Мал. 5 Розміщення статево найчутливіших зон у чоловіка та в жінки. 1 страница

Дотик

Нюх

Слух

Зір

Уява

Чуття

ІІІ

Славетний французький письменник Стендаль у своїй книжці “Про кохання” писав: “Кохати — це діставати насолоду, оглядаючи, дотикаючись, відчуваючи всіма змислами, всіма чуттями, якомога ближче істоту, яку кохаєш і яка обдаровує навзаєм любов’ю”.

Коли любов народжується й увесь час, доки вона існує, чуття надзвичайно багато тут значать. Спершу зір і слух, які завдяки психіці впливають на статеві осередки в мозкові. Потім нюх — що дає знати про присутність партнера й породжує за прямої близькості найпотаємніші переживання. Чуття нюху лежить уже на межі тілесних і психічних (таких, що збуджують уяву) сприймань. Далі настає черга тілесних збуджувальних сигналів, що їх уловлюють чуття смаку та дотику. Ці чуття багато значать під час притуляння, коли подразнюються розкидані по всьому тілу чутливі нервові закінчення, з яких еротичні подразники прямують до мозкового осередку оргазму. Коли наперед виходить чуття дотику, то психіка вимикається, і погано, як не вимкнеться вся. Психічний контроль у цьому разі зайвий, бо, впливаючи на підсвідому діяльність органів, може призвести до статевих неврозів.

Як я вже писала, слухові, зорові та нюхові враження збуджують мозкові осередки статевості з допомогою чуттів, але… психічні спонуки, скажімо, коли уявляємо форму, колір, звук чи запах, діють безпосередньо на осередок оргазму, оминаючи чуттєві рецептори. Як бачимо, тут дуже складна система сигналів та різноманітність шляхів їх проходження.

У лабіринті людської психіки дороги статевого життя належать до найзаплутаніших, і треба безперестанно мислити і триматися їх, аби не спіткало несподіване лихо або розчарування. Одне слово, у сфері психіки та почуттєвості слід думати, під час же тілесних зазнавань мислити суворо заборонено — це дуже важко, та варто про таке знати.

Кажучи про те, щоб уявляти форму, колір чи звук, входимо у володіння уяви, котрá охоплює як найпростіші елементи еротичних подразників, так і всю людину чи якісь певні життєві обставини.

Уява — потужний заводій, рушійна сила, що викликáє та зміцнює кохання, але її, як і немало інших фізичних та психічних чинників, треба удосконалювати та розбудовувати.

Ще в ранньому дитинстві починає формуватися уява в іграх дитини. І тутечки батьки, замість пособляти дитині розвиватися, перешкоджають, купуючи безліч різних іграшок — щоб було чим бавитися. Нема нічóго фальшивішого! Годі лукавити, дайте простір уяві! Пам’ятаєте свої дитячі ігри в крамницю, до яких потрібна була “кашка” з камінців, піску, тертої цегли, а перш за все багацько шкаралупок та скляшок, що старанно збиралися звідусіль. Пам’ятаєте перегони на санях, запряжених оленями, та мандрівки підводним човном “Наутилус” або галоп на мустангу по прерії, коли єдиним знаряддям тих захопливих подорожей був пеньок старої верби, до блиску вияложений дитячими ногами та сідницями.

Пригадаймо нескінчéнні ігри в тата та маму з ляльками та ведмедиком у куточку за шафою, де стояв будиночок, і лікарня, і школа, а на полиці з іграшками цілий дім для ляльок з повним умеблюванням. Зменшені зразки дистанційно керованих машин та літаків, залізниці з величезною кількістю рейок, мостів, поворотів, які у дрібницях подібні до справжніх, не дають простору уяві, а дитина ж повинна мати до фантазії всі умови й дужче за все радіє, вигадуючи власні форми та різновиди ігор. Часто доводиться бачити на дитячих майданчиках, як діти облишили прегарні машинки та ракети, а самí в цей час крейдою на асфальті малюють багатоповерхові будинки й захоплено хазяйнують у них, поназбирувавши довкола різних скляшок.

