Довго та щасливо

А потім жили

X

Плине час, народжуються діти, виростають, виходять з батьківської домівки, засновують власні сім’ї. І, врешті, залишається самотнє стареньке подружжя.

Добре, коли пощастить їм дійти до пізніх років життя разом. І все ж часто залишається самотній чоловік чи самотня жінка, які попри загальне переконання у суспільстві, що “вони вже дуже старі” — до самої смерті залишаються чоловіком і жінкою.

І тут коло замикається. Громадяни середнього віку пропонують стареньким, так само як і молоді — “утихомиритися”, перевести свою енергію в інше річище.

У будинках пристарілих, буває, не подумавши, розділяють подружні пари, бо нащо їм ще спільна кімната!... У такому віці?...

Сьогодні, у добу розвитку ґеронтології — науки про старіння —більше стали звертати на це уваги, зокрема, коли йдеться про родини. Але прохання стареньких, які прагнуть провести лишок життя разом, прохання про спільну оселю, ще викликають сповнені жалості усміхи та пропозиції, аби взялися краще за діло: стали працювати у клубі або бібліотеці, опоряджати приміщення чи доглядати за квітами.

Певна річ, ці заняття повинні приборкати “розпутні” бажання і обернути надмір енергії на пристойні діла. А отож, знов — “утихомиритись”. А статеві напруги розряджаються тишком-нишком або у снах-мріях, рукоблудстві чи гірше того — всіляких хворобливих відхиленнях статевого потягу.

Колись побутувала дуже простакувата думка, що статева активність у людей, особливо у чоловіків, у зрілому віці (старість починається після 80-ти) діє послаблююче та вкорочує віку. Такі погляди залюбки виказують люди, які з тих чи інших причин більше цінують психічний бік кохання, а тілесний вважають за щось другорядне, вторинне, за неминуче зло — аби рід людський не вимер.

Вони жваво роздають гарні поради і молодим, і старим, пропонуючи “замість” гімнастику, спорт та рух на свіжому повітрі. Це все прекрасно й таке можна порадити на будь-який вік.

Безумовно, можна порадити, тільки чому замість?...

Ігор Фельштейн у “Ґеронтосексології” пише: «Може, той факт, що статева активність — це домашній спорт, тоді як більшість інші занять спортом відбувається поза домівкою, на свіжому повітрі та сонці, а також те, що секс — це справа двох людей, а спорт на повітрі гуртовий та змагальний, вкорінює таке ставлення, що спорт і статева активність в певному сенсі несумісні.

Не можна заперечити, що м’язові вправи та спорт справді сприяють здоров’ю та оберігають проти багатьох хвороб. Однак, раз регулярні вправи м’язів кінцівок підтримують їхню напругу, поліпшують діяльність, то впевнено можна сказати, що й регулярна сексуальна активність підтримує напругу статевих м’язів, поліпшує статеву діяльність та якість статевих актів».

У всякому віці, а особливо у віці старому, орган, не працюючи, швидко хиріє.

Мені часто доводиться спостерігати занепад та згортання піхви у жінок не дуже й старих, 40-50-літніх, за кілька років по овдовінню або незаміжніх. Уже після кількох років статевої стриманості орган стає непрацездатним. Жінки ж, які не припиняють статево співжити, навіть на 80-му році життя мають цілком справні жіночі органи.

Дослідження фізіології статевого акту, які провели Мастерс та Джонсон, показали, що нервові, м’язові та судинні реакції під час зносин у старих людей, близько 80-го року життя, нічим не різняться проти реакцій у середньому віці — звичайно, в людей, які регулярно статево співживуть.

Буває, що в похилому віці постають різні клопоти, пов’язані з хворобами, але здебільшого упорядковане статеве життя не лише не шкодить, а, навпаки, поліпшує кровообіг, урівноважує нервову систему та поліпшує загальне самопочуття. Проте є хвороби, при яких статеве співжиття слід припинити.

