підручник / Ю.Л.Трофімов, А.В. Рибалка, П.А.Гончарук та ін.; за ред. Ю.Л.Трофімова. –К.: Либідь, 1999. –С.100-122.

4. Харламов И.Ф. Саморазвитие личности и воспитание // Сов. педагогика. –1990. -№12. –С.28-35, 134.

6. Харламов И.Ф. Педагогика: Учебник. –Мн., 1998. –С.48-88.

Дата добавления: 2015-05-24