Поступово дитина виростає з цяцьок, входить у світ книжки, і в цьому разі уява теж багато значить. Уявляємо собі славних лицарів, героїв повісті, їхні домівки, одіж, почуття. Уявляємо так живо, що стають ці книжкові герої нашими друзями, мало не живими людьми. Робінзон Крузо, Аня з “Зеленого узгір’я”, Барі, син Старої Вовчиці чи Кубусь Пухатек терпляче стоять на полиці й чекають наших відвідин.

Незабаром, коли пробуджується статеве зацікавлення, починаються пошуки книжок про кохання, що їх батьки, вихователі та вчителі все ж видирають з рук з окриком: “Ця книжка не для молодих!” і замикають під ключ.

Чого вони так бояться? Та того, що пробудиться статева уява! Її ж вони вважають украй небезпечною та збудливою для мóлоді.

Раніше боялися книжок “не для мóлоді”, в наші ж часи діють ще й інші заборони, наприклад, щодо фільмів. Та я підозрюю, що в наших батьків куди більше було причин побоюватися, ніж у теперішніх. Адже навіть найліпші фільм чи телевистава про любов дають готову картину, а книжка про кохання, пробуджуючи уяву, діє як подразник, як певний збуджувальний сигнал. Як цікаво, як прекрасно й захоплююче уява, яку не стримували кожні перепони, малювала нам пригоди коханців з роману. А що бачимо у фільмі? Я попередивилась їх чимало, таких собі “за мотивами”, і можу, не вагаючись, ствердити, що то все не те. Виходиш із зали й відчуваєш себе ошуканою і розчарованою.

Уява в коханні має величезне значення, інколи незрівнянно більше, ніж враження, одержувані від усіх наших чуттів. Вона першою вводить нас у світ сексу та любові.

Пригадуєте свій перший цілунок і приховані мрії — як воно буде?

Певного дня наші мрії розходяться з дійсністю. І що тоді? Обійми якісь незручні, зіткнення губ, безпорадне, стидливе чи ґвалтовне… І це все? А де ж сексуальне шаленство, що його подумки переживали за такої нагоди? — відчуваємо себе обманутими. Невже можна було подумати, що насправді все так убого й нецікаво?

Час, коли чекаємо на пестощі, коли посилено працює уява, накреслює шлях майбутніх зворушень і ставить мету, яку пізніше звіряємо з дійсністю.

Якщо, бажаючи якомога швидше здобути собі чоловіка чи жінку, перекидаємося поспіхом од пестощів до пестощів, не лишаючи часу на те, аби попрацювала уява, то все переживаємо поверхово і побіжно. Статевій напрузі нема коли вирости й набрати сили, украй потрібної для повної розрядки. Мета, досягнута так недбало і зневажливо, — це не запаморочливі вершини гір, а просто невеличкий пагорбок без виду у далечінь, пагорбок, за яким одразу ж підстерігає збайдужіння.

У коханні поспіх — неприпустима помилка. Не швидіть, постривайте! Дайте попрацювати уяві!

Де ж вона, уява, здатна розпростертись і показати себе? У віршах, зокрема, любовних, наприклад, Костянтина Ільдефонса Ґалчинського, Марії Ясножевської-Павликовської, Болеслава Лесьмяна, Галини Посвятовської та багатьох інших поетів, залежно від уподобань та вибору. Прегарна мова, барвисті порівняння, оправлені у словесний наспів, образно-мрійливе відтворення задуму — усе це чудово підходить для розвитку уяви. Поезія — то невичерпна скарбниця тендітних переживань і відтінків любові. Так повелося, що вона куди більше промовляє до уяви жінок, але інтелігентний коханець теж залюбки пускає її в діло.

Любовні листи видатних людей також складають велику частку художньої літератури. Писали їх славні люди, королі і поети. Нині вони становлять для нас джерело відомостей про життя, характери, пристрасті тих людей. Лист — це доступна всім література і кожен може випробувати себе на цій ниві вияву думок та почуттів.