Недуги старості, пов’язані з ревматичними змінами у стегнових суглобах, з хворобами кишечника чи підвищеним кров’яним тиском нерідко призводять до труднощів у співжитті. Крім того, якщо навіть статевий потяг і не ослаб, виникають різні порушення діяльності органів: у чоловіка під час зносин, бува, зовсім спадає зведення прутня, у жінки меншає зволоження піхви або надмірно слабнуть промежинні м’язи. Більшість цих неладів можна виправити, змінивши позу або техніку статевого акту.

При послабленні м’язів промежини та широких розривах, що залишилися від родів, згодяться всі пози, що дають скорочувати стегнопривідні м’язи та частково скорочувати пошкоджені піхвові м’язи. Звуження входу до піхви вимагає пози з широким розхилом стегон, аби максимально розтягти м’язи переддверного замикача. Оволодівши м’язовою грою промежини та стінок піхви у молодості, жінка може згодом, як у чоловіка з’являться негаразди зі зведенням прутня, компенсувати його розлади і, поперемінно напружуючи та розпружуючи піхвові м’язи, довести обох до оргазму при прутні, що нерухомо залишається у піхві.

Урівноважити подібні розходження — це багато значить, бо статеві реакції жінки з роками змінюються менше, ніж це діється зі статевим потягом у чоловіка. Навіть попервах холодна жінка вже цілком розвинена після тридцятиріччя, а вершину своїх можливостей здобуває між 35-м і 50-м роками життя. І ці можливості практично не меншають з роками, якщо жінка продовжує співжити. У багатьох жінок сексуальний голод з’являється пізно, але раз уже прийшов, лишається до пізньої старості.

Важливим є й звільнення від страху перед небажаною вагітністю. Після припинення місячних жінка вже без ляку може віддаватися сексу, не турбуючись за протизаплідні засоби. Це наче друга молодість, тим прекрасніша, що безпечна, зріла в почуттях та глибині тілесних зазнавань.

Хоча моя книжка призначена для дорослої молоді та дорослих подружжів, але думки про похилий вік тут теж до діла, бо все життя, а особливо у старості, пожинаємо врожай, засів якого зробили у молоді роки. Просто важко собі уявити ніжну та турботливу терпимість до недоліків партнера у сексуальних справах, коли біля витоків її не лежить сердечне почуття приязні. Життєвий доробок однаковою мірою торкається як тілесних справ, так і почуттєвих пов’язань.

Секс — це не бідний родич кохання, як дехто гадає. Почуттєві і тілесні справи — рівноцінні та нерозлучні партнери. Деколи владарює перший, деколи — другий, але коли викорінити чи знищити тілесний бік еротичної любові, то це скалічує її глибоко та безповоротно.

Вже цитований К. Гетчин писав, що любов ніколи не є тим самим для чоловіка, що для жінки.

Правдивість цього твердження спостерігаємо вже від народження любові. Торкається воно цілого життя двох людей. Цей автор далі пише, що чоловік жадає кохання, як жінка грошей — на розтринькування. Зате жінці кохання приносить тривкі цінності, які вона старанно накопичує все життя, аби було на майбутнє. Чоловік же на старість воліє приберегти грошей.

А, може, все ж не тільки?... Позирнімо нескромно у подружній затишок Ваньковичів (М. Ванькович: Атлантик. Пацифік, Варшава 1972): «... Коли прокинувся, мама розтулила завісу, відкривши скляну стіну, і я відчув себе, наче в акваріумі.

... Блакитний нейлоновий халат, що ти його подарувала мамі (це уривки з листа до доньки) був на ній. Пересувалася на тлі того всього, як фантастична кольорова рибка, пускаючи на пучину світла, заломленого у темній зелені, ті забавні вуалі — плавці мережив...

— Знаєш, — кажу до мами, потягуючись у ліжкові — ми, наче павучки, яких бабине літо несе крізь світи у м’яких струменях розпашілого повітря; кожен сидить у повітряній кульці, яку сам видмухав, і є щасливий.