Жаль бере, що у хворобливій метушні сьогодення занепадає прекрасне мистецтво писати листи. Витісняє його телефон та телеграф: “Чекай у вівторок — кохаю — цілую Янек…” і оце вже все. Боюся, що через сто років небагато буде відомо про внутрішній світ великий людей — наших сучасників, хіба що розвинеться звичай писати мемуари, який зцілить наше життя від забуття.

Не завжди любов складається так, що закохані можуть бути разом. Частіше трапляється так, що розстаються на коротший чи довший строк, і тоді чудовим засобом обміну думками, враженнями та переживаннями стають листи. Листування підживлює почуття і не дає їм згаснути. Листовно можна навіть установити почуттєвий зв’язок і закохатися, особисто не знаючи одне одного. Листи кохають і журяться, страждають, сумують, благають, і є люди, яким легше висловитися в листах.

У часи наших бабусь казали, що ніщо так не плямує жінку, як чорнило. Та не було жодних таких заперечень щодо чоловіка.

Добре давнє правило просте і завжди незмінне: чоловік просить, здобуває, виявляє і виказує свої почуття, жінка ж дозволяє загравати й чарувати, але самá ні словом, ні на папері не повинна дуже безпосередньо виявляти свою закоханість.

Телефон — один з найновіших засобів будити уяву з допомогою слова. Знаю випадки телефонних помилок і зацікавлення голосом співрозмовника, що одразу ж за тим виникало. Низький чоловічий голос з чудовим тембром пояснює помилку, кидає якийсь комплімент чи жарт, і зав’язується розмова. Якщо до цікавого голосу додається ще й спокусливий дотеп, блискавичний зворот та почуття гумору, то починається словесна гра і… в дію вступає уява. Вона малює володарку милого голосу, пристойну, молоду, виховану і дотепну, а її сповнений сексу та привабливості спосіб вести розмову навіює йому в уяві приманливу істоту. Вона ж уявляє ставного красеня, з густою чуприною, темними очима та красивими руками, і… уява діє, творячи людей, обставини, почуття. Аж ось після кількох проведених біля телефону вечорів домовляються про побачення. І тут часто життя збиткується над нашими фантазуваннями, бо ж рідко трапляється, що чудовий голос, вихованість та гостре слівце ходять разом з красою (хоча й таке бува!). Стріваються пухкенький, голомозий, без єдиної волосини, товстячок з непривабливою, миршавенькою дівчиною, які, коли б не телефон та уява, зроду не звернули б на себе уваги.

Знаряддя уяви — ще й так звані флірт (англійське flirt — упадання, залицяння — від перекладача) та кокетування. Про флірт я розповім дещо пізніше, а на кокетуванні хочу спинитися зараз.

Кокетування займає всі чуття: зір — це меткі та спокусливі рухи, обнадійливий позирк, убрання й неповторні прикраси, які привертають увагу; слух — це м’який і потаємний тембр голосу, спосіб говорити, спів та гра слів. Нюх — це пахощі, свіжість, охайність; врешті дотик — то доторки, отирання, притуляння у танці.

Сутність кокетства не просто в тому, аби подразнювати чуття, а й щоб робити це навперемінно. Про ритмічність еротичних подразників я ще не раз казатиму, тут же тільки зазначу, що ритмічність подразників — найсамобутніша, найхарактерніша властивість еротичних подразників, яка впливає на чуття надзвичайно збудливо.

Кокетування — це безперервні зміни настрою, то приваблювання, то відштовхування навперемін. Внаслідок таких дій у чоловіка нагромаджуються збуджувальні сигнали, що доводять його до дуже високого рівня статевої напруги. Кокетувати — це здебільшого жіноча зброя, але й чоловіки залюбки мають з неї пожиток, щоправда, в дещо іншій формі.

Жінка манить, спокушає, зачаровує, обіцяє рухами та поглядом, а потім враз відвертається й приворожує інших (у міру!!!). Як чоловік зажуриться, стане похмурим, зніченим та занепокоєним, знову уласкавлює, аби згодом зовні про все забути.

Чоловіки, зокрема, досвідчені спокусники, теж кокетують. Шаленіють, захоплюються, закидають квітами та телефонними дзвінками — вона починає закохуватися, та раптом — тиша, не дзвонить, не пише, на побаченнях увесь поглинутий у себе, майже зовсім до неї збайдужілий. Дівча усвідомлює тоді велику потребу в його чулості та ніжному почутті. Спадає тоді їй на думку, що втягнена, заангажована у любов значно дужче, ніж гадала. Несподівано, коли вже трохи обжилася зі своїм тоскним настроєм, знову з’являється він — чарівний, з квітами, компліментами, запрошенням на танці чи в театр, і гра триває далі.

Кокетування — один з найпотужніших психічних приваблювальних засобів, воно змушує працювати уяву, котра, то в чорних фарбах малює картини розриву, то знову промінні надії на співпережиття. Тривога та непевність відходу коханця дозволяють належно поцінувати хвилини тепла та злагоди.

Кокетність, так сáмо, як біле і чорне в живопису, робить життя вирáзнішим та ціннішим, відвертає нудьгу та одноманітність. Змусити чоловіка чекати, відсвіжити бажання та мрії — це навчальний курс уяви, який посилює натугу почуттів та статеву напругу. Керування змінами настрою та протилежностями помічаємо не лише в особистому житті, а й у музиці, літературі, загалом у мистецтві. Умілий розклад контрастів якраз і визначає художню вартість твору мистецтва.

В розповіді про кокетування доречно підкреслити потребу міри, коли беремось його застосовувати. Невдале кокетування, приміром, солодке підлещування, загравання, занадто пестлива мова можуть справити просто-таки віднадне враження. Кривульки та воркування, що не личать жінці, які не пасують ані до її вигляду, ані до віку, породжують у кавалера сміх та бажання втекти, не кажучи вже, що дуже набридають довколишнім людям. У всьому слід знати міру, бо інакше на думку спадають слова з пісеньки М. Зимінської: “Я при тобі така малá…“ і в’їдливі слівця подружки: “Вона малá? Яка малá? Вона ж корова!”.

Крім недоладного кокетування, нерідко випадає бачити пастку уяви — надмір фантазії у любові, надмір аж до такої міри, що начисто втрачається почуття реальності. Союз двох людей, що спирається на самі тільки романтичну любов та уяву, приречений на поразку. Таке кохання — це спроба здійснити свої бажання та мрії з допомогою уяви. Творимо собі уявного коханця й приписуємо його чеснóти якійсь певній особі. І все ж настає хвилина, коли життя крижаною водою розбуркує нас. Виникає конечна потреба будувати повні взаємини за реальних обставин. І тоді шлюб розпадається, тим скоріше, чим більше було фантазування, а менше справжнього взаємопізнання. Це не означає, що любов має бути цілком приземлена і без крихти розмріїв. Просто уява повинна збагачувати, оздоблювати, очаровувати кохання, але не може бути його осердям чи підставою.

В іще одному психофізичному процесі, дуже важливому для формування статевого боку любові, уява відіграє чільну роль: у розвитку умовних рефлексів — реакцій організму на умовні подразники. Сигнал, що його приймають органи чуттів, викликáє в уяві певні пов’язання — асоціації з людьми, предметами, думками — і, залежно від тих пов’язань, дається ствердна або заперечна сексуальна відповідь на нього.

Розділ, де мова йде про значення чуттів у любові — один з найважливіших у цій книжці, бо вчить, що труд, вкладений у період, коли народжується любов, — це школа творення підсвідомих реакцій, навичок та рефлексів, у якій старанно вчаться обоє. По весіллі ж зовсім не годиться відкидати випробувані підходи та методи, такі, як квіти, гарні слова, дбання про свій зовнішній вигляд. І надалі творімо з тих елементів найрозмаїтіші набори та розклади, якими щоразу відзначається прелюдія до акту.

Кожен статевий акт пізніше як ніби стисло повторює історію кохання.