— Ах, Пусю! — поквапно відказує мама. — Ах, який же ти, вигадливий. Справді, Пусю, завжди щось видумаєш!

Оце і є на додачу до щастя — повага жінки!

Проте їй треба поспішати. До ліжка подає очищений апельсин, потім їдемо до Великого Дому на сніданок, де наливає мені кави, а все-все довкола волає, щоб і їм теж. Не хочуть змиритись, що маю авторське право на “люляння”.

... Дощ припустив, зненацька щось заторохтіло при вході і у дверях з’явилася мама. Принесла мені ліхтарик, побачивши, що я забув його взяти, і стала чекати з парасолькою.

Серед присутніх запанувало глухе здивування. “Ого, ти ба, — озвався першим містер Дейвіс — моя б сказала: «Йди ти під три чорти!».

... Дрімаю недовго, тож мамі треба швидко впоратися по обіді, а, пробудившись, я звик пити чай. Навчився, що коли схочеться чаю, похрюкую, як морська свинка Евуні. Вона завжди так робить, коли Евунія йде до холодильника. Тоді кроликові (дружині) дозволяється входити в мої покої, де на дверях висить плакат: між роззявленою псиною пащею і кролячим вухом напис: “Злий собака!».

Ось Вам лист-документ підкаблучника, бо ж відомо, що чоловіки, які “під п’ятою” у жінки, в таких от грізних позах дають вихід своїй мужності.

Скільки років кохання та спільних бід треба, щоби так дивитись на себе восени життя. Такою-то, власне, системою тямуща жона робить із чоловіка “підкаблучника”, не ранячи його кохання, не посилаючи до чортів і доглядаючи мало не мимохідь чоловіче заворожіння собою до пізніх літ життя.

Багато років бачила я справжнє осіннє кохання. Мої батьки були такою парою. На жаль, мама померла зарано. Тато, котрий завжди розповідав про неї, як про молоду та чарівну дівчину і всім-всім читав вірші, що їх колись склав на її честь, майже десять років глибоко над чимось думав і думав. Аж одного дня покликав каменяра вирізьбити на нагробку мами, хоч як і обурювались дуже католицькі тітки (фу, щось таке, замість загальноприйнятих набожних версетів), напис: «Була мудра, добра та прекрасна».

У це речення вклав усе своє кохання та пошану до неї — а вона... вона, власне, така й була.

Звичайно, легше відгорлати: “Йди під три чорти!”, аніж день у день крізь ціле життя розбудовувати своє кохання — але колись у пору відпливу залишаємося смертельно самотні, коли не вистачає однієї-єдиної людини, яка без слів розуміла кожне наше “похрюкування”.

Як роздумую про це, одразу ж на пам’ять спливає уривок із “Звіяні вітром” Маргарет Мітчел — видатного любовного роману світової літератури: «Батько ніколи вже не вийде з цього стану напівстуманіння, — вона раптом збагнула цю істину (...), — і до останку своїх днів він все чекатиме й чекатиме на Еллін. Увесь він перебував у якійсь далекій, імлистій, мрячній країні, де спинився час, а вона, Еллін, завше була коло нього, у сусідній кімнаті. Головна пружина його життя розскочила в мить її смерті, а разом з нею минула його впевненість у собі, його завзятість та висока живучість. Еллін була Глядачем, перед яким розігрувалася драма життя Ґеральда О’Гари. А тепер, тепер завіса впала, впала навіки, лампи згасли. Глядача раптом не стало і старий вражений актор лишився на сцені сам».

Ось тут і криється істотний сенс кохання. Кожна людина мріє про велику роль, яку зіграє у своїм житті, і Глядача, якого зачарує ця гра.Глядача, який дає нам почуття безпеки та надзвичайної цінності всіх здобутків нашого життя. Глядача, яким є і бути може тільки любляча людина, що йде разом з нами крізь життя.

З м і с т

Дата добавления: 2015-05-24