Недарма кажуть: “Впала йому в око” або “Кохання з першого погляду”. Зорові враження найчастіше, зокрема, в молодих людей — рушій народжуваного кохання. Але все виглядало б украй понуро, якби зовнішня краса була єдиною й найвагомішою умовою любові. Таке обумовлення — це радше ознака життєвої незрілості. Закохалися в нього чи в неї, бо він такий пристойний, елеґантний — або вона пригожа, граціозна, файна, красива, зграбна тощо. У більшості листів малоліток запримічала схожі пояснення.

Ясна річ, і в дорослих роках краса та зовнішність чимало значать, але тоді вже знаємо, що нема нічóго більш нетривкого, як поклонятися самíй лише вроді. На щастя для більшості невродливих, до краси і зорових вражень люди призвичаюються дуже скоро, і вже за кілька місяців або років знайомства дивимося, не бачачи, і тоді набувають впливу інші чесноти та принади, попервах не помічені. Біда, коли таких нема — тим дужче буде розчарування.

Сáме в цьому надія непривабливих на вигляд, але цікавих, дотепних, розумних, вихованих та тих, хто веде милий коханому чи коханій спосіб життя. До того ж варто застерегти, що занадто вродливі люди найчастіше нецікаві та самолюбні. Вирісши під захоплені оплески навколишніх людей, вони невдовзі доходять думки, що так воно, власне, й має бути, що це їм належить по праву, без щонайменших зусиль з їхнього боку. Нелегко з такими ужитися.

Що ж до зорових вражень, то збудливо впливає не тільки вигляд партнера, а й інші елементи, з ним пов’язані. Та є різниця між реакціями чоловіків і жінок на зорові подразники.

Чоловіків збуджують усілякі суто жіночі предмети, скажімо, ліфчики, трусики, хусточки, нічна білизна, предмети для догляду жіночої зовнішності: парфуми, пудрениці, різноманітні креми, губні помади. Але в першу чергу знімки, картини, скульптури оголених жінок, порнографічні зображення. А ще жіночі ролі у фільмах та виставах, балерини і т. д. Часто чоловічу цікавість викликають також певні своєрідні жіночі риси, як-от одного розпалюють грубуваті, владолюбні, вередливі жінки, другого — “дівчатка” з блакитними оченятами, третього — модні секс-бомби.

У жінок елементи, що здатні їх сексуально схвилювати, більш самобутні, своєрідні, не такі безпосередні, бо перейнакшуються в уяві. Вони нерідко пов’язані з набутими в хóді життя підсвідомими, мимовільними реакціями, переплетеними зі споминами кохання.

Приміром, одна з моїх пацієнток носила у сумочці гребінець свого коханого ще багато років після того, як розпрощалася з ним, і твердила, що лишень вийме гребня, і в уяві одразу постають захопливі спогади пережитих разом хвилин. Однією з її найулюбленіших ніжностей було куйовдити, розправляти та розчісувати буйну кучеряву чуприну коханця.

На відміну од чоловіків, жінок дуже рідко збуджують зображення, знімки чи картини оголених чоловіків. Зате вони напружено переживають сексуальні сцени з фільмів, ті сцени, що схожі на колись пережиті ситуації. Зворушуються та хвилюються, читаючи книжки про кохання, причому охоче втілюються в улюблених героїнь твору, глибоко відчуваючи їхні шаленства і драми серця. На жінок також впливають певні особливості чоловічої краси, пов’язані з еротичною історією життя даної жінки. Інколи це зелені чи чорні очі, інколи кучеряве волосся чи лисинка (як стверджують науковці, чоловіча лисина — це показник високого рівня гормонів, а значить великих статевих можливостей) або шовковистий “їжак”. Іноді це гладенька шкіра, теплий потиск долоні, запах тютюну чи одеколону. Іноді музичний твір або модна мелодія, під яку з ним колись танцювала, або якийсь незвичайний різновид пестощів.

Чоловіки збирають порнографічні картинки, знімки, малюнки. Жінки ж збирають спомини пережитих кохань, а нерідко й видуманих “на тему” коханого мужчини. Ключем до скриньки спогадів є пам’ятки, що дбайливо зберігаються (всілякі дрібнички, листи, фотографії), предмети, на які досить кинути оком, аби все, мов живе, стало перед очима уяви.

Мода, тобто рецепти на різновид одягу, зачіски і навіть самогó способу буття, була і є надзвичайно потужним знаряддям, що допомагає підкреслити принади жінки чи чоловіка, а також рушієм статевого зацікавлення за посередництвом зору.

Єгиптянки ретельно розмальовували очі, голі перси прикрашали коштовностями, а спіднички їхні, дарма що були довгі, шились із прозорих переливчастих тканин. Чоловіки в Єгипті теж ходили майже голі, обцяцькувавши себе дорогими прикрасами та ще й “підперезавшись” пов’язкою на стегнах. Зате і для чоловіків, і для жінок найважливішим елементом наряду були перýки, буйні, багаті, вигадливо завиті на чисто поголених головах.

Греки теж ходили майже голі. Прикрашали їх шкіра, змащена маслиновою олією, гнучкість рухів та здоров’я, розвинуті завдяки регулярним фізичним вправам на свіжому повітрі. Покривалися тýнікою — легесеньким клаптем тканини, зшитим так, щоб підкреслював ладну будову тіл.

Середньовічна одіж тяжіла до того, щоби приховати всілякі тілесні спокуси, вбираючи й жінок, і чоловіків у пишні сýвої — обгортки з важких тканин, укладених так, аби анічогісінько не виділяло приманливих опуклостей тіла. Ретельно покрито руки, ноги, плечі. Шию і голову окутано тканиною. Але… чи таке дбайливе покриття не розпалювало жагу дужче, аніж голість Стародавньої Греції? Адже голість була тоді не чимось соромливим, а найприроднішою у світі річчю.

Його Преосвященство Жером Куаньяр, герой роману Анатоля Франса у розмові з представником Спілки Громадської Добропристойності сказав таке: “Погодьтеся, добродію Катоне, що найстрашніші спокуси плинуть зсередини, а не ззовні. (…) Якби дослідив життя отих святих, що живуть на самоті по пустелях та лісових халабудах — однаково побачив би розпусту і розбещеність. Диявол (інші це називають природою) — найліпший звабник розпусти, і нема у людини сил встояти перед його спокусницьким мистецтвом”.

А що витівки сатани траплялися тоді часто, знаємо з численних описів, як найрізноманітнішими способами виганяли нечисть.

Епоха Відродження відкрила шию, плечі, жіночі перси. За Людовіка XIV чорні мушки, поналіплювані на щоках, шиї або випуклостях персів указували шлях поцілункам. Чоловіки ж, урізнобарв порознаряджувані, як півні, носили вкрай обтислі штани — панталóни — з чітко відстовбурченими сачками, в яких містилися їхні чоловічі принади.

Жіночі плаття в кінці XVIII століття, дарма що були прості та скромні лінією, шились з напівпрозорих тканин і прикривали несправжньо.

Далі, з плином часу, у сукні з’являється глибокий виріз на шиї, так зване декольтé, який лишав беззахисними перси. Відкриваються випуклості сідниць, спіднички стають дедалі коротші, аж до міні, вбрання чимдалі більш декольтóване. Невдовзі прийшли широкі брюки. Потім вужчі, коротші, аж ось і шорти, і коли б не клімат, то, може б, дійшли до грецької наготи. І тоді б були врáжені, тому що повна голість цілком безстатева й не дає простору на політ уяви, яка — найпотужніший рушій сексу.

Тут пригадую розповідь одного чоловіка, який, опинившись в Італії, постановив собі відвідати так званий “дикий” пляж. Він знав, що, входячи туди, треба роздягтися догола, і з острахом думав, що ж станеться, як побачить оголених молодих жінок… Адже деякими пóрухами керувати взагалі неможливо. Як з’ясувалося, вигляд голих жінок (а були ж там і гарненькі молодички) зовсім позбавлений еротизму й не справив на нього жодного враження.

Відвідини “дикої” купальні довели: прихований ляк одягнених людей, що нібито голість у змішаному товаристві неодмінно приведе до статевого збудження, — цілком безпідставний.

Секс виник тоді, як Адам і Єва прикрили свою наготу фіговими листочками, і уява в óбразі Змія-спокусника запрацювала.

Можна б цілу книжку написати про статеве значення самогó лише одягу в історії людства, почавши од Адама та Єви.

Нині ж, як і в давнину, сутністю моди є безперестанна зміна кольорів та форм. Це той рушíй, що раз у раз оновлює нашу уяву і не дає їй згаснути. Адже ні до чóго не звикаємо так швидко, як навіть до найбільшої краси, а так звикнути — це все одно, що не бачити людини, до якої звикли.

Зміни моди, а саме: укорочення чи подовження спідниць, мода на прості чи фантастично прикрашені вбрання — дають, до того ж, змогу жінкам підібрати собі шáти, які прикривають бридкі ноги, маскують надлишкову вагу, підкреслюють колір обличчя тощо. Одне слово, змінність моди дає жінці можливість через деякий час блиснути й показати досі небачені якості її фігури, обличчя чи кольору шкіри.

Один з найголовніших елементів привабливого вигляду, незалежно од тих чи інших взірців мінливої моди, — це охайний та свіжий вигляд. Чисті випрасувані сукня чи брюки обов’язково додають привабливості та вроди і чоловікові, і жінці. Однак хай і наймодніший одяг, але пом’ятий, порваний чи брудний, спотворює та нівечить усі ефекти.

Досі я говорила здебільшого про зорові якості, що відзначають жіночий секс. А як з чоловіками? Справді, є така думка, що чоловік трохи гарніший за чорта вже досить пристойний. Але, по-перше, я завжди уявляла собі чорта як вельми приємного та натхненного мужчину, бо коли б було інакше, то як зманював би жінок?… А, по-друге, сучасні чоловіки не дуже-то пориваються скидатися на недолугого й зачуханого нечистого з облізлим хвостом, а скоріше прагнуть уподібнитися чортові з моєї уяви.

Теперішній чоловік не повинен бути гарним, ані навіть пристойним, але повинен бути охайним (звісно, по-чоловічому). Семполінський в одній зі своїх пісеньок співає: “Шовковистий вус блистів і він знав, для чого жив”. Сьогодні, коли навкруги стільки бородатих та вусатих, не забуваймо, що вуси треба доглядати, щоки між бородою і вусами старанно голити (коли цього потребýє різновид бороди), а не занехаювати, доки стирчатиме кількаденна щетина. Приваблюють око добре підстрижені та доглянуті вуси чи борода, але вони ще й повинні бути у згоді з усією постаттю людини. І тут доходимо до суті справи — чоловік, який бажає зацікавити собою, заволодіти уявою жінки, повинен мати свій стиль.

На жаль, чимало чоловіків, особливо молодих, у гонитві за модою не зважають на те, чи личить їм нова зовнішність. Наслідують всіляких модних артистів та співаків, виглядаючи як їхні невдалі копії. Мучаться в тому вбранні і стають загальним посміховищем.

Існує тьма-тьмуща різновидів стилю, залежно од віку, різновиду краси та характеру. Чоловік може бути вміло занедбаний під Робінзона Крузо: довге волосся, борідка, вуси, шкіряна куртка, джинси, сорочка і торба-чувальчик на плечі. Його стрій може бути спортивний: у светрі, вітрівці, джинсах. Може бути дбайливо приодягнений: у костюмі з добірними, вишуканими додатками, скажімо, з краваткою-метеликом, кольоровою хусткою на шиї. Може вдягатись у військовому стилі або мисливському або в англійському: в темному костюмі, штивному капелюсі та з парасолькою в руці. Маємо сотні можливостей, аби тільки не мішанина стилів, що дорівнює відсутності будь-якого.

Статеві чари вбрання неабияк стосуються верхнього одягу, але перш за все знаряддям тих чарів є денна та нічна білизна. Верхній одяг підкреслює фізичну та психічну особистість людини, спідня ж та постільна білизна творять її сексуальний клімат.

“Найбільше серед мистецтв — це мистецтво здобувати чоловіків”, — казала циганка з “Місячної долини” Джека Лóндона. “Приміром, твої чудові дрібнички, твої чепчики, мережива, напівпрозорі вбрання — то магічні сіті. Жоден рибалка не ловить краще, ніж ми, жіноцтво, ловимо їх у наше прекрасне ганчір’я. І ти на добрій дорозі. Бачила я мужиків, заплутаних у сіть нічної сорочки ще й не такої пишної, не такої елегантної, як та, що сушиться на твоїй мотузці”.

Відтоді нічого тут не помінялось. Вишукані та привабливі дрібнички, дібрані до різновиду краси, завжди ціняться.

Дуже помиляється та жінка, що перед виходом з дому чешеться, причепурюється і розмальовується, а повернувшись, натягає на себе старезну сукню, таку собі, аби доносити, у якій і “на люди показатись не можна”.

Ці застереження справедливі не тільки щодо жінок. Як я вже зазначала, статева зацікавленість розвивається заразом зі зростанням сприйнятливості усіх чуттів. Тож не доводиться сумніватися, що замурзане жирним кремом лице або колюча, занехаяна чоловіча борода, закублене волосся, бруднувата та несвіжа постільна, а нерідко й натільна білизна, мають вигляд зовсім немиловидний. Муж, що у драному лахмітті та стоптаних капцях красується по хаті (хай би вже похизувався в плавках), своєю зовнішністю просто-таки відштовхує дружину й аж ніяк не навіює жіночій уяві образ спокусливого коханця.

Денна білизна загострює увагу на принадності роздягання, а це момент дуже цінний у любовних взаєминах. Нічна ж білизна, пройнята привабою та натхненням: барвисті подушки, кольорові вовняні ковдри, м’яке розсипчасте освітлення, що посилює барву шкіри (золотавий абажур, свічі тощо), стають згодом найглибиннішими, найпотаємнішими прикметами, умовними позначками спільного сексу та неповторного власного світу закоханих.

Удвох, віч-на-віч — ось вона, найкраща для жінки нагода скористатися прекрасними дрібничками, зробити зачіску, попоратися коло своєї зовнішності. Чоловікові ж це нагода одягти гарну домашню сорочку, побритися, підрівняти вуси чи борідку, напахтитись.

Раз убрання так багато значить, то не менше важать якості власного тіла. Здавна відомо, як підносить чоловіка вигляд зграбних жіночих ніжок. Особливо важливо, як жінка ставить ноги, коли йде. Знаємо, що жінка виглядає привабливо, коли ходить легко та плавно, ноги ставить одна перед другою і ступає з пальців, а не з п’ят.

При цій нагоді додам кілька слів і про те, як сідати, щоб ноги справляли враження. Можна сидіти, стуливши коліна та поставивши ноги трохи навскоси і збоку себе або закинувши ногу на ногу — це привертає увагу до приманливих колін та стоп. Зате ні в якому разі не можна сидіти, розчепіривши ноги, бо за такого розміщення їхні обриси гидко спотворюються. Чоловік, сидячи так, теж виглядає важко і незграбно. Видно тоді, як випинається пузельце (коли вже є його зачатки), і до того ж відкривається не дуже цікава частина штанів.

Значення зачіски та косметики — приховати вади й унаочнити принади. Жінка повинна вміти оцінити недоліки та переваги свого обличчя. Вимальовувати ж на ньому цілу картину, як це робить чимало жінок, по-рабському тримаючись заповідей моди, — це значить віднаджувати чоловіків від себе. Малювати слід тільки ті фрагменти картини, що посилюють жіночість обличчя. Більшість же жінок гадає, що три чверті краси лиця в тому, як його “виготовили”, і забуває, що тут іще хтозна-скільки всяких тонкощів. Це й уміння виражати думки та почуття рухами м’язів обличчя, і плач, і усміх, які далеко більше можуть прикрасити чи понівечити, ніж будь-яка косметика.

Дата добавления: 2015-05-24